АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИГОТОВЛЕННЯ ОЧНИХ ЛІКІВ

Розглянемо особливості технології деяких очних лі­карських форм, запропонованих до промислового випуску і які випускаються фармацевтичною промисловістю.

Розчин сульфацил-натрію 20 і 30 % -вий. Сульфацил-натрій (на­трію д-амінобензенсульфацетамід) у вигляді розчинів різної кон­центрації (20 і 30 %-вий) давно використовується в офтальмоло­гічній практиці як високоефективний засіб при стрептококових, гонококових і колібацилярних інфекціях. Однак нестійкість суль­фацил-натрію у водних розчинах створює значні трудності при ши­рокому його застосуванні в клініці в рідких лікарських формах і складає серйозну технологічну проблему в разі широкомасштаб­ного заводського виробництва препарату у вигляді очних крапель.

Для підвищення стійкості препарату при зберіганні у водні розчини сульфацил-натрію вводять спеціальні стабілізатори й антиоксиданти. Однак цей шлях не дозволяє повністю виріши­ти проблему серійного випуску препарату, оскільки на процеси де­струкції сульфацил-натрію значною мірою впливають різні чинни­ки зовнішнього середовища (температура, радіація, наявність кисню повітря тощо), інтенсивність впливу яких часто знаходиться у певній залежності від виду упаковки і природи її матеріалу.

Як розчинник для приготування 20 %-вого розчину сульфа­цил-натрію використовують воду для ін'єкцій. Розчини готують масооб'ємним способом як із додаванням, так і без додавання ста­білізаторів. Фільтрування розчинів здійснюють через стерильні фільтри. Для визначення необхідної чистоти розчину спочатку проводять попередню прояснювальну, а далі стерилізаційну фільт­рацію у стерильну посудину з нержавіючої сталі, потім розчин розливається в стерильні тюбик-крапельниці на герметично за­критій автоматичній лінії.

Визначення відповідності партій препарату вимогам фармако­пейної статті проводять як відразу після приготування, так і в про­цесі зберігання.

Найбільш оптимальним способом, що забезпечує стабільність 20 %-вого розчину сульфацил-натрію, є використання як стабілі­затора трилону Б (0,05 %-вого). У такому разі розчин препарату залишається стабільним незалежно від виду обробки тюбик-кра-пельниць.

Для більш надійної стабілізації 30 % -вого розчину сульфацил-натрію в тюбик-крапельницях використовують такий стабілізатор: суміш натрію тіосульфата 0,15 %-вого і 3,5 мл розчину 1 моль/л кислоти хлороводневої на 1 л розчину.

Розчин пілокарпіну гідрохлориду 1,42%-вий. Лікувальні властивості алкалоїду пілокарпіну ґрунтуються на його здатності звужувати зіницю і знижувати внутрішньоочний тиск (BOT) при глаукомі та інших захворюваннях. Ця специфічна активність пі­локарпіну зумовила широке його застосування в офтальмологіч­ній практиці у вигляді очних крапель різної концентрації.

Застосування розчинів пілокарпіну в літньому віці у вигляді щоденних інстиляцій має профілактичне значення і приводить до усунення симптомів, характерних для постійного підвищення BOT, або зупиняє розвиток глаукоматозного процесу.

Важко назвати інший препарат, що настільки покращує трофі­ку структур очного дна, як пілокарпіну гідрохлорид. Велика потре­ба в цьому виді очних крапель уже давно призвела до необхіднос­ті його серійного випуску фармацевтичними підприємствами. Однак заводське виробництво очних крапель пілокарпіну, як і ін­ших препаратів для лікування очей, вимагає радикального вирі­шення як проблеми упаковки, так і стабільності цього алкалоїду.

Для приготування стабільних розчинів пілокарпіну гідрохло­риду Б. Л. Поляковим було запропоновано комбінований стабілі­затор і консервант, що складається з 0,2 %-вого левоміцетину і 2 %-вої кислоти борної. Згодом роботами Ю. I. Зеліксона було доведено доцільність використання для стабілізації очних кра­пель 1 %-вого розчину пілокарпіну гідрохлориду, 0,2 %-вого ле­воміцетину і 1,9 %-вої кислоти борної.

