АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Клінічні ознаки запальних ускладнень

Прочитайте:
  1. Алгоритм діагностики запальних захворювань
  2. Анатомо – фізіологічні особливості новонародженої дитини. Характеристика та ознаки.
  3. Анафілактичний шок. Патогенез, клінічні варіанти перебігу, невідкладна допомога.
  4. Аномалії конституції. Лімфатико-гіпопластичний і нервово-артритичний діатез. Етіологія. Клінічні прояви. Лікування. Профілактика. Догляд.
  5. Аскаридоз. Клінічні ознаки. Лікування. Профілактика.
  6. В.06.9 Краснуха без ускладнень
  7. Відповіді на клінічні задачі
  8. Гіпокальціємічний синдром. Етіологія. Клінічні прояви. Лікування. Профілактика. Догляд.
  9. Гострі розлади травлення у дітей раннього віку. Етіологія. Клінічні прояви. Лікування. Профілактика. Догляд.
  10. Диспансерне спостереження за хворими на цукровий діабет типу 2 без ускладнень

Синдром системної запальної відповіді.При тяжкому клінічному стані відмічаються 2 та більше ознак:

- температура тіла > 38 градусів або < 36 градусів;

- тахікардія;


— частота дихання > 20 у хвилину;

- Ь >12х 109/л або 4х 109/л, недозрілі форми > 10%.
Сепсис.Системна відповідь має всі ознаки ССЗВ.

Тяжкий сепсис.Характерні порушення функції органів, гіпоперфузія тканин, артеріальна гіпотонія. Можливі ацидоз, олігурія, порушення притом­ності.

Синдром поліорганної недостатності.Наявність гострого порушення функції органів і систем.

Розрізняють кілька етапів розвитку післяпологових інфекційних усклад­нень.

Післяпологова виразка.Виникає при інфікуванні пошкоджених ділянок — промежини, тріщин та саден піхви і шийки матки. При цьому іноді пору­шується загальний стан породіллі. Температура тіла субфебрильна або нор­мальна. Пульс прискорюється відповідно до підвищення температури тіла. З'являється біль в межах швів. Рана з набряком, гіперемована. Пошкоджена поверхня покрита брудно-сірим або сіро-жовтим напливом, який з'єднаний з підлеглими тканинами. Рана злегка кровоточить. Вірогідність розповсюджен­ня інфікування мала, але не можна її виключити. Якщо процес поширюється вглиб, розвивається паракольпіт.

Лікування післяпологової виразки здійснюється на принішнах лікування ран в хірургічній практиці. За наявності інфільтрату шви необхідно зняти, якщо вільного відтоку нема — потрібно зробити дренування. V

До очищення рани необхідно промити її антисептиком (3%чрозчином пе­рекису водню; 0,02% розчином фурациліну; 1% розчином діоксидину, гіпертонічним розчином). Ефективна місцева обробка протеолітичними фер­ментами (трипсин; хімопсин; хімотрипсин).

При очищенні рани від вільного гною накладають пов'язки з мазями (вульнузан, левоміколь, діоксиколь та ін.).

Після очищення гною можуть накладатись повторні шви для більш швид­кого загоювання при глибоких ранах.

При лікуванні дуже рідко застосовують антибактеріальні і дезинтокси­каційні розчини.

Післяпологовий ендометрит.Це запалення внутрішньої поверхні матки, що виникає після пологів на раневій (плацентарній) ділянці. Спостерігається запалення та некроз залишків відпадної оболонки, дрібноточкова інфільт­рація, набряк м'язових волокон, розширення й тромбоз кровоносних та лімфатичних судин.

Ознаки захворювання з'являються звичайно на 3—4 добу після пологів. Температура тіла підвищується до 38—39 градусів С, причому підвищення її відбувається поступово, іноді відразу після ознобу. Пульс прискорюється, але


 




відповідає температурі тіла, з'являється озноб та головний біль, гіперемія обличчя, біль внизу живота й попереку, порушується загальний стан.

Місцеві ознаки захворювання: субінволюція матки, вона недостатньо скорочена, чутлива або болісна під час пальпації, судини її розширені. Лохії стають каламутними, кров'янисто-гнійними; іноді смердючі.

Неускладнений ендометрит триває звичайно 7—8 діб, після чого процес або завершується, або інфекція поширюється на судини матки та за її межі.

