АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Та невідкладна допомога

У компетенцію спортивної медицини входить вивчення відхилень у стані здоров'я спортсменів, що виникають внаслідок нераціонального застосування інтенсивних занять спортом, а також через допуск до занять фізкультурою і спортом осіб, з різними відхиленнями у стані здоров'я.

Здоров'я спортсмена – це інтегральний показник ефективності використання системи підготовки, відповідності режиму й методики тренування індивідуальним функціональним можливостям організму.

Практичне значення проблеми норми і патології в спорті пов'язане із завданнями лікарського контролю. Спорт, як відомо, має значний вплив на морфофункціональні особливості організму і показники його адаптивних реакцій на чинники зовнішнього середовища. У процесі багаторічного систематичного тренування відбувається накопичення кількісних змін – структурних, функціональних тощо, в результаті яких організм переходить у новий якісний стан, – виникає нова біологічна норма.

Норма в спорті має не тільки специфічні особливості у представників різних спеціалізацій: індивідуальна варіативність адаптивних реакцій організму нерідко визначається у спортсменів однієї спеціалізації; вона змінна відповідно до спрямованості тренувального процесу навіть на окремих етапах річного тренувального циклу; коливанням піддаються реактивність організму, стійкість його захисних сил, а також деякі інтегральні показники фізіологічних функцій, наприклад, максимальне споживання кисню (МСК). Не враховування цих положень нерідко є причиною помилок при оцінці стану здоров'я спортсменів.

У спорті, де так часто трапляються гострі стресові дії, межі між нормою і патологією особливо рухливі. Перенапруження як регулюючих механізмів, так і регульованих ефекторних органів – причина виникнення передпатологічних, а інколи і явно патологічних процесів.

Передпатологія в спорті – це початкові форми порушення у змозі органу або системи, що перебігають без суб'єктивних відчуттів, але з раніше невиявленими об'єктивними симптомами порушення функцій, що часто не мають впливу на спортивну працездатність, але ті, що мають тенденцію до переходу в патологію, якщо своєчасно не застосовуються адекватні лікувально-профілактичні засоби. Іншими словами, в основі відхилень від норми, спостережуваних у спортсменів в умовах неадекватного режиму, дії хронічного або гострого стресу, лежить перенапруження механізмів регулювання функціональних систем організму.

До передпатологічних станів, що виникають в умовах напруженої м'язової діяльності при недотриманні навантажень функціональним можливостям спортсменів, особливо на фоні перенесених захворювань, нераціонального режиму тощо, традиційно прийнято відносити перевтому і перенапруження провідних систем організму.

Перевтома – це стан, що виникає при нашаруванні явищ утоми, коли організм спортсмена протягом певного часу не відновлюється від одного заняття або змагання до іншого. Перевтома виявляється у тривалішому, ніж звичайно, збереженні після навантаження відчуття втоми, погіршенні самопочуття, сну, підвищеній стомлюваності, нестійкому настрої. Фізична працездатність може в цілому залишитись без істотних змін або трохи знизитись. Однак стає помітним утруднення в утворенні нових рухових навичків, розв’язанні складних тактичних задач, з'являються технічні погрішності, знижуються спортивні результати, подовжується відновлювальний період після дозованих фізичних навантажень.

Перенапруження – це порушення функції органів і систем організму внаслідок дії неадекватних навантажень. У розвитку перенапруження провідну роль виконує співвідношення функціональних можливостей організму спортсмена до фізичних і психічних навантажень.

Фізичне перенапруження має три клінічні форми:

- гостре фізичне перенапруження;

- хронічне фізичне перенапруження;

- гострі прояви фізичного перенапруження, що виникають хронічно.

Гостре фізичне перенапруження – це гострий стан, що розвивається під час або відразу після одноразового, надзвичайного для початкового функціонального стану навантаження, що викликає патологічні зміни або проявляє приховану патологію органів і систем, що призводить до порушення їх функції.

Хронічне фізичне перенапруження – це стан, що виникає при повторній невідповідності навантаження початковому функціональному рівню і характеризується порушенням регулюючої функції ЦНС, що виявляється в дисбалансі анаболізму й катаболізму, а також неадекватності відновлювальних процесів.

Гострі прояви фізичного перенапруження, що виникають хронічно – це ряд станів, що постійно виникають під час або відразу після виконання тренувальних або змагальних навантажень, і що мають ризик перших двох форм перенавантаження.

