ГРАНУЛИ. МІКРОДРАЖЕ. СПАНСУЛИ. ДРАЖЕ
Гранули (Granula). Лікарська форма для внутрішнього застосування у вигляді крупинок (зерняток) круглої, циліндричної або неправильної форми, що містить суміш лікарських і допоміжних речовин. У деяких випадках порошкоподібні суміші доцільно випускати у вигляді дрібних крупинок — зерен, гранул. Гранулюванням можна підвищити стійкість речовин, що відволожуються, а також сприяти швидшому розчиненню і поліпшенню смаку деяких складних порошків. За допомогою гранул можна поєднати речовини, що реагують між собою. Все це дає можливість застосовувати їх у педіатрії. Вищесказане і стало передумовою для появи нової офіцинальної лікарської форми — гранул.
До складу гранул входять лікарські (крім сильнодіючих) і допоміжні речовини. Як допоміжні речовини застосовують цукор, цукор молочний, натрію гідрокарбонат, кислоту виннокам'яну, кальцію дифосфат двозаміщений, крохмаль, декстрин, глюкозу, тальк, сироп цукровий, спирт, воду, харчові барвники, ароматизуючі речовини, консерванти тощо. Гранули можна покривати оболонкою.
Виробництво гранул здійснюється, як і виробництво грануля-ту для таблеток — сухим, вологим способами і структурною грануляцією (ці види гранулювання описані в главі «Таблетки»).
Готові гранули мають бути однорідні за забарвленням і за розмірами.
Розмір гранул (визначається ситовим аналізом) має знаходитись в межах 0,2—0,3 мм. Відхилення у розмірі гранул не повинно перевищувати в сумі 5 %.
Гранули мають розпадатися не більше ніж за 15 хв; вкриті оболонкою — не більше ніж за 30 хв. Визначення розпадання гранул проводять у наважці 0,5 г (додаток 3 до фармакопейної статті «Таблетки»). За необхідності проводять випробування на розчинність.
Допустимі відхилення у вмісті лікарських речовин у гранулах не повинні перевищувати ±10 %.
Гранули випускаються в поліетиленових пакетах, скляних банках із оранжевого скла або в алюмінієвих стаканчиках.
Зберігають гранули в упаковках у сухому і, якщо необхідно, захищеному від світла місці.
Номенклатура включає гранули декількох найменувань:
— гранули уродану (Granulae Urodani) випускаються у флаконах по 100,0 г;
— гранули плантаглюциду (Granulae Plantaglucidi) випускаються у флаконах по 50,0 г;
— гранули кальцію гліцерофосфату (Granulae Calcii glycero-phosphatis) випускаються в поліетиленових пакетах по 100,0 г і для одноразового приймання;
— гранули ретинолу ацетату (Granulae Retinoli acetatis) по 300 000 MO або по 500 000 MO в 1,0 г;
— гранули орази (Granulae Orazi) випускаються по 100,0 г
у флаконах;
— гранули «Флакарбін» (Granulae Flacarbini) — по 35,0 і 100,0 г
у скляних банках;
— гранули етазол-натрію для дітей (Granulae Aethazoli-natrii pro infantibus) — по 60,0 г у флаконах.
Мікродраже. Спансули. 3 метою пролонгування гранул їх покривають плівками високомолекулярних сполук. Такі гранули називаються мікродраже.
Одним із способів одержання мікродраже є нанесення суміші лікарських і склеювальних речовин на дрібні зернятка цукру в дражувальних котлах, подібно до того, як це робиться в дражу-вальних котлах із звичайним драже.
Потім мікродраже покривають оболонками, що сповільнюють розчинення лікарської речовини. Якщо далі мікродраже, непокриті і покриті оболонками, з різним часом вивільнення лікарської речовини змішати у відповідному співвідношенні і цією сумішшю заповнити тверді желатинові капсули, то утвориться лікарська форма, яка називається спансулою. Змішувати можна 3—4 і більше типів мікродраже з різним часом вивільнення лікарської речовини. Для візуального контролю складу спансули кожний тип мікродраже забарвлюють у різний колір. Мікродраже можна застосовувати не тільки у вигляді спансул, але й у сполученні суспензії в рідині. Це особливо зручно, якщо призначаються великі дози лікарських речовин.
Для покриття мікродраже застосовують різного складу ліпідні плівки. Швидкість дифузії лікарської речовини через ці плівки залежить від хімічної природи жирної речовини і товщини
плівки.
Зручним способом одержання мікродраже є суспендування порошкоподібної речовини в розплавленій суміші покривних речовин — воску, спирту цетилового, кислоти стеаринової тощо. Ця суспензія утворюється методом розпилення. Після охолодження утворюється мікродраже діаметром 30—50 мкм. У залежності від співвідношення лікарської і покривної речовин, одержують мік-
родраже з різним часом вивільнення активних компонентів. На швидкість вивільнення можна впливати, додаючи емульгатор.
