АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА I КЛАСИФІКАЦІЯ ПЛАСТИРІВ

Пластирі (Emplastra) — лікарська форма для зов­нішнього застосування, яка прилипає до шкіри, впливає на шкі­ру, підшкірні тканини і в деяких випадках чинить загальну дію на організм. Це одна з найстаріших лікарських форм.

Пластирі при кімнатній температурі мають вигляд твердої маси. При температурі тіла вони розм'якшуються, а при температурі 65—100 °С — плавляться. За цих умов їх можна сплавляти з різ­ними лікарськими і допоміжними речовинами і змішувати з по­рошкоподібними матеріалами. Крім того, пластирі можуть випу­скатися у вигляді рідин, у скляних флаконах, алюмінієвих тубах, аерозольних балонах.

Залежно від м e д и ч н о г о п p и з н а ч e н н я пластирі по­діляють на епідерматичні, ендерматичні і діадерматичні.

Епідерматичні пластирі застосовують для захисту шкіри від шкідливих впливів, для закриття дефектів шкіри, зближення країв ран і фіксації пов'язок на поверхні шкіри.

Ендерматичні пластирі містять лікарські речовини, що впли­вають на хвору шкіру.

Діадерматичні пластирі містять лікарські речовини, що про­никають через шкіру і впливають на глибоко залеглі тканини, або чинять загальну дію на організм.

Епідерматичні пластирі повинні мати добру липкість, щільно приставати до шкіри і не подразнювати її. Вони можуть не місти­ти лікарських речовин, виступаючи як перев'язувальний мате­ріал. Унаслідок «парникового» ефекту епідерматичні пластирі сприяють розм'якшенню шкіри, підсилюють процеси кровообігу і розсмоктування. Ендерматичні і діадерматичні пластирі є більш м'якими за консистенцією, тому що мають забезпечити макси­мальне вивільнення лікарських речовин і їх проникнення на різ­ну глибину тканини або надання резорбтивної дії.


 




Пластирі випускають у вигляді пластичної маси на підложці (полотно, шифон, коленкор, папір та інші); твердих пластирних мас (циліндри, бруски, плитки, палички); рідких розчинів (шкір­ні клеї).

До складу пластирної маси входять лікарські речовини та ос­нова. Як лікарські речовини використовуються антибіотики, сір­ка, кислота саліцилова, екстракти, настойки та ін.

Пластирна основа може містити натуральні (каніфоль) і син­тетичні смоли, віск, парафін, церезин, вазелін, ланолін, свинцеві солі вищих жирних кислот (свинцеве мило), жири, каучук, ніт­роцелюлозу, кополімери вінілпіролідону з вінілацетатом, поліме-такрилати та акрилати, леткі розчинники (ефір, бензин, етанол). До її складу входять пластифікатори (лінетол, рослинні олії, ди-бутилфталат, спирт цетиловий та інші), антиоксиданти, напов­нювачі тощо.

Залежно від с к л а д у пластирі класифікують на свинцеві (свинцево-смоляні і свинцево-воскові); смоляно-воскові; каучуко­ві; рідкі (шкірні клеї).

Технологія виготовлення пластирів залежить від того, до якої групи вони відносяться.

22.1.1. ПЛАСТИРІ СВИНЦЕВІ

Пластирі свинцеві містять у своєму складі свинцеве мило. Свин­цеві мила сплавляються зі смолами, восками, лікарськими речо­винами, не забруднюють одяг, стійкі при зберіганні.

Простий свинцевий пластир (Emplastrum Plumbi simplex). Однорідна тверда маса сіруватого або жовтуватого кольору, при нагріванні стає в'язкою і липкою. Препарат не повинен бути жир­ним на дотик і мати згірклий запах.

Застосовують як основу для приготування інших пластирів і зовнішньо при гнійно-запальних захворюваннях шкіри, фурун­кулах, карбункулах та ін.

