АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ІV.2.1.Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення при пожежах і вибухах

Пожежі - це стихійне лихо, вогонь, що вийшов з під контролю людини. Вони можуть виникати в лісах, на торфовищах, у житлових будинках, на виробництві, в енергетичних мережах і на транспорті, спричиняють великі збитки і часто приводять до загибелі людей.

У залежності від масштабу пожежі розрізняють:

§ окремі пожежі, що відбуваються в окремих будинках і спорудах;

§ масові пожежі, що охоплюють понад 25% будівель;

§ вогняні смерчі, які мають стійкий характер і охоплюють понад 90% будинків. Вони характеризуються збіжними потоками дуже нагрітих газів, а також припливами з периферії повітряних мас з ураганною швидкістю (до 100 км/год). При цьому руйнуються будинки і споруди, вириваються з корінням дерева, гинуть і дістають ушкодження люди.

За вибуховою, вибухово-пожежною та пожежною небезпекою об’єкти поділяються на категорії "А","Б","В","Г","Д". До категорії "А" відносяться нафтопереробні заводи,хімічні підприємства, трубопроводи, склади нафто- продуктів. До категорії "Б" – підприємства,які виготовляють та транспорту -ють вугільний пил,муку з деревини,цукрову пудру. До категорії "Г" – дерево- обробні, столярні, меблеві, лісопильні підприємства.

При пожежі потрібно остерігатися: полум’я, іскор, високої температури, задимленості і загазованості, обвалу конструкцій будинків і споруд, вибухів технологічного обладнання і приладів,, падіння обгорілих дерев і провалля, а також вторинні наслідки пожежі (забрудненість атмосфери,вплив нафтопродуктів,хімічно – небезпечних речовин). Небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10 м.

До основних ушкоджуючи факторів вибухів відносять:ударну хвилю, вторинні снаряди (уламки різного роду об’єктів,технологічного обладнання,споруд).

При пожежах, особливо на значних територіях, у населення виникають не лише термічні опіки та отруєння монооксидом вуглецю, а й морально-психологічні травми. Надання медичної допомоги при пожежах має особливості, оскільки розшук потерпілих ускладнюється через задимленість території або будівель, а також виникнення комбінованих уражень: опіки + травма, опіки + отруєння димом, опіки + психічний шок тощо.

До надання першої медичної допомоги населенню під час пожеж окрім підрозділів пожежегасіння та особового складу рятувальних ланок, негайно залучаються бригади швидкої медичної допомоги і в разі поодиноких, незначних за розміром пожеж вони впораються зі своїм завданням.

Перша лікарська допомога надається в максимально стислий термін неподалік від місця пожежі лікарями загальнопрофільних лікарень. При значній кількості опікових хворих та отруєних монооксидом вуглецю лікувальні заклади посилюються спеціалі- зованими бригадами постійної готовності другої черги (опіковими, токсико-терапевтичними) і повинні мати певний запас ліків та перев'язувальних засобів.

Спеціалізована і кваліфікована медична допомога надається на другому етапі медичної евакуації в обласних опікових та токсикологічних центрах (відділеннях). При значній кількості постраждалих додатково розгортається або профілюється ліжковий фонд із залученням відповідних спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги територіального або державного рівня.

Спеціальна комісія Всесвітньої організації охорони здоров’я розробила класифікацію,згідно якої з метою збереження якнайбільшої кількості людських життів при оцінці ступеню опіків доцільно виділяти наступні три сортувальні групи:

1). з глибокими опіками більше 40% площі поверхні тіла,при яких прогноз у відношенні можливості вижити несприятливий;

2) з глибокими опіками 20-40 %площі поверхні тіла,при яких без лікування всі 100% постраждалих приречені на загибель;

3) з глибокими опіками не більше 20% площі поверхні тіла; всі ці хворі не потребують протишокової терапії і в більшості випадків виживають.

Виходячи з сказаного,максимальна увага як медичних працівників,так і їх помічників з масових немедичних формувань, повинна бути зосереджена на наданні першої допомоги постраждалим другої групи.

Окремо треба зазначити, що порядок введення медичних формувань до об'єктів з метою здійснення рятувальних робіт визначається старшим начальником, який організовує пожежегасіння. Місце збору (винесення) потерпілих визначається в кожному випадку окремо з обов'язковим урахуванням прогнозу розвитку пожежі.

ІV.2.2.Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення при транспортних катастрофах (автотранспортні, авіаційні катастрофи, катастрофи на водному транспорті).

На залізниці СНД приходиться більше 50% світового товарообігу. Щорічно в Україні на залізничному транспорті реєструється від 50 до 70 НС,причинами яких є або зовнішні фактори (стихійні лиха,технологічні аварії) або порушення вимог щодо технічної експлуатації. У деяких випадках аварії супроводжуються значними людськими жертвами або завдають значної шкоди довкіллю.

Причинами залізничних катастроф є: сходження рухомого складу з рейок,зіткнення,наїзди на перешкоди на переїздах,пожежі та вибухи.

Особливо небезпечна ситуація складається тоді,коли аварія виникає в межах залізничної станції. Як правило, до станції прилягають міські споруди з великою кількістю населення,а на самих станціях на невеликих площах накопичується значна кількість різноманітних вантажів в тому числі пожежонебезпечних, вибухонебезпечних і хімічно небезпечних речовин.

Аварії на залізничному транспорті класифікуються наступним чином:

І.За видом:

І.1.Катастрофа з пасажирськими поїздами.

І.2.Катастрофа з вантажними поїздами.

