АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Альдегіди і спирти 2 страница

— випускають антибіотики в різних лікарських формах (по­рошки у флаконах, розчини в ампулах, таблетки, мазі). Призна­чають всередину, парентерально та місцево.

Для усіх антибіотиків характерні побічні дії — алергія, дис­бактеріоз.

Для профілактики алергічних реакцій небхідно перед паренте­ральним введенням зробити пробу на чутливість; одночасно з ан­тибіотиками, які приймають перорально, призначати антигіста- мінні (протиалергійні засоби).

Для попередження дисбактеріозу одночасно з антибіотиками призначають протигрибкові засоби.

Більшість антибіотиків для парентерального введення — по­рошкоподібні речовини у флаконах, які розчиняють безпосеред­ньо перед ін'єкцією. Розчинниками для антибіотиків можуть бути вода для ін'єкцій, ізотонічний (0,9 %) розчин натрію хлориду, а найчастіше для зменшення больових відчуттів під час ін'єкцій — 0,25-0,5 % розчин новокаїну чи лідокаїну.

Антибіотики, розчинені в новокаїні, лідокаїні, вводять тільки внутрішньом'язово.

Способи розведення антибіотиків:

• спосіб 1:1 — 1 мл розчиненого препарату містить 100 000 ОД, або 0,1 г антибіотика. У такий спосіб розводять антибіотики у флаконах, що містять 500 000 ОД (0,5 г) препарату і менше;

• спосіб 1:2 — 1 мл розчиненого препарату містить 200 000 ОД, або 0,2 г, антибіотика; у цей спосіб розводять антибіотики у флаконах, у яких міститься 500 000 ОД (0,5 г) препарату і більше.

Кількість мілілітрів розчинника для антибіотиків у флако­нах визначають шляхом ділення одиниць чи грамів, що містить флакон, на 100 000 (0,1) чи 200 000 (0,2) відповідно.

Сьогодні описано понад 6000 антибіотиків.

Класифікація антибіотиків

1. Препарати групи пеніциліну — бензилпеніциліну натрієва сіль, бензилпеніциліну калієва сіль; феноксиметилпеніцилін; біцилін-1, біцилін-5, оксациліну натрієва сіль, ампіцилін, ампіокс.

2. Макроліди й азаліди — еритроміцин, олеандоміцину фосфат, олететрин, спіраміцин (роваміцин), рокситроміцин (рулід), ази- троміцин (сумамед).

3. Цефалоспорини — цефалексин, цефазолін, цефтріаксон, цефе- пім, цефотаксим, цефпіром.

4. Тетрацикліни — тетрацикліну гідрохлорид, метацикліну гід- рохлорид (рондоміцин), доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин).

5. Хлорамфеніколи — левоміцетин, левоміцетину сукцинат розчинний, синтоміцин.

6. Аміноглікозиди і глікопептиди — стрептоміцину сульфат, гентаміцин, амікацин, канаміцин, сизоміцин, ванкоміцин;

7. Поліміксини — поліміксину В сульфат, поліміксину М сульфат

8. Ріфампіцини

9. Лінкозаміни

10. Фузидини

За типом протимікробної дії антибіотики поділяють на бактери­цидні (пеніциліни, цефалоспорини, поліміксини) та бактеріоста­тичні (тетрацикліни, левоміцетини, макроліди). Така класифікація має практичне значення для вибору тактики лікування. При легко­му і середньому ступені перебігу інфекційних захворювань призна­чають антибіотики бактеріостатичної дії. їх застосовують більш три- иалими курсами. Хворим з тяжкими інфекціями та з ослабленими захисними функціями організму призначають антибіотики бакте­рицидної дії.

Пеніциліни. Порівняльна характеристика препаратів

Пеніцилін продукують плісняві гриби роду Penicillinum. Істо­рія відкриття пеніцилінів пов'язана з іменами О. Флемінга, Х.В. Фло­рі та Е.Б. Чейна, яким у 1945 р. за відкриття пеніциліну прису­джено Нобелівську премію в галузі медицини.

