АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Основні періоди (стадії) розвитку хвороби

У розвитку хвороби розрізняють чотири періоди (стадії): латентний, про-дромальний, період розпалу хвороби і кінець, або період закінчення хвороби. Така періодизація склалася в минулому на підставі клінічного аналізу гос­трих інфекційних хвороб (черевного тифу, скарлатини тощо). Інші хвороби (серцево-судинні, ендокринні, пухлини) перебігають за іншими закономірнос­тями, і тому наведену періодизацію не можна застосовувати до них. А.Д. Адо виділяє три стадії розвитку хвороби: початок, власне хворобу, кінець.

Латентний період - триває від моменту впливу причини до появи пер­ших клінічних ознак хвороби. Цей період може бути коротким, як при дії бойових отруйних речовин, і дуже довгим, як при проказі (кілька років). У цей період відбувається мобілізація захисних сил організму, спрямованих на компенсацію можливих порушень, на знищення хвороботворних агентів або

на видалення їх з організму. Латентний період слід враховувати під час про­ведення різних профілактичних заходів (ізоляції в разі інфекції), а також при лікуванні, яке нерідко буває ефективним тільки в цей період (сказ).

Продромальний період - відрізок часу від перших ознак жвороби до по­вного її прояву. Іноді цей період перебігає яскраво (крупозна пневмонія, дизентерія), в інших випадках характеризується слабким, але чітким про­явом хвороби. При гірській хворобі, наприклад, безпричинна веселість (ейфо­рія), при захворюванні на кір - плями Бєльського - Філатова - Копліка та ін. Все це є важливим для диференціальної діагностики. Водночас виділен­ня продромального періоду при багатьох хронічних захворюваннях часто утруднене.

Період виражених проявів або розпалу хвороби характеризується по­вним розвитком клінічної картини: судоми при недостатності прищитоподіб-них залоз, лейкопенія при променевій хворобі, типова тріада (гіперглікемія, глюкозурія, поліурія) у хворих на цукровий діабет. Тривалість періоду роз­палу деяких хвороб (крупозної пневмонії, кору) порівняно легко визначи­ти. При хронічних хворобах з їх повільним перебігом зміну періодів майже неможливо виявити. Якщо це такі хвороби, як туберкульоз, сифіліс, то без-симптомний перебіг процесу чергується із загостреннями, причому нові спалахи іноді помітно відрізняються від первинного прояву хвороби.

Кінець хвороби може бути такий: видужання (повне й неповне), реци­див, перехід у хронічну форму, смерть.

Видужання - це процес, який веде до ліквідації порушень, спричинених хворобою, до адаптування організму у певному середовищі, для людини -відновлення її працездатності.

Видужання може бути повним і неповним. Повне видужання - це стан, при якому зникають усі наслідки хвороби і організм повністю відновлює свої пристосувальні можливості. Видужання не завжди означає повернення до початкового стану. При неповному видужанні виражені наслідки хво­роби. Вони залишаються надовго і навіть назавжди (зрощення листків плев­ри, звуження мітрального отвору). Різниця між повним і неповним виду­жанням відносна. Видужання може бути практично повним, незважаючи на стійкий анатомічний дефект (наприклад, відсутність однієї нирки, якщо друга повністю компенсує її функцію). Не слід думати, що видужання по­чинається після того, як минули попередні стадії хвороби. Процеси виду­жання починаються з моменту виникнення хвороби. Уявлення про механізм видужання випливає з того загального положення, що хвороба - це єдність двох протилежних явищ: власне патологічного і захисно-компенсаторного. Видужання настає тоді, коли комплекс пристосувальних реакцій виявляєть­ся достатньо сильним, щоб компенсувати можливі порушення.

Рецидив - це повторне виникнення проявів хвороби після удаваного або повного її припинення, наприклад, відновлення болю при виразковій хворобі після більш або менш тривалого інтервалу. Говорять про рецидив запалення легень, коліту та ін.

^ерехід у хронічну форму означає, що хвороба перебігає повільно з:;іми періодами ремісії (поліпшення стану хворого на місяці і навіть роси). Такий перебіг хвороби визначається вірулентністю збудника і здебіль­шого реактивністю організму. Так, у старості багато хвороб набувають хронічного характеру (хронічний бронхіт, хронічний коліт).

Захворювання може закінчуватися смертю при невиліковних захворю­ваннях або при несвоєчасному наданні невідкладної допомоги. Припинен­ня життя відбувається поступово, навіть при, здавалося б, миттєвій смерті. Смерть є процесом, і в цьому процесі можна виділити кілька стадій (термі­нальних станів): преагонію, агонію, клінічну і біологічну смерть.

ЕТІОЛОГІЯ - це вчення про причини і умови виникнення хвороби. Пер­ше питання, яке виникає при зіткненні медичного працівника з хворобою, стосується її причини. Знайти причину хвороби - означало б знайти шлях до лікування і профілактики. Однак, ця проблема є дуже нелегкою. У різний час вона вирішувалась в медицині по-різному,тобто визначалась загаль­ним рівнем розвитку науки, а також світоглядом медиків.

В науці існує поняття монокаузалізму - це такий напрям в етіології, згідно з яким будь-яка хвороба має одну-єдину причину і зіткнення організму з нею призводить до хвороби.

Монокаузалізм не зміг визначити правильного шляху вирішення про­блеми. Він не враховував взаємодії хвороботворного фактора і організму, мінливість першого і величезні захисні можливості другого. Не враховува­лось і те, що причина хвороби діє не одна. Разом з нею організм відчуває вплив багатьох інших факторів, які можуть сприяти або запобігати дії при­чини. Монокаузалізм, як етап у вченні про причини хвороб, був законо­мірним і необхідним, оскільки відображав більш прогресивні погляди на причини хвороб.

На початку XX ст. набула поширення інша доктрина, відома під на­звою кондиціоналізму.

Кондиціоналізм є напрямом у патології, основні положення якого поля­гають не в пошуках причин хвороби, а в розгляді всієї сукупності умов, за яких ця хвороба виявилась. Усі умови принципово рівнозначні.

Причини виникнення захворювання можуть бути зовнішніми і внутрішніми.

Зовнішні причини:

- фізичні (переохолодження, перегрівання, зміна атмосферного тиску);

- хімічні (місцевий вплив кислот, лугів, промислові отрути);

- механічні (струс мозку, поранення, перелом);

- біологічні причини (мікроби, віруси, найпростіші);

- психогенні фактори (ятрогенні захворювання);

- соціальні причини.
Внутрішні причини:

- спадковість.

Більшість захворювань виникають внаслідок дії сукупності причин. Якщо причини достовірно невідомі, то використовують поняття "фактори

Дата добавления: 2014-06-28 | Просмотры: 4604 | Нарушение авторских прав