|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология
|
Невідкладна допомога при раптовій смерті
| Оснащення:
- тонометр, фонендоскоп;
- секундомір, або годинник з секундною стрілкою;
- одноразовий пристрій для штучного дихання;
- S-подібна дихальна трубка або ротоглоточний повітровід;
- ручний дихальний апарат РДА
- апарат для ШВЛ;
- бікс зі стерильними матеріалами та інструментами;
- шприці та голки в/венних ін’єкцій;
- лейкопластир;
- одноразові системи для в/венного краплинного введення ліків;
- штатив;
- стерильний набір для катетеризації підключичної вени;
- гумові рукавички;
- спирт етиловий 70%;
- маска, окуляри, клейончастий фартух;
- електрокардіограф;
- ємкості з дезінфікуючими розчинами;
- аптечка «АнтиСНІД;
- ноші.
| Лікарські препарати для парентерального введення.
Розчини в ампулах:
- адреналіну гідрохлориду 0,1% -1,0;
- лідокаїну 2% - 1,0;
- аміодарону (кордарону) 150мг/3мл
- атропіну сульфату 0,1% - 1,0
Розчини у флаконах:
- натрію гідрокарбонату 4% - 200,0
| | Етапи
| Обґрунтування
| | Долікарська допомога
(незалежна функція медсестри)
| | Дії 1-8 виконуються дуже швидко медичними працівниками, які стали свідками події, там, де трапилась клінічна смерть
| | 1. Подбати про власну безпеку, використати гумові рукавички, маску.
| Попередження ризику інфікування медичного працівника.
| | Примітка 1: кожний медичний працівник повинен завжди мати при собі, індивідуальні засоби захисту (гумові рукавички, маску), в крайньому випадку можна використовувати імпровізовані захисні засоби
| | 2.Представитися водночас оточуючим пацієнта, заручитися їх допомогою. Звернутися при цьому до конкретної особи.
2.1. Повідомити негайно лікаря про стан пацієнта:
- Викликати лікаря через будь-кого з молодшого медичного персоналу в умовах стаціонару.
- Доручити будь-кому з оточуючих викликати бригаду «Швидкої допомоги», якщо пацієнт перебуває поза межами лікувально-профілактичного закладу (ЛПЗ). Використати при цьому ключову фразу: «Проводимо реанімацію».
| Виказується повага до прав людини, налагоджуються контакти з оточенням пацієнта.
Створюються умови для безперервного спостереження за пацієнтом медичним працівником та надання йому невідкладної долікарської допомоги. Забезпечується чітка передача інформації лікарю, персоналу швидкої допомоги.
| 3. Встановити водночас ознаки клінічної смерті:
- Втрата свідомості;
- Прогресуючий ціаноз або мертовна блідість шкіри;
- Відсутність пульсу на сонній артерії;
- Візуальна відсутність дихальних рухів грудної клітки;
- Розширення зіниць, відсутність їх реакції на світло.
3.1. Негаяти час на вимірювання АТ, вислуховування тонів серця, реєстрацію ЕКГ;
3.2. Визначити діагноз за 8-10сек
| Здійснюється оцінка ситуації, що склалась, обирається подальша тактика медичних працівників.
Враховується, що реанімаційні заходи найбільш ефективні, якщо їх розпочати протягом перших 1-2хв.
| | 4. Розпочати легенево-серцеву реанімацію, не чекаючи приходу лікаря, – етапи:
· А (від англ. air way – шлях повітрю);
· B (від англ. breath for victim – дихання для жертви;
· С (від англ.circulation the blood – підтримка циркуляції крові).
| Досягається необхідна швидкість подання реанімаційної допомоги.
Здійснюється мінімальна підтримка життя
|
| Етап А
| | 5. Відновити анатомічну прохідність дихальних шляхів; натиснути для цього одночасно на лоб постраждалого і на підборіддя, спрямовуючи його догори.
5.1. Видалити з дихальних шляхів будь-яким способом сторонні тіла, блювотні маси, слиз (пальцем, обгорнутим серветкою, тампоном на утримувачі, відсмоктувачем).
| Досягається максимальне розгинання голови в атланто-окципітальному з’єднанні. Відсувається наперед язик, відкривається вхід до гортані
Відновлюється прохідність дихальних шляхів
| | Етап В
| | 6. Накрити рот та ніс постраждалого серветкою, ввести одноразовий клапан для штучного дихання.