— бактерицидна дія;

— спектр протимікробної дії: коки, клостридії, бацили сибір­ки, дифтерійна паличка, спірохети;

— низька токсичність;

— дешевизна і доступність препаратів.

Бензилпеніциліну натрієва сіль — кислотонестійкий антибіо­тик. Руйнується під дією (3-лактамаз кишок. Уводять внутрішньо- м'язово, внутрішньовенно, ендолюмбально та в різні порожнини організму. Перед уведенням розводять у розчинниках. Препарат добре проникає в слизові оболонки, нирки, серце, стінку кишок, плевральну і синовіальні рідину, погано проходить крізь ГЕБ. Тривалість дії — від 3 до 4 год. Активний переважно до грампози- тивної мікрофлори (коків), збудників дифтерії, сибірки, сифілісу та ін. Виділяється нирками.

Показання до застосування: гнійно-септичні інфекції, пнев­монія, абсцеси, сепсис, менінгіт, дифтерія, сифіліс та ін.

Бензилпеніциліну калієва сіль має такі самі властивості, але на відміну від натрієвої солі її вводять тільки внутрішньом'язово.

Феноксиметилпеніцилін (пеніцилін-фау, оспен) — антибіотик, що на відміну від бензилпеніциліну є кислотостійким, добре всмоктується і виявляє високу тривалу концентрацію в крові. За­стосовують при легких формах інфекційних захворювань, спри­чинених збудниками, чутливими до пеніцилінів.

Біциліни — пролонговані антибіотики пеніцилінового ряду. Вводять тільки внутрішньом'язово. Перед уведенням розчиняють у воді для ін'єкцій або в ізотонічному розчині натрію хлориду.

Показання до застосування: профілактика рецидивів ревма­тизму, хірургічних інфекцій, лікування пневмонії, сифілісу та ін.

Біцилін-1 вводять внутрішньом'язово 1 раз на тиждень, біци- лін-5 — 1 раз на 4 тиж.

Бензилпеніциліну новокаїнову сіль вводять внутрішньом'я­зово 2 рази на добу.

Оксациліну натрієва сіль (простафлін) — кислотостійкий пре­парат, стійкий до (3-лактамаз і ефективний при захворюваннях, зумовлених пеніцилінорезистентними мікроорганізмами. Препа­рат швидко всмоктується; терапевтична дія триває 4-6 год, виді­ляється нирками.

Ампіцилін (пентрексил) — антибіотик широкого спектра дії, кислотостійкий препарат, не стійкий до р-лактамаз. Швидко всмоктується в кров, проникає в тканини і рідини організму, крім спинномозкової рідини. Виділяється нирками (25-35 %) і у вели­кій кількості виводиться з жовчю.

Ампіокс — антибіотик, що є сумішшю натрієвих солей ампі­циліну й оксациліну в співвідношенні 2:1. Виявляє широкий спектр протимікробної дії, діє бактерицидно на пеніциліназоут- ворювальний стафілокок.

Аугментин, тиментин, уназин — комбіновані препарати з інгі­біторами р-лактамаз (клавулановою кислотою та сульбактамом).

Показання до застосування: гнійно-септичні та ЛОР-інфекції, інфекції органів дихання, жовчо- та сечовидільних шляхів, абсцес, сепсис, перитоніт, менінгіт тощо.

Карбеніцилін — антибіотик, що має широкий спектр протимік­робної дії, найбільш ефективний при інфекціях, спричинених грам- негативними бактеріями та синьогнійною паличкою, не стійкий до р-лактамаз; кислотостійкий, але не всмоктується з травного кана­лу, тому його вводять внутрішньом'язово або внутрішньовенно.

Амоксицилін — напівсинтетичний пеніцилін широкого спект­ра дії, що має біозасвоєння понад 90 %, не потребує дотримання режиму дозування (таблетки можна ковтати, розжовувати, розчи­няти), зменшує загрозу дисбактеріозу.

