АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Клініка, діагностика та консервативне лікування

Основною ознакою неускладненої виразкової хвороби є біль.

По відношенню до часу, який пройшов після вживання їжі, прийнято розрізняти ранній, пізній та голодний біль. Виділяють також нічний біль, закономірно виникаючий в один й той самий час доби.

Ранній біль з’являється через 0,5–1 годину після прийому їжі, поступово наростає за своєю інтенсивністю, не вщухає протягом 1,5–2 години, зменшується та зникає в міру евакуації шлункового вмісту у 12-п.к. Ранній біль найбільш характерний для хворих з виразкою шлунка.

Пізній біль виникає через 1,5–2 години після прийому їжі і поступово зростає в міру евакуації вмісту зі шлунка, властивий хворим з пілородуоденальними виразками.

Голодний біль також найбільш властивий хворим з дуоденаль­ними та пілоричними виразками, виникає через значний проміжок ча­су (6–7 год.) після прийому їжі та зникає після чергового прийому їжі. Близьким до “голодного” є нічний біль.

Надзвичайно типовою для виразкової хвороби є періодич­ність виникнення та підсилення больового синдрому. Періоди за­гострення, звичайно, тривають від 3–4 до 7–8 тижнів та змінюються фа­зою ремісії, що триває від декількох місяців до декількох років та під час якої хворі почувають себе добре.

Загострення виразкової хвороби носить, як правило, сезон­ний характер, виникаючи переважно навесні чи восени.

Часто у хворих на виразкову хворобу спостерігаються диспепсичні розлади. Блювання у хворих на виразкову хворобу виникає на висоті болю та приносить значне полегшення. Також частим симпто­мом загострення виразкової хвороби є печія. Приблизно у 50% хворих на виразкову хворобу спосте­рігається розладнання функції кишечнику.­

При об’єктивному дослідженні хво­рого цінні діагностичні ознаки можна одержати за допомогою пальпації та перкусії черева. Болісність при поверхневій пальпації черева, як правило, поєднується з помірною резистентністю м’язів передньої че­ревної стінки в області верхньої третини правого – при дуоденальних виразках, та лівого – при медіогастральних виразках, прямого м’яза черева.

Необхідно відзначити, що класична картина виразкової хвороби спостерігається не завжди. Останніми роками, можливо у зв’язку із застосуванням високоефективних антисекреторних препаратів (інгібіторів протонної помпи та блокаторів Н₂-рецепторів), з’явилось багато малосимптомних, безсимптомних та атипових клінічних варіантів виразкової хвороби, діагностика яких можлива тільки при ендоскопічному дослідженні.

Лабораторні показники. У загальному аналізі крові у хворих на виразкову хворобу 12-п.к. спостерігається тенденція до збільшення кількості еритроцитів, росту гемоглобіну і низького значення ШЗЕ.

Найбільш цінні дані можна отримати при ендоскопічному та рентгенологічному дослідженнях, а також при вивченні кислотоутворюючої, моторно-евакуаторної функцій шлунка та наявності НР.

Ендоскопічна діагностика виразкової хвороби. Ендоскопія займає провідну роль у діагностиці виразкової хвороби, так як дозво­ляє не тільки візуально оцінити характер виразкового процесу, але й провести диференціальну діагностику із злоякісними виразками шляхом гістологічного та цитологічного дослідженнь біопсійного матеріалу.

Ендоскопія показана у всіх випадках за наявності симптомів виразкової хвороби або інших захворювань шлунка, для контролю за загоєнням ви­разки, при різних ускладненнях виразкової хвороби, а також для місцевого лікування виразки через ендоскоп.

Протипоказань до ендоскопії практично немає, за виключенням агонального стану хворого.

Ендоскопічна картина при виразковій хворобі залежить від локалізації процесу, стадії загоєння та частоти загострень.

У гострій стадії хронічна виразка характеризується яскравими ендоскопічними ознаками. Вона круглої (ніби “вибита” пробійником) чи овальної форми, краї високі внаслідок вираженого запального набряку та інфільтрації слизової оболонки у вигляді валика, чітко відмежованого від оточуючої слизової оболонки та підвищеного над нею. Краї виразки та поверхня оточуючої слизової оболонки рівні, схили виразкового кратера обривисті, а дно може бути покрите найрізноманітнішим нальотом (від геморагічного і темно-коричневого до жовтого) – це стадія гострих країв. У міру віддалення від виразкового дефекту слизова оболонка набуває вигляду, характерного для відповідного відділу шлунка чи 12-п.к.

