АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Механізми токсичної дії розчинників на організм людини

Визначення «розчинники» має на увазі досить численну групу різних за хімічною будовою рідких органічних і неорганічних речовин або їх сумішей, що володіють різним ступенем летючості. Це рідини, як правило, різною мірою розчиняються у воді і жирах (ліпідах). Органічні розчинники погано дисоціюють у водних розчинах.

Всі речовини, використовувані як розчинники, як правило, застосовуються з метою екстракції, розчинення або розведення нерозчинних у воді матеріалів. Найбільш широко розчинники використовуються для приготування фарб, лаків, клеїв, у виробництві барвників, в фармацевтичній промисловості, в побуті.

Більшість розчинників і препаратів на їх основі є шкідливими, шкідливо впливають на людину і навколишнє середовище. Серед таких препаратів багато є ви і навіть надзвичайно небезпечні речовини.

Органічні розчинники можна розділити на наступні хімічні групи:

1) аліфатичні вуглеводні (пентан, гексан, октан та ін.);

2) ароматичні вуглеводні (бензол, толуол, ксилол);

3) аліфатичні алкоголі-спирти (етанол, метанол та ін.);

4) гліколі та ефіри гліколей (етиленгліколь, пропіленгліколь тощо);

5) кетони;

6) прості і складні ефіри (діетиловий ефір, метилацетат, етилацетат та ін.);

7) галогеновані аліфатичні вуглеводні (хлороформ СНС1₃, чотирихлористий вуглець СС1₄, метиленхлорид СН₂С1₂, трихлоретилен С1₂С=СНС1, вінілхлорид СН₂=СНС1 та ін.)

Комерційні розчинники, як правило, являють собою суміш сполук різного складу, в тому числі бензин і деякі масла.

Для всіх органічних розчинників характерна схожість токсичних властивостей - вони пригнічують функції центральної нервової системи (наркотична дія), впливають на кровотворну та інші системи організму. Найбільш типові симптоми хронічної дії розчинників на організм - це підвищена стомлюваність, погіршення пам'яті, зміна особистості, що складається в емоційній лабільності, подразливості, депресії. Крім того, зустрічаються такі неспецифічні симптоми, як головний біль, запаморочення, оніміння кінцівок, порушення сну та ін. При клінічному обстеженні неврологічні симптоми зазвичай не дуже сильно виражені, хоча відзначається тремор (тремтіння кінцівок), порушення рівноваги і інші ознаки мозкових і пірамідальних порушень.

Порушення пам'яті, органів дотику, нюху і психомоторних функцій під дією розчинників свідчать про дифузне ураження мозку. При цьому спостерігаються зниження маси мозку, збільшення шлуночків, а також ознаки зменшення числа нервових клітин в корі головного мозку. Було встановлено, що через два роки після припинення контакту з деякими розчинниками суб'єктивні симптоми зменшувались. Зміна інтелекту і церебральна атрофія залишалися без змін. Таким чином, токсична енцефалопатія не прогресувала, але і зворотнього процесу не спостерігалося. За даними ж інших дослідників повторне обстеження хворих через три роки - дев'ять років свідчило про більшу вираженість об'єктивних клінічних симптомів.

Ознаки периферичної нейропатії зазвичай розвиваються поступово. Найбільш ранніми симптомами є сенсорна анестезія, зниження швидкості проведення нервових імпульсів. При офтальмологічному обстеженні спостерігалося збільшення «сліпої плями».

Вплив сумішей розчинників, за деякими даними, веде до потенціювання токсичного ефекту подібно до того, як метилетилкетон потенціює нейротоксичний ефект n -гексану. Багато розчинників володіють алергічною дією, викликають різні дерматити і кон'юктивіти.

Біологічний механізм дії розчинників залишається слабо вивченим. Наприклад, розвиток симптомів деменції (набутого «слабоумія») пов'язують зі зниженням кількості білків мозку. Є також дані про те, що органічні розчинники і, в ще більшому ступені, їх суміші вивільняють окремі компоненти з клітинних мембран. Отже, у механізмі дії розчинників, очевидно, має значення не тільки їх взаємодія з рецепторами мембран, а й порушення мембранноядерних відносин. Лабілізація (підвищення нестійкості) мембран веде до метаболічної дезорганізації в клітинах. Також має місце пошкодження структури нервових вузлів - гангліїв (скупчення нервових клітин-нейронів), відзначаються пошкодження внутріклітинних органел. Дегенерація нервових клітин розглядається як вторинний результат, пов'язаний з порушенням забезпеченості організму необхідними речовинами для нормальної життєдіяльності.

Серед розчинників зустрічаються речовини з однаковим типом дії, окремі представники яких наведені в табл. 6.1.

Таблиця 6.1

Дата добавления: 2015-02-05 | Просмотры: 1805 | Нарушение авторских прав