Показання до застосування антибіотиків групи пеніциліну: гнійно-септичні інфекції (сепсис, флегмона, абсцес); захворювання верхніх дихальних шляхів; ангіна, скарлатина, отит; сифіліс, го­норея; менінгіт; інфекції сечових шляхів; ревматизм (біциліни).

Пеніциліни є малотоксичними антибіотиками.

Побічні ефекти: алергійні реакції, свербіж, шкірний висип, анафілактичний шок; подразнювальна дія (глосит, стоматит, ну­дота, діарея); дисбактеріоз, кандидамікоз; при застосуванні у високих дозах — нейротоксичні ефекти (марення, судоми, мая­чення).

Фармакобезпека:

— необхідно зібрати алергологічний анамнез (якщо ці дані не зрозумілі, то провести внутрішньоиікірні проби на чутливість);

— якщо під час курсу лікування виникли незначні алергійні реак­ції, то лікування слід продовжувати з додаванням антигістамін- них засобів (димедрол, дипразин, діазолін тощо);

— пеніциліни несумісні з макролідами, адреналіном, глюкозою, калію йодидом, вітамінами С, Р, К, В, й В₁₂, антикоагулянтами, стрептоміцином, левоміцетином;

— оксацилін й ампіцилін призначають як парентерально, так і перорально за 1—1,5 год до їди.

Цефалоспорини. Властивості. Застосування

Є чотири генерації цефалоспоринів, які відрізняються особли­востями протимікробного спектра дії та фармакокінетики.

Для цефалоспоринів характерними є:

— стійкість до р-лактамази стафілококів;

—однакова фармакодинаміка (порушують синтез мікробної стінки в момент мітозу);

— широкий спектр протимікробної дії.

Показання до застосування: інфекційні захворювання ди­хальних шляхів (пневмонія, плеврит, абсцес легень), особливо їх ТЯЖКІ форми; бактеріальний менінгіт; інфекційні захворювання кісток, суглобів, шкіри, м'яких тканин, тяжкі госпітальні ін­фекції.

Показання до застосування: гнійно-септичні інфекції, пнев­монія, абсцеси, сепсис, менінгіт, дифтерія, сифіліс та ін.

Бензилпеніциліну калієва сіль має такі самі властивості, але на відміну від натрієвої солі її вводять тільки внутрішньом'язово.

Феноксиметилпеніцилін (пеніцилін-фау, оспен) — антибіотик, що на відміну від бензилпеніциліну є кислотостійким, добре всмоктується і виявляє високу тривалу концентрацію в крові. За­стосовують при легких формах інфекційних захворювань, спри­чинених збудниками, чутливими до пеніцилінів.

Біциліни — пролонговані антибіотики пеніцилінового ряду. Вводять тільки внутрішньом'язово. Перед уведенням розчиняють у воді для ін'єкцій або в ізотонічному розчині натрію хлориду.

Показання до застосування: профілактика рецидивів ревма­тизму, хірургічних інфекцій, лікування пневмонії, сифілісу та ін.

Біцилін-1 вводять внутрішньом'язово 1 раз на тиждень, біци- лін-5 — 1 раз на 4 тиж.

Бензилпеніциліну новокаїнову сіль вводять внутрішньом'я­зово 2 рази на добу.

Оксациліну натрієва сіль (простафлін) — кислотостійкий пре­парат, стійкий до [3-лактамаз і ефективний при захворюваннях, зумовлених пеніцилінорезистентними мікроорганізмами. Препа­рат швидко всмоктується; терапевтична дія триває 4-6 год, виді­ляється нирками.

Ампіцилін (пентрексил) — антибіотик широкого спектра дії, кислотостійкий препарат, не стійкий до р-лактамаз. Швидко всмоктується в кров, проникає в тканини і рідини організму, крім спинномозкової рідини. Виділяється нирками (25-35 %) і у вели­кій кількості виводиться з жовчю.

Ампіокс — антибіотик, що є сумішшю натрієвих солей ампі­циліну й оксациліну в співвідношенні 2:1. Виявляє широкий спектр протимікробної дії, діє бактерицидно на пеніциліназоут- ворювальний стафілокок.