Склад: плюмбуму оксиду (свинцевого глету) — 10,0 г; олії со­няшникової — 10,0 г; свинячого жиру очищеного — 10,0 г; води очищеної достатня кількість.

У хімічному відношенні пластир являє собою суміш свинцевих солей. В основі промислового способу виробництву пластиру ле­жить реакція омилення жирів плюмбуму оксидом у присутності води при температурі кипіння маси. Основним обладнанням є ре­актори емальовані або з нержавіючої сталі (виключене використан­ня мідних і міднолуджених котлів), які мають парову оболонку та мішалку.

Приготування простого свинцевого пластиру. У реактор по­міщають розраховану кількість свинячого жиру і олії соняшни-


KOBoi і сплавляють, регулюючи температуру подачею глухої пари. Об'єм реактора повинен перевищувати кількість реакційної маси не менше ніж у 4—5 разів, тому що маса під час варіння сильно піниться. Свинцевий глет розтирають у дрібний порошок, просію­ють через шовкове сито і змішують із двома частинами свіжопе-ревареної води очищеної. У розплавлену, але не перегріту суміш жирів додають суспензію плюмбуму оксиду у воді порціями без залишку при постійному перемішуванні і нагріванні. При цьому відбувається реакція омилення, у результаті якої утворюєть­ся жирна сіль свинцю (свинцеве мило). У хімічному відношен­ні свинцевий пластир являє собою суміш свинцевих солей олеїно­вої, пальмітинової та стеаринової кислот із значною перевагою останніх.

Процесе варіння необхідно проводити при температурі 100— 110 °С протягом 2—3 год. У процесі варіння через кожні 5 хв у ре­акційну масу додають невеликими порціями гарячу воду, слідку­ючи за тим, щоб вона повністю не википала, про що свідчить наявність дрібнопузирчастої піни. Масу постійно перемішують, тому що реакція відбувається на межі жир — плюмбуму оксид, що мають різну густину і прагнуть розділитися. Додавання ж великих кількостей води сповільнює процес, що сприяє розшаруванню системи.

Відсутність піни при довгому нагріванні маси вказує на те, що вода википіла, і температура суміші може перевищити 110°С. Додавання чергових порцій води призводить до розбризкування маси, тому необхідно бути обережним.

У процесі варіння початковий червонуватий колір суміші по­ступово переходить у білувато-сірий, а під кінець варіння — у білуватий.

Варіння пластиру вважається закінченим, якщо невелика про­ба, вилита в холодну воду, являє собою пластичну масу, яка при розминанні не мазка і не прилипає до пальців.

Готовий пластир звільняють від гліцерину багаторазовим роз­мішуванням маси в теплій воді за допомогою тістомісилки, що обігрівається. Відмитий таким чином пластир знову переводять у реактор і нагрівають до 105—110 °С до повного видалення води. Проба висушеного свинцевого пластиру, узятого шпателем, по­винна витягуватися в тонку прозору нитку. Погано висушений і недостатньо звільнений від гліцерину пластир при зберіганні стає твердим і ламким, гіркне і пліснявіє.

На якість пластиру впливає якість вихідних жирів, плюмбу­му оксид не повинен містити домішок сурику (РЬ304), що майже не омилює жири. Використана вода не повинна містити карбона­тів, сульфатів і вуглекислоту, що перетворюють плюмбуму оксид в плюмбуму сульфати і карбонати, які не окислюють жирів.


 




Стандартизація готового препарату проводиться за реак­ціями істинності і кількісного вмісту плюмбуму оксиду. У препа­раті не має бути пероксиду, плюмбуму карбонату і плюмбуму ок­сиду. Втрата в масі при висушуванні не повинна перевищувати 3 %.

Простий свинцевий пластир може застосовуватися самостій­но, а також входити до складу інших пластирів і мазі свинцевої (діахільної).

Пластирі на основі простого свинцевого пластиру прийнято поділяти на свинцево-смоляні та свинцево-воскові.