І.3.Катастрофа з пасажирськими та вантажними поїздами.

ІІ. За технічними наслідками:

ІІ.1.Катастрофа.

ІІ.2.Аварія.

ІІ.3.Брак.

ІІІ. За характером випадків:

ІІІ.1.Зіткнення.

ІІІ.2.З’їзд з рейок.

ІІІ.3.Пожежа

ІV.За медичними наслідками:

І-М – до 5 осіб постраждалих;

ІІ-М - 5-15 постраждалих;

ІІІ-М- до 30 постраждалих;

ІV-М- 31-50 постраждалих;

V –М -51 і більше постраждалих.

V. За санітарно-гігієнічними і екологічними наслідками.

І-С – забруднення радіусом до 50 м;

ІІ-С –забруднення радіусом 51-300 м;

ІІІ-С- забруднення радіусом 301- 500 м;

ІV-С- забруднення радіусом 501- 1000 м;

V- С – забруднення радіусом більше 1000 м.

Існують особливості отриманих травм при залізничних аваріях.В основному,це тупі травми,множинні забої тіла,закриті травми черепа з важкими контузіями головного мозку.При відсутності засобів швидкого звільнення постраждалих з конструкцій вагонів часто спостерігається синдром тривалого стиснення.При виникаючих пожежах у вагонах відзначається значний відсоток комбінованих і сполучених травм (до40%).

Порядок ліквідації наслідків катастроф на залізничному транспорті залежить від наявності і стану постраждалих,від виду та обсягу пошкоджень рухомого складу і полотна,характеру вантажу,рельєфу місцевості, метеорологічних умов, пори року,доби наявності і можливості довозу необхідних сил,засобів і матеріалів.

У ході ліквідації наслідків залізничної катастрофи здійснюються такі заходи:

§ гасіння пожеж;

§ розшук,витягання постраждалих та надання їм першої медичної допомоги;

§ ліквідація наслідків розповсюдження небезпечних речовин;

§ розчистка колій від зруйнованих вагонів і платформ;

§ охорона майна пасажирів та вантажу;

Сьогодні організація медичного забезпечення при аваріях на залізниці регламентована інструкцією Головного лікувально-санітарного управління Міністерства транспорту,у відповідності до якої на місце подій у складі відновлювального потягу направляється санітарний вагон з відповідним обладнанням і медичною бригадою. Крім того в залежності від важкості медичних наслідків надзвичайної ситуації передбачається виїзд відпові- дальних працівників,головних і провідних медичних спеціалістів, направлення до місця аварії сил і засобів, лікарсько-санітарних служб залізниці, дорожних і відділкових лікарень.

При значних аваріях та тривалому веденні рятувальних робіт виникає необхідність в спеціально обладнаних рухомих засобах (вагонах) для надання невідкладної медичної допомоги безпосередньо в районі лиха. Такі спеціально обладнані вагони дозволяють забезпечити не тільки відповідні умови і оперативність роботи,а і поширити обсяг медичної на місці подій до рівня кваліфікованої.

Для прискорення прибуття сил і засобів першого ешелону в залізничних лікарнях створені (за дільничним принципом) лікарські бригади,які направляються до місця подій на транспорті своїх закладів негайно при отриманні відповідної інформації.

При автомобільних аваріях і катастрофах найважливішим є своєчасне надання першої медичної допомоги постраждалим. В разі виникнення автокатастрофи виконуються такі заходи:

§ водії машин,які проїжджають поряд або інші особи повинні вжити всіх можливих заходів щодо рятування людей;

§ до місця події викликаються працівники ДАІ. швидка медична і технічна допомога;

§ місце катастрофи обгороджується попереджувальними знаками.

Витягання постраждалого з автомобіля. Перед витягуванням постраждалих із пошкодженої автомобільної та іншої техніки, найрізно- манітніших місць їх перебування потрібно враховувати, що при цьому можуть бути нанесені додаткові тяжкі травми. Тому необхідно діяти так, щоб не зашкодити травмованому, залучаючи осіб, які перебувають поряд, та використовуючи різні технічні засоби. Слід пам'ятати, що витягування не основний захід у наданні допомоги, а необхідна передумова для її проведення.

Враховуючи те, що в більшості дорожньо-транспортних пригод автомобілі не загоряються і не вибухають, не переносьте постраждалого без крайньої необхідності!

Первинний огляд при транспортній аварії здійснюють у салоні автомобіля. Перш за все визначають наявність свідомості, дихання, пульсу, кровотечі в постраждалого без зміни положення тіла. При наявності ознак життя й відсутності кровотечі Вам слід зафіксувати голову в салоні автомобіля до приїзду бригади швидкої допомоги.

При відсутності ознак життя або неможливості їх визначення, наявній кровотечі, загрозі безпеки подальшого перебування у транспортному засобі, постраждалого треба витягти.

Під час витягування необхідно фіксувати голову в анатомічному положенні за підборіддя і підтримувати ноги іншим рятувальником. Після витягування з автомобіля, подальшого огляду або проведення заходів серцево-легеневої реанімації постраждалому надають стабільного бокового положення для динамічного спостереження.

При потребі,під час витягування необхідно: проводити елементи тимчасового припинення кровотечі притисканням пальцями артерій, тампонадою ран; іммобілізації при переломах - утриманням кінцівки в певному положенні для попередження поранення уламками кісток м'яких тканин, судин і нервів; утримання язика для усунення асфіксії; створення максимально можливих щадних умов та надання тілу горизонтального положення для профілактики пошкодження спинного мозку при травмах хребта.Можливе попереднє введення знеболювального засобу з автомобільної аптечки перед витягуванням для попередження виникнення травматичного шоку.

