АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Догляд за тяжкохворими і агонуючими

Тяжкохворі вимагають до себе постійної уваги в будь-який час доби. Для забезпечення спокою і належного догляду їх кладуть в одно-двомісні палати або у відділення реанімації і інтенсивної терапії.

Важливо так покласти хворого в постіль, щоб він не від­чував незручностей. Частіше всього важкохворих кладуть на функціональне ліжко, за його відсутністю на звичайних ліжках використовують додаткові засоби: дерев'яні щити, валики, підіймають надголів'я за рахунок кількох подушок і т. ін. Слід також забезпечити вільний доступ до постелі хворого. Щоб не втомлювати хворого, відвідувати його доз­воляють лише близьким особам.

Виділяють три групи таких хворих.

1. Хворі зі стабільним станом функцій життєвоважливих органів, у яких показники кровообігу, дихання і метаболіз­му не викликають будь-яких тривог.

2. Хворі з лабільним ставом життєвоважливих функцій, у яких показники кровообігу і дихання нестійкі.

3. Хворі з надзвичайно великим ступенем порушення життєвоважливих функцій організму. Вони перебувають у критичному стані і без екстреного реанімаційного втручан­ня настає зупинка дихання і серця. Серед них є хворі, які перебувають в непритомному стані або свідомість їх плута­на. Деяким з них проводиться штучна вентиляція легень. Є й агонуючі хворі. Це найбільш важкий контингент хво­рих, котрі вимагають не лише грамотного кваліфікованого лікування, а й старанного догляду. Для зручності цих хво­рих не зодягають в натільну білизну, тому необхідно стежи­ти, щоб вони були вкриті і не мерзли. Під час сильного збудження, порушення свідомості хворі можуть зривати пов’язки, виривати дренажі, травмувати рани, впасти з ліжка. В таких випадках їх фіксують до ліжка, призначають інди­відуальний пост для надання допомоги і спостереження.

Гігієнічний догляд за шкірним покривом, очима, вухами, порожниною носа, рота у терапевтичного або хірургічного хворого у вкрай важкому або несвідомому стані є дуже важливою ланкою лікування. Щодня все тіло обтирається теплою водою і осушується сухим рушником. Якщо дозво­ляє стан хворого, то слід частіше змінювати його положен­ня і частіше перестилати і розправляти постіль, щоб у ньо­го не утворились пролежні. За необхідністю підкладають надувні гумові кола, протирають шкіру дезінфікуючим роз­чином. В огрядних хворих, особливо жінок, виключну увагу слід звертати на попередження дерматитів і попрілостей під молочними залозами, в пахових складках і в ділянці про­межини. Ці ділянки щодня обмивають слабким дезінфі­куючим розчином перманганату калію або борної кислоти, осушують і припудрюють тальком. Жінкам щодня на ніч і вранці проводять гігієнічні підмивання. Аналогічне підми­вання проводиться після дефекації і сечовипускання.

У тяжкохворих необхідно провести промивання очей від виділень, що склеюють вії. Кожне око промивають окремим тампоном в теплому 3% розчині борної кислоти. Промивати слід від зовнішнього кута ока до внутрішнього. Під час запалення кон’юнктиви викликають на консультацію офталь­молога, призначення якого обов'язкове до виконання.

Для попередження висихання кон’юнктиви очей у хворих без свідомості, на очі накладаються ватні тампони, змочені фізіологічним розчином хлориду натрію (0,9%) або 1% розчином борної кислоти.

Найстараннішого догляду вимагають носові ходи. Не­рідко вони запалюються внаслідок поранення слизової обо­лонки різними зондами, катетерами. Хворі часто дихають не через ніс, а відкритим ротом. Це призводить до висихання слизової оболонки, запалювальних процесів (стоматиту, па­ротиту) та інших ускладнень. Тому необхідно регулярно, через кожні 1-2 години протирати вологим тампоном по­рожнину рота і змащувати розчином гліцерину, вазеліном або олією.

Не менш важливо стежити за виділеннями хворих, у яких можливі мимовільні сечовипускання і дефекація. Слід мати додаткову білизну, набір підкладних клейонок, які негайно змінюються в міру забруднення.

Під час блювання голова хворого повинна бути поверне­на набік так, щоб вона була трохи нижче тулуба. До рота підводиться лоток. Для запобігання забруднення подушки і білизни слід підкласти рушник або простирадло. Після блювання хворому дають прополоскати рот теплою водою і витирають губи і куточки рота. Якщо хворий у непритом­ному стані, проводять старанний туалет порожнини рота з використанням роторозширювача, язикотримача, корнцанга, марлевих тампонів і антисептичних розчинів.

