Усмоктування полягає в перенесенні речовин з порожнини кишок у кров і лімфу. Кожний тип поживних речовин має свої механізми усмоктування. Водночас у процесах, що забезпечують усмоктування, застосовуються деякі механізми, подібні до тих, що беруть участь у виконанні інших функцій. Наприклад, подібні механізми забезпечують процеси реабсорбції при сечоутворенні. Висока ефективність усмоктування в тонкій кишці забезпечується, з одного боку, величезною сумарною поверхнею, з іншого – поєднанням процесів гідролізу й усмоктування на одній апікальній мембрані ентероцитів.
У процесі травлення різко посилюється кровопостачання слизової оболонки кишок. Якщо поза споживанням їжі через слизові оболонки проходить близько 200 мл/хв. крові, то в розпал травлення інтенсивність кровотоку збільшується до 500-600 мл/хв. Значний кровообіг забезпечує ентероцити енергією для активного всмоктування і, крім того, підтримує градієнт концентрації речовин і води між міжклітинним умістом ворсинок і швидким кровотоком.
Сполуки, що надійшли всередину ворсинки, проникають потім у кровоносні або лімфатичні капіляри. Кров від шлунка й кишок відтікає портальними венами у печінку, а після цього потрапляє в загальне циркуляторне русло. Лише від слизової оболонки рота й прямої кишки кров, минаючи печінку, відразу надходить у загальне русло. Сюди ж уливається і лімфа.