АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПОВЕРХНЕВА І ГЛИБОКА ПАЛЬПАЦІЯ. ДІАГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Пальпація – це метод, який ґрунтується на використанні дотикових відчуттів пальців чи кистей однієї або обох рук, доповнює дані огляду і дозволяє визначити:

· вологість шкіри та її тургор

· товщину підшкірної жирової клітковини

· локальні набряки

· болісність і температуру шкіри

· стан периферійних лімфатичних вузлів.

За допомогою пальпації вивчають також:

· голосове тремтіння

· серцевий поштовх

· стан органів черевної порожнини

· наявність різних новоутворень тощо.

Положення хворого при цьому зале­жить від того, у якій ділянці проводять пальпацію. Дослідник звернутий об­личчям до пацієнта, що дозволяє контролювати реакцію хворого на обмацу­вання. Руки дослідника повинні бути теплими, пальпацію проводять кінчиками пальців з коротко підрізаними нігтями, без натискування, послідовно, легко дотикаючись до поверхні всіх частин тіла.

Вологість шкіри. У нормі шкіра має певну вологість, що залежить від постійного виділення на поверхню тіла краплинок поту.

Підвищена вологість шкіри є наслідком надмірного потовиділення. Це спостерігається в спеку, у лазні, гарячих цехах тощо. Посилене потовиділення може бути при споживанні великої кількості гарячої ріди­ни, важкій м'язовій праці, стресі.

У патологічних випадках посилене потовиділення і підвищена вологість шкіри спостеріга­ються при критичному падінні підвищеної температури тіла, при дифузному токсичному зобі, неврастенії. У хворих на туберкульоз спостерігається потовиділення вночі.

Підвищена вологість шкіри виникає також при сильному болю, наприк­лад, при гострому інфаркті міокарда, печінковій і нирковій коліках, асфіксії, агонії. У цих випадках йдеться про так зване холодне потіння (температура тіла знижена).

Надмірна сухість шкіри виникає при втраті великої кількості води внас­лідок проносів, блювань (холера,, сальмонельоз, ентероколіти; пілоростеноз; цукровий і нецукровий діабет тощо). Сухість шкіри спостерігається після введення атропіну, при гіпотиреозі, раку, кахексії.

Тургор шкіри. Визначається напруженням та еластичністю шкіри. Щоб установити тургор шкіри, треба двома пальцями взяти її в складку. При нормальному тургорі відчувається, що шкіра щільна, але пружиниста, достатньої товщини, не відділяється від підшкірної жирової клітковини й миттєво розправляється після відняття пальців. Діагностичне значення має знижений тургор шкіри, який може бути зумовлений незадовільним харчуванням, змен­шенням вмісту в їжі рідини, погіршенням кровопостачання шкіри.

Зміни еластичності шкіри проявляються при холері, тяжких гастроентероколітах, звуженні стравоходу, раку, в старості.

Набряк (оedema) розвивається внаслідок посиленого виходу рідини із судинного русла і накопичення її в позаклітинних просторах тканин. Ця рідина являє собою транссудат.

За походженням набряки поділяють на:

· застійні

· ниркові

· кахектичні

· гормональні

· голодні

· алергічні

· запальні

Набряки мо­жуть займати обмежені ділянки тіла – це місцеві набряки, або поширюватись по всьому тілу – загальний набряк.

Місцевий набряк найчастіше виникає внаслідок утруднення відпливу крові з вен, наприклад, у разі їх закупорювання тромбом в певній частині тіла (верхня кінцівка, стопа, гомілка тощо).

Крім того, місцевий набряк може розвинутися у разі запалення, а також мати алергічний характер (наприклад, набряк Квінке).

Особливу форму місцевого набряку являє собою слоновість, що відзначається надмірним збільшенням обсягу нижніх кінцівок. В її основі лежить тривалий застій крові і лімфи, зумовлений хронічними запальними зміна­ми в шкірі і підшкірній основі.

Подібною до місцевого набряку є підшкірна емфі­зема. Це наявність повітря в підшкірній жировій клітковині, яке може прони­кнути туди при катетеризації підключичної вени і ушкодженні при цьому легені, трахеостомії, спонтанному пневмотораксі, газовій гангрені.

При пальпації ураженої ділянки під пальцями відчувається своєрідний тріск, який зумовлений переміщенням пухирців повітря в підшкірній жировій клітковині.

Якщо набряк захоплює підшкірну жиро­ву клітковину всього організму, це називається анасаркою (anasarca).

При значних і поширених набряках на фоні захворювань серця, нирок транссудат нагромаджується не лише в шкірі, а і в порожнинах тіла:

· че­ревній — асцит (ascitis)

· плевральних — гідроторакс (hydrothorax)

· у по­рожнині перикарда — гідроперикард (hydropericardium).

При набряках шкіра припухла, блискуча. У разі свіжого набряку тканини мають м'яку, тістувату консистенцію.

При сильних набряках рідина може піднімати епідерміс, утворюючи пухирі, з яких, коли вони тріскаються, сочиться бліда, трохи каламутна рідина.

Якщо на набрякові місця натискувати пальцем, то ут­ворюється ямка, яка через 1—2 хв повільно розправляється. У тому разі, коли набряк зберігається протягом тривалого проміжку часу, відбуваються розростання сполучної тканини і ущільнення шкіри, тому під час натискання пальцем ямка не з'являється, а якщо внаслідок сильного натискання й утворюється, то після відняття пальця шкіра довго не вирівнюється, що зумовлено зниженням її еластичності.

На набря­клій шкірі залишаються відбитки від стиснення взуттям, паском, шкарпетками. Якщо хворий з набряка­ми довго лежить на одному боці, то набрякова рідина через свою масу переміщується на відповідний бік, унаслідок чого може розвинутися вели­кий набряк щоки, однієї руки або ноги.

Пальпація є обов'язковим методом обстеження периферійних лімфа­тичних вузлів. Лімфатичні вузли вивчають у такій послідовності:

· потиличні

· задні шийні

· передні шийні

· підщелепні

· підборідні

· надключичні

· підключичні

· пахвові

· ліктьові

· пахвинні

· підколінні

Під час пальпації лімфатичних вузлів визначають:

1. величину лімфатичних вузлів

2. форму

3. рухомість

4. боліс­ність

5. консистенцію

6. з'єднання зі шкірою та між собою.

Найчастіше збільшуються підщелепні, шийні, надключичні, пахвові та пахвинні лімфатичні вузли. За наявності запальних процесів у порожнині рота збільшуються підщелепні лімфатичні вузли.

Збільшення шийних лімфатичних вузлів буває зумовлене розвитком у них туберкульозного процесу, при злоякісних проце­сах. При раку шлунка та органів грудної клітки в лівій надключичній ямці іноді можна виявити збільшений і твердий вузол (залоза Вірхова). У жінок такі зміни можна спостерігати при раку яєчників (залоза Крукенберга). Лімфатичні вузли можуть збільшуватися при лейкеміях, лімфосаркомі, лімфогранулематозі.

Спеціальні методи пальпації (глибока ковзна методична пальпація, флюктуація) будуть висвітлені у розділі "Органи травлення ".