Спрямованість інструментальної і лабораторної діагностики:

1. Клінічний аналіз крові (Ь > 12 х 10/л або 4 х 10/л, недозрілі форми >
10%);

2. Ультразвукове дослідження;

3. Термометрія (Т > 38 градусів або < 36 градусів С);

4. Бактеріоскопія і бактеріологічне дослідження лохій з визначенням чут­
ливості до антибіотиків;

5. Мазки із вагіни, цервікального каналу на хламідії, мікоплазми, віруси
простого герпесу;

6. Біохімічний аналіз крові (підвищення титру С — реактивного протеїну,
гіпопротеїнемія, гіпоальбумінемія, гіпергамаглобулінемія);

7. Вивчення кислотно-загального стану (метаболічний ацидоз);

8. Коагулограма;

9. Гістероскопія.



При діагностуванні залишків тканини плаценти, плідних оболонок, згуст­ків крові показана вакуум-аспірація із порожнини матки або "обережний" кюретаж. Перед цією операцією слід провести профілактичні засоби щодо розвитку розповсюдження інфекції і алергічних реакцій, які можуть виникну­ти по типу феномена Сонареллі-Шварцмана. Перед початком спорожнення стінок порожнини матки обов'язково починають внутрішньовенне введення дезинтоксикаційних розчинів і антибіотиків.

Спрямованість фармакологічної корекції (СФК).

Після аспірації порожнини матки шприцем Брауна (вміст порожнини на­правляють на бак. дослідження) порожнину матки дренують двома з'єдна­ними катетерами. Один — приточний — вводять до дна матки, другий — дренажний — на 6—7 см вище внутрішнього вічка. Введення катетерів в по­рожнину матки повинно бути без зусилля та без фіксації щипцями Мюзо. Зовнішній відросток промивної трубки фіксують лейкопластирем до шкіри біля стегна, а кінець дренажної трубки опускають у лоток.

Аспіраційно-промивне дренування проводять препаратами, охолод­женими до 0—4 градусів С розчинами: нітрофурана (акутол фл. 100 мл, ніфисин фл. 10 мл); фурацилін фл. 0,02% 200 мл, фл. 30 мл в розчині 1:5000 в кількості до 2-х літрів протягом 1,5—2 годин; хлорофіліпт фл. 1% 100 і 200 мл, амп. 0,25% 2 мл, фл. 2 % 20 мл; метронідазол амп. 0,5% 20 мл/зоацид


фл. 0,5% 100 мл, метрагіл фл. 0,5% 100 мл, трихазол фл. 0,5% 100 мл, флагіл фл. 0,5% 100 мл, ефлоран фл. 0,5 % 100 мл; діоксидин амп 0,5% 10 и 20 мл, амп. 1% 10 мл; баліз — 2 фл., 0,08% — 400 мл — проводять без додаткового розчинення; розчини антибіотиків, розчин 0,02% хлоргекседина, розчин лізоцима (200 мг).

Післяпологовий ендоміометрит.Характеризується глибоким ураженням стінки матки, її глибоких м'язових шарів. Відзначається дрібноклітинна інфільтрація із залученням у процес усіх шарів стінки матки, що поши­рюється до очеревинного покрову. Найчастіше це захворювання розпочи­нається з ендометриту.

Міометрит починається не раніш 7-ї доби після пологів з ознобу, гарячки до 38—38,5 градусів С. Загальний стан, апетит, сон порушуються значно більше, ніж при ендометриті. Язик обкладений, сухий. Матка збільшена, по­гано скорочена. Шийка матки пропускає палець, лохії темно-червоного коль­ору, з домішкою гною, часто з неприємним запахом. Відзначається болісність бічних поверхонь матки. Захворювання триває не менш як 2—3 тижні. Діаг­ностика та лікування ендоміометриту див. ендометрит.

Післяпологовий параметрит.Якщо інфекція пошириласялімфатичними шляхами, виникає запалення тазової клітковини — параметрит, найчастіше

бічний — процес локалізується між листками широкої зв'язки матки. Рідше вражається клітковина в ділянці крижово-маткових зв'язок (задній парамет­рит) або передміхурова клітковина (передній параметрит).