Мокрота із трахеї і бронхів евакуюється шприцом або електровідсмоктувачем шляхом введення в дихальні шляхи назотрахеального зонду. При прогресуючій дихальній недостатності хворому накладають мікро- або трахеостому, че­рез яку відсмоктують мокроту, вводять необхідні лікарські препарати.

Хворим в непритомному стані проводиться катетеризація сечового міхура з погодинним контролем діуреза. Сечовий міхур промивають теплим розчином фурациліну та іншими антисептиками. Спорожнювання прямої кишки здійснюєть­ся очищувальними клізмами або пальцями.

Особливу увагу звертають на харчування хворих з важ­кими хворобами. Якщо хворий не може сидіти в ліжку, тре­ба надати йому напівсидячого положення, підклавши під спину кілька подушок, шию і груди прикрити фартухом або клейонкою. Для лежачих хворих під час годування викори­стовують приліжкові столики, на які ставлять харчі. Ме­дична сестра лівою рукою підіймає голову хворого разом з подушкою, а правою підносить йому ложку до рота або спеціальний поїльник з їжею. В останньому випадку інколи на носик поїльника одягають прозору поліетиленову трубку діаметром 8-10мм і довжиною 20-30 см. Трубку вводять в рот по спинці язика до його кореня.

Вливати харчі силоміць, якщо хворий не ковтає, не можна, в такому випадку застосовують штучне годування.

Важливе систематичне спостереження за фізіологічними відправленнями хворих; враховується кількість актів дефекації, характер, наявність в ньому патологічних домішок (показати лікареві), змірюється добовий діурез. При запо­рах або затримці сечі роблять очищувальну клізму або про­водять катетеризацію сечового міхура.

Індивідуальний пост по догляду за важкохворими організується як у стаціонарі, так і на дому. Звичайно на інди­відуальний пост призначають найбільш досвідчений медичний персонал. Заступивши на чергування, фельдшер чи ме­дична сестра постійно перебуває біля постелі хворого. Спо­чатку їй треба перевірити чи зручно хворому, забезпечити вільний доступ до нього. Біля постелі повинні бути чисті і готові до вживання предмети догляду (постільна і натільна білизна, поїльник, судно, сечоприймач, киснева подушка та ін.). На окремому столику розташовують стерилізатор зі шприцами і голками, спирт, лікарські засоби, стерильний матеріал. Під час чергування медична сестра веде докладний погодинний запис всіх виконаних призначень, а також записує скарги (доповідає про них лікареві), пульс, дихан­ня, температуру тіла, артеріальний тиск, час приймання їжі і пиття, кількість мокроти, сечі і ін. Медична сестра стежить за особистою гігієною хворого, при необхідності замінює йому натільну і постільну білизну, проводить профілактику пролежнів, годує, напуває хворого. Якщо у хворого спостерігається затримка випорожнень протягом 2-х діб, ставить очищувальну клізму; якщо він самостійно мочитися не мо­же, випускає сечу катетером 1-2 рази на добу.

Догляд за хворими під час пропасниці (гарячки) визна­чається ії періодами. При підвищенні температури, коли виражені озноб, головний біль, ціаноз губ і кінцівок, хворо­го слід добре вкрити, напоїти теплим чаєм, покласти грілку до ніг. В період максимального підняття температури дають велику кількість рідини (соки, чай з лимоном та ін.), у наголів’я вміщують міхур із кригою, обтирають обличчя і шию вологим холодним рушником або використовують холодні примочки з тим, щоб не було гіперемії. Слизові оболонки рота і губів обробляються відповідним чином, щоб запобіг­ти висиханню і появі тріщин. Третій період пропасниці (зни­ження температури) характеризується вираженою пітливі­стю, слабкістю. Інколи (під час кризи) знижується артеріальний тиск, настає похолодання кінцівок, ціаноз. Слід частіше міняти натільну і постільну білизну, обтирати шкіру сухим рушником, а також водою, змішаною наполовину зі спиртом чи розведеним оцтом або одеколоном. Застосовують препарати, які підвищують артеріальний тиск.

