АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Загальна оцінка фізичного розвитку

Загальна оцінка фізичного розвитку проводиться методом індексів і стандартів.

Метод індексів

Для швидкої орієнтовної оцінки фізичного розвитку рекомендують такі індекси.

1. Масо-зростовий показник (індекс Кетле):

Індекс Кетле = маса тіла (г) / зріст (см)

Середній показник 350–400 г/см для чоловіків і 325–375 г/см для жінок.

2. Зросто-масовий показник:

Зріст стоячи (см) – 100 = маса тіла (кг) (оптимальне значення)

Такий простий і загальновідомий показник придатний лише для оцінки фізичного розвитку дорослих людей невеликого зросту (155–165 см). Якщо зріст становить 165–175 см, треба віднімати 105 одиниць, 176–185 см – 110 одиниць. Наприклад, якщо зріст 182 см, маса тіла має бути 72 кг (182–110=72 кг).

3. Індекс маси тіла (ІМТ):

ІМТ = маса тіла (кг) / зріст² (м²)

4. Життєвий показник (ЖП):

ЖП = ЖЄЛ (мл) / маса тіла (кг)

Середній показник становить 65–70 мл/кг у чоловіків і 55–60 мл/кг у жінок. Загалом, чим вищий показник, тим краще розвинена дихальна функція грудної клітини.

5. Індекс пропорціональності розвитку грудної клітки (індекс Ерісмана):

Окружність грудної клітки в паузі (см) = зріст (см) / 2 + 5,8 см для чоловіків і 3,8 см для жінок.

Отримана при вимірах конкретних осіб різниця, якщо вона дорівнює названим величинам або перевищує їх, вказує на добре розвинуту грудну клітку. Якщо різниця менша або має негативне значення, маємо справу з вузькою грудною кліткою.

6. Силовий показник (СП):

СП = сила кисті (кг) / маса тіла (кг) x 100%

Середній показник становить 65–70% для чоловіків і 48–50% для жінок, при цьому для розрахунку використовують дані вимірювань сильнішої руки.

7. Показник міцності тілобудови (індекс Піньє):

J = P – (M + O),

де J – величина показника;

Р – зріст (см);

М – маса тіла (кг),

О – окружність грудної клітини в стані видиху (см).

Чим менша величина індексу, тим кращий індекс. Різниця до 10 вказує на міцну тілобудову, від 10 до 20 – добру, від 21 до 25 – середню, від 26 до 35 – слабку, понад 36 дуже слабку міцність тілобудови.

Метод індексів має суттєві недоліки, зокрема не враховує вік, стать, професію (а в спорті – спеціалізацію). Тому для оцінки фізичного розвитку досліджуваних більше підходить метод стандартів, позбавлений цих недоліків.

Основою методу антропометричних стандартів є положення про відсутність єдиної, узагальненої для людей, різних за віком, статтю, професією, спортивною спеціалізацією тощо, норми фізичного розвитку. Навпаки, цей метод виходить з діалектичного уявлення про конкретність тілобудови, що залежить від конкретних обставин.

Цей метод дозволяє порівняти кожен виміряний показник із середніми величинами показників фізичного розвитку, отриманими під час обстеження тих груп населення, до яких належить досліджувана особа, при цьому враховуються конкретні умови життєдіяльності людини.

Метод стандартів може бути застосований для оцінки багатьох фізіологічних значень, у нашому випадку пропонуємо його для оцінки показників фізичного розвитку, що проводиться за стандартами тієї групи, до якої належить обстежуваний. При цьому беруть стандарти за групами з довжини тіла, оскільки більшість ознак – маса тіла, окружність грудної клітки, ЖЄЛ тощо – залежать від довжини тіла.

Оцінку фізичного розвитку слід проводити в залежності від ступеня відхилення основних його ознак від середніх (стандартних) значень. Для цього необхідно:

• визначити вік обстеженого в роках;

• знайти різницю між індивідуальними величинами довжини, маси, окружності грудної клітки, ЖЄЛ й ін. та їх середніми для даної віково-статевої групи;

• знайти частку від ділення отриманої вище різниці, на величину середньоквадратичного відхилення – σ кожного показника.

Якщо частка складає до ±0,67σ, то дана ознака фізичного розвитку приймається за середню, якщо частка знаходиться в межах від ±0,67σ до ±2,0σ, то показник оцінюється як вище чи нижче середнього; якщо частка перевищує ±2,0σ, то така ознака оцінюється як висока або низька. Отже, маємо п'ять оцінок: низька, нижче середньої, середня, вище середньої та висока.

Подібний підхід застосовано у спортивній медицині для оцінки динаміки функціонального стану спортсменів. Автори довели (Є.Л.Михалюк, 1990), що сприятливий функціональний стан характеризується не стільки абсолютною величиною аналізованих показників, скільки збалансованістю їх відхилень та односпрямованістю динаміки. Іншими словами, якщо всі показники фізичного розвитку укладаються в одну градацію, наприклад, в середню або у дві сусідні градації, наприклад, в середню та нижче середньої, то фізичний розвиток такої досліджуваної особи можна розглядати як оптимальний, симетричний чи гармонічний. Якщо ж окремі показники відрізняються один від одного на дві та більше градації, наприклад, належать до градацій нижче середньої, середньої та вище середньої, то такий фізичний розвиток оцінюється як незадовільний, несиметричний чи негармонічний. Подібна методологія ґрунтується на визнанні ролі симетрії у вивченні усіх явищ природи.

Під час підведення підсумків дослідження та оцінки фізичного розвитку слід звернути увагу на те, що лікар повинен враховувати особливості фізичного розвитку, рекомендуючи заняття тим чи іншим видом фізичних вправ.

Два основних принципи визначають такі рекомендації:

- використання природних переваг у фізичному розвитку, які підвищують результативність занять певним видом спорту;

- застосування таких занять фізичними вправами, що гармонізують фізичний розвиток, усуваючи небезпеку надмірної спеціалізації або коригують порушення у фізичному розвитку.

Дата добавления: 2015-02-05 | Просмотры: 2456 | Нарушение авторских прав