АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Догляд за хворими після операцій на органах черевної порожнини

На органах черевної порожнини виконується велика кількість планових і ургентних хірургічних втручань. Догляд в післяопераційному періоді має мету створювати найбільш сприятливі умови для одужання і запобігання розвитку післяопераційних ускладнень.

Нерідко операції проводяться з приводу гострих гнійно-запалювальних захворювань у важкохворих. У зв'язку з цим з'являється небезпека розповсюдження внутрішньолікарняної інфекції.

Щоб запобігти розвиткові перехресної інфекції і зниженню несприятливих контактів, хворі з операційної чи з відділень реанімації та інтенсивної терапії переводяться в спеціальні післяопераційні палати. Вони забезпечені стаціонарними джерелами ультрафіолетового опромінення. Палата прибирається 2 рази на день вологим способом із застосуванням дезінфікуючих засобів. Ліжко після відповідної дезінфекції застеляється білизною, що пройшла камерну обробку.

Хворого після операції вкладають горизонтально на спину. Якщо операція була проведена під наркозом, медичний персонал повинен перебувати в палаті до повного пробудження пацієнта, контролюючи пульс, артеріальний тиск, дихання. В післяопераційний період може виникнути блювання, регургітація, тому голова хворого повинна бути на низькій подушці або повернена на бік. Це запобігає западінню язика або аспірації блювотних мас. Після виходу з наркозу хворому надається зручне і функціонально вигідне напівсидяче положення.

Протягом першої доби після операції поверх пов'язки укладають міхур із кригою. Таку процедуру з кригою повторюють періодично протягом 1-1,5 години. Це зменшує запалювальний процес в ділянці рани. В залежності від тяжкості і складності оперативного втручання, хворому призначають анальгетики, антибіотики і іфузійну терапію.

Руховий режим залежить від характеру і обсягу операції, наявності супутніх захворювань. Спочатку дозволяють хворому повертатись, потім сидіти і, нарешті, вставати. Варто однак підкреслити, що перед активізацією необхідно призначити лікувальну фізкультуру, масаж верхніх і нижніх кінцівок.

Найбільш частими ускладненнями з боку легень в післяопераційному періоді є набряк, пневмонія, ателектази, дихальна недостатність. Для попередження цих ускладнень необхідно з першого дня після операції примушувати хворих глибоко дихати, робити дихальну гімнастику, застосовувати різні методи масажу грудної клітки (постукування, вибивання долонею, вібромасаж) в сполученні з бронхолітиками, муколітиками та інгаляційною зволожуючою терапією. Попереджає розвиток ускладнень дихання з підвищеним опором на видиханні (роздування гумових куль, надувних іграшок, гумових камер), дихання через маску наркозного апарату, з'єднану з трубкою, яку занурюють у воду на глибину 10 см, рання активність хворих у сполученні з достатнім знеболюванням.

Тривалий постільний режим призводить до сповільнення циркуляції крові, внаслідок чого виникають тромбоемболічні ускладнення (тромбози вен нижніх кінцівок). Ці ускладнення частіше у хворих з хронічними захворюваннями вен (варікозна хвороба, тромбофлебіт). Для профілактики тромбоутворення і поліпшення мікроциркуляції необхідно активно вести післяопераційний період. Лікувальну гімнастику і раннє вставання слід рекомендувати з перших днів операції, вводити достатню кількість рідини, в тому числі реополіглюкін. При схильності до тромбозів призначають прямі і непрямі антикоагулянти (гепарин та ін.). Хворим з варикозним розширенням вен накладають еластичний бинт на обидві кінцівки від пальців до пахової зв’язки. Важливо стежити, щоб тури бинта не послаблювались і не звернулись.