Взявши до уваги те, що хворі, які використовують розчини пілокарпіну у формі очних крапель, користуються ними постій­но, було вирішено відмовитися від додавання левоміцетину в роз­чин пілокарпіну, вважаючи, що часте й безкінечне застосування цього антибіотика при лікуванні захворювань очей може призве­сти до появи в різних видів мікробів стійкості до цього препарату, а також викликати у хворих алергічні кон'юнктивіти.

Запропоновано такий спосіб приготування розчину пілокарпі­ну. Стерильна посудина з оболонкою місткістю 20 л заповнюється на 2/3 водою для ін'єкцій і нагрівається до температури 38—40 °С, після чого при перемішуванні розчиняють 380 г кислоти борної і 200 г пілокарпіну гідрохлориду. Потім розчин розводять водою до 20 л і фільтрують. Заповнення розчином тюбик-крапельниць і їх закатування здійснюють в асептичних умовах.

Розчин атропіну сульфату 1 % -вий широко застосовується в офтальмологічній практиці з діагностичною і лікувальною ме­тою у зв'язку з вираженою здатністю цього алкалоїду тропаново­го ряду, отриманого з різних рослин родини пасльонових, сильно розширювати зіницю і підвищувати BOT. Найчастіше атропіну сульфат використовують для дослідження очного дна, визначен­ня справжньої рефракції, при гострих запальних захворюваннях (ірит, іридоцикліт, кератит) і травмах очей.

Способи виготовлення і форми упаковки цього препарату для застосування в очній практиці не забезпечують його стабільність і мікробіологічну чистоту, особливо при використанні в домаш­ніх умовах після ушкодження герметичності тари. Пропозиції, що стосуються уникнення бактеріального обсіменіння розчину до­даванням консервантів, не вирішили повністю проблему; і в су­часних умовах найбільш перспективним є випуск атропіну суль­фату в індивідуальних упаковках малої місткості.

На сьогодні використовуються тюбик-крапельниці із застосу­ванням як розчинник 1,9 %-вого розчину кислоти борної. Приго­товлені препарати зберігають при кімнатній температурі, піддаю­чи зразки періодичному контролю за показниками кольоровості, pH, мікробного обсіменіння та вмісту атропіну сульфату.

Розчин цинку сульфату 0,25 % -вий з кислотою борною. У про­філактиці й лікуванні кон'юнктивітів та інших захворювань очей суттєву роль відіграють очні краплі, що містять цинку сульфат

і кислоту борну. Незважаючи на оновлення асортименту очних лі­ків і появу нових високоефективних лікувальних препаратів, роз­чин цинку сульфату і кислоти борної дотепер користується попу­лярністю в офтальмологів, оскільки він має м'яку, але надійну антисептичну дію, сприяє коагуляції змінених білків слизової обо­лонки ока в результаті утворення нерозчинних комплексів із цин­ком і чинить при цьому підсушувальну і легку протизапальну дію.

Кислота борна у вказаній лікарській формі виконує роль дез-інфікувального засобу, який змінює pH слізної рідини в кислу сторону, що негативно позначається на життєдіяльності патоген­них мікроорганізмів, а також є стабілізатором розчину цинку суль­фату.

Однак очні краплі цинку сульфату з кислотою борною, як і інші рідкі препарати в процесі тривалого зберігання і застосування можуть змінювати свої властивості під впливом різних зовнішніх чинників, з яких найбільшу небезпеку становить мікробне обсі­меніння.

Пропомікс. Упродовж багатьох віків народи різних країн ви­користовують з лікувальними цілями продукти бджільництва: мед, пилок, периз, бджолину отруту, маткове молочко, прополіс. Се­ред цих продуктів прополіс, або бджолиний клей, користується, мабуть, найбільшою популярністю.

Спиртовий екстракт прополісу — прозора рідина червоно-коричневого кольору. Після видалення спирту з екстракту на дні посудини залишаються блискучі пластинки коричневого відтін­ку, які названі прополісовим бальзамом, і при тривалому збері­ганні злежуються в щільну масу зі специфічним запахом толутан-ського бальзаму.

Водний екстракт прополісу має слабокислу реакцію, а спирто­вий — слаболужну.

Застосовують прополіс при лікуванні різних захворювань ор­ганів зору, слуху, шлунково-кишкового тракту, дихальних шля­хів, шкіри. При дослідженні екстрактів прополісу, отриманих із використанням води очищеної, бензину, ефіру, спирту етилового різної концентрації, бензену, кислоти оцтової, було встановлено, що в них міститься 50—85 % смол, 4,5—15 % ефірних масел та інших летких сполук, 12—50 % восків, 4—10,5 % дубильних речовин, до 15 % механічних домішок, 0,5—1 % пилу, причому кількість воску і механічних домішок, як правило, залежить від якості збору прополісу.