Параметрит звичайно розпочинається на 10—12 добу після пологів з оз­нобу, підвищення температури тіла до 39—40 градусів С, температурна крива часто має постійний характер з ремісіями в 0,5—1 градус С. Загальний стан хворої майже задовільний, але вона скаржиться на тягнучий біль внизу живо­та, що посилюється при подразненні тазового відділу очеревини. У разі ло­калізації інфільтрату у передньому відділі тазової клітковини спостерігається часте й болісне сечовипускання, при локалізації його у задньому відділі — біль та утруднення під час дефекації. При бічному параметриті матка відхил­ена у протилежний від ушкодження бік.

Під час піхвового дослідження — спереду, ззаду або збоку від матки, зви­чайно з одного боку, виявляється щільний малоболісний інфільтрат. Він роз­ташовується низько біля шийки матки, доходить до тазової стінки, нерухо­мий. Інфільтрат розшаровує листки широкої зв'язки матки, доходить до стінок таза. Верхня його межа різко окреслена. Перебіг параметриту — най­частіше 1—2 тижні, після чого інфільтрат розсмоктується. Значно рідше він нагноюється, тоді підвищена температура тіла зберігається протягом 2 тиж­нів. Нерідко температурна крива має гектичний характер (з ремісями вранці та значним підвищенням увечері). Незабаром щільний інфільтрат розм'якшується і нагноюється (починається флуктуація).


 




Лікування проводиться відповідно до лікування ендометритів. Почина­ють лікування призначенням тампонів (ЗО—50% розчин диміксиду, гепари-нова мазь, гепароїди. Антибіотики при такій локалізації вводять ендо-цервікально, може бути і ендолімфатичний шлях введення.

При абсцесі показана кольпотомія або боковий розріз над пупартовою зв'язкою з аспіраційно-промивним дренуванням. Після нормалізації темпера­тури тіла проводять лікування для зменшення склеювального ускладнення (полібіолін, димексид в розчині 30—50%, мазеві тампони та ін.).

Фізіотерапевтичне лікування:

1. Перемінне магнітне поле;

2. Електрофорез цинку сульфату;

3. Фонофорез гідрокортизону, калію йодиду;

4. Ультразвук.

Післяпологовий сальпінгоофорит.Це запалення маткових труб та яєчників у післяпологовий період трапляється рідко. Якщо інфекція поши­рюється на маткову трубу, розвивається сальпінгіт, якщо на яєчник — офорит.

Септичні післяпологові сальпінгіти частіше бувають однобічними, на відміну від гонорейних. Розрізняють катаральні та гнійні сальпінгіти.

Перехід післяпологової інфекції з матки на маткові труби відбувається лімфатичним шляхом. Поширення її інтраканікулярно спостерігається значно рідше; цей шлях характерний саме для гонореї.

На початку запалення маткова труба трохи збільшена й набрякла. Епітелій слизової оболонки її місцями злущений, строма слизової оболонки та м'язовий шар інфільтровані, лімфатичний й кровеносні судини м'язового шару розширені, місцями тромбовані; серозна оболонка вкрита нашаруван­нями фібрину. Внаслідок склеювання фімбрій маткові труби та утворення спайок і черевний кінець запаюється. Труба розтягується випотом, що нагро­маджується в ній, і має вигляд мішкоподібного утворення — сактосальпінксу. Якщо вміст її виявляється серозним, таке утворення називається гідросаль-пінксом, у разі гнійного вмісту — піосальпінксом. Труба спаюється з сусідніми органами, виникає запальний конгломерат. До нього нерідко при­єднується яєчник, що сприяє його інфікуванню. У важких випадках утво­рюється абсцес яєчника — піоваріум.

Перехід інфекції на придатки матки проявляється болем внизу живота, подальшим підвищенням температури тіла, явищами подразнення очеревини, особливо вираженими при гнійному ушкодженні маткової труби. Під час піхвового дослідження пальпується болісна пухлина, що йде від кута матки, розширюючись до ампуляторного кінця маткової труби.

Післяпологовий пельвіоперитоніт.Це запалення очеревини, обмежене порожниною малого таза, виникає у випадку поширення інфекції з маткової труби на тазовий відділ очеревини. Пельвіоперитоніт може виникнути і в ви-


падках поширення інфекції з матки лімфатичними шляхами. Ексудат збираєт­ься позаду матки, відтискуючи її уперед. Він може бути серозним, серозно-фіброзним та гнійним.

