Терапія - галузь медицини, яка вивчає захворювання внутрішніх органів, що лікуються консервативними методами. Терапія вивчає етіологію, патогенез, клінічні прояви захворювань внутрішніх органів і розробляє методи їх діагностики, лікування і профілактики. Провідним завданням терапії як науки є запобігання захворюванням внутрішніх органів та-їх лікування. Окремі розділи терапії сформувались як медичні спеціальності: кардіологія, пульмонологія, гастроентерологія, ендокринологія та ін.
С.П. Боткін так визначив цілі практичної медицини: „Найголовнішими і суттєвими завданнями практичної медицини є попередження захворювань, лікування хвороби, що розвинулась і. врешті, полегшення страждань хворої людини".
Сучасні медичні знання про походження та розвиток численних захворювань людини і способи боротьби з ними є результатом нагромадження знань упродовж віків. Ще у стародавні часи лікарі спостерігали за хворими, знаходили різноманітні зовнішні прояви захворювань (задишка, водянка, лихоманка). Лікарі вважали, що хвороби відрізняються зовнішніми ознаками і за цими ознаками давали їм назву. Основним способом вивчення хворих і хвороб було звичайне спостереження. Розвиток природознавства дозволив лікарям глибше вивчити і зрозуміти захворювання людини. Важливим кроком було вивчення вигляду і будови органів померлих від різних хвороб. Лікар Морганьї (1682-1771) одним з перших уважно спостерігав прояви захворювань, а у випадку смерті старанно оглядав і вивчав зміни в органах хворих. На його думку, кожне захворювання пов'язане зі змінами певних органів в організмі людини і причини хвороб слід шукати в анатомічному ураженні того чи іншого органа.
Лікар Лаенек (1781-1826), який відкрив новий спосіб обстеження хворих - вислуховування (аускультацію) порівнював звукові явища над легенями і серцем при житті хворого із змінами в тканинах цих органів після смерті і встановив, що при вислуховуванні легенів можна виявити місця ущільнення або руйнування легень.
Винахід мікроскопа та вдосконалення техніки дослідження дозволили виявити більш тонкі зміни в клітинах і тканинах органів померлих хворих. Було створено вчення про запалення і злоякісні пухлини. Після праць Вірхова (1821-1902) найголовнішим в розвитку захворювання вважали зміни в будові клітин і органів; захворювання почали відрізняти за ураженням того
чи іншого органа, а хвороби стали називати на основі змін певного орган, запалення легені, виразка шлунка, запалення серцевого м'яза. Це був період анатомічного напряму в науковій медицині.
Поряд з анатомічними дослідженнями почала розвиватись наука про функції органів і систем людини - фізіологія. Почалось експериментальні вивчення хвороб. Впроваджувались нові методи досліджень функцій органів і систем. Це був період функціонального напряму наукової медицини.
Відкриття мікроскопа дозволило виявити найдрібніші істоти (мікроби), не тільки в оточуючій природі, але в органах і крові хворої людини. Було доведено, що попадання в організм різних хвороботворних мікробів викликає інфекційні захворювання: були відкриті особливі мікроби в легенях хворих на туберкульоз, інші були знайдені в крові при правці. Так виник етіологічний напрямок наукової медицини.
Дальше вивчення причин і походження різних захворювань виявило, що лише одного попадання мікробів в організм людини ще не досить для того, щоб розвинулась хвороба. Наприклад, стрептококи попадають в організм багатьох людей, але тільки окремі з них хворіють на ревматизм. Для виникнення захворювання важливими є чутливість організму людини до хвороботворних факторів та опірність його органів і систем.
Вивчення причин ослаблення організму людини, яка захворіла, і причин поширення захворювання серед населення, показує, що здоров'я людей залежить від довкілля, умов праці і побуту, тобто від соціальних умов.
Сучасна практична медицина користується всіма досягненнями науки для вивчення захворювань, дослідження змін у будові і функції органів, з'ясування причин хвороби і її лікування. Медицина сьогодні має соціально-біологічний напрям.
Величезне значення для розвитку вітчизняної системи клінічної підготовки мало створення в середині XIX століття госпітальних терапевтичних клінік. Це дало змогу студентам вивчати різні форми захворювання, набувати практичних лікарських навичок.
