АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ОПИТУВАННЯ ПАЦІЄНТА

Обстеження хворого починають з розпитування, метою якого є отримання від хворого даних про його хворобу та пов'язані з нею відчуття. Розпитування хворого називається також збиранням анам­незу. Під час розпитування хворий по па­м'яті на підставі власних спогадів розповідає про свою хворобу та її прояви, які він сам у себе спостерігає і відчуває.

Сукупність усіх відомо­стей, одержаних під час розпитування хворого, називають анамнезом.

Розпитування має дуже важливе значення і є першим етапом ознайом­лення лікаря з пацієнтом. Хоча анамнестичні дані, отримані шляхом роз­питування хворого, певною мірою носять суб'єктивний характер, од­нак вони відіграють значну роль у встановленні діагнозу.

Фельдшер повинен оволодіти методами розпитування і користуватися ними так само, як і способами об'єктивного дослідження. Для оволодіння методикою опитування необхідно мати певний запас медичних про­фесійних знань, щоб зуміти не лише задавати хворому питання, але і об'єктивно оцінити його відповіді та використати їх у діагностичному аспекті.

Той, хто обстежує хворого (фельдшер або студент-медик), повинен своєю поведінкою привернути до себе хворого вже з перших хвилин контакту з ним. Лише в атмосфері довір'я хворого до фельдшера можна спо­діватися на те, що хворий на всі задані йому питання буде відповідати з охотою, вичерпно, без приховування проявів хвороби чи епізодів свого життя.

Питання, які торкаються інтимних сторін життя, можуть бенте­жити хворого. Наприклад, зовсім нелегко отримати правильну відповідь на питання, чи опитуваний хворів на венеричні хвороби, чи зловживає алкогольними напоями, чи вживає наркотики. Особистий такт, лагідна і спокійна поведінка, прояви співчуття фельдшера у ставленні до хворого звичайно викликають довір'я та значною мірою полегшують розпиту­вання, розширюють його обсяг.

Разом з тим надто офіційна, а тим паче нетактовна поведінка фельдшера з хворим, неуважне ставлення до його роз­повіді про переживання в зв'язку з хворобою можуть підірвати довіру хворого до фельдшера і таким чином звести збирання анамнезу до суто фор­мальної, механічної реєстрації фактів, позбавлених глибокого сенсу і діагностичного значення.

На початку розмови з фельдшером хворому завжди треба дозволити висло­витися самому в довільній формі про свої відчуття та все, що його тур­бує. Фельдшер повинен вислухати розповідь хворого з увагою, не перериваю­чи потік його думок, що дасть можливість не тільки зорієнтуватися у суб'єктивних проявах хвороби, але і у психоемоційному стані та інтелек­туальному розвитку пацієнта. Однак здебільшого хворі не вміють як слід викласти відомості про стан свого здоров'я та відчуття, пов'язані з зах­ворюванням, з приводу якого звернулися по лікарську допомогу. Тому розпитувач не повинен обмежуватися лише пасивним вислуховуванням того, що сповіщає сам хворий, але брати активну участь у розмові, ставити додаткові цілеспрямовані запитання з метою уточнення відомо­стей хворого, розпитувати пацієнта в певній послідовності та порядку.

Потрібно пам'ятати, що під час навідних запитань хворому не слід підка­зувати й нав'язувати відповіді. Фельдшер зобов'язаний об'єк­тивно і неупереджено ставитися до всіх відомостей, отриманих від хво­рого під час розпитування. У разі втрати фельдшером об'єктивності щодо даних анамнезу виникає ризик встановлення упередженого, як правило хибного, діагнозу.

Крім того, невміле ведення розпитування, зокрема нав'язування фельдшером хворому відповідей, надмірне зосеред­ження уваги на деяких проявах хвороби може заподіяти значну шкоду пацієнту і навіть зумовити розвиток ятрогенного захворювання.

Розумно проведена роз­мова з хворим може не лише сприяти правильному розпізнаванню зах­ворювання, але і позитивно вплинути на психічний стан та самопочуття хворого, тобто виявляти психотерапевтичну дію. Під час розпитування лікар повинен створити собі уявлення про психічний стан і особистість хворого, його ставлення до своєї хвороби та пов'язаних з нею відчуттів.

Деякі особи перебільшують симптоми свого захворювання, нерідко надають великого значення навіть незначним, неістотним відчуттям. Така поведінка людини називається агравацією. Є суб'єкти, які навмисно, маючи на увазі певну мету, наприклад ухилення від військової служби чи судової відповідальності, подають фіктивні дані й у такий спосіб намагаються ввести лікаря в оману. Таку дію називають симуляцією, а осіб, які вдають із себе хворих, — симулянтами. Із сказаного зрозуміло, що лікар повинен критично оцінювати відомості, отримані під час роз­питування пацієнта, і таким чином застерегти себе від встановлення помилкового діагнозу.

Під час розпитування в кожному випадку треба дотримуватися індивідуального принципу, звертаючи увагу на особистість хворого, його поведінку, але завжди необхідно пам'ятати, що перед фельдшером хвора людина зі своїми суб'єктивними відчуттями, які вона пережи­ває внаслідок хвороби.

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 3017 | Нарушение авторских прав