У гострій стадії захворювання утворюється серозний або серозно-фіброзний випіт, на 3—4 добу він стає гнійним (для гонорейного пель-віоперитоніту типовий фібринозний ексудат). Фібринозні нашарування спаюють сальник і петлі кишок з тазовими органами, відмежовуючи гнійне вогнище від черевної порожнини. Захворювання починається гостро: значно підвищується температура тіла, різко прискорюється пульс, з'являється нудо­та, блювання, затримуються гази, виникає різкий біль внизу живота, симптом Щоткіна — Блюмберга позитивний, здувається й напружується живіт, причо­му здуття обмежується тільки нижньою його половиною.

Під час піхвового дослідження пальпується випинання та болісність зад­нього склепіння піхви. Випіт зміщує матку уперед і угору.

Перебіг пельвіоперитоніту різний: температура тіла поступово знижуєт­ься, біль припиняється, випіт розсмоктується, або наприкінці 1-ого тижня захворювання температура стає ремітуючою, або з'являються ознаки гнійного процесу.

При припущенні діагнозу пельвіоперитоніта хвора потребує уважного на­гляду через те, що диференційна діагностика його з розлитим перитонітом важка. Необхідна пункція черевної порожнини через заднє склепіння піхви з евакуацією вмісту прямокишково-маткової порожнини. Одержаний матеріал відправляють на бактеріальне дослідження. На фоні інтенсивної терапії, за відсутності погіршення стану породіллі, можливе консервативне лікування. В таких випадках кожну добу проводять пункцію черевної порожнини через заднє склепіння піхви з евакуацією вмісту і введенням антибіотиків. При по­гіршенні стану показана термінова лапаротомія.

Післяпологові тромбофлебіти.Виникнення тромбоза вен обумовлено умовами і уповільненням течії крові (стаз); збільшенням коагуляційного по­тенціалу крові (гіперкоагуляція); ушкодження судинної стінки.

Після пологів з'являються усі умови для тромбозу, причому небезпека виникнення його зростає при серцево-судинних захворюваннях, варикозному розширенні вен, пізньому токсикозі вагітних, анемії, затяжних пологах з опе­ративним втручанням тощо.

Розрізняють післяпологові тромбофлебіти поверхневих та глибоких вен.

Тромбофлебіти поверхневих вен розвиваються при варикозно розшире­них підколінних венах.

Тромбофлебіти глибоких вен поділяються на метротромбофлебіти, тром­бофлебіти вен таза, тромбофлебіти глибоких вен стегна.

Тромбофлебіти найчастіше розвиваються на 2-му тижні після пологів, не­рідко їм передує тривала субфебрильна температура тіла. Тромбофлебіт гли-


 




боких вен починається ознобом, значним підвищенням температури тіла до 39—40 градусів. У подальшому температура тримається на рівні 37—38 гра­дусів, пульс прискорений до 100 уд. в 1 хв, а то й більше. Загальний стан хво­рої звичайно задовільний, її турбує спонтанний біль за ходом ушкодженої вени, біль при натисканні на сусідні тканини.

Метротромбофлебіт виникає на тлі ендометриту. Іноді під час внутрішнього дослідження поверхня матки буває фасетковою або на ній є характерні звивисті тяжі.

Тромбофлебіт вен таза. Вени промацуються спочатку як звивисті щільні шнури збоку від матки, згодом — як болісні інфільтрати.

Тромбофлебіт глибоких вен нижніх кінцівок. Набряк нижньої кінцівки зростає, шкіра стає блідою, гладенькою, блискучою. Окружність хворої ноги збільшується порівняно із здоровою.

Тромбофлебіт поверхневих вен нижніх кінцівок. Запалена вена напруже­на, під час пальпації болісна, шкіра над нею гіперемійована. Тромбофлебіт поверхневих вен рідко супроводжується набряком нижньої кінцівки.

Лікування. При тромбофлебіті призначають постільний режим, нижня кінцівка має бути трохи піднята, туго забинтована. Бинт буває еластичний та принципово нова модель — противоемболічна панчоха дозованої компресії (фірма "КепсіаіГ, Возіоп, США), при якому відсутній "турніковий ефект". Проводять лікування препаратами антикоагулянтної дії (міні-дози гепарину, фраксипарин, глексан та ін.), антиагрегантної дії (макродекс, ацетил­саліцилова кислота, курантил та ін.).