Пластир свинцевий складний (Emplastrum Plumbi composi-tum) — свинцево-смоляний пластир такого складу: пластиру свин­цевого простого 85,0 частин; каніфолі 10,0 частин; масла терпен­тинного 5,0 частин.

Свинцевий пластир і каніфоль сплавляють у реакторі з паро­вим обігрівом. До напівохолодженої маси при безперервному пе­ремішуванні додають скипидар. 3 отриманої маси видавлюють або викачують палички.

Застосовують як легкий подразнювальний засіб. Пластир епіліновий 4 % -вий (Emplastrum Epilini) належать до свинцево-воскових пластирів і має такий склад: епіліну цитра­ту 4,0 частини; пластиру свинцевого простого 51,0 частина; лано­ліну безводного 20,0 частин; воску 5,0 частин; води очищеної 20,0 частин.

Однорідна липка маса світло-жовтого або буровато-жовтого кольору м'якої консистенції. Пластир не повинен мати згірклого запаху.

Застосовується як депіляційний засіб при грибкових захворю­ваннях шкіри.

Приготування епілінового пластиру. У реактор із паровою оболонкою і мішалкою поміщають попередньо відважені простий свинцевий пластир, віск і ланолін безводний. Суміш сплавляють при постійному перемішуванні, фільтрують у гарячому вигляді через капронову сітку. Епіліну цитрат розчиняють у відміреній кількості води, уводять у розплав і емульгують при перемішуван­ні до утворення однорідної маси і повного її охолодження. Готовий пластир фасують у банки з темного скла.

Стандартизацію готового продукту проводять за реакція­ми істинності і кількісного вмісту епіліну цитрату (3,8—4,2 %), органолептичними показниками.

Пластир «Уреапласт» (Emplastrum «Ureaplastum») містить сечовину 20,0 частин; води 10,0 частин; бджолиного воску 5,0 ча­стин; ланоліну 20,0 частин; свинцевого пластиру 25,0 частин.

Застосовується як кератолітичний засіб при лікуванні оніхо-мікозів.


22.1.2. ПЛАСТИРІ СМОЛЯНО-ВОСКОВІ

Основами смоляно-воскових пластирів є сплави смол і воску. До їх складу можуть входити також жири і вуглеводи. Найбільш широко застосовується мозольний пластир.

Мозольний пластир (Emplastrum ad clavos) має у своєму скла­ді: кислоти саліцилової 20,0 частин; каніфолі 27,0 частин; пара­фіну 26,0 частин; петролатуму 27,0 частин.

Однорідна м'яка, липка, але не в'язка маса жовтого або тем­но-жовтого кольору. Температура плавлення не вище 60 °С. Роз­плавлений пластир має характерний запах каніфолі.

Застосовується як засіб для видалення мозолей (кератолітич­ний засіб).

Приготування мозольного пластиру. У реактор із паровою оболонкою і мішалкою поміщають відважену кількість каніфолі, парафіну та петролатуму і сплавляють. Сплав фільтрують у теп­лому вигляді через капронову сітку. У фільтраті розчиняють при перемішуванні кислоту саліцилову. Отриману однорідну масу роз­ливають у форми по 3,0 г і охолоджують. Кожний шматочок пла­стиру загортають у парафінований папір та упаковують у картон­ні пенали.

Стандартизацію готової продукції проводять за якісними і кількісними реакціями на кислоту саліцилову (19—21 %), орга­нолептичними показниками, температурою плавлення.

22.1.3. КАУЧУКОВІ ПЛАСТИРІ

Каучукові, або ґумові, пластирі вперше були запро­поновані в 1888 році і являють собою суміш каучуку зі смолами, лікарськими і допоміжними речовинами. Вони набули широкого розповсюдження завдяки багатьом перевагам порівняно з іншими пластирами. Каучукові пластирі тривалий час зберігають свою клейкість; до них можна додавати в значній кількості лікарські речовини, не змінюючи їхню консистенцію; вони нешкідливі для людського організму; не вступають у взаємодію з лікарськими речовинами і зручні в застосуванні.

