АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Жувальні проби

Перша функціональна проба була розроблена Христіансеном і заснована на врахуванні під час жування ступеня подрібнення 5 г лісового або кокосового горіха. Після 50 жувальних рухів горіх збирають в чашку, промивають, висушують і просівають через сито з отворами різної величини. Ефективність жування визначають за кількістю непросіяного залишку.

С.Е. Гельман модифікував цей метод, встановивши, що особи з повноцінним жувальним апаратом, які володіють стовідсотковою жувальною ефективністю, добре пережовують 5 г мигдалю впродовж 50 с, подрібнюючи їх за цей час до того, що розжована маса після висушування проходить через сито з отворами, діаметр яких дорівнює 2,4 мм. До продукту, що може бути використаний для жувальної проби, були висунуті певні вимоги. Частки, що утворились після розжовування, не мають розчинятись у слині, зменшуватися в об’ємі після висушування на водяній бані та склеюватись. Цим вимогам значною мірою відповідав мигдаль, що і був запропонований для цієї мети С.Е. Гельманом.

Техніка проведення проби. Відважують 5 г мигдалю. Досліджуваний сідає за стіл, на якому стоїть невелика чашка і склянка кип'яченої води кімнатної температури (14–16°С). Йому пропонують взяти в рот всі 5 г мигдалю і приступити до розжовування після сигналу. Початок жування відзначається на секундомірі. Через 50 секунд дають сигнал, за яким досліджуваний перестає жувати і випльовує всю масу в чашку, потім він прополіскує рот і випльовує воду в ту саму чашку. Якщо у хворого є знімні протези, то їх виймають з рота і прополіскують над тією ж чашкою. У чашку наливають 5–10 крапель 5 % розчину сулеми для дезінфекції.

Дуже важливо, щоб під час дослідження в лабораторії була спокійна обстановка. Досліджуваний повинен сидіти спокійно, не поспішати, не нервувати.

Обробка отриманої проби. Отриману масу проціджують через марлю. Для цього скляну або металеву воронку середніх розмірів (8–10 см в діаметрі) вставляють у скляний порожнистий циліндр або у звичайну пляшку. Марлевий квадрат змочують водою і накладають на воронку так, щоб марля провисла, а вільні її краї спускались над краєм воронки. Лівою рукою марлю притискають до краю воронки, а правою виливають вміст чашки на марлю. Якщо на дні чашки залишився осад, треба налити в неї трохи води, збовтати і швидко вилити на марлю.

Після проціджування марлю з залишковим осадом кладуть у фарфорову чашку середніх розмірів або на чайне блюдце. Для висушування маси чашку з марлею переносять на водяну баню. Не можна цього робити в сухожаровій шафі, бо гаряче повітря може спричинити зміну форми і ваги частинок.

Маса вважається висушеною, якщо при розминанні між пальцями вона викликає відчуття сухості і легко розсипається. Під час висушування необхідно слідкувати, щоб у водяній бані не википала вода, бо це може призвести до пересушення або навіть до обвуглювання маси.

Для просіювання висушеної маси використовують металеве сито з овальними отворами діаметром 2,4 мм. Сито ставлять над сухою чашкою, висипають всю масу, злегка помішують і, струшуючи, відсівають. Відсіювання треба робити ретельно, часто помішуючи масу, найкраще дерев'яною паличкою, щоб через отвори пройшли всі досить подрібнені шматочки.

На ситі залишаються тільки частки, діаметр яких більше діаметра отворів, їх акуратно пересипають на скельце і зважують з точністю до сотої частки грама.

Подальша розробка функціональної жувальної проби проводилась І.С. Рубіновим. На відміну від методики С.Е. Гельмана, він запропонував замість 5 г мигдалю 800 мг лісового горіха, що приблизно дорівнює об’єму одного ядра мигдалю.

Техніка проведення проби. Досліджуваному дають 800 мг лісового горіха і пропонують його розжувати до появи рефлексу ковтання. Час жування лісового горіха відраховують за секундоміром. Як тільки у досліджуваного виникає бажання проковтнути розжовуваний горіх, йому пропонують сплюнути вміст порожнини рота у чашку.

Обробка отриманої маси здійснюється як і при пробі
С.Е. Гельмана.

У результаті проведення функціональної проби І.С. Рубінова отримують 2 показники: 1) відсоток розжовування їжі (жувальна ефективність; 2) час розжовування.

На основі проведених досліджень встановлено, що середня тривалість розжовування (до ковтання) одного ядра лісового горіха вагою 800 мг в середньому дорівнює 14 секундам, а залишок у ситі дорівнює 0.

Гнатодинамометричний метод дослідження жувальної ефективності зубів – метод визначення величини жувального тиску на різних зубах зубного ряду і в цілому зубного ряду (в кг).

Позитивна динаміка характеризується збільшенням жувального тиску.

Сконструйовано механічний гнатодинамометр з довгими щічками, які обстежуваний пацієнт стискує зубами. Крім механічних гнатодинамометрів, запропоновано наступні конструкції: гідравлічний (А.Т. Бусигін, М.Р. Міллер, 1958), електронний
(Л.М. Перзашкевич, 1960), електронний пародонтодинамометр
(Д.П. Конюшко, 1950), універсальний електронний динамометр (В.Ю. Курляндський, 1970).

Міотонометрія – метод визначення тонусу жувальних м’язів при різних станах.

