АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Перкусія (percussio)

Метод введений у практику віденським лікарем Ауенбруггером в 1861р. Грунтується метод на вистукуванні поверхні тіла для того, щоб за характером отриму­ваного звуку оцінити фізичні властивості органів, що лежать під поверхнею, яка вистукується.

Розрізняють перкусію безпосередню і опосередковану.

Безпосередня перкусія – це постукування кінчиком вказівного або середнього пальця прямо по поверхні тіла, сьогодні застосовується рідко.

При опосередкованій перкусії постукування проводять по плесиметру (метал, скло, палець). Вистукувати можна молоточком або пальцем. Найпопулярнішою і найефективнішою є опосередкована перкусія "паль­цем по пальцю".

Правила опосередкованої перкусії.

1. У кімнаті, де проводиться перкусія, повинно бути тепло і тихо.

2. Руки перкутуючого повинні бути теплими, щоб не викликати не­приємних відчуттів у хворого.

3. Плесиметром повинен бути вказівний або середній палець лівої руки.

4. Палець-плесиметр прикладається до тіла хворого долонною поверх­нею щільно, але без сильного натискання.

5. Ніготь пальця-молоточка повинен бути коротко підрізаним.

6. Перкуторні удари повинні наноситися пучкою кінцевої фаланги се­реднього пальця правої руки по з'єднанню кінцевої і середньої фаланг паль­ця-плесиметра.

7. Вісь кінцевої фаланги пальця-молоточка повинна бути строго пер­пендикулярна до поверхні пальця-плесиметра, що сприяє проникненню ко­ливань у глибину.

8. Перкуторний удар повинен бути легким і завжди однакової сили. Для цього при перкусії згинають руку тільки в променевозап'ястковому суглобі, зберігаючи відносну нерухомість пе­редпліччя і плеча.

9. Перкуторний удар повинен бути коротким і пружним.

При визначенні локалі­зації нормальних чи патологіч­них даних у межах, наприклад, грудної клітки користуються певними орієнтирами по вер­тикалі (ординати) і горизон­талі (абсциси).

Роль абсцис відіграють ребра, а роль ор­динат – уявні вертикальні лінії:

1. Передня серединна лінія

2. Права і ліва груднинні лінії

3. Права і ліва пригруднинні лінії

4. Права і ліва середньоключичні лінії

5. Права і ліва передні пахвові лінії

6. Права і ліва середні пахвові лінії

7. Права і ліва задні пахвові лінії

8. Права і ліва лопаткові лінії

9. Права і ліва прихребтові лінії

10. Задня серединна лінія.

Орієнтирами, крім ребер і ліній, є ключиці, груднина, її ручка, кут Людовіка, над- і підключичні ямки, VII ребро (останнє із безпосередньо при­кріплених своїм хрящем до груднини). Ззаду орієнтирами є остистий відро­сток VII шийного хребця, лопаткові ості (відповідають III ребру), нижні кути лопаток (відповідають VII ребру).

Джерелом звуку є приведений у стан коливання предмет, що спричи­няє в своєму оточенні утворення відповідних хвиль. Ці хвилі доходять до вуха, в якому виникає відчуття звуку. Наприклад, удар м'якушем пальця по поверхні грудної клітки зумовлює виникнення її коливань, які пере­даються на органи, що в ній лежать, і спричиняють власні коливання цих органів. Коливання органів передаються на грудну клітку, від неї на оточуюче повітря і нарешті доходять до органа слуху обстежуючого.

Виникнення коливань під час вистукування і характер перкуторного звуку залежать від:

· сили удару

· величини поверхні, що вистукується

· властивостей тканин перкутованих органів (еластичність, напруження, повітряність).

Коливання тканин, спричинені сильним перкуторним ударом, поширюються по поверхні досліджуваної ділянки в різні боки на відстань 4—6 см, а вглиб — на відстань до 7 см. Така перкусія називаєть­ся г у ч н о ю, або глибокою.

Під час слабкого удару коливання тканин поширюється в різні боки на відстань 2—3 см, натомість у глибину — на відстань 4—5 см. Цей спосіб називають т и х о ю, або поверхневою, перкусією.

Порівняльна перкусія – це вистукування симетричних ділянок грудної клітки. Топографічну перкусію застосовують для визначення меж органів – легенів, печін­ки, селезінки і абсолютної серцевої тупості.

Властивості перкуторного звуку

Перкуторні звуки оціню­ють за такими фізичними властивостями:

· сила (гучність)

· тривалість

· висота

· відтінок (тембр)

При однаковій силі перкусійного удару орган, що містить повітря (легені, шлунок, кишки), дає гучний звук, а безпо­вітряний орган (серце, печінка, м'яз) — тихий.

Великі порожнини легенів дають перкуторний звук більш гучний, ніж малі порожнини. Гучний звук називається також ясним, а тихий — тупим. Крім того, відрізняють ще притуплений, або вкорочений, звук — проміжний між ясним і тупим звуком. У нормі такий звук визначається над ділянками серця і печінки, вкритими легенями (зони відносної тупості).

Тривалість звуку, тобто коливань, може бути довгим або коротким. Під час вистукування повітряних органів (легені, шлунок, киш­ки) виникає довгий перкуторний звук, безповітряних (м'язи, серце, печінка, селезінка) — короткий.

Висота звуку залежить від частоти коливань і щільності (напру­ження) тканини. Під час перкусії органи щільної консистенції (безповітряні) дають високий звук, повітряні — низький. Високий перкуторний звук відзначається в зоні ущільнення легеневої тканини — за наявності запального інфільтрату, пухлини, інфаркту тощо, а також за наявності рідини в плевральній порожнині. Тихий (тупий) і короткий звук звичайно є високим.

У разі збільшення повітряності легенів і значного зниження еластич­ного напруження легеневої тканини, що відзначається за наявності ем­фіземи легенів, над грудною кліткою визначається гучний і низький (глибокий) перкуторний звук, подібний до звуку, що виникає під час постукування по порожній коробці. Звідси такий звук отримав назву ко­робкового.

За відтінком (тембром) перкуторні звуки поділяють на тимпанічні й нетимпанічні. В деяких випадках перкуторний звук має ознаки тону, подібного до зву­ку, що виникає під час удару по барабану. Такий звук називається тим­панічним. Він утворюється під час постукування над закритими просторами, що містять повітря і оточені стінками, напру­ження яких низьке.

У фізіологічних умовах під час перкусії тимпаніт ви­никає над гортанню, трахеєю, шлунком і кишками. В патологічних умо­вах тимпанічний звук може відзначатись над легеневими порожнинами та виникати у разі пневмотораксу. Звичайно тимпаніт вдається виявити під час вистукування над гладкостінними порожнинами, розташованими неглибоко в легеневій тканині, діаметр яких не менший за 2,5— 3 см.

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 1111 | Нарушение авторских прав