АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Коліти

Гострий коліт. Гострий коліт здебільшого є дифузним, частіше перебігає як гострий ентероколіт.

Клініка. У легких випадках захворювання починається з раптового болю в животі, нудоти, блювання. анорексії, загального знедужання, підвищення темпера­тури тіла до 38°С. З’являється бурчання в животі, біль стає все більш інтенсивним і закінчується імперативним покликом до випорожнення. Стілець спочатку оформ­лений, потім стає рідким, неоформленим, з великою домішкою слизу. В подальшому він стає водянистим зі слизом, дуже неприємного запаху, з великою кількістю залишків нестравленої їжі. Газовиділення (флатуленція) із смердючим запахом.

Незабаром біль локалізується переважно в лівій половині живота і над пупком, по ходу поперечної ободової, нисхідної та сигмовидної кишок, супроводжується частими, болючими покликами на стілець (до 10-20 разів на добу). Можуть спостерігатись й тенезми. З’являються й загальні симптоми: прискорюється пульс, знижується артеріальний тиск, може бути й колаптоїдний стан.

При безпосередньому обстеженні хворого знаходять сухий, вкритий брудним, сірим налетом язик, з вираженими відбитками зубів по краях. Живіт здутий, лише в разі впертого проносу – втягнутий. Є пальпаторна болючість по ходу товстої кишки, при глибокій пальпації відрізки товстої кишки болючі, розтягнуті, в них чути плескіт; рідше вони спастично скорочені.

При ректороманоскопії - гіперемія та набряк слизової оболонки товстої кишки з напластуванням слизу, гною, наявністю численних поверхневих ерозій. Процедура ректорома­носкопії затруднена, болюча. Через 3-5 днів стан хворого поступово поліпшується: знижується температура тіла, стихає біль, стілець стає рідшим (хоч і залишається ще деякий час неоформленим, з домішкою слизу), з’являється апетит. В подальшому на протязі 1-2 тижнів стілець поступово нормалізується, самопочуття поліпшується, настає видужання.

У випадках важкого гострого коліту лихоманка досягає 40°С, набуває ремітуючого характеру, прогресує загальна слабість, розбитість, є біль в литках та інших м’язах. Часто біль в животі набуває характеру колік, в інших хворих – залишається помірним. Стілець в більшості випадків тривалий час є ненормальним, частим, водянистим, з домішками слизу, гною, іноді – крові. Язик сухий, обкладе­ний брудним, сірим налетом. Живіт – рівномірно напружений, відрізки товстої кишки болючі при їх пальпації, спастично скорочені. Сигмовидна кишка є нерівною, оскільки нерівномірно скорочена. Деколи внаслідок перисигмоїдиту ця кишка є тістоподібна, дуже болюча, нагадує пухлину.

В крові знаходять лейкоцитоз, прискорену ШОЕ, в сечі – протеїнурію.

Лікування гострого коліту (так само і гострого ентериту) починають з призначеня голоду на 1-2 дні. Пити дають прокип’ячену воду (чай без цукру з лимонним соком) невеликими порціями 1,5-2 л/день. У випадках гострого коліту (ентериту, ентероколіту) внаслідок споживання їжі, зараженої хвороботвірними мікроорганізмами та/або їх токсинами, лікування починають з промивання шлунка теплим розчином поташу, призначенням послаблюючих засобів. Після цього дають тимчасовий “відпочинок” кишечнику для відновлення його нормальної діяльності. Для цього частіше досить є 1-2 “голодних днів”.