Гостре фізичне перенапруженнявиявляється різко вираженими вегетативними розладами – появі холодного поту, нудоти, блідості шкірних покривів. Задуха, тахікардія, загальна слабкість і запаморочення не дозволяють спортсмену продовжити виконання фізичного навантаження. Відзначають велику кількість ознак, що свідчать про ураження ЦНС, серцево-судинної системи, органів дихання, нирок і системи крові. Гостра судинна недостатність виявляється непритомністю, колапсом і шоком. Ураження серця як наслідок гострого фізичного перенапруження, виявляється гострою серцевою недостатністю та інфарктом міокарда. Ураження органів дихання виявляється розвитком емфіземи легенів і гострого спонтанного пневмотораксу. При ураженні нирок розвивається дистрофія ниркового епітелію з крововиливом і розвитком інфаркту нирки. Ураження системи крові призводить до появи в периферійній крові значного лейкоцитозу і патологічної зміни лейкоцитарної формули, до зниження функціональної активності гранулоцитів.

Профілактика ураження органів і систем організму через гостре фізичне перенапруження ґрунтується на виключенні всіх причин, які призводять до того, що тренувальне і змагальне навантаження стає для спортсмена надмірним. Тому необхідно суворо слідкувати за тим, щоб до змагань допускались тільки добре підготовлені спортсмени та тільки у відповідній віковій, кваліфікаційній, а в єдиноборствах і ваговій групі. Тренування і змагання у хворобливому стані необхідно забороняти. Слід своєчасно ліквідувати запальні процеси хронічної інфекції і суворо слідкувати за тим, щоб спортсмени дотримувались тренувального режиму, режиму праці, відпочинку, харчування і лікування.

У всіх випадках гострих фізичних перенапружень спортсмена треба обов’язково госпіталізувати і провести ретельний клінічний аналіз для виявлення причин захворювання.

Хронічне фізичне перенапруження у спортсменіврозвивається внаслідок тривалого фізичного навантаження. Його можна спостерігати під час форсованого тренування та тренування з підвищеним навантаженням, що не відповідають функціональним можливостям спортсмена. У виникненні хронічного фізичного перенапруження суттєве значення можуть мати порушення режиму життя, роботи, відпочинку, харчування, фізичні та психічні травми, інтоксикація з запалень хронічної інфекції, тренування на фоні будь-якого захворювання або невдовзі після перенесеного грипу, ангіни, гострого респіраторного захворювання. Усі ці чинники знижують здатність організму переносити фізичні навантаження, у зв’язку з чим звичайні тренувальні та змагальні навантаження, можуть стати для спортсмена надмірними. Хронічне фізичне перенапруження у спортсменів частіше розвивається в основний період тренувального процесу і, особливо, коли спортсмен, який перебуває в «спортивній формі», прагне покращити свої досягнення шляхом нераціонального збільшення тренувальних навантажень. Хронічне фізичне перенапруження може призвести до ураження ЦНС, серця, печінки, нирок і системи крові. Воно може бути також причиною виникнення порушення ритму серця, підвищення або зниження артеріального тиску.

Основними клінічними формами хронічного фізичного перенапруження є: хронічне перенапруження ЦНС; серцево-судинної системи; системи травлення; системи сечовиділення; системи неспецифічного захисту й імунітету; опорно-рухового апарату.

Разом з безперечним позитивним впливом занять фізичною культурою і спортом, можливий і негативний вплив при їх нераціональному використанні. Як показує практика, спортсмени хворіють по-різному і з різних причин, і нічого незвичайного і дивовижного в цьому немає. Необхідність і актуальність вивчення причин захворюваності осіб, які займаються фізкультурою і спортом, визначаються:

1. До занять фізкультурою і спортом залучаються люди різного віку і стану здоров'я;

2. Відбувається значне підвищення обсягу й інтенсивності тренування, що створює сприятливі умови для перевантаження організму;

3. Незважаючи на те, що питома вага захворювань при заняттях фізкультурою і спортом невелика, кількість їх зростає, тому тільки глибоке знання причин виникнення хвороб зможе пояснити їх профілактику і подальшу її ліквідацію.