Догляд за хворими під час марення, галюцинацій, в непритомному стані здійснюють постійно, організовуючи індивідуальний пост. Ліжко таких хворих затягують сіткою, ос­кільки вчинки їхні неадекватні, вони можуть бути збудже­ні, агресивні і, навпаки, апатичні. Окрім постійного нагляду медична сестра стежить за виконанням гігієнічних заходів, здійснює харчування хворого, вводить ліки, приписані ліка­рем. На випадок відмовлення від їжі застосовується штучне харчування. Слід оглядати порожнину рота, щоб перевіряти, чи приймає хворий ліки. Якщо виникає потреба фікса­ції хворого до ліжка, використовують широкі бинти, панчохи, які петлею одягаються на кисті і гомілки хворого і прив'язуються до рами ліжка. Хворого, що перебуває у непри­томному стані, слід частіше перевертати, стежити за своєчасною заміною постільної білизни, проводити профілакти­ку пролежнів, здійснювати своєчасно гігієнічні заходи, годувати штучно, вести спостереження за основними парамет­рами життєвоважливих функцій.

3.7. Реанімація (оживлення) — система заходів, направлених на відновлення життєдіяльності організму і виведення його-з термінального (такого, що межує з біологічною смертю) стану. До термінальних станів відносяться передагональний період, агонія, клінічна смерть. В передагональному стані свідомість хворого ще зберігається, але сплутана. Артері­альний тиск падає до «нуля», пульс різко частішає і стає нитковидним, дихання поверхневе, ослаблене, шкірні покри­ви бліді.

Під час агонії артеріальний тиск і пульс не визначають­ся, зорові рефлекси (роговичний, реакція зіниці на світло) зникають, дихання набуває характеру заковтування повітря. Клінічна смерть — короткочасна перехідна стадіяміж життям і смертю, тривалість її 3-6 хвилин. Дихання і серцева діяльність відсутні, зіниці розширені, шкірні покриви бліді і холодні, рефлексів немає. В цей короткий період ще можливе відновлення життєвих функцій за допомогою реанімації. Всі реанімаційні заходи направлені на віднов­лення кровообігу, дихання, обміну речовин. Вибір методів реанімації визначається механізмом настання смерті і ча­сто не залежить від характеру основного захворювання. Основні реанімаційні заходи - масаж серця, штучна вентиляція легень, дефібриляція і електрична стимуляція сер­ця - проводяться медсестрою і лікарем. В наданні реанімаційної допомоги хворому беруть участь 2-3 працівника.

Показанням до негайного проведення масажу серця є припинення серцевих скорочень. В долікарській реанімації застосовується тількинепрямий або закритий масаж серця.Під час непрямого масажу хворого кладуть на тверду і рів­ну поверхню, бажано трохи підняти ноги. В області ниж­ньої третини грудини проксимальною частиною кисті про­водять періодичне натискування 50-60 разів за хв., при цьому іншу руку кладуть на тильну поверхню першої для посилення натискування. Якщо сили рук не досить, інколи використовують ще масу власного тіла. Грудина повинна прогинатись на 3-6 см, при цьому серце, що перебуває в середостінні, здавлюється між хребтом і грудиною, а кров з його порожнини надходить в аорту і в легеневі артерії. Під час розслаблення грудна клітка повертається до сво­го звичайного положення, серце розправляється і порожни­ни його наповнюються кров'ю з вен. При ефективному за­критому масажеві серця з'являється пульс на сонних і стег­нових артеріях, максимальний тиск підвищується до 60-90 м рт.ст. Додатково внутрішньовенно або внутрішньоартеріально вводять адреналін, норадреналін, мезатон, глюконат або хлорид кальцію.

Треба враховувати, що в людей похилого віку еластич­ність грудної клітки знижена, тому енергійний масаж мо­же викликати переломи ребер, травму легень, печінки та інших органів.

Закритий масаж проводять разом зштучним диханням вспіввідношенні 3:1. Показанням до штучної вентиляції ле­гень є різке послаблення або відсутність самостійного ди­хання. Завдання штучної вентиляції - ритмічне нагнітан­ня повітря в легені в достатньому об'ємі (1200 см³).

Найбільш ефективними методами є два: з рота в рот або з рота в ніс.

Перед початком проведення штучного дихання слід вий­няти зубні протези, очистити рот від блювот.

Дихання методом «рот в рот». Хворого кладуть на спину із закинутою назад головою. Рот покривають марлевою сер­веткою. Зробивши глибокий вдих, той, хто надає допомогу, щільно притискує свої губи до губ хворого, затискує паль­цями його ніс, з силою вдуває повітря. Видих хворого від­бувається пасивно за рахунок спадання трудної клітки. Ритм дихання - 16-20 на хв. Якщо щелепи хворого щіль­но стиснуті, то застосовують метод «з рота в ніс». Хворий перебуває в тому ж положенні, рот його під час штучного вдиху закритий, а під час видиху він повинен бути напіввідкритим. Якщо штучне дихання здійснюють одночасно з непрямим масажем серця, один медичний працівник вико­пує штучне дихання, а інший - непрямий масаж серця. На один вдих припадає від 3 до 5 натискувань на грудну клітку.