Дуже ослабленим хворим до несолодкого чаю рекомендують 1 столову ложку червоного вина (на склянку). На другий, третій день чай замінюють яблучною дієтою (до 1,5 кг яблук некислих сортів в 5-6 прийомів у вигляді яблучного пюре). В подальші дні дієту поступово розширюють за рахунок введення продуктів, які б не подразнювали кишечник і не збуджували виділення травних соків і перистальтику кишечника (вівсяна, рисова, манна каші “на воді” або нежирній м’ясній юшці з телятини; желе з чорниць і чорної смородини; міцний чай/кофе, домашній сир, м’ясне пюре або фрикаделі з нежирного м’яса). В подальшому упродовж ще 7-10 днів необхідно уникати смажених страв з м’яса, овочів, картоплі, гострих і солених закусок, приправ, т.т. дотримуватися дієти №4. При цьому ж, періодично, у випадках бродильної диспепсії застосовують стіл №4а. Їжу збагачують вітамінами, особливо вітаміном С. Для цього використовують відвар шипшини, чорної горобини. При переймоподібному болі в животі призначають субкутанеально атропіну сульфат (1 мл 0,1% р-ну) або платифіліну гідротартрат (1-2 мл 0,2% р-ну). З метою зменшення проносу застосовують медикаментозну терапію, скеровану на сповільнення перистальтики кишечника. З цією метою використовують:

1. М-холіноблокатори – атропін, платифілін, гастроцепін (25 мг´3р./день, всере­дину).

2. Синтетичний опіат із слабовираженою центральною дією - реасек (ломотил) по 1 табл. (2,5 мг дифеноксилата гідрохлорида і 0,025 мг атропіну сульфата) 3 р./день, всередину, до їди;

3. Інгібітор перистальтичного рефлексу з прямим впливом на стінку кишечника – лоперамід (імодіум), по 1 капсулі, 20 крапель або 10 мл сиропа після кожного діарейного стільця, але не більше 3-4 разів на добу;

4. Комбінований антидіарейний препарат – катеван, по 1 табл. 2-3 р/день, до їди, до припинення діареї.

Застосовують також адсорбенти, в’яжучі та обволікуючі засоби (для зв’язування жовчних та інших органічних кислот) – альмагель А, фосфалюгель, маалокс, nee-xoo, по 1 дозі´3 р./день, через 1-1,5 год після їди.

У важких випадках застосовують засоби по боротьбі з колапсом та зневодненням: субкутанеально кофеїн та бензоат натрія (1 мл 10% р-ну), сульфокамфокаїн (1 мл 10% р-ну), внутрішньом’язово кордіамін (1 мл 25% р-ну). При серцевій недостатності внутрішньовенно вводять корглюкон (1 мл 0,06% р-ну) або строфантин (1 мл 0,05% р-ну) на 40% р-ну глюкози (200 мл).

При виражених явищах інтоксикації внутрішньовенно краплинно вводять глюкозу (5% -500 мл), ізотонічний розчин хлориду натрію (0,9%-500 мл).

Застосовують також антибіотики – левоміцитин, по 0,5 г 4 р/день, всередину; еритроміцин, по 250 тис. ОД 4 р./день, всередину; клацид (кларитроміцин) 250 тис. ОД´2 р/день, всередину; рулід, по 150 тис. ОД ´2 р/ день, всередину.

Для боротьби з блюванням призначають всередину 0,5% р-н новокаїну (по 1 ст. л.´3 р/день), аміназин – по 25 мг´3 р/день (або внутрішньом’язово 1-2 мл 2,5% р-ну), пропазин по 25 мг´3-4 р/день; церукал.

Профілактика гострого коліту та ентероколіту зводиться до належного санітарного нагляду, боротьби з мухами, гризунами, забруднювачами води, харчо­вих продуктів.

Хронічний коліт. Найбільш постійною скаргою у хворих на хронічний коліт є відчуття тиснення, важкості і розпирання в животі та біль переймоподібного характеру (коліки) по ходу товстої кишки. Біль у більшості хворих супроводжується або закінчується покликами до дефекації. Іноді біль триває упродовж 1-2 год після дефекації.

Пронос більш виражений при правобічному коліті, при якому у процес втягнутий також нижній відділ тонкої кишки. При лівобічному коліті внаслідок спазму дистального відділу сигмовидної або прямої кишки (проктосигмоїдит) спостерігається закреп. Внаслідок застою калових мас запальнозмінена слизова оболонка відповідає посиленою ексудацією, тому у таких хворих декілька разів на день відбувається дефекація з виділенням невеликої кількості калу із слизом та кров’ю – “закрепний пронос” за М.І.Певзнером.