При поверхневих тромбофлебітах можна користуватись пов'язками з ге-париновою, троксевазиновою або бутадіоновою мазями. При метротромбоф-лебіті і флебіті вен малого таза вказані мазі вводять в піхву на тампонах. При нормалізації температури з 10—12 доби — магнітотерапія, діадинамічні токи. Ембологенний тромбоз є показанням до хірургічного втручання.

Акушерський перитоніт.Має свої клінічні симптоми, беручи до уваги, що типова картина будь-якого перитоніту добре відома всім акушерам гінекологам. Бубліченко Л.І. (1949 р), а потім Бартельс (1973 р.) пов'язували наявність атипової клінічної картини при акушерських перитонітах зі змінами в організмі жінки, характерними для вагітності. Аргументованим є висновок О.С. Слєпих і співавт. (1981 р.), що акушерські перитоніти перебігають здебільшого з явищами інтоксикації та сепсису, без клініки гострого живота.

Наведемо характерні ознаки інтоксикації: деяке моторне збудження, ейфорія, яка змінюється адинамією, сухість у роті, спрага, блідість шкіри, акроціаноз, поганий сон, відсутність апетиту, загальна слабкість. Характер­ним симптомом є також тахіркадія, що не відповідає температурі тіла хво­рої і тахіпное. Температура тіла найчастіше має субфебрильний характер, а частота пульсу перевищує 100 ударів на хвилину. Дихання часте, поверхне-


ве, за грудним типом, але абдомінальне дихання на початку захворювання збережене.

Язик залишається вологим, але бокові його поверхні уже на ранніх стадіях перитоніту стають сухими.

З'являються нудота, відрижка, метеоризм, деколи гикавка. Блювання є не
обов'язковим симптомом і спостерігалось тільки при тяжких, задавнених пе­
ритонітах. При шлунковому зондуванні на ранніх стадіях перитоніту вияв- \
ляється застійний вміст зеленуватого забарвлення з кислотним запахом. І

Больовий синдром на ранніх стадіях перитоніту виражений недостатйвс^ однак породілля неспокійна, лежить на спині, зігнувши ноги в колінах. Живіт здутий, матка пальпується без чітких контурів, має м'яку консистенцію. Реф­лекторне напруження м'язів передньої черевної стінки та симптоми подраз­нення очеревини відсутні або виражені нечітко. При перкусії живота виявле­но тимпаніт, у бокових відділах може з'явитись притуплення. Перистальтика кишківнику слабка, гази відходять погано, випорожнення затримується. Ме­дикаментозна стимуляція перистальтики з допомогою перидуральної блокади та гіпербаричної оксигенації дає лише тимчасовий ефект.

При вагінальному обстеженні матка м'яка, без чітких контурів, може бути болюча, більша в розмірах, ніж повинна бути відповідно до дня пуерперію, виділення — кров'янисто-гнійні. Матка обмежено рухома, при приєднаному метрофлебіті пальпуються щільні, болючі маткові судини. У гемограмі — чітко виражений "зсув" нейтрофілів уліво на фоні нормальної концентрації лейкоцитів. Хоча зсув формули крові вліво виражений нечітко, спо­стерігається тенденція до наростання у динаміці.

Досить часто при перитонітах настає гіпохромна анемія (64,6% випадків). Чіткої залежності між клінічною картиною перитоніту та показником гема­токриту немає.

При акушерсько-гінекологічних перитонітах спостерігається деяке підвищення активності трансаміназ та лужної фосфатази. Виражені зміни відбуваються з боку електролітного та кислотно-лужного стану крові. Особ­ливо характерний для перитонітів дефіцит калію. Втрата калію поряд з гіпоксією беруть участь у розвитку парезу кишківнику.

На ранніх стадіях у крові знаходимо змішаний ацидоз, однак при тяжкому перитоніті стан пересувається у бік алкалозу, очевидно, внаслідок втрат калію та елімінації СО2 під час гіпервентиляції, а також — накопичення аміаку. То­му кислотно-лужний стан крові слід корегувати тільки під динамічним кон­тролем параметрів кислотно-лужного стану крові.