Аугментин, тиментин, уназин — комбіновані препарати з інгі­біторами р-лактамаз (клавулановою кислотою та сульбактамом).

Показання до застосування: гнійно-септичні та JIOP-інфекції, інфекції органів дихання, жовчо- та сечовидільних шляхів, абсцес, сепсис, перитоніт, менінгіт тощо.

Карбеніцилін — антибіотик, що має широкий спектр протимік­робної дії, найбільш ефективний при інфекціях, спричинених грам- негативними бактеріями та синьогнійною паличкою, не стійкий до р-лактамаз; кислотостійкий, але не всмоктується з травного кана­лу, тому його вводять внутрішньом'язово або внутрішньовенно.

Амоксицилін — напівсинтетичний пеніцилін широкого спект­ра дії, що має біозасвоєння понад 90 %, не потребує дотримання режиму дозування (таблетки можна ковтати, розжовувати, розчи­няти), зменшує загрозу дисбактеріозу.

Показання до застосування антибіотиків групи пеніциліну: гнійно-септичні інфекції (сепсис, флегмона, абсцес); захворювання верхніх дихальних шляхів; ангіна, скарлатина, отит; сифіліс, го­норея; менінгіт; інфекції сечових шляхів; ревматизм (біциліни).

Пеніциліни є малотоксичними антибіотиками.

Побічні ефекти: алергійні реакції, свербіж, шкірний висип, анафілактичний шок; подразнювальна дія (глосит, стоматит, ну­дота, діарея); дисбактеріоз, кандидамікоз; при застосуванні у високих дозах — нейротоксичні ефекти (марення, судоми, мая­чення).

Фармакобезпека:

— необхідно зібрати алергологічний анамнез (якщо ці дані не зрозумілі, то провести внутрішньоиікірні проби на чутливість);

— якщо під час курсу лікування виникли незначні алергійні реак­ції, то лікування слід продовжувати з додаванням антигістамін- них засобів (димедрол, дипразин, діазолін тощо);

— пеніциліни несумісні з макролідами, адреналіном, глюкозою, калію йодидом, вітамінами С, Р, К, В, й В₁₂, антикоагулянтами, стрептоміцином, левоміцетином;

— оксацилін й ампіцилін призначають як парентерально, так і перорально за 1—1,5 год до їди.

Цефалоспорини. Властивості. Застосування

Є чотири генерації цефалоспоринів, які відрізняються особли­востями протимікробного спектра дії та фармакокінетики.

Для цефалоспоринів характерними є:

— стійкість до р-лактамази стафілококів;

—однакова фармакодинаміка (порушують синтез мікробної стінки в момент мітозу);

— широкий спектр протимікробної дії.

Показання до застосування: інфекційні захворювання ди­хальних шляхів (пневмонія, плеврит, абсцес легень), особливо їх ТЯЖКІ форми; бактеріальний менінгіт; інфекційні захворювання кісток, суглобів, шкіри, м'яких тканин, тяжкі госпітальні ін­фекції.

Показання до застосування: гнійно-септичні інфекції, пнев­монія, абсцеси, сепсис, менінгіт, дифтерія, сифіліс та ін.

Бензилпеніциліну калієва сіль має такі самі властивості, але на відміну від натрієвої солі її вводять тільки внутрішньом'язово.

Феноксиметилпеніцилін (пеніцилін-фау, оспен) — антибіотик, що на відміну від бензилпеніциліну є кислотостійким, добре всмоктується і виявляє високу тривалу концентрацію в крові. За­стосовують при легких формах інфекційних захворювань, спри­чинених збудниками, чутливими до пеніцилінів.

Біциліни — пролонговані антибіотики пеніцилінового ряду. Вводять тільки внутрішньом'язово. Перед уведенням розчиняють у воді для ін'єкцій або в ізотонічному розчині натрію хлориду.

Показання до застосування: профілактика рецидивів ревма­тизму, хірургічних інфекцій, лікування пневмонії, сифілісу та ін.

Біцилін-1 вводять внутрішньом'язово 1 раз на тиждень, біци- лін-5 — 1 раз на 4 тиж.