Стілець при хронічному коліті звичайно нечастий (3-5 р/добу). У багатьох хворих стілець виникає кожний раз після обіду (“післяобідний пронос”), або рано вранці (“пронос-будильник”). Поклики на дефекацію можуть виникати при швидкій зміні положення тіла, стрибках, психоемоційному стресі.

Випорожнення, як правило, смердючі, бо часто превалює гнильна диспепсія. У випадках бродильної диспепсії спостерігається надмірне виділення калових мас кислого запаху, з великою кількістю міхурців вуглекислого газу. У калі знаходять слиз, гній; причому при тифлітах (правобічний коліт) ці запальні елементи перемішуються з калом, а при проктосигмоїдитах – розташовуються на поверхні калу (велика кількість незмуненої крові в калі характерна для неспецифічного виразкового коліту).

Для так званої перетинчасто-слизистої коліки (її умовно вважають клінічною формою коліту) характерне виділення з калом великої кількості слизу у вигляді плівок і трубкоподібних зліпків кишки.

При наявності супутнього панкреатиту в калі знаходять нестравлені шматки їжі (лієнторея).

Характерною ознакою коліту є обкладений сірим або коричневим налетом язик, з чіткими відбитками зубів по його краях, а також неприємний запах з рота.

Живіт в одних хворих втягнутий, а в їнших – здутий, особливо в бокових ділянках. Спостерігається також пальпаторна болючість за ходом товстої кишки. Відрізки товстої кишки спазмовані, особливо сигмовидна кишка (вона може бути скороченою до товщини олівця). Часто знаходять плескіт (при тифліті – запаленні сліпої кишки або ілеїті – запаленні термінального відділу тонкої кишки). При закрепах можна пропальпувати окремі щільні утворення-калові камені. В разі супутнього периколіту (перитифліту, перисигмоїдиту) порушується рухомість відділів товстої кишки, пальпація їх викликає сильний біль.

У багатьох хворих є так званий ентеро-ренальний синдром, супутній пієлонефрит, пієлоцистит. Спостерігаються також патологічні явища з боку ЦНС (головний біль, запаморочення, іпохондрія), прогресуюче схуднення, слабість, швидка втомлюваність, гіповітаміноз (сухість шкіри, тріщини в кутах рота, зниження гостроти зору ввечері тощо).

Діагноз підтверджують при досліджені калу. В ньому знаходять слиз, гній, кров, лейкоцити, еритроцити, злущені епітеліальні клітини, членики паразитів і їх яйця, найпростіших, розчинний білок (проба Трибуле), амоніак (проба Гауфона), підвищену кількість ентерокінази і лужної фосфатази. В нормі останні руйнуються в товстій кишці і в калі є в незначній кількості. При коліті внаслідок зміни фізико-хімічних процесів у товстій кишці їх інактивація порушується.

Рентгенодослідження (іригоскопія) при заповненій товстій кишці барієм сульфатом і киснем (після спорожнення кишки від барію – метод подвійного контра­сту­вання) дає можливість з’ясувати не лише форму кишки, але й прослід­кувати за рельєфом її слизової оболонки.

Велику діагностичну вартість має ректороманоскопія (особливо при сигмоїдиті, проктосигмоїдиті, неспецифічному виразковому коліті), яка дає можли­вість оглянути слизову оболонку товстої кишки на віддалі 25-30 см від анального отвору. При цьому знаходять гіперемію, набряк, напластування слизу, гною, геморагії, ерозії, виразки.

Увесь товстий кишечник можна оглянути з допомгою сучасних еластичних колоноскопів. Деяке значення має так званий ректо-йодкалієвий тест. При цьому з допомогою катетера через анальний отвір вводять 20 мл 2-4% р-ну йодиду калію і визначають час виділення його із слиною (норма 5-8 хвилин).

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 597 | Нарушение авторских прав