Після стихання запального процесу зменшується і гострота ендоскопічних ознак хронічної виразки: зменшується гіперемія навколо виразки, валик згладжується, стає плоским – це стадія плоских країв. Виразка стає менш глибокою як у результаті зменшення висоти запального валу, так і внаслідок розвитку грануляцій на дні. На різних стадіях загоєння хронічні виразки можуть набувати різних форм (щілиноподібну, лінійну) і ділитися на декілька виразок. На тлі збереженої, навіть у незначній мірі, запальної інфільтрації, оточуючої слизової оболонки, можна виявити появу ніжних рожевих тяжів-рубчиків, направлених до виразкового кратера.

При повному загоєнні на місці виразки з’являються лінійні або зірчасті рубчики, а також ніжні, блискучі рожеві гладкі втяжіння у слизовій оболонці чи напроти – виступи її продовгуватої форми – це стадія червоного рубця. Згодом червоний рубець стає білуватим – це стадія білого рубця. Дуже рідко загоєння хронічної виразки не супроводжується деформацією слизової оболонки, і тоді на місці виразки помітна гладка рожева ділян­ка слизової оболонки. Як правило, рубцювання виразки призводить до видимого порушення рельєфу слизової оболонки, яке легко виявляється.

За розміром виразки поділяються на:

невеликі (до 1 см в шлунку та до 0,5 см в ДПК);

середні (1,1 – 2 см в шлунку та 0,6-1 см в ДПК);

великі (2,1-3 см в шлунку та 1,1 – 1,5 см в ДПК;

велетенські (більше 3 см в шлунку та 1,5 см в ДПК).

Рентгендіагностика. В рентгендіагностиці виразкової хвороби мають значення всі рентгенологічні симптоми захворювання. До них належать: морфологічні, функціональні та супроводжуючі ознаки.

До морфологічних ознак належать: виявлення виразкової “ніші” на контурі чи на рельєфі, наявність дефекту в області виразки; дефект наповнення чи втяжіння на протилежній стінці рубцевого харак­теру; конвергенція складок слизової оболонки; деформація шлунка та луковиці 12-ти п.к., перигастрит, перидуоденіт.

До функціональних ознак належать: гіперсекреція, регіональний спазм, гіпермотільність відповідної ділянки; зміна евакуаторної фун­кції (затримка, прискорення проходження суміші сульфату барію), зміна перистальтики (стенотична, глибока, аперистальтична зони); зміна тонусу (гіпотонус, гіпертонус).

До супроводжуючих ознак належать: гастрит, дуоденіт, спастичний стан товстої кишки, локальна болісність, зміни з боку жовчного міхура.

Дослідження кислотоутворюючої функції шлунка. При виразковій хворобі шлунка та 12-п.к. однією з найважливіших патогенетичних ланок є зміна кислотоутворюочої функції шлунка. Основними способа­ми дослідження шлункової секреції є аспіраційний метод та внутрішньошлункова рН-метрія (ВШ рН-метрія).

Аспіраційний метод полягає у визначенні дебіт-години соляної кислоти (Д) у базальних умовах та після стимуляції парієтальних клітин гістаміном, інсуліном чи впливу на них атропіна.

Після вилучення шлункового вмісту шляхом постійної аспірації визначається його кількість, а також концентрація загальної соляної кислоти. Після цього вираховується дебіт-година за формулою:

Д/ммоль/год/ = ,

де С – концентрація соляної кислоти в ммоль/годину;

V – об’єм шлункового вмісту.

У здорової людини дебіт-година соляної кислоти у базальних умовах (базальна продукція кислоти – БПК) коли­вається від І до 6 ммоль/годину, а після максимальної стимуляції солянокислим гістаміном 0,024 мг/кг (максимальна продукція кислоти – МПК) від 18 до 26 ммоль/годину.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 558 | Нарушение авторских прав