Причини захворюваності осіб, які займаються фізкультурою і спортом, можна розділити на дві великі групи: ті, що не пов’язані із заняттям спортом, і ті, що з ними пов’язані. До причин, безпосередньо не пов’язаних із заняттям спортом, належать усі негативні впливи зовнішнього середовища: охолодження, перегрівання, епідемічні захворювання, різноманітні інфекції тощо. Особливо слід відзначити запальні процеси хронічної інфекції, що відіграють суттєву роль у захворюванні спортсменів, оскільки хронічна запальна інфекція послаблює захисні сили організму і погіршує адаптацію до значних фізичних навантажень. До причин, пов’язаних із заняттям спортом, належать: допуск до тренувань без лікарського контролю (особливо після хвороби), нехтування рекомендаціями лікаря, допуск до тренувань і змагань у хворобливому стані, недотримання термінів допуску до тренувань після перенесених захворювань і травм, неправильна організація та методика тренування, порушення режиму тренування, відпочинку й харчування, поєднання інтенсивних тренувань з великою розумовою та фізичною працею, непомірні фізичні навантаження, несприятливі санітарно-гігієнічні умови під час тренувань і змагань, недостатнє матеріально-технічне забезпечення, шкідливі звички (паління й зловживання алкоголем), а також дисимуляція. Варто зауважити, що у спортсменів високої кваліфікації, клінічні прояви захворювань бувають стертими, а захворюваність зростає в період відповідальних стартів від 5 до 25 разів, що зумовлено імуннологічною перебудовою організму у період набуття спортивної форми.

Перетренування (перенапруження ЦНС) – це патологічний стан, що виявляється дизадаптацією, порушенням досягнутого в процесі тренування рівня функціональної готовності, зміною регуляції діяльності систем організму, оптимального співвідношення між корою головного мозку та іншими відділами нервової системи, руховим апаратом і внутрішніми органами. В основі перетренованості лежить перенапруження коркових процесів, у зв'язку з чим провідними ознаками цього стану є зміни ЦНС, що перебігають за типом неврозів. Велику роль при цьому відіграють і зміни ендокринної сфери, головним чином, кори надниркової залози і гіпофізу. Повторно, внаслідок порушення регуляції, можуть виникати зміни функцій різних органів і систем.

Причиною виникнення стану перетренованості є не тільки надмірні, але й одноманітні й часті тренування, що проводяться без урахування емоційного стану спортсмена. Слід пом’ятати, що критеріями ризику є надмірні фізичні навантаження, еволюційно не передбачені, або помірні навантаження на генетично неповноцінне або ушкоджене серце. Мають також значення порушення режиму. Все це призводить до порушення координації між ЦНС, внутрішніми органами й руховим апаратом. При перетренованості функціональний стан інших органів і систем може бути на достатньо високому рівні.

Зазвичай, в клініці захворювання виділяють нечітко обмежені один від одного три стадії.

I стадія. Скарг немає, лише окремі спортсмени скаржаться на порушення сну. Відзначають відсутність зростання спортивних результатів (інколи зниження), гіршає пристосованість серцево-судинної системи до швидкісних навантажень, порушується найтонша рухова координація, з’являються атипові реакції пульсу й АТ на навантаження.

II стадія. Характерні функціональні порушення в різних органах і системах організму та зниження спортивних результатів. Спортсмени скаржаться на апатію, млявість, підвищення роздратованості, на небажання тренуватися, зниження апетиту, легку втому, неприємні відчуття і біль у ділянці серця. Прогресує розлад сну, який стає поверхневим, неспокійним, з частими сновидіннями, нерідко страхітливого характеру. Відзначається неадекватна реакція на дозоване фізичне навантаження, подовження періоду відновлення після нього, порушення ритму серцевої діяльності у вигляді синусової аритмії, ригідного ритму, екстрасистолії та передсердно-шлуночкової блокади I, інколи II ступеня. В спокої у спортсменів може бути тахікардія і підвищення АТ або, навпаки, різка брадикардія і гіпотензія, часом розвивається вегетативна дистонія.

III стадія. Для неї властивий розвиток неврастенії та різне погіршення спортивних результатів. Клінічно характеризується підвищеною нервовою збудливістю, відчуттям втоми, загальною слабістю, апатією та безсонням. Часто спортсмени мають характерний вигляд – бліда шкіра обличчя, запалі очі, синюватий колір губ і синці під очима.

Дата добавления: 2015-02-05 | Просмотры: 828 | Нарушение авторских прав