АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Травлення в ротовій порожнині

Секреторна функція слинних залоз У ротову порожнину відкриваються вивідні протоки трьох пар ве­ликих слинних залоз – привушної (серозної), підщелепної (серозно-слизової) і під'язикової (слизової). Крім того, у слизовій оболонці рота розкидано велику кількість дрібних залоз, що разом з під'язиковою постійно виділяють водянисту слину. На відміну від них, привушна й підщелепна залози секретують слину лише при збудженні. Функції слини:

а) змочення твердої їжі і забезпечення формування харчової грудки, здатної просуватися стравоходом;

б) розчинення деяких інгредієнтів із забезпеченням рецепторам можливості визначити смакові якості їжі;

в) початковий гідроліз деяких поживних речовин (наприклад вуглеводів);

г) виконання захисних функцій (слина містить бактерицидні речо­вини, що забезпечують санацію ротової порожнини; вона може частко­во нейтралізувати шлункову кислотність при потраплянні соку в стра­вохід).

Склад слини різних залоз неоднаковий. Привушні залози виділяють найрідшу слину, а під'язикові – найбільш в'язку. Важливий фактор, що визначає склад слини, – швидкість секреції. Сумарна інтенсив­ність секреції усіх залоз коливається від 1 до 200 мл/год. У середньому за добу виділяється 0,5-2 л слини. Кількість утвореної слини залежить від сухості й ступеня подрібненості їжі, її хімічного складу тощо. Під час сну виділяється близько 0,05 мл слини за 1 хв.

У людини, незважаючи на деякі відмінності складу слини окремих залоз, сумарний її склад мало залежить від спожитої їжі. Основа (99,5 %) слини – вода. У ній розчинено широкий спектр неорганічних й органіч­них сполук: мукополіцукриди, глікопротеїни, білки й електроліти; рН змішаної слини коливається в межах 6,0-7,4. Але різке збільшення швидкості секреції слини може зумовити олужнення (рН до 7,8). Осмотичний тиск слини нижчий від такого плазми крові.

Муцин, надаючи слині в'язкості, полегшує проковтування просоче­ної слиною харчової грудки. У слині виявлено такі ферменти, як α-амі­лаза, протеаза, ліпаза, кисла й лужна фосфатаза, РНКаза. Але актив­ність більшості з них незначна.

Слина містить також низку біологічно активних сполук. Так, лізо­цим слини справляє бактерицидну дію, а калікреїн бере участь в утво­ренні судинорозширювальних кінінів. Кініни разом з нервовими впли­вами забезпечують підвищення інтенсивності кровотоку в слинних за­лозах при вживанні їжі. Крім того, слинні залози утворюють гормоноподібні речовини, які беруть участь у регуляції фосфорно-кальцієвого обміну кісток, зубів і регенерації епітелію слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу і шлунка.

Жування. Ротова порожнина виконує кілька функцій, пов'язаних із процесом травлення. Вона слугує захопленню їжі, пережовуванню та її аналізуванню. У ротовій порожнині починається первинне оброблення їжі, що виражається в механічному роздробленні її при жуванні й змо­чуванні слиною. Жування відбувається під час руху нижньої щелепи, що узгоджений з переміщенням їжі ротовою порожниною за допомо­гою язика й м'язів щік. Усі зазначені рухи виконують посмуговані м'язи.

Жування – це рефлекторний акт, контрольований рецепторами слизової оболонки. Імпульси від них передаються чутливими волокна­ми трійчастого нерва в довгастий мозок, до центру жування. Еференти – рухові гілки трійчастого нерва. До жувального центру підходять шляхи від моторної зони кори півкуль великого мозку, унаслідок чого процес жування може свідомо коригуватися.

Під час жування відбувається перемішування харчової грудки і просочування її слиною до такої консистенції, що забезпечує можливість ковтання. Сформована харчова грудка проштовхується в початкові від­діли глотки.

Ковтання – це рефлекторний акт. Ковтальний рефлекс починаєть­ся з подразнення рецепторів кореня язика, піднебіння або задньої стін­ки глотки. До центру ковтального рефлексу, у довгастий мозок збуд­ження надходить по язико-глотковому нерву. Еферентні шляхи – під'язиковий, язико-глотковий, трійчастий і блукаючий нерви, що на­правляються до м'язів порожнини рота, язика, глотки, гортані й страво­ходу.

Початковий етап ковтання здійснюється при скороченні посмугова­них м'язів, відтак може бути як мимовільним, так і довільно керованим. Глоткова й стравохідна фази ковтання не довільні й відбуваються на зразок мимовільної перистальтики. Глоткова фаза швидка, а стравохід­на – повільна (мал. 118). При цьому відбувається узгодження скоро­чення м'язів. Скорочення циркулярних над харчовою грудкою про­штовхує її в нижчу ділянку, що розширюється унаслідок скорочення поздовжніх м'язових волокон.

Координоване скорочення багатьох м'язів проштовхує харчову грудку в нижні відділи глотки, а потім у стравохід. На своєму шляху вона перетинає дихальні шляхи, але в нормі не потрапляє в них. Цьому перешкоджає рефлекторне підняття м'якого піднебіння, що закриває носоглотку, й опускання надгортанника, що при зміщенні під'язикової кістки перегороджує вхід до гортані. Центр ковтання через ретикуляр­ну формацію стовбура мозку пов'язаний з іншими центрами, що роз­міщені тут і в спинному мозку. Під час його збудження гальмується діяльність дихального центру й знижується тонус блукаючого нерва. Це супроводжується зупинкою дихання і вповільненням серцевих ско­рочень. При порушенні погодженості цих рефлекторних актів або при розмові, сміху під час їжі може відбутися потрапляння харчової грудки в дихальні шляхи.

Поза ковтальними рухами входи як у стравохід, так і шлунок за­криті спастичним станом розміщених тут м'язів, що утворюють м'язи-замикачі (сфінктери).

Верхній м'яз – замикач стравоходу (верхній стравохідний сфінк­тер – ВМЗС; ВСС) – ділянка травного тракту, що розміщена між глоткою і стравоходом (близько 2-4 см). Він представлений персне­глотковою частиною і м'язовими відділами глотки й стравоходу, тобто посмугованими м'язами. Поза процесом ковтання зазначена м'язова група розміщена в стані тонічного скорочення, що й забезпечує закрит­тя просвіту.

Ці м'язи іннервуються соматичними нервами, що виходять з ядер блукаючого нерва. Процес ковтання припиняє надходження імпульсів цими нервами (команди виходять із центру ковтання), забезпечуючи розслаблення м'язів і відкриття верхнього м'яза-замикача стравоходу.

Перистальтика стравоходу регулюється власним багатим рецепторним апаратом. Скорочення м'язів відбувається при надходженні імпульсів з довгастого мозку волокнами поворотного й блукаючого нервів. Типова перистальтична хвиля, поширюючись зі швидкістю 2-5 см/с до шлунка, проштовхує харчову грудку. М'язи підтримують стравохід у тонусі, що біля торакальної його частини майже в 3 рази ни­жчий, ніж у шийній. Цей градієнт – один із механізмів, що супровод­жують просування харчової грудки.

Шлунок

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 812 | Нарушение авторских прав