Драже (Dragee) — тверда дозована форма для внутрішнього застосування, одержувана багатократним нашаровуванням (дра-жуванням) лікарських і допоміжних речовин на цукрові гранули (крупку). Таким чином, уся маса драже утворюється через нашаровування, у той час як у таблеток нашаровується тільки оболонка. Тривалий час типові драже розглядалися разом із дражовани-ми таблетками.
Промислове виробництво драже здійснюється в дражувальних котлах (рис. 14.12), конструкція яких постійно вдосконалюється. На заводах процес одержання драже відбувається так: у дра-жувальний котел завантажують крупнокристалічний цукор. При обертанні котла останній зволожують цукровим сиропом певної концентрації до рівномірного змочування та обсипають цукровою пудрою. Операції поливання цукровим сиропом, обсипання цукровою пудрою і сушіння повторюють багаторазово до формування глобул (кулястих гранул). Для отримання глобул однакового розміру їх фракціонують за допомогою барабанних сит із розрахунку, щоб в 1 г містилося близько 40 гранул.
Отримані таким чином глобули є ядрами, тобто серцевинами для подальшого нарощування лікарських і допоміжних речовин. Для цього в обертовому дражувальному котлі глобули зволожують цукровим сиропом і обсипають сумішшю лікарських і допоміжних речовин. Після нашаровування речовин проводять висушування
теплим повітрям (40—45 °С). Операції зволоження, обсипання і сушіння повторюють багаторазово до одержання певної маси драже, тобто до нашаровування розрахованої кількості лікарських речовин. Потім проводять згладжування, або полірування, драже за допомогою цукрового сиропу. Для забарвлення драже до складу цукрового сиропу вводять барвники. Після цього здійснюють глянсування драже аналогічно глянсуванню таблеток із дражованою оболонкою.
Драже мають правильну форму. Маса їх коливається в межах від 0,1 до 0,5 г. Драже, яке містить ту саму лі-
карську речовину, забарвлюється в різні кольори залежно від дозування (наприклад, драже пропазину масою 0,025 г забарвлюється в блакитний колір, а 0,05 г — у зелений).
При виробництві драже як допоміжні речовини застосовують цукор, крохмаль, магнію карбонат основний, пшеничне борошно, етилцелюлозу, ацетилцелюлозу, натрієву сіль карбоксимстилце-люлози, гідрогенізовані жири, кислоту стеаринову, харчові барвники і лаки. Кількість тальку не повинна перевищувати 3 %, стеаринової кислоти — 1 %. Для захисту лікарської речовини від дії шлункового соку драже покривають оболонкою, при цьому застосовують ті ж самі речовини, що й при одержанні кишково-розчинних таблеток.
У вигляді драже можна випускати лікарські речовини, які важко таблетуються. Драже дозволяє приховати неприємний смак лікарської речовини, зменшити її подразливу дію, зберегти від дії зовнішніх чинників. Однак у цій лікарській формі важко забезпечити точність дозування, розпадання в необхідні терміни, швидке вивільнення лікарських речовин. Драже не рекомендується дітям.
Контроль якості драже проводять відповідно до фармакопейної статті «Таблетки». Зовнішній вигляд оцінюють, оглядаючи неозброєним оком 20 драже. Коливання маси окремих драже не повинні перевищувати 10 %.відсередньої маси. Драже повинні розпадатися не більше ніжза 30 хв, якщо немає іншихуказівок.
Номенклатура драже включає понад десять найменувань: «Ундевіт», «Гексавіг», «Ревіт», «Аміназин», «Пропазин», «Діазолін», «Гендевіт», «Ренівіт», «Ретинолуацетат», «Ретинолупальмітат», «Ферроплекс», «Ергокальциферол».
Драже випускаються в скляних або пластмасових флаконах (банках) із кришками, що наґвинчуються, це захищає їх від дії чинників зовнішньогосередовища та забезпечує стабільність протягом установленого терміну придатності.
Мікрокапсулування — це технологічний процес уміщення в тонку оболонку мікроскопічних твердих, рідких або газоподібних речовин, яка забезпечує ізоляцію їх від зовнішнього середовища.
Мікрокапсули мають вигляд окремих частинок або агломератів розміром від 1 до 5000 мкм. У медичній практиці найчастіше вживаються мікрокапсули розміром від 100 до 500 мкм.
Технологія утворення оболонок останнім часом настільки удосконалилась, що дозволяє наносити покриття на частинки розміром менше 1 мкм. Такі частинки з оболонкою називають нано-капсулами, а процес її утворення — нанокапсулуванням.
Форма мікрокапсул визначається агрегатним станом їхнього вмісту і методом одержання: рідкі і газоподібні речовини надають мікрокапсулам кулясту форму, тверді — овальну або неправильну геометричну форму.