В офтальмологічній практиці застосовуються 0,3—1 %-ві роз­чини прополісу, що характеризуються такими властивостями:

— водний розчин прополісу при застосуванні в офтальмоло­гічній практиці має виражений знеболювальний, протизапальний і бактерицидний ефекти, прискорює епітелізацію, у концентраціях 0,3—1 % не викликає ніяких токсичних або алергічних реакцій;

— застосування препаратів прополісу скорочує терміни ліку­
вання герпетичних, травматичних, гнійних і опікових уражень

очей;

— використання в амбулаторних умовах водного розчину про­
полісу як болезаспокійливого засобу не викликає набряку або ерозії
рогівки.

О. I. Тихонов і співавтори, узагальнюючи ці дані, рекоменду­ють для застосування в очній практиці 1 % -ву мазь із прополісом при лікуванні хімічних і термічних уражень слизової оболонки очей у комбінації з препаратом прополісу у формі 0,3—1 %-вих очних крапель.

Взявши до уваги вищенаведені властивості прополісу, що під­тверджують його високу ефективність при лікуванні ряду захво­рювань очей, були виготовлені очні краплі в тюбик-крапельни-цях за назвою «Пропомікс» (0,5 %-вий розчин прополісу).

До складу препарату «Пропомікс» входить поліфенольний ліо­фільний препарат прополісу (0,0075 г) і вода для ін'єкцій (1,5 мл). Це прозора рідина світло-лимонного кольору, гіркувата на смак зі специфічним запахом; змішується з водою, спиртом і гліцерином.

Діючий компонент пропоміксу — поліфенольний препарат, отриманий із прополісу, що виявляє протизапальний та протимі­кробний ефекти і сприяє регенерації тканин. Розчин пропомікса застосовують для лікування травматичних пошкоджень, хіміч­них і термічних опіків рогівки та кон'юнктивіту.

Розчини клофеліну 0,125, 0,25 і 0,5 % -вий. Клофелін — похід­на імідазоліну, за будовою і фармакологічною дією ідентичний зарубіжному препарату клонідину, що успішно застосовується для лікування артеріальної гіпертензії.

Налагоджено промисловий випуск 0,125, 0,25 і 0,5 %-вих оч­них крапель у тюбик-крапельницях місткістю 1,5 мл. Захисні ков­пачки тюбик-крапельниць із розчином клофеліну забарвлюють у зелений колір. Це досягається додаванням до поліетилену низь­кого тиску брильянтового зеленого або пігменту зеленого фтало­ціанінового в різних концентраціях, а саме: для забарвлення ков­пачків тюбик-крапельниць із 0,125 %-вим розчином клофеліну додають 0,005 % -вий розчин одного з барвників, з 0,25 % -вим роз­чином клофеліну — 0,03 %-вий барвника, із 0,5 %-вим розчином клофеліну — 0,1 %-вий розчин барвника.

Розчин гентаміцину сульфату 0,3 % -вий. Гентаміцин належить до групи аміноглікозидних антибіотиків і продукується штамами Micromonsporapurpurea. Препарат виявляє бактеріостатичну дію по відношенню до спектра грампозитивних і грамнегативних мік­роорганізмів, у тому числі протея, кишкової палички, сальмонел, штамів стафілококів, стійких до пеніциліну та ін. Резистентність до гентаміцину розвивається повільно.

Серед антибіотиків, які застосовуються в сучасній практиці, гентаміцин обіймає чільне місце не тільки у зв'язку з вираже­ними бактерицидними властивостями, але і завдяки високій ста­більності в розчинах при різних значеннях pH середовища. Це стало підставою для вибору гентаміцину сульфату як об'єкта для

ВИГОТОВЛЄННЯ ОЧНИХ F"T)HTT6*4f*

Для пролонгації дії цього антибіотика розроблений 0,3 %-вий розчин гентаміцину сульфату у формі очних крапель. До складу препарату крім гентаміцину сульфату, увійшли трилон Б, полі-глюкін і вода для ін'єкцій.