Здійснювати штучне дихання методом «з рота в рот» затискуючи при цьому ніс пацієнта («з рота в ніс» при травмах щелеп, пораненні ротової порожнини, губ).
6.1. Використати за можливістю S-подібний повітровід, мішок Амбу, ручний дихальний апарат або проводити (якщо клінічна смерть настала у відділенні лікарні) штучну вентиляцію легень (ШВЛ) киснем.
Ефективність: роздування грудної клітки та синхронне – передньої черевної стінки під час вдиху для хворого.
| Долається почуття гидливості. Усувається загроза інфікування особи, що проводить реанімацію.
Забезпечується постачання організму пацієнта киснем.
Підвищується ефективність заходу через запобігання зміщенню язика вниз.
| | Етап С
| | 7. Проводити непрямий (закритий) масаж серця: покласти руки, зімкнуті в замок, між середньою і нижньою третинами грудини. Робити 100 -120 натискувань за 1хв, прогинаючи грудину на 4-5см.
Ефективність: звуження зіниць, поява пульсацій на сонних артеріях, зникнення блідості, ціанозу.
| Здійснюється підтримка мінімального кровообігу, досягається утримання АТ на рівні 60 – 80мм рт. ст.
| | Примітка 2: на 2 вдихи робиться 30 натискувань грудної клітки.
| | 8. Припинити реанімаційні заходи, коли:
· Життєдіяльність постраждалого відновлена – з’явилися пульс і самостійне дихання;
· На місце пригоди прибула спеціалізована бригада «Швидкої допомоги», яка почала надавати допомогу постраждалому;
· Ознаки клінічної смерті зберігаються, не зважаючи на правильне проведення реанімації протягом 30 – 40хв., а спеціалізовану бригаду викликати неможливо;
· Настало повне виснаження реаніматора;
· Спостерігаються ознаки біологічної смерті (найбільш ранньою її ознакою вважають феномен «кошачої зіниці»).
|
Зникає необхідність в подальшому проведенні легенево-серцевої реанімації.
З’являється можливість надання допомоги пацієнту на більш високому рівні.
Стає очевидною недоцільність продовження
реанімаційних заходів.
| | Дії 9 виконуються спеціалізованою бригадою «Швидкої допомоги»
| | 9. Госпіталізувати постраждалого в разі ефективності реанімаційних заходів на ношах до реанімаційного відділення. Проводити контроль пульсу, АТ, дихання та реанімаційні заходи під час транспортування.
| Забезпечуються послідовність дій медичних працівників, подальше надання медичної допомоги в повному обсязі.
| | Лікарська допомога.
(виконання залежної функції медсестрою)
| | Наступні дії 10 -15 виконуються медсестрами реанімаційного відділення за призначенням лікаря
| | 10. Продовжувати штучну вентиляцію легенів за допомогою S-подібних повітроводів, мішка Амбу, ручних дихальних апаратів або проводити ШВЛ зволоженим киснем.
| Забезпечується гіпервентиляція легенів, постачання організму киснем
| | 11.Забезпечити доступ до периферійної вени.
або підготувати стерильний набір для пункції та катетеризації підключичної вени. Асистувати лікарю під час її проведення
| Створюється можливість безперебійного введення ліків
| | 12. Забезпечити ЕКГ- контроль або моніторинг життєвих функцій пацієнта
| Встановлюється причина зупинки серця (при електричних ускладненнях інфаркту міокарда), з’ясовується доцільність подальшої серцево-легеневої реанімації
| | 13. Допомагати лікарю під час проведення електроімпульсної терапії (ЕІТ) при нестабільній гемодинаміці та відсутності ефекту розрядами від 4500В до 7000В (напруга кожного наступного розряду на 500В вища за попередню).
| Нормалізується серцевий ритм
| | 14. Розпочати інтенсивну медикаментозну й інфузійну терапію:
14.1. Розвести 1мл 0,1% розчин адреналіну 0,1% 1мл в 10мл ізотонічного розчину натрію хлориду; ввести в/венно; повторювати в разі необхідності кожні 3-5 хв. до відновлення серцевої діяльності або припинення реанімації.
14.2. Ввести розчин атропіну сульфат 0,1% 3мл з 10 мл фізіологічного розчину в/венно одноразово або 6мл з 10мл фізіологічного розчину в/трахеально.