У фармацевтичній промисловості мікрокапсулування набуло широкого застосування. 3 його допомогою стабілізують нестійкі препарати (вітаміни, антибіотики, вакцини, сироватки, ферменти), маскують смак неприємних лікарських речовин (рицинової олії, риб'ячого жиру, екстракту алое, кофеїну, хлорамфеніколу, бензедрину), перетворюють рідини в сипкі продукти, регулюють швидкість вивільнення або забезпечують вивільнення біологічно активної речовини в потрібній ділянці ШКТ, ізолюють несумісні речовини, поліпшують сипкість, створюють нові типи продуктів діагностичного призначення.
Більшість фармацевтичних препаратів виробляють у мікрокап-сулованому вигляді для збільшення тривалості терапевтичної дії при пероральному введенні в організм з одночасним зниженням максимального рівня концентрації препарату в організмі. Цим способом досягається скорочення, принаймні, удвічі кількості прийомів препарату і ліквідація подразливої дії на тканини через прили-
пання таблеток до стінок шлунка. Гастролабільні препарати поміщають в оболонки, стійкі в кислих середовищах, які руйнуються в слаболужних і нейтральних середовищах кишечнику.
Важлива сфера застосування мікрокапсулування у фармації — поєднання в одній дозі лікарських речовин, несумісних при змішуванні у вільному стані. Мікрокапсуловані препарати краще зберігати і зручніше дозувати.
БУДОВА МІКРОКАПСУЛ
Мікрокапсули складаються із речовини, яку капсу-лують, і матеріалу, з якого виготовляють оболонку. Речовина, яку капсулують, називається вмістом і утворює ядро мікрокапсул, а матеріал, що капсулує, утворює оболонку.
Вміст мікрокапсул (внутрішня фаза, або ядро) може складати 15—99 % від їхньої маси. Він може коливатися в залежності від методу й умов одержання (температури, ступеня диспергування, в'язкості середовища, наявності поверхнево-активних речовин), співвідношення кількостей матеріалу оболонок і речовини, що капсулується і т. ін. Внутрішня фаза може являти собою індивідуальну речовину, суміші, дисперсії або розчини речовин. До складу вмісту мікрокапсул може входити інертний наповнювач як середовище, в якому диспергувалась активна речовина, або він необхідний для подальшого функціонування основного компонента ядра.
Товщина оболонки коливається від 0,1 до 200 мкм і може бути одношаровою або багатошаровою, еластичною або жорсткою, з різною стійкістю до дії води, органічних розчинників і т. ін. Товщина стінок мікрокапсул зменшується зі збільшенням кількості інкапсуло-ваної речовини або зменшенням розміру самих мікрокапсул.
Для оболонок мікрокапсул використовують велику кількість натуральних і синтетичних сполук, які утворюють плівку. Ці оболонки добре прилипають до інкапсулованої речовини, забезпечуючи герметичність, еластичність, певну проникність, міцність і стабільність при зберіганні. Більшість речовин є інертними у звичайних умовах і дозволеними до медичного застосування. Типовими матеріалами оболонок є органічні полімери: білки (желатини, альбумін), полісахариди (декстрани і камеді), воски, парафін, похідні целюлози (метил-, етил-, ацетил-, ацетилфталіл-, нітро-i карбоксіетилзаміщені), спирт полівініловий, полівінілацетат, полівінілхлорид, поліетилен та інші поліолефіни, поліакриламід, полісилоксани, полімалеїнати, полісульфіди, полікарбонати, поліефіри, поліаміди, різні кополімери, а також неорганічні матеріали — метали, вуглець, силікати тощо.
| 3 a p о з ч и н н i с т ю матеріали оболонок поділяють на водорозчинні (желатин, гуміарабік, полівінілпіролідон, кислота полі-акрилова та ін.), водонерозчинні (силікони, латекси, поліпропілен, поліамід і т. ін.), ентеросолюбільні (зеїн, шелак, спермацет, аце-тилфталілцелюлоза тощо).
Вибір матеріалу оболонок залежить від призначення, властивостей і способу вивільнення ядра, а також від обраного методу мікрокапсулування.
Ці ж самі чинники визначають і будову мікрокапсул. Основні типи мікрокапсул схематично зображено на рис. 15.1.
а — з однією оболонкою; б — з подвійною оболонкою; в — капсула в капсулі з неоднаковим вмістом в оболонках; г — дисперсія (емульсія) в мікрокапсулі або мікрокапсули в рідкому середовищі в загальній оболонці
Найпростішою будовою мікрокапсул є капсула з однією оболонкою (а). Якщо матеріал оболонки з якихось причин не може бути нанесений безпосередньо на речовину, що капсулується, то роблять проміжне мікрокапсулування цієї речовини зручним методом в інший матеріал. Оболонка, що утворилась, має двошарову або багатошарову структуру (б). За необхідності вміщення речовин у загальну оболонку можливе виготовлення «капсула в капсулі» (e і г), коли всередині зовнішньої оболонки в середовищі однієї з речовин поміщена одна або декілька мікрокапсул з іншою речовиною. Додаткові компоненти можна також уводити безпосередньо в матеріал оболонок.
Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 869 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 |
|