Бензилпеніциліну новокаїнову сіль вводять внутрішньом'я­зово 2 рази на добу.

Оксациліну натрієва сіль (простафлін) — кислотостійкий пре­парат, стійкий до [3-лактамаз і ефективний при захворюваннях, зумовлених пеніцилінорезистентними мікроорганізмами. Препа­рат швидко всмоктується; терапевтична дія триває 4-6 год, виді­ляється нирками.

Ампіцилін (пентрексил) — антибіотик широкого спектра дії, кислотостійкий препарат, не стійкий до р-лактамаз. Швидко всмоктується в кров, проникає в тканини і рідини організму, крім спинномозкової рідини. Виділяється нирками (25-35 %) і у вели­кій кількості виводиться з жовчю.

Ампіокс — антибіотик, що є сумішшю натрієвих солей ампі­циліну й оксациліну в співвідношенні 2:1. Виявляє широкий спектр протимікробної дії, діє бактерицидно на пеніциліназоут- ворювальний стафілокок.

Аугментин, тиментин, уназин — комбіновані препарати з інгі­біторами р-лактамаз (клавулановою кислотою та сульбактамом).

Показання до застосування: гнійно-септичні та ЛОР-інфекції, інфекції органів дихання, жовчо- та сечовидільних шляхів, абсцес, сепсис, перитоніт, менінгіт тощо.

Карбеніцилін — антибіотик, що має широкий спектр протимік­робної дії, найбільш ефективний при інфекціях, спричинених грам- негативними бактеріями та синьогнійною паличкою, не стійкий до р-лактамаз; кислотостійкий, але не всмоктується з травного кана­лу, тому його вводять внутрішньом'язово або внутрішньовенно.

Амоксицилін — напівсинтетичний пеніцилін широкого спект­ра дії, що має біозасвоєння понад 90 %, не потребує дотримання режиму дозування (таблетки можна ковтати, розжовувати, розчи­няти), зменшує загрозу дисбактеріозу.

Показання до застосування антибіотиків групи пеніциліну: гнійно-септичні інфекції (сепсис, флегмона, абсцес); захворювання верхніх дихальних шляхів; ангіна, скарлатина, отит; сифіліс, го­норея; менінгіт; інфекції сечових шляхів; ревматизм (біциліни).

Пеніциліни є малотоксичними антибіотиками.

Побічні ефекти: алергійні реакції, свербіж, шкірний висип, анафілактичний шок; подразнювальна дія (глосит, стоматит, ну­дота, діарея); дисбактеріоз, кандидамікоз; при застосуванні у високих дозах — нейротоксичні ефекти (марення, судоми, мая­чення).

Фармакобезпека:

— необхідно зібрати алергологічний анамнез (якщо ці дані не зрозумілі, то провести внутрішньоиікірні проби на чутливість);

— якщо під час курсу лікування виникли незначні алергійні реак­ції, то лікування слід продовжувати з додаванням антигістамін- них засобів (димедрол, дипразин, діазолін тощо);

— пеніциліни несумісні з макролідами, адреналіном, глюкозою, калію йодидом, вітамінами С, Р, К, В, й В₁₂, антикоагулянтами, стрептоміцином, левоміцетином;

— оксацилін й ампіцилін призначають як парентерально, так і перорально за 1—1,5 год до їди.

Цефалоспорини. Властивості. Застосування

Є чотири генерації цефалоспоринів, які відрізняються особли­востями протимікробного спектра дії та фармакокінетики.

Для цефалоспоринів характерними є:

— стійкість до р-лактамази стафілококів;

—однакова фармакодинаміка (порушують синтез мікробної стінки в момент мітозу);

— широкий спектр протимікробної дії.

Показання до застосування: інфекційні захворювання ди­хальних шляхів (пневмонія, плеврит, абсцес легень), особливо їх ТЯЖКІ форми; бактеріальний менінгіт; інфекційні захворювання кісток, суглобів, шкіри, м'яких тканин, тяжкі госпітальні ін­фекції.