14.3. Вводити розчин аміодорону 300мг з 20мл 5% розчину глюкози в/венно болюсно; розчин лідокаїну 2% 4-6мл в/венно при відсутності ефекту від застосування аміодорону.
14.4 Вводити розчин натрію гідрокарбонату 4% по 2-4мл/кг маси тіла в/венно кожні 10 хв. реанімації під контролем показників кислотно-лужного стану.
|
Підвищується тонус судин, стимулюється спонтанна діяльність серця, зростає амплітуда фібриляцій шлуночків, що сприяє відновленню серцевого ритму.
Знижується тонус блукаючого нерва.
Стабілізується серцева діяльність.
Усовуються явища метаболічного ацидозу.
| | Примітка 2: якщо лікарські засоби вводять в периферійні вени, треба трохи піднімати кінцівку для збільшення швидкості постачання ліків до серця.
| | 15. Дезінфікувати використані інструменти, матеріали, обладнання, рукавички.
| Забезпечується інфекційна безпека. Здійснюється профілактика внутрішньолікарняної інфекції (ВЛІ).
| | Подальша тактика після стабілізації стану пацієнта
| | 16. Здійснювати постійний моніторинг життєво важливих функцій і показників організму пацієнта.
| Оцінюється стан пацієнта, ефективність проведених заходів
| | 17. Брати участь в реалізації програм церебральної реанімації та лікуванні постреанімаційної хвороби, виконувати призначення лікаря.
| Зводиться до мінімуму ризик ушкодження кори головного мозку у зв’язку з кисневим голодуванням. Проводиться інтенсивна терапія змін та ускладнень з боку інших органів та систем організму.
|
4. ГІПЕРТЕНЗИВНИЙ КРИЗ
Одним із проявів гіпертензивної хвороби є гіпертензивний (гіпертонічний) криз – раптове підвищення АТ за межі початкового рівня, яке супроводжується появою чи посиленням симптоматики, здебільшого церебрального, кардіального та загально-вегетативного характеру.
Критеріями гіпертензивного криза є наступні:
· відносно раптовий початок;
· наявність ознак ураження органів кровообігу, нервової системи;
· індивідуально високий рівень АТ.
На сьогодні в Україні використовується класифікація гіпертензивних кризів робочої групи Українського товариства кардіологів (1999), згідно з якою виділяють неускладнені та ускладнені гіпертензивні кризи. В основу цієї класифікації покладено наявність чи відсутність ураження органів-мішеней, що визначає тактику лікування.
Неускладнені гіпертензивні кризи характеризуються відсутністю клінічних ознак гострого або прогресуючого ураження органів-мішеней, але становлять потенційну загрозу життю хворого.
До неускладнених гіпертензивних кризів належать:
· церебральний неускладнений криз (головний біль, шум у вухах, тремтіння кінцівок, вегетативні розлади – почервоніння або збліднення шкіри, підвищена пітливість);
· кардіальний неускладнений криз (біль в ділянці серця, серцебиття, перебої в роботі серця, аритмії);
· підвищення систолічного АТ до 240мм рт. ст. та/або діастолічного до 140мм рт. ст., навіть при відсутності будь-яких клінічних симптомів;
· значне підвищення АТ в ранньому післяопераційному періоді (ризик виникнення кровотечі).
Всі ці види кризів потребують надання невідкладної допомоги протягом кількох годин. Лікування здійснюється шляхом прийому гіпотензивних препаратів через рот або в/м’язового введення. Госпіталізація не обов’язкова.
Ускладнені гіпертензивні кризи характеризуються клінічними ознаками гострого або прогресуючого ураження органів-мішеней і становлять пряму загрозу життю хворого. Ураження органів-мішеней може бути органічним – інфаркт міокарда, інсульт, розшаровуюча аневризма аорти або функціональним – нестабільна стенокардія, гостра лівошлуночкова недостатність, аритмії, еклампсія, гостра гіпертензивна енцефалопатія, кровотечі.
Такі кризи потребують зниження АТ у проміжок часу від кількох хвилин до однієї години. Лікування здійснюється в умовах палати інтенсивної терапії шляхом парентерального введення гіпотензивних препаратів.
Можливі варіанти дій медичних працівників при станах, що розглядаються, надаються в алгоритмах
Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 1596 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 |
|