Основні роботи при великих автокатастрофах виконують спеціальні команди,які оснащені автокранами,машинами техдопомоги з пристроями для різання металу,металевими клинами,тросами та іншим необхідним інструментом і механізмами.

Для ліквідації наслідків аварій з автомобілями,які перевозять хімічно небезпечні,отруйні,радіоактивні та вибухові речовини, залучаються територіальні спеціалізовані формування загального та спеціального призначення.

Своєчасність надання медичної допомоги залежить від місця катастрофи. Якщо аварія виникла в місті або поблизу нього, представники служби безпеки руху(ДАЇ) мають можливість в короткий строк викликати бригади швидкої медичної допомоги або самим надати першу медичну допомогу. Час виїзду бригади швидкої медичної допомоги до місця пригоди та добре організована робота збільшують шанси постраждалих на виживання.

Відомо, що смертність серед травмованих зростає на 0,5% за кожну годину відстрочки хірургічного втручання. У зв’язку з цим кількість лікарських бригад визначається із розрахунку одна бригада на 2-х потерпілих. При наявності 10-15 постраждалих лікар бригади швидкої медичної допомоги або бригади постійної готовності першої черги здійснює сортування постраждалих, один середній медпрацівник заповнює первинну медичну картку, інший виконує невідкладні заходи за вказівками лікаря, перш за все щодо потерпілих з порушенням функції кровообігу та дихання.

При значно більшій кількості постраждалих(понад 15 чол.) схема дій бригад ШМД може бути іншою: на місці збору постраждалих працюють 2 сортувальні бригади, головним завданням яких є встановлення попереднього діагнозу, ступеня тяжкості стану, а також заповнення первинної медичної картки. Інші бригади проводять невідкладні заходи за життєвими показаннями. Евакуація проводиться у супроводі середнього медичного працівника. на другий етап медичної евакуації(перший етап відсутній) для надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги.

При надходженні постраждалих до лікувального закладу у приймальному відділенні починають надавати невідкладну лікарську допомогу і здійснюють їх сортування за такими групами:

· 1 - особи з порушенням життєво важливих функцій організму;

· 2 – особи у тяжкому стані у стані середнього ступеню важкості;

· 3 – легко постраждалі;

· 4 – особи, які не потребують стаціонарного лікування.

Авіаційна пригода (АП) – це пригода,яка пов’язана з експлуатацією повітряного судна в польоті або на землі,яка спричинила загибель принаймні одного члена екіпажу або пасажира,повне або часткове руйнування судна або його безслідне зникнення.

Злам – пригода,яка не ускладнена загибеллю членів екіпажу і пасажирів,але привела до пошкодження судна,ремонт якого можливий.

Аварія – пригода,яка не ускладнена загибеллю людей,але призвела до повного зруйнування судна,ремонт якого неможливий.

Катастрофа – пригода,яка призвела до загибелі членів екіпажу і (або) пасажирів,а також смерть людей від отриманих травм,яка сталась на протязі 10 діб з моменту пригоди.

Найбільш небезпечними моментами вважаються зліт і посадка. Однак під час авіакатастрофи багато хто гине не лише від удару, але й від диму та вогню при пожежі.

Для запобігання ураженню і загибелі людей від вибухів та пожеж розробляються спеціальні засоби швидкої евакуації пасажирів,вогнегасіння і захисту пасажирів під час пожеж.

Рятувальні та аварійні роботи при авіаційних подіях можна поділити на два види:ті,що здійснюються всіма членами екіпажу повітряного судна і ті,що здійснюються наземними службами.

Для вирішення питань збереження життя пасажирів та членів екіпажу в цивільній авіації створені спеціальні формування: пошуково-рятувальна служба(ПРС) і аварійно - рятувальні команди(АРК). Медичне забезпечення ПРС і АРК здійснює начальник медичної служби управління цивільною авіацією.

АРК аеропорту формується з працівників авіаційно - технічної бази, медичних працівників медико - санітарної частини та озброєної охорони аеропорту. Завдання АРК:

§ рятування пасажирів та членів екіпажу;

§ надання медичної допомоги;

§ ліквідація пожежі.

На місці аварійної пригоди медичний підрозділ АРК надає першу медичну допомогу, проводить евакуаційно - транспортні заходи. Для цього є санітарний автомобіль, автопричеп - фургон, аварійні валізи-укладки, комплект транспортних шин. Сортування постраждалих проводиться з урахуванням ступеня важкості. При цьому в першу чергу в медичний пункт аеропорту евакуюють постраждалих із станами, що загрожують життю людини. В медичному пункті(перший етап евакуації), який може посилюватися силами бригад швидкої медичної допомоги, лікарська бригада проводить огляд, виділяє людей, які потребують першої лікарської допомоги, надає їм цю допомогу, реєструє і визначає черговість їхньої евакуації лікувальні заклади другого етапу. Така евакуація здійснюється обов2язково у супроводі середнього медичного працівника, який при необхідності продовжує надавати медичну допомогу під час руху.

Якщо авіакатастрофа сталася за межами аеропорту чи населеного пункту, на першому етапі медичної евакуації обсяг медичної допомоги може бути розширеним до рівня кваліфікованої медичної допомоги. Надалі постраждалі евакуюються транспортними засобами у лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації.

