АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Травлення в ротовій порожнині

Прочитайте:
  1. Анатомо-фізіологічні особливості системи травлення в дітей
  2. Види травлення
  3. Глотка, стравохід, шлунок, тонка кишка, дванадцятипала, товста, пряма кишки як складові частини органів травлення
  4. Еволюція травлення
  5. Ембріогенез органів травлення
  6. Загальна характеристика системи травлення. Травлення в ротовій порожнині. Жування, ковтання.
  7. Загальна характеристика системи травлення. Травлення в ротовій порожнині. Жування, ковтання.
  8. Загальна характеристика системи травлення. Травлення в ротовій порожнині. Жування, ковтання.
  9. Загальна характеристика системи травлення. Травлення в ротовій порожнині. Жування, ковтання.
  10. Загальна характеристика системи травлення. Травлення в ротовій порожнині. Жування, ковтання.

Секреторна функція слинних залоз У ротову порожнину відкриваються вивідні протоки трьох пар ве­ликих слинних залоз – привушної (серозної), підщелепної (серозно-слизової) і під'язикової (слизової). Крім того, у слизовій оболонці рота розкидано велику кількість дрібних залоз, що разом з під'язиковою постійно виділяють водянисту слину. На відміну від них, привушна й підщелепна залози секретують слину лише при збудженні. Функції слини:

а) змочення твердої їжі і забезпечення формування харчової грудки, здатної просуватися стравоходом;

б) розчинення деяких інгредієнтів із забезпеченням рецепторам можливості визначити смакові якості їжі;

в) початковий гідроліз деяких поживних речовин (наприклад вуглеводів);

г) виконання захисних функцій (слина містить бактерицидні речо­вини, що забезпечують санацію ротової порожнини; вона може частко­во нейтралізувати шлункову кислотність при потраплянні соку в стра­вохід).

Склад слини різних залоз неоднаковий. Привушні залози виділяють найрідшу слину, а під'язикові – найбільш в'язку. Важливий фактор, що визначає склад слини, – швидкість секреції. Сумарна інтенсив­ність секреції усіх залоз коливається від 1 до 200 мл/год. У середньому за добу виділяється 0,5-2 л слини. Кількість утвореної слини залежить від сухості й ступеня подрібненості їжі, її хімічного складу тощо. Під час сну виділяється близько 0,05 мл слини за 1 хв.

У людини, незважаючи на деякі відмінності складу слини окремих залоз, сумарний її склад мало залежить від спожитої їжі. Основа (99,5 %) слини – вода. У ній розчинено широкий спектр неорганічних й органіч­них сполук: мукополіцукриди, глікопротеїни, білки й електроліти; рН змішаної слини коливається в межах 6,0-7,4. Але різке збільшення швидкості секреції слини може зумовити олужнення (рН до 7,8). Осмотичний тиск слини нижчий від такого плазми крові.

Муцин, надаючи слині в'язкості, полегшує проковтування просоче­ної слиною харчової грудки. У слині виявлено такі ферменти, як α-амі­лаза, протеаза, ліпаза, кисла й лужна фосфатаза, РНКаза. Але актив­ність більшості з них незначна.

Слина містить також низку біологічно активних сполук. Так, лізо­цим слини справляє бактерицидну дію, а калікреїн бере участь в утво­ренні судинорозширювальних кінінів. Кініни разом з нервовими впли­вами забезпечують підвищення інтенсивності кровотоку в слинних за­лозах при вживанні їжі. Крім того, слинні залози утворюють гормоноподібні речовини, які беруть участь у регуляції фосфорно-кальцієвого обміну кісток, зубів і регенерації епітелію слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу і шлунка.

Жування. Ротова порожнина виконує кілька функцій, пов'язаних із процесом травлення. Вона слугує захопленню їжі, пережовуванню та її аналізуванню. У ротовій порожнині починається первинне оброблення їжі, що виражається в механічному роздробленні її при жуванні й змо­чуванні слиною. Жування відбувається під час руху нижньої щелепи, що узгоджений з переміщенням їжі ротовою порожниною за допомо­гою язика й м'язів щік. Усі зазначені рухи виконують посмуговані м'язи.