Під час ректально-піхвового або ректального дослідження можна виявити випіт у матково-прямокишковому заглибленні. У разі пункції черевної по­рожнини крізь задню частину склепіння піхви іноді вдається дістати гній. Для рентгенологічного дослідження черевної порожнини характерні чаші Клой-


 




бера, кишкові аркади, "світлий" живіт (при товстокишковій непрохідності). Аналогічні висновки можна одержати і при ультразвуковому скануванні че­ревної порожнини.

Септичний шок.Це реакція організму на масивне проникнення збудника і його токсинів у течію крові на фоні зниження загальної резистентності ор­ганізму хворої, яка призводить до тяжких порушень кровонаповнення органів і тканин серцево-судинної, дихальної недостатності. Смертність при септич­ному шокові дорівнює 50—60%.

Клінічна картина септичного шоку досить типова. Вираженість окремих симптомів залежить від фази шоку, тривалості його перебігу, ступеня вира­ження ушкодження різних органів, на тлі якого розвинувся шок.

Септичний шок настає гостро, найчастіше після операції або якихось маніпуляцій в інфекційному вогнищі, що створює умови для "прориву" мікроорганізмів або їх токсинів у кровоносне русло.

Розвитку шоку передує гіпертермія. Температура тіла підвищується до 39—41 °С, супроводжується повторним ознобом, тримається 1—3 доби, потім критично падає на 2—4 ° С до субфебрильної, нормальної або субнормальної.

Основною ознакою є зниження артеріального тиску без попередньої су­путньої крововтрати.

У разі гіпердинамічної (або теплої) фази шоку систолітичний тиск зни­жується до 80—90 мм рт.ст. На цьому рівні тримається недовго, від 15—30 хв до 1—2 год. Тому гіпердинамічна фаза шоку іноді залишається непоміченою лікарем.

Гіподинамічна (або холодна) фаза септичного шоку характеризується більш різким і тривалим зниженням артеріального тиску (іноді нижче від критичних величин). У деяких хворих можуть настати короткі ремісії. Такий стан триває від кількох годин до кількох діб.

Поряд зі зниженням артеріального тиску розгортається виражена тахікардія — до 120—140 уд. за 1 хв. Шоковий індекс (Р8 — сист. тиск) звичайно перевищує 1,5 за норми 0,5.

Для клінічної картини септичного шоку характерна рання поява вираже­ної задишки — від 30 до 60 дихань за 1 хв. Тахіпное свідчить не тільки про наростання негазового ацидозу, а й про формування дистрес-синдрому. З'являються порушення з боку центральної нервової системи: ейфорія, збуд­ження, дезорієнтація, марення, слухові галюцинації, що змінюються млявістю та адинамією.

Гіперемія та сухість шкіри швидко змінюються її блідістю, охолоджен­ням, липким холодним потом, якщо приєднується недостатність печінки, шкіра набуває жовтяничного відтінку.

Акроціаноз, петехіальний висип на обличчі, грудях, животі, на загальних поверхнях кінцівок з'являються у більш пізні терміни.


Більшість жінок скаржиться на головний біль та біль непостійного харак­теру і різної локалізації. На клінічну картину септичного шоку часто нашаро­вуються симптоми гострої недостатності нирок та дихання, а також кровотечі внаслідок прогресування ДВЗ-синдрому.

Септичний шок становить смертельну небезпеку для хворої, тому дуже важлива вчасна, тобто рання, його діагностика. Час має вирішальну роль, ос­кільки необоротні зміни в організмі настають надзвичайно рано, у межах 6— 12 годин.

Обстеження4.

1. Загальний аналіз крові і сечі;

2. Коагулограма (обов'язково тромбоцити);

3. Електроліти;

4. Бактеріологічне обстеження;

5. К-графія легень;

6. ЕКГ;

7. КЩС;

8. Цукор крові;

9. ЦВД;

10. Моніторинг (АТ, ЧСС, пульсоксиметрія, ЗКГ, температура тіла).
Принципи інтенсивної терапії:

 

1. Обов'язкове переведення в відділення інтенсивної терапії у зв'язку з
тим, що потрібен моніторинг для своєчасної зміни методів і режиму
інтенсивної терапії;

2. Передопераційна підготовча терапія протягом 6—8 годин, режим
гіперволемічної гемодилюції;

