Перикардит
Перикардит - запалення серозної оболонки серця, частіше вісцерального листка перикарда. У запальний процес часто втягується міокард. Частіше хворіють особи чоловічої статі у віці 10-40 років. На автопсії виявляють перикардит у 2-7 % випадків смерті від терапевтичних захворювань.
ЧИННИКИ:
- інфекційні (вірусні, туберкульозні, грибкові);
- неінфекційні (при інших захворюваннях - інфаркт міокарда, метаста зуванні пухлин, травма, аневризма аорти);
- автоімунні (при ревматизмі, захворюваннях сполучної тканини, після операції на серці);
- метаболічні (при подагрі, міксидемі). КЛІНІКА.
Розрізняють сухий (фібринозний) і ексудативний (випітний) перикардити. За перебігом розрізняють гострий і хронічний перикардити.
При гострому перикардиті характерними є загруднинний біль, що поширюється в ліву лопатку, ліву половину шиї, ліву руку. Біль інтенсивний довготривалий, підсилюється на висоті вдиху, при кашлі, в положенні на спині. Іноді хворі займають вимушене положення тіла: сидячи з нахилом верхньої половини тіла допереду (поза „магометанина, що молиться"). Біль залежить від положення тіла, рухів. У деяких випадках біль може бути ниючим, тупим.
Крім того, виявляються ознаки інтоксикаційного синдрому: лихоманка, біль у м'язах, нездужання, серцебиття.
При нагромадженні ексудату в порожнині перикарда завжди виникає задишка, яка полегшується в сидячому положенні, бо ексудат переміщується в нижні відділи перикарда і це полегшує приток крові до серця. Задишка може супроводжуватися сухим непродуктивним кашлем.
При нагромадженні великої кількості ексудату в порожнині перикарда виникає синдром тампонади серця, який проявляється застоєм в системі верхньої і нижньої порожнистих вен: набухання яремних вен шиї, збільшення печінки, поява набряків, асциту.
При сухому перикадриті межі серця залишаються незмінними. Якщо кількість ексудату перевищує 300-500 мл, то виявляється розширення меж серцевої тупості. Серцеві тони при сухому перикардиті залишаються незмінними або звучність їх незначно знижується. При ексудативному перикардиті звучність серцевих тонів різко знижена, виявляється тахікардія.
Специфічною ознакою сухого (фібринозного) перикардиту є шум тертя перикарду. Шум тертя перикарду вислуховується на обмеженій ділянці
серця зліва біля краю груднини, підсилюється при натискуванні стетоскопом, вислуховується під час систоли і діастоли, є непостійним (швидко щезає). Грубий скребучий характер шуму дозволяє відрізнити його від внут-рішньосерцевих шумів.
В аналізі крові лейкоцитоз, прискорення ШОЕ. На ЕКГ при фібринозному перикардиті виявляють підйом сегмента ЗТ над ізоелектричною лінією в усіх відведеннях (ці зміщення на відміну від інфаркту міокарда ніколи не бувають дискордантними). При ексудативному перикардиті виявляють зниження вольтажу всіх зубців ЕКГ. При поширенні процесу на міокард можливі порушення ритму (екстрасистолія, миготлива аритмія).
При рентгенологічному обстеженні можна виявити 100-200 мл ексудату. З впровадженням ехокардіоскопії ознаки перикардиту стали виявляти частіше.
При ехокардіоскопії виявляють локалізацію процесу і кількість ексудату. З діагностичною метою може проводитись пункція порожнини перикарда з наступним дослідженням отриманого пунктату.
Залежно від підозрюваної причини проводять посів крові на стерильність, шкірні туберкулінові проби, визначають показники активності ревматичного процесу, ревматоїдний фактор, креатинін крові, рівень гормонів щитоподібної залози.
Гострий сухий перикардит має доброякісний перебіг. Ексудативний перикардит частіше пробігає підгостро або переходить у хронічний.
Хронічний перикардит є наслідком гострого ексудативного перикардиту або проявом полісерозиту. Найчастіше це адгезивний і констріктив-ний перикадрит.
При адгезивному перикадриті виникає злуковий процес. Межі серця розширені при облітерації порожнини і зрощенні перикарду з передньою грудною стінкою межі відносної і абсолютної серцевої тупості зливаються. При передньому і задньому зрощенні на вдихові визначається асиметрія екскурсії грудної клітки.
Найчастіше причиною констріктивного стискаючого перикардиту є туберкульоз. Виникає хронічна серцева недостатність внаслідок стиснення серця. Не виявляється верхівковий поштовх, пульс почащений, систолічний артеріальний тиск знижений. Знижена звучність серцевих тонів. Виявляють гідроторакс, асцит, анасарку.
УСКЛАДНЕННЯ
Порушення ритму, серцева недостатність, розвиток констріктивного перикардиту, тампонада серця.
ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО
Проводять на основі клінічних, лабораторних, інструментальних даних. Формулюють наявні і потенційні проблеми. Залежно від переважання клінічних синдромів розробляють план сестринського догляду, виконують неоохідні втручання.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ.
При підозрі на гострий перикардит хворого слід госпіталізувати в кардіологічне відділення для виключення інфаркту міокарда. Призначають ліжковий режим. Застосовують нестероїдні протизапальні засоби, при відсутності ефекту- глюкокортикоїди. Тактика лікування залежить від причини захворювання, якщо вона відома. При ексудативному перикардиті у лікуванні можуть застосовувати сечогінні засоби. При констріктивному перикардиті проводять операцію перикардектомії.
Дата добавления: 2014-06-28 | Просмотры: 1023 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 |
|