Слід відзначити, що при авіакатастрофі поза зоною аеропорту організація екстреної медичної допомоги передбачає після надання першої медичної допомоги перенос постраждалих у місця збору, де немає повторного впливу факторів ураження(наприклад, при вибуху літака, пожежі, пов’язаної з розливом палива тощо). Місце збору потерпілих визначають з урахуванням під’їзду транспорту та умов роботи бригад швидкої медичної допомоги.

Аварії на водному транспорті. У період ізоляції перша медична допомога надається шляхом само і взаємодопомоги, а також медичним персоналом судна. На судні, якщо є можливість, надається і перша лікарська допомога. Спеціалізована і кваліфікована медична допомога надається на другому етапі. Його відстань залежить від обставин. Якщо катастрофа сталася у морському чи річковому порту, то цей вид допомоги надається практично на місці, якщо на відкритій воді, то відстань може сягати десятків і сотень кілометрів.

ІV.2.3.Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення при аваріях на підземних виробках.

Підземні виробки мають свої особливості щодо умов організації лікувально-евакуаційних заходів.

Для оперативного керівництва заходами щодо організації та надання медичної допомоги потерпілим при службі медицини катастроф, штабах ЦО і НС створюються оперативні групи, до яких залучаються головні спеціалісти, здатні вирішувати завдання в кожній конкретній ситуації.

Від правильно спланованої і відпрацьованої системи оповіщення багато в чому залежить час початку заходів щодо ліквідації аварії. Перша інформація про аварію на шахті повинна надходити і чергову воєнізовану гірничорятувальну частину, станцію швидкої медичної допомоги, оперативному черговому по управлінню з НС, також сповіщається диспетчер Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Організація лікувально-евакуаційних заходів при підземних аваріях зумовлена цілим рядом обставин:

§ необхідністю тривалого часу для створення доступу до постраждалого;

§ темрявою, запорошенням, високою вологістю та температурою в

районі завалу;

§ відсутністю підготовлених площадок, камер чи укриття для розгортан-

ня сил медичної служби;

§ браком часу через небезпеку повторних завалів;

§ забрудненням тіла та одягу як постраждалих, так і рятувальників.

Враховуючи ці та інші обставини, система ЛЕЗ має свої особливості.

До основних завдань медичної служби в разі підземних аварій належить:

§ організація і надання потерпілим медичної допомоги безпосередньо в гірничих виробках шахт (рудників) на "свіжому струмені" повітря і в атмосфері, непридатній для дихання;

§ надання медичної допомоги потерпілим, що були підняті із шахт (рудника) на поверхню, і їх лікування в умовах стаціонару:- збереження і зміцнення здоров'я і ліквідації підземних аварій потребує максимального напруження фізичних і моральних сил.

Система надання лікувальної допомоги потерпілим у разі аварії на шахтах, як правило, складається з кількох етапів:

І. долікарська допомога на місці нещасного випадку (до і після звіль-

нення потерпілого із завалу);

ІІ. транспортування потерпілого по лаві чи зрушеній частині штреку

на підземну медичну базу (ПМБ);

ІІІ. перша лікарська допомога на ПМБ;

ІѴ. транспортування потерпілого по шахті на поверхню у найближчий

лікувальний заклад;

Ѵ. спеціалізована допомога в спеціалізованих медичних центрах

або відділеннях багатопрофільних лікарень.

Досвід ліквідації медико-санітарних наслідків аварій на шахтах свідчить, що потерплі можуть отримувати ізольовані, множинні й комбіновані ураження(термічний опік шкіри, механічні ушкодження, отруєння оксидом вуглецю).Останні є особливо небезпечними,оскільки за такої травми виникає синдром взаємного обтяження і це необхідно враховувати, надаючи медичну допомогу гірникам, що постраждали від аварії.

Однак на тлі загального важкого перебігу ураження завжди переважає один компонент. У більшості випадків важкість стану потерпілого зумовлюється опіковим ураженням, рідше - механічними ушкодженнями і тільки в поодиноких випадках у клінічній картині переважають симптоми отруєння оксидом вуглецю.

У разі великих за площею, хоча і поверхневих опіків у потерпілих виникає шок. Він особливо важкий за умови отруєння оксидом вуглецю і таких механічних уражень, які поодинці звичайно не призводять до виникнення шокової реакції (забій грудної клітки, переломи передпліччя тощо). У патогенезі опікового шоку провідна роль належить неврогенному фактору і великій плазмовтраті, а в більш пізній період (через 6-12 годин) - дії токсичних речовин. Загрозу життю становлять швидко прогресуючі явища серцево-судинної недостатності, зумовлені перерозподілом крові, великою плазмовтратою, змен- шенням об'єму циркулючої крові,, уповільненням швидкості крово- течі, прогресуючою гіпоксією і гіпоксемією. У разі великих опіків (понад 70% поверхні тіла) смерть потерпілого може настати через 2 - 3 години після травмування.

Наявність отруєння в потерпілих, що знаходяться в стані шоку, посилює порушення дихальної функції і окислювально-відновлювальних процесів у організмі. Це особливо необхідно враховувати під час проведення комплексної терапії шоку. У потерпілих внаслідок аварії на шахті зазвичай наявне отруєння оксидом вуглецю чим медичні працівники інколи нехтують, проводячи заходи по усуненню наслідків термічних і механічних уражень.

Між тим, своєчасно надана медична допомога при отруєннях полегшує подальшу боротьбу за життя потерпілих з комбінованими ураженнями..

Під час аварій на шахтах завжди порушується режим вентиляції, і доки потерпілого не виведуть чи винесуть на "свіжий струмінь" повітря або не буде ввімкнений ізолюючий киснево-дихальний апарат, на нього будуть негативно впливати оксид вуглецю та інші шкідливі гази, що можуть бути наявні в підземних виробках.

