АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Будова тіла

Поняття про будову тіла складається з таких даних:

1) зросту

2) угодованості

3) форми тіла

4) ступеня розвитку і тонусу м'язів

5) будови скелета.

Ці дані отримують при огляді хворого за допомо­гою вимірювання зросту, маси тіла, обводу грудної клітки.

Надмірно високий або гігантський зріст, як і надмірно низький, карли­ковий зріст зумовлені розладом функцій ендокринної системи. Гігантизм відзначається видовженням усього тіла, особливо кінцівок.

Карликовий зріст може бути зумовлений зниженням функції передньої частки гіпофіза (гіпофізарний карликовий зріст, нанізм) або зниженням функції щитоподібної залози (кретинізм). Низький зріст може бути наслідком перенесеного рахіту. Зріст тіла людини зменшується в старості (унаслідок атрофії кістко­вого скелета), а також при туберкульозі хребта (унаслідок утво­рення горба і згинання допереду верхньої половини тулуба).

Нормальний зріст чоловіка у віці 25—30 років становить 168—170 cm, а жінки в тому самому віці — 157—158 см. Зріст понад 190 см вважається гігантським, нижчий ніж 100 см — карликовим.

Угодованість визначається ступенем розвитку м'язів та товщиною підшкірної жирової клітковини.

Розрізняють людей і за конституційним типом. Під конституцією розуміють суму частково успадкованих, частково набутих морфологічних та функціональних особливостей людини.

Є три конституційних типи:

· нормостенічний

· астенічний

· гіперстенічний

У астеніків поздовжні розміри переважають над поперечними, грудна клітка вузька і довга, кінцівки довгі й тонкі, череп витягнутий догори, обличчя вузьке, волосся багато, м'язи в'ялі та тонкі, підшкірного жиру мало, плечі вузькі, шкіра тонка, м'яка і трохи суха.

У людей гіперстенічного типу поздовжні розміри не переважають над поперечними, вони коренасті, грудна клітка широка і глибока, шия та кінцівки короткі, череп широкий і невисокий, обличчя кругле і широке, м'язи розвинуті, підшкірна жирова клітковина добре розвинута, плечі прямі та широкі, люди схильні до облисіння; діафрагма, на відміну від астеніків, розташована високо.

Нормостеніки відзначаються пропорційністю будови тіла і займають проміжне положення між астеніками та гіперстеніками.

Стан шкіри і видимих слизових оболо­нок

При дослідженні шкіри (її треба оглядати на всій поверхні оголеного тіла) слід звертати увагу на її колір, вологість, тургор, наявність набряків, стан венозної мережі, волосяного покриву, наявність крововиливів на шкірі, висипів, рубців тощо.

Для з'ясування кольору шкіри треба оглядати її при денному світлі. Колір шкіри залежить від ступеня розвитку судинної мережі, кількості крові, що тече крізь шкірні капіляри, морфологічного і хімічного складу крові та товщини шкіри.

Блідий колір шкіри може бути зумовлений недокрів'ям (анемією), непритомністю, колапсом, шоком, частим блюванням, проносами тощо.

Червоний колір шкіри спостерігається в разі ненормально підвищеної кількості гемоглобіну та еритроцитів у крові.

Червоне обличчя може бути в здорових людей внаслідок перебування їх на сонці, вітрі, після приймання алкоголю, гарячої ванни, нітрогліцерину та інших нітратів, антагоністів кальцію (особливо ніфедипіну). Характерний рум'янець на щоках з'являється при туберкульозі, мітральному стенозі (faсіes mitralis). Почервоніння щік у вигляді метелика характерне для системного червоного вовчаку.

Синювато-фіолетове забарвлення шкіри та видимих слизових оболонок зумовлене насамперед збільшенням у крові абсолютної кількості редукова­ного гемоглобіну. Ціаноз шкіри спостерігається при хворобах легень, природже­них і набутих вадах серця, хронічній застійній серцевій недостатності.

Ціаноз губ, кінчика носа, вушних часточок, нігтьового ложа пальців рук називається акроціанозом.

Жовте забарвлення шкіри (icterus) і слизових оболонок зумовлюється відкладенням у них жовчного пігменту (білірубіну). Ступінь жовтянично­го забарвлення може бути різним — від світло-жовтого (flavin icterus) до оливково-зеленого (verdin icterus), червоного (rubin icterus) та землисто-сірого (melas icterus). Незначне жовтяничне забарвлення називається субіктеричним. Причина нагромадження жовчного пігменту в шкірі та слизо­вих оболонках — підвищений вміст білірубіну в крові (гіпербілірубінемія). Це пояснюється утрудненим або й повним припиненням надходження жовчі з печінки в дванадцятипалу кишку внаслідок закупорки печінкової або загальної жовчної протоки каменем, пухлиною або рубцем чи збільшеним лімфатичним вузлом (механічна жовтяниця); недостатньою функціональ­ною здатністю печінки внаслідок ураження паренхіми печінки (паренхі­матозна жовтяниця); посиленим розпадом еритроцитів у крові та поруше­ним захопленням його гепатоцитами (гемолітична жовтяниця).

