АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Регуляція шлункової секреції

Прочитайте:
  1. Антитіла: визначення. Класи і підкласи імуноглобулінів і їх властивості. Генетична регуляція синтезу різних класів і специфічностей імуноглобулінів.
  2. Діагностика екзокринної недостатності підшлункової залози.
  3. Діагностика екзокринної недостатності підшлункової залози.
  4. Діагностика екзокринної недостатності підшлункової залози.
  5. Засоби, які застосовують при гіперсекреції (надлишковій секреції) шлункового соку.
  6. Засоби, які застосовують при гіпосекреції шлункового соку
  7. Засоби, які застосовують при порушенні секреції підшлункової залози
  8. Захворювання із проявами екзокринної недостатності підшлункової залози в дітей
  9. Захворювання із проявами екзокринної недостатності підшлункової залози в дітей
  10. Захворювання із проявами екзокринної недостатності підшлункової залози в дітей

Механізми регуляції. Натще залози шлунка виділяють незначну кількість слизового соку, в якому практично немає хлоридної кислоти й ферментів. Споживання їжі різко стимулює секреторні процеси. Це відбувається під впливом комплексу нервово-рефлекторних і гумо­ральних факторів. Тривалість секреції, її інтенсивність зумовлені си­нергізмом або антагонізмом впливу різних регуляторів (мал. 121).

Основний секреторний нерв – блукаючий. Він має подвійний ме­ханізм впливу на секреторні клітини. Так, прямий шлях впливу ме­діатора блукаючого нерва – АХ – на парієтальні клітини опосередко­ваний взаємодією його з М-рецепторами й полягає в стимуляції сек­реції готової НС1. Вагусна імпульсація сприяє також виділенню гото­вих зимогенових гранул з головних клітин і мукоїдів – зі слизових.

Крім того, АХ впливає на секреторні клітини й опосередковано, че­рез стимуляцію утворення гастрину й гістаміну. Гастрин, що утво­рюється в такому разі в G-клітинах слизової оболонки надчеревного відділу, стимулює синтез і виділення пепсиногенів головними клітина­ми й слизу – покривними. Крім того, гастрин опосередковує свій ефект і через стимуляцію утворення гістаміну.

Утворення самого гастрину крім блукаючого нерва стимулюють продукти гідролізу білків, алкоголю, екстрактивних речовин їжі.

Три стимулятори шлункової секреції (АХ, гастрин і гістамін) поси­люють дію один одного.

Інгібування процесів секреції в шлунку відбувається як за допомо­гою гальмування утворення гормональних стимуляторів, так і безпосе­реднім впливом на секреторні клітини. Секреція шлункової НС1 зни­жується, коли рН у дванадцятипалій кишці під впливом харчового хімусу закиснюється нижче від 4. У цих умовах слизова оболонка два­надцятипалої кишки виділяє гормон секретин, що гальмує утворення ІІС1. Пригнічує секрецію шлункового соку і жирний хімус, що надійшов у кишки. Цей вплив опосередковується виділенням гормонів – шлункового інгібуючого пептиду (ШІП) і ХЦК-ПЗ. Усі зазначені гор­мони, утворюючись у дванадцятипалій кишці, надходять до залоз шлунка через кровотік. Секретин і ХЦК-ПЗ, гальмуючи секрецію НС1, навпаки, стимулюють виділення пепсиногенів.

Продукти розпаду їжі (особливо білків) після усмоктування в кров також стимулюють залози шлунка. На секреторні клітини вони вплива­ють безпосередньо й опосередковано, через утворення гастрину й гіс­таміну.

Збудження симпатичної нервової системи (сильні емоції, інтенсив­на фізична робота, біль) також пригнічує шлункову секрецію. Це зу­мовлено, очевидно, вазоконстрикторним ефектом.

Фази шлункової секреції. Різке посилення секреції шлункового соку в процесі травлення, зумовлене комплексом зазначених механіз­мів, відбувається в кілька етапів. Основи їхнього вивчення закладено І.П. Павловим, який виділив три фази шлункової секреції, що перекри­ваються в часі: мозкову, шлункову і кишкову, для кожної з яких харак­терні свої механізми регуляції.

Мозкова фаза включає умовний і безумовний рефлекси. Процес соковиділення запускається умовним рефлексом на вигляд, запах їжі або навіть уявлення про неї. Надходження їжі в ротову порожнину, збуд­жуючи рецептори, зумовлює виділення не лише слини, а й шлункового соку, унаслідок чого шлунок заздалегідь, ще до споживання їжі, готу­ється до неї. Аферєнтами в цьому процесі вважаються ті самі нерви, що й для слиновиділення. Центри секреції шлункового соку розміщені в ділянці проміжного мозку, лімбічних структурах і гіпоталамусі. Ефе­рентним нервом є блукаючий.

На першу фазу шлункової секреції накладається друга – шлунко­ва, пов'язана з наявністю їжі в шлунку. Вона триває кілька годин. Сек­реторна активність шлункових залоз, стимульована лише наявністю їжі в шлунку, відносно незначна. Однак незважаючи на те, що об'єм шлун­кової секреції, яка відбувається, наприклад, після прямого потрапляння їжі в шлунок, у 2-3 рази менший, ніж у разі природного споживання їжі, ця фаза важлива для коригування соковиділення. Тривалість ви­ділення соку під час споживання їжі тієї або іншої консистенції визна­чається здебільшого за допомогою відповідних імпульсів з рецепторів шлунка. Еферентами цих рефлексів також є волокна блукаючого нерва. У другу й особливо третю фази шлункової секреції до нервових шляхів приєднуються ендокринні й паракринні механізми. Як прямий, так і опосередкований гастрином вплив блукаючого нерва на секрецію шлункового соку посилюється продуктами гідролізу білка й ін­ших поживних речовин. Особли­во помітно стимулюють виділен­ня гастрину амінокислоти, ди­пептиди, алкоголь, екстракти овочів.

Кишкову фазу шлункової сек­реції зумовлено нервовими й гуморальними механізмами. Нер­вові впливи з механо- й хеморе­цепторів кишок посилюють сек­реторні процеси в шлунку, якщо сюди надходить ще недостатньо перетравлений хімус. Однак найбільше значення, особливо в плані коригування шлункової секреції, мають не нервово-рефлекторні механізми, а гастроінтестинальні гормони й про­дукти гідролізу білків їжі.

Комплексний вплив медіаторів, гормональних й екстрактивних ре­човин їжі забезпечують відповідний для вжитої їжі час секреції і склад соку, що виділяється (мал. 122).

Відтак, якщо людина протягом тривалого часу харчується будь-яким одним типом продуктів, характер секреції соку може суттєво змі­нитися. При вживанні рослинної їжі зменшується секреторна актив­ність у другу й третю фази, дещо збільшуючись у першу. Білкова їжа, навпаки, стимулює виділення соку, особливо в другу й третю фази. Причому може змінюватися й склад соку.


Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 1360 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)