Присутність у складі гірничорятувального відділення фельдшера забезпечує можливість медичного огляду потерпілого і надання йому першої медичної допомоги на місці виявлення.

У реанімаційних заходах беруть участь відділення бійців-респіраторників (5 осіб) і фельдшер (лікар).

При виявленні потерпілого боєць - респіраторник, фельдшер чи лікар реанімаційно-протишокової групи(РПГ) повинен відразу одягти на нього ізолюючий киснево-дихальний апарат(ізолюючий кисневий респіратор РКК-1,шахтний інгалятор ІШ-2, або інгалятор з легеневим автоматом - ІЛА). Після огляду потерпілого фельдшер(лікар) надає першу медичну допомогу на місці –проводить іммобілізацію переломів транспортними шинами чи кладе постраждалого на жорсткі ноші у положенні на животі; при кровотечі здійснює тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі за допомогою пов’язки чи джгута. За показами вводять внутрішньом’язово препарати,що стимулюють сердцево-судинну діяльність, знеболювальні засоби, а також проводить штучне дихання одним з ручних способів. Використовувати існуючи апарати штучного дихання або проводити штучне дихання „з рота в рот” чи „з рота в ніс” не можна внаслідок наявності в атмосфері шкідливих газів. Якщо постраждалий транспортується у непритомному стані, слід, крім фіксації язика під маскою респіратора чи інгалятора, вжити заходів профілактики аспірації(положення на ношах на боку).

Враховуючи наявність больового синдрому у потерпілих, що зазнали дії вибуху (опіки, переломи тощо), показано внутрішньом'язове введення знеболюючих засобів.

Під час евакуації продовжується інгаляція кисню, за необхідності - штучне дихання.

Підземна медична база (ПМБ) розгортається неподалік від зони аварії силами лікарів гірничорятувальних частин (ГРЧ) для надання першої лікарської допомоги. За відсутності в системі воєнізованої ГРЧ необхідного контингенту лікарів підземна медична база може бути розгорнута силами лікарів шахтного медичного пункту і медико-санітарної частини шахти. Медична база організовується обов'язково на " свіжому струмені” повітря в штреці чи в підземному медичному пункті, розташованому поблизу зони аварії. На підземній медичній базі здійснюється, по можливості, ретельний догляд потерпілих, їх медичне сортування із зазначенням черговості

евакуації.

Заходи, що здійснюються на ПМБ, повинні передбачати:

§ усунення больового синдрому;

§ ліквідацію гіпоксемії;

§ нормалізацію порушеного обміну речовин: усунення гемоконцентрації;

§ запобігання розвитку інфекції.

На ПМБ всім потерпілим, що потребують знеболювання, вводять нутрішньовенно (поволі) 10 мл 0,5%-ного розчину новокаїну.

Якщо з якоїсь нагоди на місці виявлення потерпілому не вводили знеболюючих препаратів, на ПМБ необхідно зробити це негайно.

При розладі дихання показано внутрішньовенне введення відповідних сучасних лікувальних препаратів

Основне місце в протишоковій терапії на початкових етапах медичної евакуації, зокрема на ПМБ, посідають найбільш доступні засоби знеболювання і компенсації втрати рідини. За наявності в потерпілого переломів кінцівок необхідно вжити термінових травматологічних заходів.

Крім того, потерпілим дають випити (за відсутності підозри на ушкодження шлунку і кишечнику) 50-100 мл коньяку чи горілки, також 4,0 г питної соди, розведеної в 10 мл води, для запобігання ацидозу. Якщо стан потерпілого виключає прийняття рідини через рот, доцільне внутрішньовенне введення 200 - 250 мл 4%-ного розчину натрію бікарбонату.

Інгаляцію зволоженого кисню необхідно продовжувати протягом усього часу перебування потерпілого на ПМБ і на шляху до лікувального закладу.

За наявності шоку, коли негайна інфузійна терапія необхідна за життєвими показниками, на ПМБ слід почати внутрішньовенні чи внутрішньоартеріальні вливання препаратів. Контролем ефективності інфузійної терапії є рівень артеріального тиску, частота і ступінь наповнення пульсу, глибина і ритм дихання.

Медичне сортування і підготовка до евакуації потерпілих у лікувальний заклад передбачає розподіл на чотири групи:

1) потерпілі, що дістали легкі ушкодження - незначні за площею (до 10% поверхні тіла) термічні опіки, забиті місця, легкий ступінь отруєння оксидом вуглецю; стан задовільний;

2) потерпілі середньої тяжкості - термічні опіки до 20% поверхні тіла, забиті місця. Поодинокі закриті переломи кісток передпліччя, кисті, легкий та середній ступень отруєння вуглецю оксидом; шок 1 ступеня;

3) потерпілі в важкому стані - термічні опіки до 40% поверхні тіла, переломи ребер, кісток кінцівок, отруєння середнього і тяжкого ступенів; шок ІІІ - ІV ступеня;

4) потерпілі в дуже важкому стані - термічні опіки понад 40% поверхні тіла, переломи кісток, у тому числі й черепа, внутрішньопорожнинні крововиливи, отруєння вуглецю оксидом різного ступеня; шок ІІІ - ІV ступеня, термінальні стани.

Достатня забезпеченість аварійних робіт гірничими рятівниками та медичним персоналом дозволяє здійснювати евакуацію потерпілих у лікувальні заклади в наступному порядку.

Після здійснення лікувальних заходів із шахти виводяться потерпілі, що мають незначні ушкодження, у супроводі фельдшера. Допускається супровід одним фельдшером 2 - 3 таких потерпілих.