Порівняно з еритроміцином більш ефективний щодо грамнега- тивних мікроорганізмів

Показання до застосування: нетяжкі форми бронхіту, тонзилі­ту, опіки, мастит; кашлюк і дифтерія; хламідійний кон'юнктивіт; пневмонія; первинний сифіліс і гонорея; холецистит, холангіт, ен­терит, коліт; токсоплазмоз; урогенітальна інфекція.

Побічні ефекти: алергійні реакції; диспепсичні явища (нудота, блювання, діарея); перехресна стійкість; нефротоксичність, особ­ливо в прострочених препаратів;

Фармакобезпека:

— макроліди й азаліди виявляють антагонізм з пеніцилінами, цефалоспоринами, лінкозамідами. Синергізм — з тетрацикліна­ми, стрептоміцином, сульфаніламідами;

— еритроміцин не сумісний з пеніциліном, тетрацикліном, ловастатином, амінофілліном, астемізолом;

— макроліди не можна вводити в одному шприці з вітамінами групи В, аскорбіновою кислотою, тетрацикліном, левоміцетином, гепарином, оскільки утворюються комплекси, що випадають в осад.

Препарати тетрацикліну. Класифікація. Застосування

До препаратів тетрацикліну належать:

— природні препарати короткої дії, одержані біосинтетичним шляхом з грибів Streptomyces aureofacieus (тетрациклін, тетраци­кліну гідрохлорид);

— напівсинтетичні препарати тривалої дії: доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин), метацикліну гідрохлорид (рондомі- цин), міноциклін.

Спектр протимікробної дії: збудники особливо небезпечних інфекцій, грампозитивні і грамнегативні бактерії, спірохети, лептоспіри, рикетсії, віруси. Доксициклін впливає на Helicobacter pylori. Тип дії — бактеріостатичний.

Показання до застосування: особливо небезпечні інфекції (хо­лера, чума, бруцельоз, туляремія); рикетсіози; хламідіози; уроге­нітальна інфекція, зумовлена хламідіями, трепонемою або гоно­коком та ін.

Тетрацикліну гідрохлорид. На відміну від тетрацикліну має кращу розчинність, тому препарат призначають всередину, внут­рішньом'язово та використовують для введення в порожнини. Застосовують при особливо небезпечних, гнійно-септичних, киш­кових, урогенітальних інфекціях. Місцево призначають при кон'юнктивіті, кератиті, опіках, флегмоні, маститі, піодермії.

Метацикліну гідрохлорид (рондоміцин). Виявляє більшу ак­тивність щодо стафілококів, стрептококів, пневмококів, швидко всмоктується. Виводиться повільно (з сечею та жовчю), не спричи­нює фотосенсибілізації.

Доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин). За спектром протимік­робної дії наближається до тетрацикліну. Добре всмоктується в трав­ному каналі та повільно (протягом 24 год) виводиться з організму.

Побічні ефекти: алергійні реакції; диспепсичні розлади; гепа- тотоксичність, фотосенсибілізація (підвищена чутливість шкіри до ультрафіолетового опромінення); порушення утворення зубної і кісткової тканини в дітей (може виникнути синдром тетрациклі- нових зубів); дисбактеріоз, кандидоз.

Фармакобезпека:

— необхідно дотримуватися режиму дозування;

— не можна вводити в одному шприці з гепарином, барбітура­тами, глюкокортикоїдами, макролідами (хімічна взаємодія);

— слід пам'ятати про несумісність тетрациклінів при пер- оральному прийомі з молоком і молочними продуктами (необхід­но попередити пацієнтів), а також з антацидами;

— тетрацикліни не сумісні з препаратами заліза, циклоспо- рином, вітаміном С, антикоагулянтами, препаратами кальцію, стрептоміцином, пеніциліном;

— барбітурати, дифенін, карбамазепін підсилюють метабо­лізм тетрациклінів, синергізм з макролідами, лінкозамідами;

— для профілактики кандидозу їх потрібно призначати разом з протигрибковими (ністатин, леворин) засобами, а також із ві­тамінами групи В;

— протипоказані жінкам у період вагітності, а також дітям віком до 8 років;

— одночасне застосування тетрациклінів з пероральними контрацептивами може знизити ефективність останніх.