Очні краплі гентаміцину сульфату — прозора, безбарвна або

3 жовтуватим відтінком рідина без запаху, pH розчину 3,6—6,5.
Препарат застосовують для лікування гострих і хронічних кера­
титів, кон'юнктивітів, іритів, виразок рогівки, блефариту та інших
інфекційних запальних захворювань очей, викликаних стафіло­
коком і синьогнійною паличкою.

Очні краплі гентаміцину сульфату виявляють пролонговану дію завдяки поліглюкіну з молекулярною масою 60 000 ± 10 000, що входить до складу цієї лікарської форми. При інстиляції 3—

4 разів на добу препарат добре проникає в тканини ока.

20.10. ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ

Й ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА ОЧНИХ

ЗАСОБІВ В УКРАЇНІ

Асортимент препаратів для лікування очних захво­рювань, які виробляються в Україні, вкрай обмежений і на сьо­годні. До 1989 року спеціальних наукових підрозділів, що займа­лися б розробкою препаратів для офтальмології, не було. Уперше такий підрозділ створений в Україні в ДНЦЛЗ, де була розробле­на програма, що передбачає розробку й організацію виробництва асортименту лікарських форм для лікування й профілактики глау­коми, катаракти, антимікробних, противірусних, антиалергічних препаратів репаративної дії і препаратів, що впливають на фер­ментні процеси.

Успіхи, досягнуті у сфері використання нових видів упаковки очних лікарських засобів в умовах великомасштабного промисло­вого виробництва, порушили питання про розширення асортимен­ту препаратів, які застосовуються в офтальмологічній практиці. У цьому відношенні перспективною вважається ферментна терапія.

Останнім часом добре вивчена дія багатьох ферментів на тка­нини ока при їхньому введенні у вигляді крапель, мазей, ін'єкцій під кон'юнктиву, у склоподібне тіло, ретробульбарно або електро­форетично, а також внутрішньом'язово або внутрішньовенно.

Розмаїтість шляхів уведення дозволяє вибирати найбільш прий­нятну методику застосування і здійснювати комбінований вплив ферментами, антибіотиками та іншими препаратами, досягаючи в окремих випадках синергічного ефекту.

Найбільшу зацікавленість викликають протеолітичні фермен­ти, або протеази, які впливають на найскладніші субстрати і ви­конують роль трансфераз, що каталізують перенос частини моле-кули-донора до молекули-акцептора. Основними протеазами, що знайшли своє застосування в офтальмології, є трипсин, хемотри-псин і папаїн.

Безсумнівно цікавий для офтальмологів фермент — лізоцин. Нині встановлено, що лізоцин явлається основним білком із низь­кою молекулярною масою, стійкий у кислому розчині, має висо­ку термостабільність. При дії на мікроорганізми лізоцин викликає лізис клітин, причому найбільш чутливі до цього ферменту грам-позитивні бактерії.

До групи тромболітичних ферментів відноситься фібринолі-зин — фермент крові, одержаний із профібринолізину плазми крові людини при його активації трипсином. Клінічне застосування пре­паратів ґрунтується на його здатності зберігатися під час лізису кров'яного згустка при свіжому тромбозі. До ферментів гіалуроні-дазної дії належить лідаза і ронідаза, отримані із сім'яників вели­кої рогатої худоби. Вітчизняною промисловістю лідаза випускаєть­ся у вигляді ліофілізованого порошку у флаконах по 64 ОД.

До значних успіхів сучасної молекулярної біології і генетики слід віднести виділення й очищення особливої групи ферментів, які отримали назву нуклеаз. Одним із таких ферментів, що знайшли застосування в очній практиці, є дезоксинуклеаза, або ДНКаза — фермент, який міститься в підшлунковій залозі і слизовій оболо­нці кишечнику.

ДНКаза гальмує розвиток патогенних вірусів, зокрема вірусів грипу, герпеса, аденовірусів, що дозволяє застосовувати її при лікуванні захворювань, викликаних цими вірусами.

Найбільш широке застосування в медицині знаходять іммобі­лізовані ферменти, що дозволяють за рахунок стабілізації їхньої структури значно збільшити терміни дії і зберігання. У нашій країні офіційне визнання одержали трицелім-трипсин «приши­тий» до целюлозного носія, протеазин, іммобілізовані бактеріаль­ні протеази та ін.

