Ліпідна основа мембрани ентероцитів забезпечує своєрідні механізми всмоктування жирів. Швидкість усмоктування їх у тонкій кишці залежить не лише від гідролізу, а й від емульгування.
Жири розщеплюються під дією панкреатичних ліпаз. Шлункові й кишкові ліпази мають другорядне значення. Важливу роль у гідролізі жирів відіграє процес емульгування (мал. 129). Для усмоктування має значення довжина ланцюга жирних кислот, що утворюються. Жири з короткими й середніми ланцюгами дифундують в ентероцити, а потім у кров. При надходженні в печінку жирні кислоти застосовуються як основа синтезу в ній ліпопротеїнів низької (ЛПНЩ) і високої (ЛПВЩ) щільності.
Проникнення через апікальну мембрану всередину ентероциту жирних кислот з довгими ланцюгами й холестерину відбувається в складі міцел, утворених ними разом з жовчними кислотами. Для формування міцел у хімусі має міститися понад 2-5 ммоль/л (критична концентрація) жовчних кислот, а рН – становити 6-6,5. Ці комплекси легко проникають через ліпідну оболонку ентероцитів. Усередині клітини продукти розпаду жирів ресинтезуються в тригліцериди, фосфоліпіди (ФЛ), холестерин. У ділянці пластинчастого комплексу синтезовані жири з'єднуються з різними апопротеїнами й утворюють хіломікрони й ліпопротеїни дуже низької щільності (ЛПДНЩ).
Ці утворення залишають ентероцит, й із сполучнотканинного простору ворсинки проникають у лімфатичну судину. Засвоюваність жирів їжі дуже висока (від 50 до 95 %). Оскільки основна кількість жирів всмоктується в лімфу, то через 3-4 год. після споживання жирної їжі, коли лімфа починає надходити в кров, плазма вподібнюється молоку.
Усмоктування жиророзчинних вітамінів (A, D, Е, К) поєднано із засвоєнням жирів.