У другу чергу здійснюється евакуація потерпілих середньої важкості, які потребують більш тривалого часу для надання їм першої медичної і невідкладної лікарської допомоги. Кожного з потерпілих супроводить досвідчений фельдшер чи лікар.

Важкі постраждалі затримуються на підземній медичній базі на час необхідний для проведення реанімаційних заходів, і евакуюються при першій можливості

Транспортування всіх потерпілих на поверхню і до стаціонару має відбуватися обов'язково на ношах у супроводі медичного працівника (фельдшера чи лікаря).

Більш небезпечним є транспортування потерпілих з вираженими виявленнями шоку та виведених із термінального стану реанімаційними заходами. Цьому контингенту потерпілих необхідно під час транспортування продовжувати внутрішньовенне вливання кровозамінників, введення препаратів, що стимулюють серцево-судинну діяльність, кисневу терапію. Вони також транспортуються в супроводі лікаря.

Якщо стан потерпілого потребує негайної евакуації в лікувальний заклад за життєвими показами, на ПМБ починають проведення протишокових заходів, налагоджують внутрішньовенне введення кровозамінних препаратів. Система для вливання закріплюється на стінці носилок і потерпілий транспортується під прикриттям протишокової терапії.

Відразу після підіймання на поверхню, потерпілого розміщують в автомобілі термінального центру чи в іншій спеціально обладнаній машині. На шляху до лікувального закладу за наявності показів у машині продовжують робити внутрішньовенні вливання, інгаляцію кисню, наркотичної суміші закису азотуз киснем та інші невідкладні заходи, відповідно до стану потерпілого. На кожного потерпілого заповнюється евакуаційна картка, в яку заносяться основні відомості про ураження і вжиті заходи медичної допомоги на етапах евакуації.

Кваліфікована допомога надається в стаціонарі МСЧ шахти, спеціалізована - у спеціалізованих медичних центрах або відділеннях багато профільних лікарень.Лікування у стаціонарі має здійснювались з урахуванням стану потерпілого і заходів наданої йому першої медичної і невідкладної лікарської допомоги на першому (догоспітальному) етапі медичної евакуації.

Основні особливості лікування потерпілих при вибухах на шахтах з комбінованими ураженнями полягають у тому, що і в стаціонарі лікувальні заходи повинні скеровуватись у першу чергу на ліквідацію явищ отруєнь вибуховими газами, головним чином оксидом вуглецю, профілактику чи лікування опікового або травматичного шоку.

ІV.2.4.Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення при хімічні катастрофах.

Великомасштабні хімічні аварії можуть приводити до ураження різної важкості великої кількості людей. Внаслідок цього складається важка обстановка для надання медичної допомоги як за об’ємом робіт, так і за умовами їх проведення. Часто ця обстановка ускладнюється тим, що потерпілих додатково доводиться захищати від супроводжуючих аварію (катастрофу) вторинних факторів ураження (пожеж, вибухів, отруєння новими хімічними речовинами і т.д.).Це робить неможливим швидке надання екстреної медичної допомоги всім потерпілим.

За цих умов важливим також є виявлення тієї частини населення, що перебуває в зоні катастрофи і може дістати ураження. Це зменшує коло осіб, які потребують екстреної медичної допомоги. Крім того, здійснення ефективної специфічної терапії у стислі строки може ускладнюватись відсутністю інформації про хімічний склад речовин, що спричинили отруєння.

Для вирішення цих завдань часто не достатньо сил і засобів на об’єкті аварії і навіть в близько розташованому районі (місті обласного підпорядкування). У зв’язку з цим планами захисту від ХНР повинно бути передбачено залучення для вирішення цих задач формування медичної служби ЦО сусідніх районів (міст обласного підпорядкування).

Таким чином, в основу організації медичної допомоги при хімічних аваріях повинен бути покладений диференційний підхід в залежності від обставин.

При розробці заходів лікувально-евакуаційного забезпечення населення в разі хімічнихкатастроф, переважна більшість яких може статися внаслідок викиду в довкілля хімічно-небезпечних речовин (ХНР), слід враховувати:

§ можливість перенесення ХНР за напрямком вітру на величину відстані та пов'язані із цим ураження серед населення на значній відстані від джерела викиду;

§ можливість проникнення ХНР у негерметизовані приміщення і накопичення там у концентрації на рівні токсичної дози, що може призвести до ураження людей:

§ різноманітність ХНР, що ускладнює створення ефективних уніфікованих засобів захисту людей від ураження;

§ спроможність ХНР спричинити ураження не лише шляхом безпосереднього впливу на людей, а й через об’єкти довкілля (воду, харчові продукт тощо).

Аналіз тактики екстреної медичної допомоги під час хімічних катастроф дозволив виділити три фази, коли необхідне втручання медичних працівників:

Перша фаза (до З0 хв) - після контакту з отруйними речовинами людина потребує вивезення або винесення із зони хімічного ураження, часткової дегазації одягу, а також екстреного симптоматичного лікування, що спрямоване на усунення розладів життєво важливих функцій організму.

Друга фаза (до 2-4 год) - повинна включати здійснення заходів сортування та надання кваліфікованої або спеціалізованої медичної допомоги, у тому числі антидотної терапії з урахуванням виду отрути, характеру і стану здоров’я ураженого.

Третя фаза (до декількох тижнів) потребує здійснення реабілітаційних заходів та визначення рівня працездатності серед уражених.