При розгляді асортименту очних ліків, які можуть застосову­ватися в перспективі, не можна не зупинитися на препаратах про­тивірусної дії з інгібуючою дією на репродукцію вірусу герпесу. Препарат ЙДУ (5-йодо-2-дезоксіуридин), відомий також як кере-цид, стоксил, ідуколол, дендрит, ефективний при лікуванні гер-петичного кератиту, причому не тільки на початкових стадіях

захворювання, але і при глибоких ураженнях рогівки. До групи противірусних препаратів відноситься флореналь — очні краплі, бонафтон у таблетках, хелепин — препарат рослинного походжен­ня, поліакриламід у вигляді 1 %-вого розчину і т. д.

Для лікування гнійних інфекцій очей ефективні інстиляції антистафілококового гама-глобуліну, особливо в тих випадках, коли збудник резистентний до сульфаніламідів і антибіотиків.

Виражені протизапальну, протиалергічну й антитоксичну дії при вірусних і бактеріальних інфекціях очей мають гормони над-нирникової залози — кортизон, гідрокортизон, дезоксикортизон.

Виражені противірусна і противомікробна дія притаманна де­яким сульфаніламідним препаратам. Сульфаметоксин — очні кра­плі, інгамід — 15 %-ва очна мазь, таблетки келоризину та ін.

Згадуючи про препарати антибіотиків, які використовуються в офтальмології, слід назвати дитетраміцинову очну мазь — ком­біновану очну лікарську форму, якій властива синергічна дія ан­тибіотиків групи тетрацикліну і макролідів.

Одним із найбільш ефективних препаратів у відношенні бага­тьох патогенних грибків, збудників різних захворювань, є полі-єновий антибіотик амфотерицин В, продукований актиноміцетом Streptomyces nodosus. Застосування як розчинник цього жовтого або оранжевого порошку 5 %-вого розчину глюкози дозволило створити очні краплі з чітко вираженою лікувальною дією при кератомікозах.

Велику зацікавленість експериментаторів і клініцистів викли­кають простагландини — гідроксиловані продукти перетворен­ня в організмі полінасичених жирних кислот, що складаються з 20 атомів карбону і містять циклопентанове кільце.

Використання простагландинів і близьких до них біологічно активних речовин дозволяє краще зрозуміти патогенез підвищен­ня внутрішньоочного тиску при глаукомі, порушення метаболіч­них процесів при деяких видах ретинопатій, а також при інших ураженнях очних тканин.

Вивчення простагландинів — перших стабільних речовин мем­бранного синтезу з.різноманітними і далеко ще не з'ясованими функціями може надати сучасному лікознавству нового спрямуван­ня і сприяти створенню на їх основі лікувальних препаратів, які контролюють біологічно активні речовини на клітинному рівні.

Крім простагландинів, увагу дослідників привертає й низка інших нових біологічно активних сполук. Так, на поверхні нерво­вих клітин розташовані особливі структури — ендорфіни або екзогенні морфіни, що мають здатність синтезувати хімічні речо­вини. Ендорфіни — низькомолекулярні пептиди, побудовані всього-на-всього з десятків або навіть із декількох амінокислот, унаслі-

док чого вони є прийнятними моделями для спрямованого хіміч­ного синтезу.

Увагу офтальмологів привертає насамперед висока болезаспо­кійлива активність ендорфінів, яка більш ніж у 100 разів переви­щує дію морфіну. Такі препарати можуть стати корисними при хірургічних операціях, при захворюваннях, які супроводжують­ся вираженими больовими відчуттями.

На підставі викладеного матеріалу і наведених даних можна зробити висновок, що значний вплив на ефективність нових пре­паратів в офтальмології справляє вибір способу їхнього застосу­вання; і це ще раз підкреслює складність і неординарність очних лікарських форм.

Супозиторії (від лат. Suppositoria — підставляти, підкладати) — лікарська форма відома людству не одне тисячо­ліття. Уперше про ректальні супозиторії згадувалося у найдавні­ших папірусах, які належать до 2600 року до н. e. 3 писемних пам'яток відомо, що в сиву давнину мешканці Месопотамії і Єгип­ту застосовували для лікування супозиторії, до складу яких вхо­дили рослинні і тваринні жири, мед, ладан, соки рослин, смоли та ін. Ці речовини використовувалися як основи приблизно до XVIII століття, потім до кінця другого десятиліття XX століття як супозиторна основа використовувалось лише масло какао. У наш час запроваджено велику кількість супозиторних основ, для яких характерні безперечні переваги перед маслом какао.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 510 | Нарушение авторских прав