АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

БІОФАРМАЦІЯ ЯК НОВИЙ ТЕОРЕТИЧНИЙ НАПРЯМ

У другій половині XX століття в комплексі лікуваль­них заходів зросла роль лікарського забезпечення хворих. У спеці­альній медичній літературі з'явилися відомості про значні відмін­ності в біологічній активності лікарських препаратів~у залежності від технології виготовлення, використаних допоміжних речовин та їх фізичного стану.

За даними клінік США, при призначенні таблеток бісгідро-ксикумарину (антикоагулянту, що діє на процеси згортання крові),

які були придбані у двох різних фармацевтичних фірмах і місти­ли однакові дози, було встановлено, що таблетки однієї фірми удвічі активніші за інші. При аналізі складу біологічно активно­го бісгідроксикумарину в таблетках обох фірм відхилень не ви­явили.

Це був перший оприлюднений випадок терапевтичної неекві-валентності того ж самого лікарського препарату, виготовленого різними підприємствами. Пізніше подібну властивість виявили в антибіотиках (еритроміцині, тетрацикліні, стероїдних гормонах, сульфаніламідах та ін.).

Оскільки фармація тривалий час спиралася на товарознавчий підхід до характеристики лікарських препаратів (визначалися маса, колір, зовнішній вигляд, кількісний вміст діючої речови­ни), вона не могла обґрунтувати таку терапевтичну нееквівалент-ність. Пояснення цьому дала нова галузь — біофармація, що озна­менувала народження біологічного етапу фармації.

Біофармація — це наука, яка вивчає біологічну дію лікар­ських препаратів залежно від їхніх фізичних властивостей, лі­карської форми та технології виготовлення.

Остаточне виділення її як самостійного напряму фармацевтич­ної науки відбулося на початку 60-х років XX століття.

У Росії перші роботи з біофармації опубліковані професорами П. Л. Сеновим, А. I. Тенцовою, I. C. Ажгихіним. В Україні біофар-мацевтичними дослідженнями займалися професори Д. П. Сало, Г. C. Башура, I. M. Перцев, Д. I. Дмитрієвський, В. I. Чуєшов, M. О. Ляпунов та ін.

Головним у біофармації є визнання біологічного значення фар­мацевтичних процесів, які відбуваються при одержанні лікарських препаратів, що як складні фізико-хімічні сполуки здатні вступа­ти у взаємодію з біологічними системами організму.

Тому головне завдання полягає у вивченні чинників впливу на терапевтичну ефективність лікарських засобів, а також у ство­ренні раціональних, терапевтично адекватних препаратів, які мають мінімум побічних ефектів.

Біофармація як теоретична основа лікознавства має кілька напрямів: вивчення ролі фармацевтичних чинників, умов виготов­лення, транспортування, біотрансформації, розподілу і виділення лікарських речовин; дослідження біологічної доступності препа­ратів і методів їх визначення; розробка методів визначення лікар­ських речовин у біологічних рідинах; вивчення фармакокінетики препаратів залежно від вмісту діючої речовини в крові та в інших біологічних рідинах.

Зазначені напрями не вичерпують увесь загал біофармацев-тичних інтересів.

Термін і поняття «фармацевтичні чинники» поширюються на ті процеси, що впливають на терапевтичну активність лікарських речовин. їх поділяють на п'ять груп:

— хімічна модифікація препарату (сіль, кислота, наявність ефірних зв'язків, комплексні сполуки);

— фізико-хімічний стан лікарської речовини (форма криста­лів, розмір частинок, наявність або відсутність заряду на їх поверх­ні та ін.);

— допоміжні речовини, їх природа, кількість;

— вид лікарської форми і шлях уведення;

— фармацевтична технологія.

Дослідження показали, що хімічна модифікація препарату
значно впливає на кінетику його всмоктування і вивільнення
з організму. *

Фізико-хімічний стан лікарської речовини позначається на біологічній активності. Доведено, що характер розчинника, швид­кість кристалізації, температура процесу, рівень тиску та інші перемінні чинники впливають як на геометричну форму криста­лів, що утворюються, так і на їхній склад. Теоретично доведені і практикою підтверджені поліморфні перетворення для сульфа­ніламідів, стероїдів, барбітуратів і антибіотиків, що значно впли­вають на біологічну доступність лікарських речовин. Наприклад, 30—60 % сульфаніламідів, 70 % барбітуратів — поліморфні, тре­тя частина всіх органічних сполук має не менше двох кристаліч­них форм: для хлорамфеніколу пальмітату встановлено чотири поліморфні форми — А, В, C і аморфна.

Численними дослідами доведено, що ступінь дисперсності лі­карських речовин позначається на швидкості їх всмоктування. Установлено точні кількісні характеристики залежності між швид­кістю і повнотою всмоктування. Так, таблетки грізеофульвіну з розміром частинок 5 мкм і менше у 2—3 рази ефективніші від звичайних із розміром частинок 100 мкм.

Значний вплив на активність ліків справляють допоміжні ре­човини, їх природа і кількість. Вони не тільки є матрицею для біологічно активних речовин, але й мають певні фізико-хімічні властивості. Допоміжні і діючі речовини взаємодіють між собою і впливають на систему лікарська речовина — організм. Напри­клад, магнію стеарат і кислота стеаринова затримують швидкість розчинення кислоти саліцилової з таблеток, а натрію лаурилсуль-фат прискорює її. Багато допоміжних речовин розкладають кис­лоту ацетилсаліцилову з виділенням кислоти саліцйЖгвої, що ви­являє сильну подразнювальню дію на слизову оболонку шлунка. Призначаючи препарат хворому, лікар у своїй повсякденній робо­ті має справу з лікарською формою, від якої залежить доза діючої речовини.

У результаті численних досліджень отримано дані, які вказу­ють на залежність швидкості всмоктування інґредієнтів, що вхо­дять до складу ліків, їхньої концентрації в біоречовинах, харак­теру розподілу в тканинах і органах та біотрансформування, від виду лікарської форми і шляху її введення.

Досі існувала думка, що лікарська форма має формальний характер і повинна відповідати обумовленим технічним парамет­рам, масі, розміру, консистенції, виду поверхні тощо. Але цього не досить для визначення поняття «лікарська форма», бо не роз­кривається її внутрішній зміст. У процесі виробництва ліків від­буваються всілякі зміни, що призводять до появи терапевтичної нееквівалентності препаратів. Тому фармацевтична технологія обумовлює якість препарату і його терапевтичну ефективність. Так, при виробництві таблеток застосовують найрізноманітніші технологічні прийоми, допоміжні речовини та апарати, що мо­жуть впливати на біологічну активність препарату.

Зі сказаного вище випливає, що при виробництві лікарських препаратів необхідно добирати фармацевтичні чинники з ураху­ванням всебічного впливу їх на біологічну активність діючих ре­човин.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 668 | Нарушение авторских прав