АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Перикардит

Перикардит - запалення серозної оболонки серця, частіше вісцераль­ного листка перикарда. У запальний процес часто втягується міокард. Ча­стіше хворіють особи чоловічої статі у віці 10-40 років. На автопсії вияв­ляють перикардит у 2-7 % випадків смерті від терапевтичних захворювань.

ЧИННИКИ:

- інфекційні (вірусні, туберкульозні, грибкові);

- неінфекційні (при інших захворюваннях - інфаркт міокарда, метаста­
зуванні пухлин, травма, аневризма аорти);

- автоімунні (при ревматизмі, захворюваннях сполучної тканини, після
операції на серці);

- метаболічні (при подагрі, міксидемі).
КЛІНІКА.

Розрізняють сухий (фібринозний) і ексудативний (випітний) перикарди­ти. За перебігом розрізняють гострий і хронічний перикардити.

При гострому перикардиті характерними є загруднинний біль, що по­ширюється в ліву лопатку, ліву половину шиї, ліву руку. Біль інтенсивний довготривалий, підсилюється на висоті вдиху, при кашлі, в положенні на спині. Іноді хворі займають вимушене положення тіла: сидячи з нахилом верхньої половини тіла допереду (поза „магометанина, що молиться"). Біль залежить від положення тіла, рухів. У деяких випадках біль може бути ни­ючим, тупим.

Крім того, виявляються ознаки інтоксикаційного синдрому: лихоман­ка, біль у м'язах, нездужання, серцебиття.

При нагромадженні ексудату в порожнині перикарда завжди виникає задишка, яка полегшується в сидячому положенні, бо ексудат переміщується в нижні відділи перикарда і це полегшує приток крові до серця. Задишка може супроводжуватися сухим непродуктивним кашлем.

При нагромадженні великої кількості ексудату в порожнині перикарда виникає синдром тампонади серця, який проявляється застоєм в системі верхньої і нижньої порожнистих вен: набухання яремних вен шиї, збільшен­ня печінки, поява набряків, асциту.

При сухому перикадриті межі серця залишаються незмінними. Якщо кількість ексудату перевищує 300-500 мл, то виявляється розширення меж серцевої тупості. Серцеві тони при сухому перикардиті залишаються не­змінними або звучність їх незначно знижується. При ексудативному пери­кардиті звучність серцевих тонів різко знижена, виявляється тахікардія.

Специфічною ознакою сухого (фібринозного) перикардиту є шум тер­тя перикарду. Шум тертя перикарду вислуховується на обмеженій ділянці

серця зліва біля краю груднини, підсилюється при натискуванні стетоско­пом, вислуховується під час систоли і діастоли, є непостійним (швидко ще­зає). Грубий скребучий характер шуму дозволяє відрізнити його від внут-рішньосерцевих шумів.

В аналізі крові лейкоцитоз, прискорення ШОЕ. На ЕКГ при фібриноз­ному перикардиті виявляють підйом сегмента ЗТ над ізоелектричною лінією в усіх відведеннях (ці зміщення на відміну від інфаркту міокарда ніколи не бувають дискордантними). При ексудативному перикардиті виявляють зниження вольтажу всіх зубців ЕКГ. При поширенні процесу на міокард можливі порушення ритму (екстрасистолія, миготлива аритмія).

При рентгенологічному обстеженні можна виявити 100-200 мл ексудату. З впровадженням ехокардіоскопії ознаки перикардиту стали виявляти частіше.

При ехокардіоскопії виявляють локалізацію процесу і кількість ексу­дату. З діагностичною метою може проводитись пункція порожнини пери­карда з наступним дослідженням отриманого пунктату.

Залежно від підозрюваної причини проводять посів крові на сте­рильність, шкірні туберкулінові проби, визначають показники активності ревматичного процесу, ревматоїдний фактор, креатинін крові, рівень гор­монів щитоподібної залози.

Гострий сухий перикардит має доброякісний перебіг. Ексудативний перикардит частіше пробігає підгостро або переходить у хронічний.

Хронічний перикардит є наслідком гострого ексудативного перикар­диту або проявом полісерозиту. Найчастіше це адгезивний і констріктив-ний перикадрит.

При адгезивному перикадриті виникає злуковий процес. Межі серця розширені при облітерації порожнини і зрощенні перикарду з передньою груд­ною стінкою межі відносної і абсолютної серцевої тупості зливаються. При передньому і задньому зрощенні на вдихові визначається асиметрія екс­курсії грудної клітки.

Найчастіше причиною констріктивного стискаючого перикардиту є туберкульоз. Виникає хронічна серцева недостатність внаслідок стиснен­ня серця. Не виявляється верхівковий поштовх, пульс почащений, систоліч­ний артеріальний тиск знижений. Знижена звучність серцевих тонів. Вияв­ляють гідроторакс, асцит, анасарку.

УСКЛАДНЕННЯ

Порушення ритму, серцева недостатність, розвиток констріктивного перикардиту, тампонада серця.

ОЦІНКА СТАНУ ХВОРОГО

Проводять на основі клінічних, лабораторних, інструментальних да­них. Формулюють наявні і потенційні проблеми. Залежно від переважання клінічних синдромів розробляють план сестринського догляду, виконують неоохідні втручання.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ.

При підозрі на гострий перикардит хворого слід госпіталізувати в кар­діологічне відділення для виключення інфаркту міокарда. Призначають ліжковий режим. Застосовують нестероїдні протизапальні засоби, при відсутності ефекту- глюкокортикоїди. Тактика лікування залежить від при­чини захворювання, якщо вона відома. При ексудативному перикардиті у лікуванні можуть застосовувати сечогінні засоби. При констріктивному перикардиті проводять операцію перикардектомії.

Дата добавления: 2014-06-28 | Просмотры: 1014 | Нарушение авторских прав