АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Секреторна функція шлунка

Прочитайте:
  1. А). Секреторная деятельность желудка.
  2. Антисекреторная терапия.
  3. Будова шлунка
  4. Виразка малої кривизни шлунка
  5. Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки.
  6. ВІДДІЛИ ШЛУНКА
  7. ВНУТРИСЕКРЕТОРНАЯ ФУНКЦИЯ ПОДЖЕЛУДОЧНОЙ ЖЕЛЕЗЫ
  8. ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ
  9. Засоби, що впливають на моторику шлунка.
  10. Класифікація засобів, які застосовують при підвищеній секреції шлунка

Слизова оболонка шлунка містить кілька типів залозистих клітин. Складно влаштовані залози фундального відділу шлунка містять го­ловні, парієтальні й додаткові клітини. Активні компоненти шлунково­го соку секретуються переважно тут.

Головні клітини виробляють пепсиногени, присінкові (парієтальні) – хлоридну кислоту (мал. 119). До­даткові клітини (покривного епітелію) виділяють мукоїдний секрет. Клітини надчеревного відділу разом з пепсиногенами секретують гор­мон гастрин. У незначній кількості шлункові залози виробляють ліпа­зу, амілазу і желатиназу.

Шлункова ліпаза розщеплює емульговані жири на гліцерин і жирні кислоти за рН 5,9-7,9. Вона функціонує переважно у дітей, розщеп­люючи до 60 % жирів молока.

Спільна діяльність цих залоз забезпечує виділення за добу 2,0-2,5 л соку. Щільність його – 1,002-1,007 г/см3. Натще секретується незнач­на кількість (5-15 мл/год) соку, рН якого подібний до нейтрального. Він складається переважно зі слизу й електролітів.

Споживання їжі різко посилює сокоутворення і змінює його склад. Наявність НС1 надає соку кислої реакції (рН 0,5-1,5). Причому що вища швидкість секреції, то кисліший сік, оскільки в такому разі все більша кількість пристінкових клітин починає виділяти свій уміст назовні.

Пепсиногени. Головні клітини синтезують і виділяють сім неактив­них пепсиногенів. У клітині протеази синтезуються постійно й запаса­ються у вигляді гранул діаметром 0,5-2 мкм. За потреби гранули підходять до поверхні клітини й виділяють свій уміст назовні. У про­цесі травлення посилюється не лише виділення, а й синтез пепсино­генів.

Активація пепсиногенів відбувається в порожнині шлунка, де від їхньої молекули (молекулярна маса – близько 42 500) відщеплюється інгібувальний поліпептид з молекулярною масою близько 3200. Про­цес активації запускається НС1, а надалі має місце автокаталітичний перебіг під дією перших порцій утвореного пепсину. Власне пепсина­ми прийнято називати ті форми, що гідролізують білки при рН 1,5-2,2. Фракції, гідролітична активність яких максимальна при рН 3,2-3,5, називають гастриксинами. Протеази шлункового соку роз­щеплюють білки до великих поліпептидів лише в кислому середовищі. У нейтральному середовищі (при рН 7,2) вони саморуйнуються.

Хлоридна кислота шлункового соку виконує низку важливих функ­цій:

1) спричинює денатурацію і набрякання білків, сприяючи подаль­шому розщепленню їх пепсинами;

2) створює кисле середовище, в якій активні пепсини;

3) запускає реакцію активації пепсиногенів;

4) звурджує молоко;

5) бере участь у регуляції надходження харчового хімусу зі шлунка у дванадцятипалу кишку;

6) мас бактерицидні властивості;

7) бере участь у регуляції вироблення S-клітинами слизової оболонки дванадцятипалої кишки гормону секретину і ферменту ентерокінази.

Механізм утворення і секреції НСІ. Секреція НС1 – складний про­цес, що відбувається в присінкових (парієтальних) клітинах (мал. 120).

У цих клітинах міститься велика кількість мітохондрій, що свідчить про високу потребу в енергії процесу біосинтезу (близько 1500 ккал/л соку). НСІ у клітинах утворюється постійно, але виділяється, як прави­ло, під час травлення, а до цього міститься в спеціальних тубовезикулах (концентрація кислоти в клітинах – близько 160 ммоль/л, рН – 0,8). Процес секреції відбувається при надходженні відповідних регу­ляторних сигналів, що зумовлює підвищення концентрації вільного внутрішньоклітинного Са2+ і взаємодію його з кальмодуліном.

Мукоїди. Важливим компонентом шлункового соку є мукоїди. Виділяючись слизовими клітинами, муцин створює оболонку, що захи­щає слизову оболонку від "активних" факторів шлункового соку. Крім муцину ці самі клітини утворюють гідрокарбонати, що місцево нейтра­лізують хлоридну кислоту. Муцин, з одного боку, механічно роз'єднує слизову оболонку й уміст шлунка, а з іншого, – сорбує і тим самим нейтралізує значну кількість кислоти й ферментів. Міжмолекулярні взаємодії мукоїдів забезпечують формування слизового гелю. Концентрація протеїнів, необхідна для цьо­го, становить 30-50 мг/мл. У результаті 1 г його займає в розчині близь­ко 40 мл об'єму, тоді як 1 г глобулярного білка – менше ніж 1 мл. В'яз­кість слизу залежить від величини рН: вона максимальна при рН 5,0. При нижчих і вищих рівнях рН в'язкість слизу знижується. Менш в'язкий слиз легше видаляється з поверхні слизової оболонки, оголюючи її. Тому при підвищеній секреції НС1 епітелій слизової оболонки стає враз­ливішим.

У разі хронічного гастриту, коли атрофуються додаткові клітини, утворення муцину знижується. Атрофія слизової оболонки й деякі зов­нішні фактори (алкоголь, солі жовчних кислот, аспірин) порушують за­значені бар'єрні механізми, що може призвести до виразки шлунка. Атрофія слизової оболонки шлунка спричинює зниження секреції й інших компонентів соку: хлоридної кислоти й пепсиногенів. А якщо за­значені проферменти й секретуються, то без НС1 вони не активуються.

Внутрішній фактор Касла. Присінкові клітини разом із хлоридною кислотою виробляють внутрішній фактор Касла. Він забезпечує всмоктування в порожній кишці вітаміну ВІ2, що надходить із їжею, необхідного для біосинтезу гемоглобіну еритробластами кісткового моз­ку. Зазначений фактор у шлунку з'єднується з вітаміном В12, який і убезпечує останній від розщеплення в кишках. У слизовій оболонці по­рожньої кишки на мембрані епітеліальних клітин містяться рецептори до внутрішнього фактора. У результаті після абсорбції комплексу на мембрані вітамін всмоктується і надходить у кровотік. Без внутрішньо­го фактора всмоктується не більше ніж 1/50 вітаміну, що надійшов із їжею. За практичної відсутності вітаміну В12 порушується гемопоез, що призводить до захворювання під назвою пернаціозна анемія, для ліку­вання якої доводиться вводити вітамін парентерально. Пернаціозна анемія може також розвиватися у разі порушення механізму синтезу НС1 (при ахілічних станах).


Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 1046 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.004 сек.)