Штучна вентиляція легень може бути виконана також за допомогою ручних респіраторів.

Догляд за помираючими включає в себе комплекс гігіє­нічних заходів: обтирання шкіри дезрозчином, надання від­повідного положення, догляд за порожниною рота, приби­рання блювотних мас, а також змочування губ, слизової рота, зміна натільної і постільної білизни, подача кисню, при необхідності обкладання грілками. Необхідно забезпе­чити постійний нагляд з реєстрацією основних життєвих функцій, проводити реанімаційні заходи та інтенсивну терапію. Не варто біля постелі хворого обговорювати його захворювання, навіть якщо хворий без пам'яті. З боку ме­дичних працівників вимагається чимало такту в спілкуван­ні з родичами хворого. Не варто подавати їм необгрунтовані надії на добрий кінець хвороби, але разом з тим слід запевнити в тому, що все можливе для хворого робиться. Добрий догляд за тяжкохворими краще без будь-яких слів переконує родичів в тому, що вживаються всі заходи для порятунку життя хворого.

Смерть — це припинення життєдіяльності організму. Після клінічної смерті (див. вище) настає біологічна смерть, що характеризується такими порушеннями центральної нервової системи, після яких відновлення життєдіяльності організму неможливе.

При біологічній смерті настає розслаблення м'язів, охо­лодження тіла до температури навколишнього середовища. Пізніше з'являються трупні плями на нижчележачих від­ділах тіла. Смерть констатує лікар і записує до історії хво­роби день, час і хвилини її настання. Труп роздягають, вкладають на спину, підв'язують нижні щелепи, опускають повіки, накривають простирадлом і залишають в постелі на час від 30 хв. до 2 годин. На стегні померлого записують прізвище, ім'я, по батькові, номер історії хвороби. Оформ­ляють супроводжуючу записку, разом з історією хвороби труп доставляють в патологоанатомічне відділення. Цінності з померлого знімають у відділенні в присутності лікаря і передають на зберігання старшій медичній сестрі або в приймальне відділення (під розписку). Якщо цінності зня­ти не вдається, то про це роблять запис в історії хвороби і труп надсилають в морг з цінностями.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бисенков Л.Н., Зубарев П.Н., Трофимов В.М., Шалаев С.А. и др. Неотложная хирургия груди и живота.- С. Питербург «Гиппократ».-2002.-510с.

2. Вашетко Р.В., Толстой А.Д. Курыгин А.А., Стойко Ю.М. и др. Острый панкреатит и травмы поджелудочной железы / СПб: С.Питербург.-2000.-320с.

3. Гостищев В.К., Сажен В.П., Авдовенко А.П. Перитонит.- М.: ГЭОТАР-МЕД.-2002.-240с.

4. Гринберг А.А.Неотложная абдоминальная хирургия. - М. -2000.-340с.

5. Доценко В.М., Тамм Т.І., Крамаренко К.О. Гострий панкреатит: навчальний посібник для лікарів / Х:Прапор.-2004.-84с.

6. Дуденко Г.И., Передерий В.П., Шпаченко А.Я. Хирургическое лечение острого осложненного холецистита у лиц пожилого и старчекого возраста /Х:Прапор.-1993.-182с.

7. Ерюхин И.А., Петров В.П., Ханевич М.Д. Кишечная непроходимость: руководство для врачей.-С.Питербург.-1998.-443с.

8. Крестин Г.П. «Острый живот».-2001г.-320с.

9. Кузин М.И. Хирургические болезни.- М: Медицина.-1995.-320с.

10. Тимербулатов В.М., Фаеза Р.Р., Хасанов А.Г., Тимербулатов М.В., Уразбахтин И.М. Хирургия абдоминальных повреждений / М: МЕД пресс-информ.-2005.-120с.

11. Томашук И.П. Острый аппендицит (симптомы, дифференциальная диагностика, лечение).- Киев: Здоровье.-1994.-80с.

12. Томашук И.П., Петров В.П., Томашук И.И., Беляева О.А. Ранний острый панкреатит после операций на желудке и двенадцатиперстной кишке /К: Здоровье.-2002.-320с.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 2356 | Нарушение авторских прав