АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Гастроєюнальна виразка

Включено: виразка (пептична) чи ерозія: анастомозу; гастро-ободовокишкова; гастро-тонкокишкова; гастро-порожньокишкова; єюнальна (порожня); крайова; співустя

Виключено: первинна виразка тонкої кишки

У країнах Західної Європи та США найбільше розповсюдження, особливо серед хірургів, отримала класифікація H.D.Johnson еt al. (1964), згідно якої виділяють три типи виразок:

- проксимальні виразки тіла шлунка з пониженою кислотопродукцією;

- виразки шлунка і (або) дванадцятипалої кишки з нормальною або підвищеною кислотопродукцією;

- виразки дистального відділу шлунка (препілоричні) з підвищеною кислотопродукцією.

Гастроентерологами СНД розроблена велика кількість класифікацій (А.Л.Гребенєв, А.Л.Шептулін, 1989; П.Я.Григор’єв, 1986, 1990; Дегтярьова, 1995 та ін.), які хоч і висвітлюють всебічно цю проблему, але є настільки громіздкими, що можуть бути використані більше у наукових цілях, ніж у практичній роботі.

Потребам хірургічної клініки найбільше відповідає класифікація виразкової хвороби, запропонована академіком АН України О.О.Шалімовим.

За локалізацією виразки бувають:

- шлунка кардіального та субкардіального відділів, пілороантрального відділу, тіла (медіогастральна виразка);

- дванадцятипалої кишки: бульбарна; післябульбарна;

- інші локалізації (великої кривизни шлунка, стравоходу, тонкої кишки);

- післяопераційна пептична виразка анастомозу та тонкої кишки.

У діагнозі при вказівці локалізації виразки слід зазначити також і відповідну стінку шлунка та дванадцятипалої кишки, на яких вона розташована, та її розміри.

За перебігом:

- неускладнена;

- ускладнена: підсиленими проліферативно-склерозуючими процесами з боку сполучної тканини (калльозні виразки); пенетрацією; перфорацією; кровотечею; малігнізацією; стенозуванням воротаря та деформацією шлунка з порушенням евакуації.

Етіологія та патогенез

У результаті всебічного вивчення проблеми сформувалась уява, що виразкова хвороба – захворювання поліетіологічне, патогенез її багатофакторний. Розвиток однакового морфологічного субстрату–виразки можуть викликати різні причини.

Сучасна уява про розвиток виразкової хвороби враховує значення порушення нервових, гормональних та місцевих факторів регуляції фун­кції і трофіки шлунка та 12-п.к.

Зовнішні фактори, які сприяють виникненню виразкової хвороби – це тривале нервове та фізичне перенапруження, порушення ритму хар­чування та ін. До внутрішніх факторів належать: генетичний фактор (генетично зумовлене збільшення маси паріетальних клітин, особли­вості реактивності нервової системи та ін.), вікові нейроендокрин­ні зміни в організмі (особливості статевого дозрівання, клімакс), порушення регуляторних процесів внаслідок різних захворювань.

Перераховані фактори у різних сполученнях створюють умови для розвитку пептичної виразки, пускають у хід складні загальні та міс­цеві патогенетичні механізми.

Загальними патогенетичними механізмами є порушення нервової та гуморальної регуляції діяльності шлунка та 12-п.к..

Місцеві патогенетичні механізми – це кислотно-пептичний чин­ник, розлад місцевих механізмів ауторегуляції кислотопродукції та моторики, захисний бар’єр і регенерація слизової оболонки, морфоло­гічна перебудова слизової оболонки, стан органного кровотоку, наявність Helicobacter pylori та інших мікроорганізмів.

Значення нервового фактору (стресора) у генезі виразкової хвороби величезне. Дія стресорів на гастродуоденальну зону прохо­дить двома шляхами – нервовим та гормональним.

Складові нервового шляху стресора: кора головного мозку – про­міжний мозок – центри блукаючих нервів – блукаючі нерви – гастродуоденальна зона.

Складові гормонального шляху стресора: кора головного мозку – гіпоталамус – гіпофіз – кора надниркової залози – глюкокортикоїди – гастродуоденальна зона.

У здорової людини не виникає самопереварювання шлунковим со­ком слизової оболонки шлунка та 12-п.к. внаслідок резистентності слизової оболонки та механізму ауторегуляції кислотопродукції і мо­торики.

Утворення виразки у шлунку та 12-п.к. виникає через порушення динамічної рівноваги між чинниками агресії та чинниками захисту слизо­вої оболонки гастродуоденальної зони. Виразки виникають внаслідок переваги чинників агресії над чинниками захисту.

Серед чинників захисту першорядну роль грає резистентність слизової оболонки та стан органного кровотоку. Дослідження, що були про­ведені у клініці госпітальної хірургії Запорізького медичного університету, показали, що існує прямий зв’язок між перебігом виразки та рівнем кровопостачання слизової оболонки.

До чинників агресії належать: підвищення продукції соляної кислоти та пепсину, порушення моторики, вплив лікарських препаратів (в першу чергу, нестероїдних, протизапальних засобів: аспірин, ібупрофен, індометацин та ін.) і наявність Helicobacter pylori (HP).

Тепер достовірно доказано, що НР сприяє появі антрального гастриту, а згодом і виразкової хвороби.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 772 | Нарушение авторских прав