Бронзовий колір шкіри характерний для хвороби Аддісона (трапляється при туберкульозі надниркових залоз). У вагітних знаходять темно-коричневу пігментацію навколо грудних кружалець, білої лінії живота, обличчя. Характерна пігментація у вигляді неправильних решіток на шкірі живота у хворих, які тривалий час застосовують грілки. Патогномонічне буре забарвлення шкіри гомілок спостерігається при посттромбофлебітичному синдромі.

Повна відсутність пігменту в шкірі називається альбінізмом.

Часто спостерігається втрата пігменту на обмежених ділянках шкіри у вигляді білих плям (vitiligo).

Шкірний висип та крововиливи. З висипань на шкірі, які можуть бути при захворюваннях внутрішніх органів, слід мати на увазі:

· розеоли

· ерите­му

· кропив'янку

· пітницю

· герпетичний висип

· геморагії

· шрами.

Розеоли — круглі блідо-рожеві маленькі плями, які трохи видаються над рівнем шкіри, величиною від головки шпильки до зерна сочевиці. При натискуванні така пляма зникає, а потім з'являється знову. Спостерігаються при захворюванні на черевний тиф, грип.

Еритема — це почервоніння (гіперемія) значної ділянки шкіри. Ділян­ка почервоніння різко відмежовується від нормальних ділянок, вона тро­хи піднята над поверхнею шкіри. Спостерігається при споживанні харчо­вих продуктів, до яких у людини підвищена чутливість (ідіосинкразія), — раків, яєць, цитрусових, ягід, суниць, полуниць або ж деяких ліків (хінідин, антипірин). Вона може бути після опромінення кварцом, при бешисі, цереброспінальному менінгіті.

Кропив'янка — червоно-білі пухирі, що дуже сверблять, виникають як алергійний прояв. Подібні пухирі є при опіках шкіри кропивою.

Пітниця — виявляється висипом дрібненьких, величиною з просяне зерно, білуватих пухирців, які нагадують краплі роси. Вони виникають частіше на шкірі живота після надмірного потіння.

Герпетичний висип (herpes) — це пухирці 0,5—1 см у діаметрі, в яких міститься спочатку прозора, а потім каламутна рідина. Протримавшись декілька днів, пухирці тріскаються, а на їх місці залишається кірочка, яка поступово підсихає. Цей висип розміщується частіше на губах, на місці переходу їх слизової оболонки в шкіру (herpes labialis), а далі — на крилах носа (herpes nasalis). Рідше вони локалізуються на підборідді, чолі, що­ках, вухах. Як правило, герпетичний висип спостерігається при запаленні легень, малярії, тяжкому грипі, паратифах, менінгіті.

Шкірні крововиливи (геморагії). Проявляються у вигляді червоних плям різної величини, форми й локалізації. З часом, завдяки перетворенням гемоглобіну, вони змінюють свій колір на зелений, потім жовтий, нарешті бліднуть і зникають.

Дуже дрібні, крапчасті шкірні крововиливи назива­ються петехіями. Вони трапляються при забоях, після укусів бліх, гемофіліях, септичних захворюваннях, цирозах печінки, цинзі та інших авітамінозах, довкола місць підшкірних та внутрішньовенних ін'єкцій гепарину в тяжких хворих.

Шрами. Мають діагностичне значення, оскільки вказують на перене­сені операції, травми, опіки, поранення.

Діагностичне значення мають шрами зірчастої форми, з'єднані з підлегли­ми тканинами, які залишаються після загоєння сифілітичних гум, нориць при туберкульозі кісток або лімфатичних вузлів.

Волосяний покрив шкіри. Розподіл волосся в чоловіків і жінок різний, особливо це стосується такої ділянки тіла, як лобкове підвищення. У жінок ріст волосся тут обмежується горизонтальною лінією, у чоловіків воно росте до пупка. Відсутність цієї статевої різниці спостерігається при зниженні функції яєчок у чоловіків або яєчників у жінок.

Посилене випадіння волос­ся на голові, його крихкість часто буває при дифузному токсичному зобі.

Тимчасове випадіння волосся на голові, яке потім відновлюється, спостерігається при інфекційних захворюваннях (черевному тифі), лікуванні цитостатичними (протираковими) препаратами, а також при отруєннях талієм (чернівецька хімічна хвороба).

Огляд окремих частин тіла

(місцевий огляд)

При цьому звертають увагу на окремі частини тіла — голову, шию, кінцівки, грудну клітку, живіт.

