Клінічна картина шлункової та кишкової кровотечі
Вона залежить від темпів та об’єму крововтрати та складається із двох груп симптомів:
1 група – найбільш постійні ознаки шлункової, дуодентальної кровотечі та кровотечі з товстої кишки;
2 група – загальні симптоми, що пов’язані з кровотечею та гострою постгеморагічною анемією.
Найбільш постійні ознаки шлункової та кишкової кровотеч такі:
· блювання «кавовою гущею» (джерело кровотечі частіше розташоване в шлунку і значно рідше – у дванадцятипалій кишці);
· випорожнення, що нагадують дьоготь – мелена (близько 90% кровотеч при виразці дванадцятипалої кишки проявляється лише меленою);
· темно-червона кров, яка рівномірно перемішана з випорожненнями (частіше кровотеча з нижніх відділів товстої кишки при виразковому коліті);
· темно-червона кров, що не перемішується з каловими масами (кровотеча з гемороїдальних вен прямої кишки).
Загальні симптоми найчастіше з’являються при значній крововтраті або повторній кровотечі:
· раптова слабкість, нудота, спрага, пітливість, шум у вухах, мерехтіння мушок перед очима;
· блідість шкіри, холодний липкий піт, хриплий голос, адинамія, тахікардія, зниження систолічного АТ, олігурія.
Лікувальна тактика при стравохідних та шлунково-кишкових кровотечах будується з урахуванням таких важливих критеріїв, як
- об’єм крововтрати,
- локалізація виразок, раку, варикозних вен,
- характер морфологічних змін,
- тяжкість стану хворого.
Гостра стравохідна та шлунково-кишкова кровотеча потребує невідкладної допомоги та негайної госпіталізації пацієнта в хірургічне відділення, де йому проводитиметься інтенсивна консервативна терапія.
Консервативна терапія всіх видів кровотеч спрямована на зупинку кровотечі за допомогою:
· введення кровоспинних препаратів та кровозамінників;
· препаратів, які знижують кислотопродукцію (ранітидин, фамотидин, омепразол);
· адсорбентів та обволікаючих препаратів (альмагель, фосфалюгель, маалокс);
· ендоскопічного втручання – введення стравохідного зонду-обтуратора Блекмора, який забезпечує негайний гемостаз й може знаходитися у стравоході 24-48 годин; зрошування кровоточивої ділянки охолодженими кровоспинними рідинами (10% розчин хлориду натрію, 5% розчин новокаїну з адреналіном).
За наявністю кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу консервативне лікування має наступні особливості:
- призначаються блокатори Н2-гістамінових рецепторів, наприклад, ин’єкційний розчин квамателу;
- призначаються препарати, що викликають спазм стравоходу, наприклад, вазопрессин, терліпрессин та їх аналоги;
- з метою зниження портального тиску призначаються нітрогліцерин, сандостатин, октастатин, ланреотид, при значному асциті проводиться абдомінальна пункція;
- для профілактики печінкової коми проводяться високі очисні клізми через кожні 8 годин з наступним введенням у пряму кишку неоміцину.
Якщо консервативна терапія не має успіху або за наявності загрози рецидиву кровотечі проводиться оперативне втручання - діатермо-лазерна коагуляція; катетерна емболізація артерій, ендоскопічна склеротерапія, ендоваскулярна оклюзія вен стравоходу, черезшлункове ендоскопічне ушивання вен стравоходу, кардії шлунка тощо.
Тактика медичних працівників при кровотечах з виразки шлунка або 12-палої кишки розглядається в алгоритмі
Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 955 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 |
|