Досить частим ускладненням раннього післяопераційного періоду є парез і атонія кишечника, що супроводжується сильним болем, пригніченням моторної діяльності шлунка і кишечника, вираженою інтоксикацією всіх органів і систем. Живіт здутий, відсутня перистальтика, не відходять гази. З'являється ікота, блювання. Важливим моментом, що сприяє відновленню м'язового тонусу, є декомпресія шлунка і кишечника шляхом спорожнювання їх від повітря і вмісту. З цією метою в шлунок вводять зонд, з допомогою якого евакуюють шлунковий вміст, а при операціях з приводу загального гнійного перитоніту, тонко- або товстокишкової непрохідності інтубірують увесь кишечник, здійснюючи таким чином декомпресію всього тракту. Зонд опускають в спеціальну ємність, яку підвішують до ліжка нижче рівня тіла хворого. Щоб зонд не випав його фіксують лейкопластиром або прив'язують лігатурою Кількість шлункового або кишкового вмісту, його колір, запах обов'язково враховується. Для відведення газів із товстої кишки через анальний отвір вводять газовідвідну трубку. Кінець її вміщують в судно, розташоване між ніг хворого або в бутель, підвішений до ліжка. Дезінфекція шлункових зондів і газовідвідних трубок здійснюється кип'ятінням після попереднього миття.

Варто відзначити, що поруч з дренажами, якими здійснюють декомпресію шлунку і кишечника, нерідко дренажують черевну порожнину і малий таз, заочеревинний простір. Дренажі можуть бути різноманітними за формою, виготовлені з різних матеріалів і мають одну або кілька невеликих дірок. Дренажування може бути пасивне і активне. При пасивному дренуванні кінець трубки опускається в посудину; попередньо дезінфіковану. Перед використанням на дно її наливають 50 мл розчину фурациліну або ріванолу, в який занурюють кінчик дренажа.

При активному дренажуванні дренаж прикріпляється до апаратури, яка створює постійне розрідження 10-15 мм рт.ст. Для подовження дренажу використовують скляні трубки – перехідники, що дає змогу стежити за правильним його функціонуванням.

В післяопераційному періоді нерідко має місце ускладнення з боку органів сечовипускання. Затримка сечовипускання (ішурія) пов'язана з незвичайним положеннями хворого або нервоворефлекторними причинами. Після призначення грілки на ділянку сечового міхура, введення атропіну, сечовипускання відновлюється, а за відсутності ефекту проводиться одноразова або постійна катетеризація сечового міхура. Затримка відділення сечі нирками (анурія) часто пов'язана з інтоксикацією. Сечовий міхур порожній, виділення сечі нирками не відбувається В такому випадку слід зробити двосторонню паранефральну блокаду, діатермію на ділянку нирок, ввести 1 мл 1 % розчину пілокарпину, продовжити дезінтоксикаційну терапію. При постійній катетеризації сечового міхура слід стежити за катетером, підраховувати кількість виділеної сечі.

Старанного догляду в післяопераційному періоді вимагає також шкіра хворого (обличчя, спина, таз, ділянка крижів, статеві органи, промежина). Хворий в перші 2-3 дня не може самостійно харчуватись, тому слід зволожувати, протирати і змащувати слизову оболонку рота розчином соди (на 1 стакан води 1 чайна ложка), стимулювати слиновідділення шляхом смоктання шматочків лимону, жувальної гуми та ін. Натільна і постільна білизна повинні бути чистими і замінюватись при найменшому забрудненні. Для таких хворих виділяють додаткові пелюшки і підкладні клейонки, які легко замінюються.

Особливої уваги вимагає ділянка післяопераційної рани. Пов'язка, просочена кров'ю, сукровицею, гноєм, калом, сечею стає досить принадною для розповсюдження мікроорганізмів. Про це тут же повинно бути повідомлено лікареві, пов'язку слід замінити. Промокання пов'язки гноєм свідчить про те, що рана загноєна, промокання сукровицею – про разходження країв її, промокання кров'ю - про кровотечу. Надходження в рану вмісту кишечника або сечі свідчить про розкриття просвіту кишечника або сечового міхура. Про всі ці ускладнення слід повідомити лікаря або завідуючого відділенням.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 770 | Нарушение авторских прав