Під час огляду голови звертають увагу на її форму, вираз обличчя хво­рого, його очі, форму носа. Вираз обличчя є дзеркалом фізичного та психіч­ного стану хворого. Наприклад, страдницький вираз обличчя свідчить про тяжкість хвороби. В агонуючих хворих та у хворих із запаленням очереви­ни (перитонітом) спостерігається так зване обличчя Гіппократа — бліда шкіра, глибоко запалі очі, загострені риси обличчя. Шкіра у такого хворо­го холодна, вкрита липким потом.

Під час огляду очей звертають увагу на ширину очної щілини, повіки, стан очних яблук, рогівку, зіниці. Набряки повік спостерігаються при зах­ворюваннях нирок, мікседемі, аліментарній дистрофії, після безсонних ночей, плачу. При атеросклерозі на верхніх повіках часто виявляються жовті плями (ксантоми). Вузька очна щілина при опущенні верхньої по­віки (птоз) — наслідок ураження черепно-мозкових нервів, крововиливів у мозок, при мікседемі. Широка очна щілина характерна для екзофтальму, який виявляється при тиреотоксикозі. Западання очних яблук (енофтальм) спостерігається при пухлинах головного мозку, перитоніті, агонії. У діаг­ностиці також має значення форма зіниць, які можуть бути звужені (міоз) або розширені (мідріаз).

Далі слід оглянути порожнину рота, де можна виявити ознаки запален­ня слизової оболонки (стоматит), висипи на ній — енантему, які з'являють­ся у випадку кору, геморагічних діатезів.

Блідість слизової оболонки рота буває при анеміях, а жовтяничність твердого піднебіння — при жовтяниці.

Під час огляду порожнини рота слід звернути увагу на язик хворого, який може бути обкладеним при гарячкових станах, захворюваннях травного трак­ту. При деяких захворюваннях можна виявити зміну забарвлення та атро­фію язикових сосочків. Наприклад, при скарлатині язик має малиновий колір, при цирозі печінки — червонуватий, до того ж виглядає ніби вкри­тий лаком, а при В12-дефіцитній анемії відзначається атрофія слизової обо­лонки із запальною гіперемією країв язика (глосит Гентера).

Оглядаючи порожнину рота, звертають увагу на ясна, які можуть бути розпущеними, кровоточивими — при нестачі в організмі вітаміну С, паро­донтозі, лейкозах.

На яснах можна виявити сіро-чорні цяточкові відкла­дення солей важких металів (свинцю, вісмуту, ртуті), що свідчить про їх наявність в організмі, навіть за відсутності будь-яких інших клінічних проявів, інтоксикації. Значна втрата зубів у людей молодого та зрілого віку може спостерігатися при пародонтозі, цукровому діабеті.

Неприємний запах із рота може виникати при ангінах, стоматитах, зіпсованих зубах, при недо­статньому догляді за порожниною рота в тяжкохворих. У хворих на уре­мію видихуване повітря має запах аміаку або сечі, а при тяжких формах цукрового діабету — запах ацетону, гнилих яблук.

Під час огляду шиї хворого звертають увагу на стан щитоподібної зало­зи, лімфатичних вузлів, пульсацію судин. Збільшення щитоподібної зало­зи спостерігається при тиреотоксикозі, ендемічному зобі, тиреоїдиті. Шийні лімфатичні вузли можуть збільшуватися при гострому лімфаденіті, тубер­кульозі, сифілісі, інфекційному мононуклеозі, кору, лімфогранульоматозі, лімфосаркомі, лейкеміях.

При гіпертонічній хворобі, аневризмі аорти, недостатності аортального клапана, тиреотоксикозі навіть у стані спокою чітко видніється пульсація шийних артерій. У хворих із правошлуночковою серцевою недостатністю можна виявити набряклі шийні вени, що свідчить про застій у верхній порожнистій вені.

Оглядаючи грудну клітку, насамперед звертають увагу на її форму, стан м'яких тканин, дихальні рухи.

Розрізняють три нормальних типи грудної клітки:

· нормостенічний

· астенічний

· гіперстенічний.

Нормостенічна грудна клітка симетрична, її ключиці незначно випнуті, над- і підключичні ямки та міжреброві проміжки трохи заглиблені за умо­ви, що м'які тканини грудної клітки не занадто товсті. Обидві реброві дуги сходяться до мечоподібного відростка майже під прямим кутом (кут Людовика). Передньозадній розмір грудної клітки менший — становить3/4 по­перечного розміру.

Астенічна грудна клітка довга, вузька та плоска, з укороченим передньозаднім розміром. Над- і підключичні ямки, ключиці різко виражені, плечі опущені, надчеревний кут гострий, десяте ребро часто буває вільне, лопатки стирчать, ребра розміщені майже вертикально, міжреброві про­міжки широкі, шия тонка та довга. М'язова система астенічної грудної клітки слабкорозвинута.