В.П. Образцов
Позитивну роль у вирішенні фундаментальних проблем терапії й у підготовці медичних кадрів відіграли наукові терапевтичні школи. Київська терапевтична школа була створена у другій половині XIX століття видатними вченими-клініцистами В.П. Образцовим, Ф.Г. Яновським і М.Д. Стражеско. Василь Парменович Образцов (1849-1920) у своїй діяльності особливу увагу приділяв розробці й удосконаленню методів клінічного обстеження хворого. Впровадив у широку лікарську практику методичну глибоку ковзну пальпацію органів черевної порожнини. Поряд із цим, В.П.Образцов успішно вивчав різні форми серцево-судинної патології. Він вперше, користуючись своїм методом безпосередньої аускультації, вивчив походження і
клінічне значення порушень ритму серця (зокрема, ритм галопу, з'ясував механізм його -творення), описав симптоматологію недостатності півмісяце-вих клапанів аорти, клінічну картину неврозів серця. В.П. Образцовим було висунуто пріоритетне положення про те, що мелодія серця здорової людини складається не з двох, а з трьох серцевих тонів. Разом із М.Д. Стражеско вперше прижиттєво діагностував тромбоз коронарних судин серця. Клініка В-П. Об-разцова мала великий вплив на розвиток тогочасної наукової клінічної терапевтичної думки.
Ф.Г. Яновський
Активну участь у формуванні й розвитку Київської терапевтичної школи брав видатний вчений-клініцист Феофіл Гаврилович Яновський (1860-1928). Наукова та клінічна діяльність Ф.Г. Яновсь-кого була різноплановою. Особливо багато ним було зроблено щодо діагностики захворювань органів дихання. Вчений запропонував нову конструкцію скляного стетоскопа, визначив діагностичне значення простору Траубе при плевриті, зробив великий вклад у вивчення проблем етіології та патогенезу туберкульозу.
М.Д. Стражеско
Яскравим представником Київської терапевтичної школи був академік Микола Дмитрович Стражеско (1876-1952). Під його керівництвом розроблялись питання хроніосепсису, алергії, ревматизму, геронтології, кардіології. Він запропонував класифікацію недостатності кровообігу, розробив теорію патогенезу ревматизму. Перу вченого належать понад 300 робіт. Він став організатором
створеного в 1936 році у м. Києві Українського інституту клінічної медицини (сьогодні - це Український НДІ кардіології ім. М.Д. Стражеско).
Київська терапевтична школа дала медицині таких вчених клініцистів, як В.М. Іванов, М.М.Губергріц, Г.Й. Бурчинський та інші.
Тепер налічують близько 1000 хвороб. Кількість їх весь час змінюється. Багато нозологічних форм нині розчленовуються. Одні хвороби зникають, інші - з'являються. Наприклад, променева хвороба не існувала, поки не було застосоване рентгенівське випромінювання. Не існувала й космічна медицина, поки не було космічних польотів. В основу класифікації хвороб покладено кілька критеріїв.
1. Етіологічна класифікація грунтується на спільності причин для групи хвороб (наприклад, інфекційні та неінфекційні). За цим принципом можна згрупувати хвороби, причинами яких є інтоксикація (харчова, професійна), генна і хромосомна мутації (спадкові хвороби) тощо.
1 Топографоанатомічна класифікація розглядає хвороби на рівні органів і систем: хвороби серця, нирок, нервової системи і т. д. Ця класифікація не лдавалась серйозній критиці на тій підставі, що хвороби органа взагалі не буває, будь-яке місцеве ушкодження неминуче втягує в реакцію весь організм. Однак ця класифікація поширена, оскільки зручна у практиці. Крім того, вона відповідає сучасній тенденції до спеціалізації лікарської допомоги. Ця класифікація поєднується з класифікацією за функціональними системами: хвороби системи крові, нервової, імунної системи тощо.
3. Класифікація хвороб за віком і статтю. Розрізняють дитячі хвороби (серед них хвороби новонароджених), хвороби старечого віку. Останнім ча сом геронтологія і геріатрія виділились у самостійні науки, значення яких зро стає у зв'язку із збільшенням тривалості життя населення і кількості осіб похи лого віку серед пацієнтів. Спеціальним розділом медицини є гінекологія.
4. Екологічна класифікація хвороб виходить з умов існування людини. Температура повітря, атмосферний тиск, сонячне освітлення, чергування дня і ночі позначаються на стані здоров'я населення певних регіонів (на приклад, Крайня Північ або тропіки). Це крайова або географічна патоло гія (малярія, серпоподібно-клітинна анемія та ін.).
5. Класифікація за спільністю ознак патогенезу: алергічні, запальні хвороби, пухлини.
Типовими патологічними процесами називаються такі, що розвиваються за однаковими основними закономірностями, незалежно від особливостей, причини, локалізації, виду тварин. Отже, це процеси, які відбуваються переважно однаково у зв'язку із різними патогенними впливами, у різних органах і в різних тварин. Це запалення, гарячка, пухлина, гіпоксія, голодування, гіперемія, тромбоз, емболія. Той факт, що всі тварини і людина майже однаково голодують, однаково реагують на нестачу кисню, що у всіх тварин і людини за однаковими законами розвивається запалення, свідчить про те, що всі ці процеси сформувались в процесі еволюції і можливість їх розвитку успадковується.