Хлорамфеніколи. Застосування

До хлорамфеніколів належать левоміцетин, левоміцетину сук- цинат розчинний, синтоміцин.

Левоміцетин — це антибіотик широкого спектра дії. До нього особливо чутливі збудники кишкових інфекцій, а також грампо- зитивні і грамнегативні бактерії, рикетсії, спірохети, деякі крупні віруси. Він діє на штами бактерій, що стійкі до пеніциліну, стреп­томіцину, сульфаніламідних препаратів. Тип дії — бактеріоста­тичний. Левоміцетин призначають всередину, ректально та місце­во (при ураженнях шкіри, опіках). Для лікування кон'юнктивіту, блефариту призначають 0,25 % водний розчин. Усередину левомі­цетин застосовують тільки при тяжких інфекціях органів трав­лення (ентероколіт, харчові токсикоінфекції, дизентерія, сальмо­нельоз та ін.). Дітям віком до 3 років препарат призначають лише за життєвими показаннями, тому що в них низька активність фер­ментів, які беруть участь у біотрансформації левоміцетину. Мож­ливе виникнення тяжкої інтоксикації (сірий синдром).

Левоміцетину сукцинат розчинний вводять підшкірно, внут­рішньом'язово та внутрішньовенно по 0,5-1 г 10 % розчину 2-3 ра­зи на добу. Дітям віком до 1 року — тільки внутрішньом'язово з розрахунку 0,025 г/кг, старшим 1 року — 0,05 г/кг 2 рази на добу.

Показання до застосування: бактеріальний менінгіт, абсцес мозку; системний сальмонельоз; рикетсіози; шигельоз, бруце­льоз, туляремія.

Побічні ефекти: алергійні реакції; диспепсичні явища; токсич­ний вплив на кровотворну систему; дисбактеріоз; кандидамікоз; сірий синдром (колапс у більшості недоношених дітей і дітей пер­ших 2—3 міс. життя).

Левосин, левоміколь — це комбіновані засоби, що містять ле­воміцетин. Зазначені препарати застосовуюсть для лікування інфекційно-запальних процесів шкіри та м'яких тканин.

Фармакобезпека:

— необхідно суворо дотримуватися режиму дозування;

— не можна застосовувати левоміцетин протягом тривало­го часу і повторно;

— не можна вводити в одному шприці з макролідами, пеніцилі­нами, аміноглікозидами (випадають в осад);

— хлорамфенікол не рекомендують призначати під час вагіт­ності, в період лактації, при патологи кровотворення.

Атіноглікозиди і глікопептиди. Порівняльна характеристика препаратів

Аміноглікозиди — антибіотики, що виявляють широкий спектр протимікробної дії. Механізм дії аміноглікозидів: необо­ротно пригнічують синтез білка, порушують проникність цито­плазматичної мембрани.

Глікопептиди порушують синтез компонентів стінки бакте­ріальної клітини.

Стрептоміцину сульфат — антибіотик, що чинить найбільш пригнічувальний вплив на мікобактерії туберкульозу, збудників туляремії, чуми, крім того, згубно діє на патогенні коки, синьо- гнійну паличку, бруцели. До нього швидко виникає резистент­ність мікроорганізмів. З травного каналу він погано всмокту­ється.

Показання до застосування: для лікування хворих на тубер­кульоз, а також туляремію, чуму, бруцельоз, пацієнтів з інфекція­ми сечових шляхів, органів дихання. Вводять внутрішньом'язово (1-2 рази на добу), а також у порожнини тіла. Для ін'єкцій під обо­лонки мозку при менінгіті використовують стрептоміцин- хлоркальцієвий комплекс.

Гентаміцину сульфат — антибіотик, більш активний щодо си- ньогнійної палички, а також стафілококів, які стійкі до бензилпе­ніциліну. Резистентність до гентаміцину виникає повільно. З трав­ного каналу всмоктується не повністю, тому препарат призначають внутрішньом'язово.