3. Хірургічне втручання. Виконується при стабілізації АТ, зменшенні
тахікардії; підвищенні Ні- >0,03, встановленні діурезу > ЗО мл/год;
ЦВД > 50—100 мм вод. ст. Об'єм хірургічного втручання дивись
"Основні принципи лікування...";

4. Своєчасна корекція метаболізму;

5. Антибактеріальна терапія — починається з піенемів (тіенам, меро-
нем);

6. Мембраностабілізуюча терапія;

7. Інгібітори протеаз (трасінол, контрикал та ін.);

8. Стимуляція діурезу;

9. Антикоагулянтна терапія (гепарин, фраксипарин);

10. Антиагрегатна терапія;

11. Кортикостероїди;

12. Антимедіаторна терапія — цей принцип має 2 напрями:

- імунотерапія, при якій використовують антитіла проти ендотокси­ну (моноклональні антитіла на ендотоксин);


 




— антицитокинова терапія (моноклональні антитіла ЕТА2, анти-інтерлейкіни, інгібітори МЗ-синтезу, Ь-ИАМЕ);

13. Антиоксиданти (віт. Е, ретинол, каротин та ін.)

14. Виведення медіаторів агресії із організму за допомогою гемодіалізу,
гемофільтрації та інших методів детоксикації;

15. Селективна деконтамінація (СДК) — застосовується для знезаражен­
ня кишки для запобігання нозокомінальної інфекції. Для цього 4 рази
на добу призначають ентерально суміш із полімексину (100 мг), тоб-
раміцину (80 мг), амфотерацину (500 мг). Ентеросорбція — ентеро-
кат, смекта, воулен, полісорб та ін.

16. Ретельна санація трахіобронхіального дерева;

17. Еластичне бинтування нижніх кінцівок;

18. Стимуляція кишківнику з виключенням епідуральної анестезії.
Сепсис.При зниженні реактивності організму породіллі та значній

вірулентності мікроорганізмів розвивається загальний септичний процес — післяпологовий сепсис.

Стан хворої стає тяжким, нерідко вона непритомніє, марить. На шкірі з'являється поліморфний висип, іноді схожий на скарлатинозний, температу­ра тіла досягає високого рівня й має постійний характер, однак процес може перебігати й без високої температури тіла. Пульс прискорюється до 120— 140 уд. за 1хв.

Локалізованого болю у животі звичайно не буває. Відзначається збіль­шення печінки й селезінки. Язик сухий, обкладений, живіт трохи здутий, під час пальпації болісний, нерідко розвивається пронос токсичного походження. Діурез зменшений, у сечі виявляють білок, еритроцити, лейкоцити, циліндрію. У периферичній крові — лейкоцитоз із зсувом формули вліво, анеозинофілія, моноцитопенія. Може бути гемолітична анемія.

Це захворювання може бути також з утворенням в органах і тканинах гнійних вогнищ. Перебіг хвороби затяжний, іноді він триває до 2 міс.

Інфекція локалізується у вигляді тромбофлебітів та численних дрібних септичних вогнищ, переважно в легенях, нирках, печінці, селезінці, кістках. Поряд з легенями уражається серцево-судинна система — виникають сеп­тичні васкуліти та ендокардити.

Починається зазвичай на 1-му тижні після пологів. Захворюванню вла­стиві озноби, висока температура тіла, сильна пітливість, біль у м'язах, пору­шення сну й апетиту, важка інтоксикація, нерідко з психічними розладами, та поява септичних метастазів, які найчастіше локалізуються в нижніх відділах легенів, стають домінуючими й призводять до абсцесу або емпієми легень. Можливість утворення метастазів у будь-якому органі вимагає ретельного обстеження хворої для вчасного хірургічного лікування.


Під час вагінального дослідження звичайно визначають інфЦьтрати в ділянці тазових вен або субінволюцію матки. Іноді у внутрішніх статевих 0Г)_ ганах не виявляють будь-яких змін.

Діагностика — див. бактеріологічний шок.

Лікування.

1. Передопераційна підготовка протягом 6—8 годин, режим Г|перволе_
мічної гемодилюції;

2. Хірургічне втручання — екстирпація матки з матковим труб^ми ДГ)е_
нування брюшної порожнини.

3. Інтенсивна багатокомпонентна терапія в післяпологовому пер^д^.