Гіперстенічна грудна клітка циліндричної форми, розширена в передньо-задньому напрямку. Над- і підключичні ямки ледь помітні, плечі широкі, прямі, ребра розташовані горизонтально, проміжки між ними вузькі, надче­ревний кут тупий, шия коротка, м'язи грудної клітки добре розвинуті.

Розрізняють такі типи патологічної грудної клітки:

· паралітична, або плоска

· діжкоподібна, або емфізематозна

· кіфосколіотична

· лійкоподібна

· рахітична

Оглядаючи грудну клітку, звертають увагу на симетричність обох поло­вин. Наприклад, збільшення розмірів однієї половини може спостерігати­ся при скупченні рідини чи повітря в плевральній порожнині, а зменшен­ня — при дифузному пневмосклерозі внаслідок туберкульозу або бронхоектазів, плевральних спайках, спадінні (ателектазі) легені внаслідок непрохідності бронха.

Під час огляду грудної клітки можна спостерігати відставання ураженої половини в акті дихання.

Огляд грудної клітки передбачає також визначення частоти дихання, його глибини, типу.

У нормі, у стані спокою, у дорослої людини частота ди­хальних рухів за хвилину становить 16—20. Збільшення числа дихальних рухів за хвилину називається тахіпное, а значне його зменшення — брадипное. У тренованих людей частота дихання в стані спокою становить 8—10 за 1 хв. Сповільнене дихання спостерігається при тяжких ураженнях головного мозку (крововиливах, менінгіті, пухлинах), уремії, отруєнні лікарськими препаратами, що пригнічують дихальний центр (морфіном та його аналогами), при агонії.

Повільне та глибоке дихання, так зване велике дихання Куссмауля, відзначається при діабетичній, печінковій, уремічній комах, крововили­вах у мозок. Дихання в нормі здійснюється ритмічно з однаковою глиби­ною.

При деяких патологічних станах спостерігаються розлади ритму ди­хання — це періодичні типи дихання:

· хвилеподібний

· дихання Біота

· дихання Чейна—Стокса.

Хвилеподібне дихання характеризується періодичними коливаннями глибини дихання.

Дихання Біота проявляється правильним чергуванням глибоких дихальних рухів та пауз. Цей тип дихання буває при тяжких захворюваннях головного мозку, агонії.

Дихання Чейна—Сток­са характеризується періодами зростання і зменшення частоти та глибини дихання з правильним чергуванням цих періодів та пауз; спостерігається при розладах мозкового кровообігу, тяжких захворюваннях серцево-судинної системи, комах, отруєннях наркотиками.

Зміна частоти, глибини та ритму дихання, а також порушення при цьому співвідношення між фазами вдиху та видиху називається задиш­кою.

Розрізняють інспіраторну та експіраторну задишки.

Інспіраторна за­дишка характеризується утрудненим вдихом, а експіраторна — утрудне­ним видихом. Задишка, яка перебігає у вигляді нападів, називається аст­мою (бронхіальною, серцевою).

Під час місцевого огляду ділянки серця можна виявити серцевий горб, верхівковий та серцевий поштовхи, пульсацію.

Огляд живота проводять у положенні хворого лежачи та стоячи.

При цьому визначають:

1. форму живота

2. величину

3. рухливість передньої черевної стінки

4. наявність патологічних випинань.

У нормі живіт симетричний, плос­кий, залежно від конституції може бути трохи випнутим у гіперстеніків і втягнутим — в астеніків.

Живіт може збільшуватися при асциті, ожирінні, метеоризмі, при утворенні великих кіст у черевній порожнині (кісти підшлун­кової залози, яєчників).

Форма живота при асциті змінюється залежно від положення хворого: у положенні стоячи рідина скупчується в нижніх відділах живота, внаслідок чого він стає обвислим, має форму мішка. У положенні лежачи живіт розширений з боків і плоский у середній частині (так званий жаб'ячий живіт).

При метеоризмі живіт має кулеподібну форму, при цьому пупок не випнутий, як при асциті.

Виражену розширену венозну мережу на передній черевній стінці можна спостерігати при порушеннях кровообігу в системі ворітної, печінкової та нижньої порожнистої вен.

У деяких ділянках живота (біла лінія, пупок, пах) можна виявити грижі у вигляді округлого і м'якого випинання, яке краще контурується у вер­тикальному положенні, особливо після натужування, а також післяопе­раційні шрами та смуги у вагітних.

Слід також пам'я­тати, що при запаленні очеревини (перитоніті) дихальні рухи живота припиняються.

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 1717 | Нарушение авторских прав