На думку фахівців, завданням системи медичних і соціальних заходів у разі хімічних катастроф повинно бути:

а) запобігання та максимальне зменшення втрат серед населення;

б) зменшення можливостей хімічного отруєння;

в) мінімізація шкоди довкіллю;

г) зменшення матеріальних збитків.

Для ефективного здійснення заходів першого пункту цього переліку важливе значення має впровадження сучасних засобів фармакологічної профілактики і лікування при масових отруєннях.

Вони включають:

§ розробку резервних схем профілактики і лікування, які можна реалізувати за умов НС;

§ використання загальнодоступних лікарських засобів і препаратів з подібними механізмами дії;

§ поєднання препаратів, що впливають на дію отрути, з ліками, що діють на патогенез отруєння;

§ застосування лікарських засобів для профілактики і лікування отруєнь у найбільш ранні строки;

§ фармакологічний вплив на основні синдроми виявлення отруєння за умови невизначеної його етіології.

На першому найбільш важливому в організаційному відношенню етапі головним завданням медичної служби є своєчасне надання медичної допомоги потерпілим, а в ряді випадків і проведення санітарних гігієнічних заходів з попередження виникнення інфекційних захворювань. Для виконання цихзадач необхідні мобільні медичні підрозділи (формування), які мають високу готовність і здатні негайно приступити до надання допомоги потерпілим при будь-яких обставинах.

Для цього потрібна координація їх дій, чітке визначення сфери діяльності кожного підрозділу, встановлення об’ємів робіт і керівництво з єдиного центру.

Порядок використання медичних підрозділів (формувань) при аваріях з ХНР визначається виходячи з положень лікувально- евакуаційного забезпечення потерпілих.

Перша медична допомога в осередку хімічного ураження надається в порядку само- і взаємодопомоги, а також особовим складом санітарних постів, санітарних дружин і медичним складом МНС, закріпленим за об'єктом.

Найперший захід,який треба провести при наданні допомоги - якнайшвидше надягання протигаза на себе і на ураженого. При цьому звернути увагу на шкіру обличчя, якщо на ньому є сліди ОР, ХНР (краплі, маслянисті плями), необхідно обробити її вмістом ІПП-8, тобто провести часткову санітарну обробку і тільки потім надягати протигаз.

Протигази повинні відповідати характеру ХНР:при викиді ФОР, а також ОР шкірнонаривної дії можуть застосовуватися будь-які фільтруючі протигази: ЦП-4, ЦП-5, ЦП-7, загальновійськові; при аварії з виходом хлору, аміаку краще застосовувати ізолюючі протигази (ІП-46), хоча можна звичайні фільтруючі на короткий час; для захисту від чадного газу (СО) використовують фільтруючі протигази з приєднаними до них гопкалітовими патронами; можливе використання промислових протигазів із коробками різноманітних марок — "А", "У", "Г", "Е", "КД", "БКФ", "М", "З". Такі протигази захищають далеко не від усіх ХНР, а конкретно від якої-небудь ОР, що виробляється або використовується на даному підприємстві. Час дії коробки від 1 до 3 годин, у залежності від концентрації ХНР і марки коробки.

При необхідності і наявності таких можна скористатися шланговими протигазами (ГШІ-1, ГШІ-2). Шлангові протигази - найбільш прості прилади ізолюючого типу. Принцип їхньої дії складається в тому, що повітря для дихання забирається з чистої зони на визначеній відстані від працюючої людини (від 10 до 40 м) або попередньо очищується. Ними зручно користу- ватися при виконанні ремонтних і очисних робіт усередині різноманітних ємкостей, підземних сховищ і підвальних помешкань, де накопичуються пара ХНР. За способом подачі повітря для дихання шлангові протигази поділяються на самовсмоктуючі (ПШ-1) і з примусовою подачею повітря (ПШ-2). Останній має електроручну повітродувку і може обслуговувати відразу двох людей.

Крім того, для захисту від ХНР на багатьох об'єктах широко використовують промислові фільтруючі респіратори. Вдихуване повітря очищується від домішок паро- і газоподібних ХНР у респіраторах за рахунок протікання фізико-хімічних процесів, а від аерозольних домішок - завдяки фільтрації його через волокнисті матеріали. З цією метою застосовуються респіратори протигазові патронного типу (з фільтруючим елементом у вигляді патрона) - РПГ-67, і респіратор універсальний - РУ-60М. Такими фільтруючими респіраторами можна скористатися при аварії з виходом в атмосферу таких ХНР: ацетон, бензол, ефіри, оксид сірки, сірководень, аміак, пара ртуті й ін. Тривалість захисної дії від 0,5 години до 15-20 годин.

Промисловістю серійно випускаються респіратори фільтруючого й ізолюючого типу, що дозволяють автономно перебувати людині в забрудненій ХНР атмосфері, надавати допомогу при дихальній недостатності зокрема у вугільній промисловості. До них відносять "Гірськорятувальники - 10, 11", "Саморятувальники ізолюючі" - СІ-15, СІГ-1, С-90, ШСС-іу; "Респіратори ізолюючі регенеративні" - Р-ЗОА, Р-34, Р-35.

Введення антидотів здійснюється якнайшвидше (у лічені секунди, хвилини), за показами в залежності від виду ОР (ХНР): при ураженнях ФОР — тарен у таблетках під язик або введення атропіну з шприц-тюбика;при ураженні ХНР загальноотруйної дії (синильна кислота, хлорциан) використовується антидот амілнітрит в ампулах. Ампулу в синій марлевій обгортці роздушити пальцями і терміново помістити під шолом-маску протигаза ураженого ближче до носа. Денце ампули повинно бути звернене догори, щоб рідина витікала і змочувала марлеву обгортку; при ураженнях ОР подразнючої дії — роздушити ампулу з протидимовою сумішшю і помістити під маску протигазу.

