АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Антидотна (фармакологічна) терапія

Прочитайте:
  1. Антибактеріальна терапія НП
  2. АНТИБАКТЕРІАЛЬНА ТЕРАПІЯ.
  3. Антидотная и симптоматическая терапия
  4. АНТИДОТНАЯ ТЕРАПИЯ ОСТРЫХ ОТРАВЛЕНИЙ
  5. Антидотная терапия поражений ФОС
  6. Базисна терапія хворих на МВ
  7. Базисна терапія.
  8. Дезінтоксикаційна терапія
  9. Дієтотерапія

 

Основоположником антидотної терапії, очевидно, слід вважати Парацельса (1493-1541), який заклав основи сучасної токсикології, довівши, що отрута - хімічна речовина з певною структурою, від якої залежить його токсичність, і від лікарської речовини він відрізняється тільки величиною дози.

Надалі розвиток хімії та біології дозволив запропонувати для лікувальних цілей велике число лікарських хімічних препаратів. Хімічні речовини, що використовуються для лікування отруєнь тваринними, рослинними отрутами і отрутами хімічної етіології отримали назву антидотів, або протиотрут, а способи і методи їх застосування - антидотною терапією.

Антидоти за механізмом дії поділяють на такі групи:

- Запобігають надходження отрути в кров;

- Зумовлюють детоксикацію отрути на стадіях транспорту до біологічних мішеней, вступаючи у фізико-хімічну взаємодію з токсичними речовинами;

- Проявляють фізіологічний антагонізм до отрути і характеризуються конкретною дією;

- Реактивує біологічні мішені, уражені токсином;

- Стимулюючі біогенне утворення реактиваторів;

- Забезпечують відновлення біогенних речовин, запаси яких виснажуються при хронічних інтоксикаціях;

- Сприяють виведенню отрути з організму.

Докладне вивчення токсикокінетики хімічних процесів в організмі, механізмів їх біохімічних перетворень і токсичного впливу дії дозволило оцінити можливості антидотної терапії як при гострих, так і при хронічних отруєннях.

Встановлено, що при гострих отруєннях антидотна терапія достатньо ефективна тільки в ранній токсикогенній фазі, тривалість якої залежить від токсикокінетичних особливостей даної отруйної речовини. Найбільша тривалість цієї фази і, отже, термінів антидотної терапії відзначається при отруєннях сполуками важких металів (8-12 діб.), найменша - при впливі на організм високотоксичних, але швидко метаболізуючих речовин, наприклад ціанідів, ФОС, хлорованих вуглеводнів та ін.

Антидотна терапія відрізняється високою специфічністю і тому може бути використана тільки за умови достовірного клініко-лабораторного діагнозу даного виду гострого отруєння. В іншому випадку (при помилковому введенні антидоту у великій дозі) може проявитися і його токсична дія, що значно ускладнить лікування потерпілого.

Ефективність антидотної терапії гострих отруєнь значно знижується при розвитку важких порушень системи кровообігу та газообміну, що вимагає одночасного проведення необхідних реанімаційних заходів.

Антидотна терапія грає істотну роль в профілактиці станів незворотності при гострих отруєннях, але не робить помітного лікувального ефекту при їхньому розвитку, особливо в соматогенній фазі. Соматогенна фаза характеризується практичною відсутністю отрути в організмі внаслідок її виведення або метаболізму, але також і проявляється ускладненнями – серцево-судинною недостатністю, запаленням легенів і т д.

Антидотна терапія при підгострих і хронічних отруєннях має свої особливості.

По-перше, виведення з організму токсичних речовин утруднено в тих випадках, коли спостерігається їх депонування в різних органах і тканинах, так як виникає міцний зв'язок отрути зі структурами клітин. При цьому найбільш розповсюджені методи прискореного очищення організму, такі як гемодіаліз і гемосорбція, виявляються малоефективними, і антидотна терапія стає основним методом детоксикації.

По-друге, основне місце в лікуванні хронічних отруєнь займає застосування лікарських препаратів, що безпосередньо впливають на ксенобіотик, який потрапив в організм, і продукти його метаболізму.

Особливістю застосування лікарських засобів при антидот ній терапії є необхідність їх тривалого використання повторними курсами.

Деякі широко розповсюджені антидоти при отруєннях токсичними речовинами наведені в табл. 8.1.

Велику групу антидотів становлять речовини, що вступають з отрутами в хімічну взаємодію, в результаті якої виходять речовини, нешкідливі для організму і виділяються з сечею або калом. В якості антидотів можуть застосовуватися і суміші декількох речовин, що вводяться в організм в певній послідовності або одночасно.

Таблиця 8.1


Дата добавления: 2015-02-05 | Просмотры: 1029 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.018 сек.)