Жування – це рефлекторний акт, контрольований рецепторами слизової оболонки. Імпульси від них передаються чутливими волокна­ми трійчастого нерва в довгастий мозок, до центру жування. Еференти – рухові гілки трійчастого нерва. До жувального центру підходять шляхи від моторної зони кори півкуль великого мозку, унаслідок чого процес жування може свідомо коригуватися.

Під час жування відбувається перемішування харчової грудки і просочування її слиною до такої консистенції, що забезпечує можливість ковтання. Сформована харчова грудка проштовхується в початкові від­діли глотки.

Ковтання – це рефлекторний акт. Ковтальний рефлекс починаєть­ся з подразнення рецепторів кореня язика, піднебіння або задньої стін­ки глотки. До центру ковтального рефлексу, у довгастий мозок збуд­ження надходить по язико-глотковому нерву. Еферентні шляхи – під'язиковий, язико-глотковий, трійчастий і блукаючий нерви, що на­правляються до м'язів порожнини рота, язика, глотки, гортані й страво­ходу.

Початковий етап ковтання здійснюється при скороченні посмугова­них м'язів, відтак може бути як мимовільним, так і довільно керованим. Глоткова й стравохідна фази ковтання не довільні й відбуваються на зразок мимовільної перистальтики. Глоткова фаза швидка, а стравохід­на – повільна (мал. 118). При цьому відбувається узгодження скоро­чення м'язів. Скорочення циркулярних над харчовою грудкою про­штовхує її в нижчу ділянку, що розширюється унаслідок скорочення поздовжніх м'язових волокон.

Координоване скорочення багатьох м'язів проштовхує харчову грудку в нижні відділи глотки, а потім у стравохід. На своєму шляху вона перетинає дихальні шляхи, але в нормі не потрапляє в них. Цьому перешкоджає рефлекторне підняття м'якого піднебіння, що закриває носоглотку, й опускання надгортанника, що при зміщенні під'язикової кістки перегороджує вхід до гортані. Центр ковтання через ретикуляр­ну формацію стовбура мозку пов'язаний з іншими центрами, що роз­міщені тут і в спинному мозку. Під час його збудження гальмується діяльність дихального центру й знижується тонус блукаючого нерва. Це супроводжується зупинкою дихання і вповільненням серцевих ско­рочень. При порушенні погодженості цих рефлекторних актів або при розмові, сміху під час їжі може відбутися потрапляння харчової грудки в дихальні шляхи.

Поза ковтальними рухами входи як у стравохід, так і шлунок за­криті спастичним станом розміщених тут м'язів, що утворюють м'язи-замикачі (сфінктери).

Верхній м'яз – замикач стравоходу (верхній стравохідний сфінк­тер – ВМЗС; ВСС) – ділянка травного тракту, що розміщена між глоткою і стравоходом (близько 2-4 см). Він представлений персне­глотковою частиною і м'язовими відділами глотки й стравоходу, тобто посмугованими м'язами. Поза процесом ковтання зазначена м'язова група розміщена в стані тонічного скорочення, що й забезпечує закрит­тя просвіту.

Ці м'язи іннервуються соматичними нервами, що виходять з ядер блукаючого нерва. Процес ковтання припиняє надходження імпульсів цими нервами (команди виходять із центру ковтання), забезпечуючи розслаблення м'язів і відкриття верхнього м'яза-замикача стравоходу.

Перистальтика стравоходу регулюється власним багатим рецепторним апаратом. Скорочення м'язів відбувається при надходженні імпульсів з довгастого мозку волокнами поворотного й блукаючого нервів. Типова перистальтична хвиля, поширюючись зі швидкістю 2-5 см/с до шлунка, проштовхує харчову грудку. М'язи підтримують стравохід у тонусі, що біля торакальної його частини майже в 3 рази ни­жчий, ніж у шийній. Цей градієнт – один із механізмів, що супровод­жують просування харчової грудки.

Шлунок


Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 734 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.004 сек.)