Часткова санітарна обробка за допомогою вмісту ІПП-8. Вона особливо ефективна при ураженнях ХНР нервово-паралітичної і шкірнонаривної дії. При відсутності стандартного пакета ШП-8 використовувати підручні засоби. При частковій санобробці обробляти не тільки відкриті ділянки шкіри, але і прилягаючі до них частини одягу - комірець, манжети і т.д.

При необхідності проводитиься штучне дихання (ШД). У випадку ураження ХНР задушливої дії при розвитку набряку легенів,для якого характерні задишка, синюшність,кашель з виділенням значної кількості слизу — ШД будь-яким засобом протипоказане (!). Повинна проводитися киснева терапія за допомогою дихальних приладів.

При зупинці серця або різкому порушенні його діяльності проводиться непрямий масаж серця з урахуванням конкретної обстановки.

Медичну допомогу надають у першу чергу ураженим, що знаходяться на відкритій місцевості. Потім оглядають будинки, підвали, сховища й укриття, де населення може укриватися при виникненні НС. У першу чергу допомога надається дітям, вагітним жінкам, що не мають протигазів, і особам, що отримали комбіноване ураження. Дозування антидоту визначається індивідуально, але дітям дошкільного віку обов'язково в половинному розмірі. При наявності травми (механічної або термічної) і ураження ХНР перша медична допомога повинна надаватися, насамперед,проти дії отруйної речовини (антидоти, протигаз,санобробка тощо) і тільки після цього допомога з приводу травми.

У більшості випадків, особливо при ураженнях ХНР задушливої дії,осіб, що постраждали необхідно виносити з осередку ураження, тобто необхідно максимальне обмеження фізичних навантажень постраждалим (тому що швидко розвивається набряк легенів - ядуха).

Головна вимога до організації першої медичної допомоги – надати її максимальній кількості потерпілих в короткі строки і доставити їх в лікарняні заклади.

Всіх постраждалих виносять на свіже повітря, на спеціально обране підняте місце, зручне для завантаження на транспорт і подальшої евакуації з осередку хімічного ураження.

При цьому легкоуражені можуть евакуйовуватися невеликими групами пішим порядком. Потерпілі, які знаходяться у важкому стані, вивозяться транспортом. Для перевезення потерпілих використовують санітарний транспорт і тільки в окремих випадках допускається використання транспортних засобів загального користування. Неправильне транспортування небезпечно ускладненнями для потерпілих. Ось чому автомобілі, що призначенні для перевезення потерпілих, повинні мати відповідне санітарне обладнання.

Для евакуації потерпілих встановлені окремі правила. В першу чергу на транспорт завантажуються важко уражені, потім уражені середньої важкості, останніми – легко уражені. Інфекційні хворі і потерпілі з різко вираженими признаками психічного розладу перевозяться окремо.

Під час вибору способу та послідовності транспортування потерпілого слід враховувати наступні фактори:

§ стан потерпілого;

§ ступінь загрози потерпілому;

§ кількість потерпілих, які підлягають транспортуванню;

§ наявність спеціальних засобів для проведення транспортування;

§ підготовленість рятувальників з урахуванням їх професійного, психічного та фізичного стану;

§ довжина шляху, яким буде проводитися транспортування, та його стан.

Вирішальним для вибору є фактор небезпеки.

Транспортування потерпілого проводиться за умови дотримання наступних правил:

§ потерпілий виводиться (виноситься) з небезпечної зони настільки швидко, наскільки це можливо;

§ перенесення виконується таким способом, щоб з урахуванням отриманих потерпілим пошкоджень не погіршити його стан;

§ під час перенесення потерпілого треба весь час слідкувати за його станом і у разі погіршення, яке може призвести до смертельного наслідку, перенесення припиняють і надають першу медичну допомогу;

§ під час транспортування передусім необхідно дбати про безпеку як потерпілого, так і рятувальників, які виконують ці роботи.

За евакуацію потерпілих відповідають спеціально призначені особи із складу штабу керівництва ліквідацією наслідків хімічної небезпечної ситуації або членів постійних комісій з питань техногенної і екологічної безпеки району (міста обласного підпорядкування). Безпосередньо організаторами евакуації є відповідальні особи медичної служби ЦО. Вони особисто проводять первинне евако-транспортне сортування потерпілих, визначають черговість і способи їх відправки, контролюють правильність завантаження транспортних засобів.

На другому етапі надання медичної допомоги виконується в спеціалізованих лікувальних закладах або в закладах загального профілю,підсилених спеціалізованими бригадами постійної готовності другої черги і в яких проведена профілізація ліжок.

Токсико-терапевтичні заходи повинні включати як надання екстреної специфічної терапії, так і неспецифічну терапію й детоксикаційні заходи, спрямовані на прискорення виведення отрути з організму, її нейтралізацію та відновлення порушених функцій.

Застосування всього комплексу заходів для найшвидшого надання екстреної медичної допомоги в осередку хімічної катастрофи, ефективна евакуація потерпілих, у багатьох випадках з медичним супроводом в цей період, та спеціалізована медична допомога в токсико-терапевтичних стаціонарах із застосуванням специфічної і неспецифічної терапії сприятимуть зменшенню втрат серед ураженого населення та створенню умов для зменшення негативних наслідків отруєння.

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 1831 | Нарушение авторских прав