Показання до застосування: ускладнені інфекції сечової системи (сечу слід олужнювати для підвищення ефективності аміноглікозидів); ускладнені інфекції верхніх дихальних шля­хів; менінгіт.

Побічні ефекти: ототоксичність; нефротоксичність.

Канаміцину сульфат — антибіотик, подібний до стрептоміци­ну. Призначають для лікування хворих на туберкульоз, коли пре­парати групи А неефективні.

Побічні ефекти: неврит слухового нерва, нудота, блювання, пронос, ураження нирок, алергійні реакції.

Мономіцину сульфат — антибіотик, що вводять внутрішньом'я­зово через кожні 8 год для лікування хворих з перитонітом, абсце­сом легень, пацієнтів із захворюваннями жовчних проток і жовч­ного міхура, шигельозом, а також для стерилізації кишок перед операцією.

Сизоміцину сульфат — антибіотик широкого спектра дії, подіб­ний до гентаміцину. Швидко всмоктується, дія триває 8-12 год. Проникає через ГЕБ, виділяється нирками в незміненому стані. Призначають хворим із сепсисом, менінгітом, пневмонією, абсце­сом легень та іншими інфекціями, спричиненими чутливою до антибіотика мікрофлорою.

Ванкоміцин — глікопептид, що продукується актиноміцетами Streptomyces orientalis. Діє бактерицидно. Виявляє широкий спектр протимікробної дії. Пагано всмоктується з травного кана­лу, тому для досягнення системної дії вводять внутрішньовенно. Препарат проходить через ГЕБ. Призначають хворим з інфекція­ми, спричиненими грампозитивними коками, стійкими до пені­циліну, а також при менінгіті, ентероколіті.

Побічні ефекти: ото- і нефротоксичність, ураження печінки, можливий розвиток флебіту.

Фармакобезпека:

— необхідно суворо дотримуватися режиму дозування;

— не можна змішувати стрептоміцин в одному шприці з пені­цилінами, цефалоспоринами, гепарином, левоміцетину сукцина- том (випадають в осад);

— під час прийому аміноглікозидів, а також протягом 2 тиж. (краще 4 тиж.) після останнього введення їх не слід комбінувати з ототоксичними препаратами (фуросемід, поліміксин, кислота етакринова), а також з нефротоксичними засобами (метицилін, поліміксини, амфотерицин В);

— гентаміцин не сумісний з вітаміном В₂, фенобарбіталом, преднізолоном, димедролом;

— у разі тривалого контакту зі стрептоміцином слід працю­вати в гумових рукавичках (можливий розвиток дерматозу);

— аміноглікозиди не сумісні поміж собою та з ото- і нефроток­сичними препаратими.

Циклічні поліпептиди (поліміксини)

В Україні з груп поліміксинів застосовують: поліміксину М сульфат та поліміксину В сульфат, що продукуються бактеріями Bacilus polymyxa.

Поліміксину М сульфат. Препарат частково адсорбується з травного каналу і має малий об'єм розподілення. Виділяється в незміненому вигляді через кишечник. Протимікробну дію вияв­ляє переважно на грамнегативні бактерії: синьогнійну паличку, родину кишкових бактерій. Тип дії — бактерицидний. Признача­ють тільки ентерально при ентероколіті, кишковій паличці, ши- гельозі, а також для санації кишечнику перед оперативним втру­чанням. Місцево призначають у разі опікових інфікованих ран, пролежнів, абсцесів, флегмон, кон'юктивіту.

Побічні ефекти: при прийомі всередину — біль в епігастраль- ній зоні, нудота, анорексія.

Поліміксину В сульфат вводять внутрішньом'язово, внутріш­ньовенно, ендолюмбально, у порожнини, а також у формі аерозо­лю — інгаляційно. Застосовують при сепсисі, пневмонії, пієлонеф­риті, циститі, сальмонельозі.

Дата добавления: 2015-08-14 | Просмотры: 746 | Нарушение авторских прав