4. Продовження антибактеріальної терапії, зміни її по антибіоти^ОГрам|.

5. У післяопераційному періоді широко виконується ГБО, пла:\Мофорез

гемосорбція, УФО крові, лазерне опромінення, при необхідно^_____ ре^

модіаліз.

Післяпологовий мастит.Маститом називають запалення ткани^н молоч. ної залози, збудниками якого є гноєтворні мікроорганізми, най стафілококи, рідше — стрептококи.

Шляхи розповсюдження: тріщини соска — лімфогенний шлях; моло\щ| ки — галактогенний шлях. Гематогенно інфекція розповсюджується вкра^

Стадії маститу: лактостазна, серозна, гнійна.

Гнійний мастит поділяється на такі форми:

1) інфільтративно-гнійний: дифузійний, вузловий;

2) абсцедуючий: фурункульоз ареоли, абсцес ареоли, абсцес у тод зало­
зи, абсцес позаду залози — ретромамарний;

3) флегмонозний (гнійно-некротичний);

4) гангренозний.

У більшості випадків мастит буває однобічним. Післяпологовим мастит розпочинається раптовим підвищенням температури тіла до 39 градус*в ^ ви_

ще, іноді ознобом. З'являються біль у молочній залозі, загальне незт/^.„„и_

« ет- • »к г- дужання,

головний біль, порушуються сон і апетит. Молочна залоза збільш..™,, па .,

глибині и промацується болісна щільна ділянка, що не має вираз^их меж Іноді над ураженим місцем буває почервоніння шкіри. Залежна Вщ ло^ калізації вогнища розрізняють ретромамарний, інтерстиціальний та субаоео-лярний мастит, що відповідає розташуванню часточок молочної зало^и

Запальний процес призводить до закупорювання проток молочну залози та до застою молока (застійний мастит, лактостаз), але запальний Щоцес мо_ же припинитися на цій стадії і згодом жінка одужує. Іноді ж він пр^гресує в такому випадку розвивається інфільтративний (серозний) маст^т. якпдо інфільтрат нагноюється, розвивається гнійний мастит.

У разі нагноєння загальний стан хворої погіршується, нерідко з'^вляється озноб, температура тіла набуває ремітуючого характеру, біль у молочн^ за_


 




лозі посилюється, у щільному інфільтраті утворюються вогнища розм'як­шення, шкіра над ними гіперемійована, з синюшним відтінком. Перебіг гнійного маститу буває важким і тривалим.

Лікування. Консервативне лікування проводиться тільки при серозному масти­ті; при важких формах показано оперативне втручання. Післяпологовий мастит слід розпочинати лікувати, як тільки з'являються перші ознаки захворювання. Гігієнічний догляд за молочними залозами. Техніка годування потребує нагляду медперсоналу. Якщо існує загроза виникнення тріщин сосків, рекомендувати году­вати крізь накладки. Важливою умовою лікування є спорожнення молочної залози (ретельне зціджування). Іноді користуються молоковідсмоктувачем.

1) Антибактеріальна терапія (див. "Основні принципи...").

2) Оптимізація репаративних процесів епітелізації тріщин сосків: акто-
вегін, солкосерил, наксол, вулнузан та ін.;

3) Зменшення продукції грудного молока: бромкриптин, лізеніл, вазобрал
та ін.

4) Зменшення лактостазу: окситоцин, но-шпа та ін.

5) Підвищення імунологічної резистентності організму: анти-
стафілококовий гамма-глобулін, гамма-глобулін або поліглобулін, ад­
сорбований стафілококовий анатоксин, гіперімунна антистафілококова
плазма та ін.

6) Зменшення явищ інтоксикації: загальна кількість розчинів повинна бу­
ти ЗО мл/кг/сут. При підвищенні температури на кожен градус кількість
речовини збільшують на 5 мл/кг/добу. На фоні інфузійної терапії вво­
дять сечогінні препарати: фуросемід, верошпірон та ін.

7) Зменшення алергічного компонента — антигістамінні ліки.

Для зменшення лактостазу виконують: електрофорез прокаїна 2% розчин у 70 градусному спирті; ультразвуковий вплив на молочні залози; електро­магнітні хвилі сантиметрового діапазону.


Дата добавления: 2014-11-24 | Просмотры: 769 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.078 сек.)