Про ступінь напруження (щільності) м'язів судять за силою, з якою занурюють щуп приладу (міотонометра) на задану глибину. Стрілки циферблату міотонометра показують тонус м'язів у грамах.

У нормі тонус стану спокою власне жувального м'яза найчастіше сягає 40 г, а тонус цього ж м'яза при стисканні власних зубних рядів під час центрального змикання коливається в межах
180–240 г.

При поліпшенні функціонального стану збільшуються амплітуда й показник м'язового тонусу (різниця між напруженням і розслабленням). При стомленні (перевтомі) амплітуда зменшується, тонус спокою підвищується.

Дані міотонометрії показують, що тонус м'язів жувального апарату схильний до індивідуальних коливань і змінюється в процесі ортопедичного лікування.

Електроміографія – запис біопотенціалів м’язів з метою дослідження їх фізіологічної активності.

За допомогою електроміографічного дослідження можна визначити порушення функцій жувальної та мімічної мускулатури у спокої, при напруженні та рухах нижньої щелепи.

Для дослідження стану м’язів застосовують поверхневі або голчасті електроди. Поверхневі електроди розташовують на центрі скорочення м’яза. Ідентичності електроміографічних досліджень досягають накладанням електродів з однаковою відстанню між ними. Для цього електроди вміщують у спеціальні пристрої з еластичної пластмаси чи іншого матеріалу і накладають на одні й ті ж ділянки шкіри. Перед накладанням електродів відповідні ділянки шкіри ретельно протирають спиртом і наносять спеціальну пасту. Після пальпаторного виявлення центру скорочення м’яза на шкірі обличчя відмічають рухову точку. До кута нижньої щелепи прикладають кутомір і на його шкалі визначають розташування визначеної на обличчі точки в горизонтальному і вертикальному напрямках. Отримані координати записують в карті обстеження і враховують у подальшому.

При дослідженні скроневих м’язів електроди можна накладати на передню, середню чи задню їх частини справа і зліва, при дослідженні кругового м’яза рота – на середні ділянки верхньої і нижньої губ, при дослідженні підборідного м’яза – на область підборіддя.

Активність парних м’язів бажано реєструвати при фізіологічному спокої, в напруженні, у тому числі й при стиснутих зубних рядах, при різних рухах нижньої щелепи. Викликає інтерес дослідження електричної активності м’язів при жуванні, мимовільному ковтанні, ковтанні за завданням.

Дослідження біоелектричної активності жувальних м’язів, що оточують зубні ряди, дозволяє з’ясувати вплив їх функції на формування прикусу.

За даними запису можна простежити взаємосполучення рефлекторних скорочень жувальної мускулатури. Електроміограма оцінюється за формою, амплітудою і тимчасовими показниками. Амплітуда дає уявлення про силову характеристику м'язів. Аналіз електроміограми м'язів дозволяє вивчити координованість діяльності м'язів-антагоністів і м'язів-синергістів. Порівняння електроміограм м'язів правої і лівої сторін дозволяє встановити тип жування, виявити координацію м'язів обох боків.

Графічні методи дослідження жувальних рухів
нижньої щелепи

Мастікаціографія (лат. masticatio – жування, grapho – пишу) – метод функціональної діагностики, що дозволяє графічно зображувати нормальну рухову активність нижньої щелепи, її порушення та динаміку відновлення.

Нині запис жувальних рухів нижньої щелепи можна проводити на різних апаратах: кімографі, осцилографі тощо.

І.С.Рубінов розробив запис жувальних рухів нижньої щелепи (мастікаціографія) та розшифрував значення кожної зі складових частин графічного запису.

Аналіз мастікаціограми дозволяє встановити, що вона складається з послідовних хвилеподібних кривих, умовно названих жувальними хвилями. У жувальній хвилі розрізняють висхідне і низхідне коліна. Перше пов’язане з опущенням нижньої щелепи, друге – з її підйомом. Кожна хвиля характеризується висотою, кутом між висхідним і низхідним характером піку. Нижні петлі між окремими хвилями називають петлями змикання.

Петля змикання (оклюзійна площадка) також має свою характеристику. Вона може мати вигляд рівної лінії, а може мати і допоміжну хвилю, що вказує на бокове зрушення нижньої щелепи.

У кожному окремому періоді жування розрізняють 5 фаз.

Перша фаза (І) – фаза спокою нижньої щелепи – губи зімкнуті, а зубні ряди не зімкнуті. На мастикаціограмі ця фаза виражена прямою лінією.

Друга фаза (II) відповідає моменту введення їжі в порожнину рота, під час якого нижня щелепа опускається вниз, при цьому крива різко піднімається вгору.

Третя фаза (ІІІ) – орієнтовна, відповідає пристосуванню до розжовування їжі. У цій фазі крива мастикаціограми утворює кілька зубців, відповідних здавленню харчової грудки перед розжовуванням.

У четвертій фазі (IV) – час основної жувальної функції – запис виглядає як ритмічне чергування однотипних жувальних хвиль. На нижніх зубцях з'являються петлі змикання, відповідні стисненню щелеп при роздавлюванні їжі. Для неї при збережених зубах та їх правильному змиканні характерна ритмічність жувальних хвиль і однаковий їх розмах.

П'ята фаза (V) відповідає формуванню і проковтуванню розжованої їжі – жувальні хвилі стають коротшими і менш ритмічними. Після проковтування їжі знову настає стан спокою нижньої щелепи.

Дата добавления: 2015-02-05 | Просмотры: 2028 | Нарушение авторских прав