АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Показання до хірургічного лікування виразкової хвороби та вибір методу операції

Основним методом лікування виразкової хвороби є консервативний, який дає досить задовільні безпосередні результати. Завдяки правильно побудованому курсу лікування з використанням сучасних медикаментозних засобів, до яких серед інших належать блокатори Н₂–рецепторів та протонної помпи, а також протигелікобактерної терапії можна досягти загоєння виразки у 80–90 % хворих, але більш-менш стійкі віддалені результати спостерігаються у 45–65 %. Крім того, у декого з хворих розвиваються загрозливі для життя ускладнення (кровотеча, перфорація та малігнізація виразки, стеноз), що примушує використовувати хірургічні методи лікування.

Показання до оперативного лікування виразкової хвороби прийнято поділяти на абсолютні, умовно абсолютні та відносні.

До абсолютних показань належать:

- перфорація виразки;

- профузна шлунково-кишкова кровотеча;

- стеноз та рубцеві деформації шлунка, які супроводжуються порушеннями евакуаторної функції шлунка;

- малігнізація виразки шлунка.

Лікування цієї категорії хворих - компетенція хірурга, бо терапевтичне лікування у цих випадках, як правило, неможливе.

Через розвиток загрозливих для життя хірургічних ускладнень показання до оперативного лікування визначені досить чітко, і лише при кровотечах залишається місце для проведення інтенсивної медикаментозної та замісної терапії, а також для ендоскопічного гемостазу.

Умовно абсолютними показаннями до хірургічного лікування виразкової хвороби є:

- неодноразові кровотечі в анамнезі;

- кальозні виразки, які довго не загоюються;

- пенетруючі виразки, які погано піддаються консервативному лікуванню;

- рецидиви виразкової хвороби після зашивання перфоративної виразки

Наявність у хворого в анамнезі декількох епізодів шлунково-кишкової кровотечі є показанням до хірургічного лікування у зв’язку з тим, що у цих хворих захворювання протікає агресивно, і як показує досвід, медикаментозне лікування у цих випадках малоефективне, а ризик повторної профузної кровотечі – високий.

При великих, кальозних, пенетруючих виразках, звичайно резистентних до медикаментозного лікування, необхідно ширше ставити показання до хірургічного лікування у зв’язку з можливістю розвитку тяжких ускладнень, а також порушень функціонального стану важливих органів травлення.

Клінічний досвід доводить, що під час рецидиву виразкової хвороби після зашивання перфоративної виразки медикаментозне лікування, як правило, малоефективне. Тому таких хворих також не слід надто довго лікувати у терапевтичних стаціонарах, а треба раніше передавати хірургам.

Відносними показаннями до хірургічного лікування є даремність консервативного лікування

Багато клініцистів по-різному ставлять показання до оперативного лікування та необхідності передачі хворих хірургам через неефективність консервативного лікування. Відомо, що найбільш оптимальні результати хірургічного лікування спостерігаються у тих випадках, коли виконують таку малотравматичну операцію, як селективна проксимальна ваготомія, до розвитку ускладнень, і коли немає грубих морфологічних та функціональних змін з боку найважливіших органів травлення: печінки, підшлункової залози, жовчного міхура, кишечнику.

Звичайно прийнято рахувати, що якщо 3–4-х кратне медикаментозне лікування в умовах стаціонару при адекватному підборі лікувальних препаратів не призводить до вилікування хворого чи появи довгих (5-8 років) клінічних ремісій, то необхідно ставити питання про хірургічне втручання. Продовження у цих випадках медикаментозного лікування та відмова від операції збільшують можливість розвитку загрозливих для життя хворого ускладнень. Одним з головних завдань клініцистів є попередження розвитку загрозливих ускладнень виразкової хвороби та своєчасне направлення хворих у хірургічний стаціонар для виконання планових операцій. Якщо врахувати, що різні хірургічні ускладнення розвиваються приблизно у 20–30 % хворих, то стає очевидним ризик їх появи з подовженням виразкового анамнезу. Нема достатніх підвалин для висновку про даремність консервативного лікування, якщо воно проводилось не повноцінно в амбулаторних умовах чи було неадекватним у стаціонарі (невелика тривалість перебування у стаціонарі – менше 3–4 тижнів; неповноцінне за підбором препаратів лікування; відсутність ендоскопічного контролю за ефективністю проведеного курсу лікування і таке інше). В цих випадках так зване безуспішне лікування не є показанням до операції. У цих хворих ще не вичерпані всі резерви медикаментозного лікування і залишається шанс на успіх.

Викладені вище показання до оперативного лікування є загальними як для шлункової, так і для дуоденальної виразки. Разом з тим, необхідно підкреслити, що при виразці шлунка показання до оперативного лікування необхідно ставити ширше у зв’язку з можливою малігнізацією (у 5 –10 % хворих), більш низькою частотою загоювання виразки, частими рецидивами захворювання.При марному 2–3-х кратному стаціонарному лікуванні, хворого на виразку шлунка необхідно направити на оперативне лікування.

Дата добавления: 2015-09-03 | Просмотры: 578 | Нарушение авторских прав