До каучукових пластирів відносяться лейкопластир, лейко­пластир бактерицидний, мозольний «Саліпод», перцевий, гірчич­ники.

Лейкопластир (Leucoplastrum). Липкий пластир еластичний намазаний (Emplastrum adhaesivum elasticum extensum). Пластир має такий склад: каучуку натурального 25,7 частини; каніфолі 20,35 частини; цинку оксиду 32 частини; ланоліну безводного 9,9 частини; парафіну рідкого 11,3 частини; неозону Д 0,75 час­тини.


 




Усі вихідні речовини мають бути вільні від води. Залишкова волога в матеріалах не повинна перевищувати 0,5 %, тому що пла­стир спочатку буде липким і марким, а потім буде відставати від тканини і кришитися. Каніфоль надає пластирній масі більшу липкість і містить смоляні кислоти, які проявляють подразню­вальну дію на шкіру. Для нейтралізації цих кислот у масу вводять цинку оксид, у результаті чого утворюються резинати. Цинку ок­сид чинить підсушувальну дію, тим самим запобігаючи зайвій маз-кості пластиру. Ланолін і вазелінове масло виконують роль плас­тифікаторів. Для усунення процессу «старіння» у масу вводять протистарителі — речовини, що сповільнюють окиснення каучуку. Це неозон Д (феніл-Р-нафтиламін), параоксидефініламін, еджрайт (альдол-а-нафтиламін). Як розчинник застосовують бензин.

Технологія приготування. Лейкопластирі одержують на ос­нові каучуку простим тривалим змішуванням (протягом 6 год) окремо приготовлених:

— ґумового клею (розчин у бензині каніфолі і каучуку);

— пасти протистарителів (гомогенізована суміш ланоліну з протистарителем);

— цинкової основи (гомогенізована суміш ланоліну, воску і цинку оксиду).

Виготовлена пластирна маса наноситься на рухому стрічку шифону за допомогою клеєпромазувальної (шпредінг) машини (рис. 22.1).

 


На заправлену стрічку опускають ніж 5, встановлюючи зазор 0,35— 0,40 мм. На тканину перед ножем наносять пластирну масу з бу­нкера. При русі стрічки ніж рівномірно розподіляє лейкомасу по всій ширині тканини. Швидкість руху стрічки 7,5—8,5 м/хв.

При проходженні стрічки над нагрітою плитою (температура 100—105°С) із нанесеного шару лейкомаси випаровується бен­зин, пари його відсмоктуються через трубу 6. Для більш повного випаровування бензину назустріч руху стрічки подають під тис­ком нагріте повітря. Далі стрічка через ведучий вал 4 проходить над струменем холодного повітря (4—16 °С), яке подається через отвір 8 вентилятором 7, після чого намотується на приймальний валик. По закінченні приймання стрічки на валик 2 машину ви­ключають і валики міняють місцями, повторюючи знову процес нанесення лейкомаси на тканину. Необхідний шар пластирної маси досягається в результаті 5—6 намазувань. Шар пластирної маси має бути такої товщини, щоб шматок шифону з намазаною масою розміром 5x5 см мав масу 0,64—0,65 г для шифону артикула 85.

Стрічки з валика перемотують за допомогою розмотувальних машин на картонні шпулі в рулони довжиною 1 і 5,2 м. Далі рулони розрізають на котушки різних розмірів.

Відсмоктані пари бензину пропускають через адсорбер, де вони поглинаються, а потім десорбуються. Регенерований бензин знову вводять у виробництво.

Лейкопластир може випускатися в дрібній розфасовці у ви­гляді смуг розміром 4x10 см і 6x10 см на штапельному полотні, покритих захисним шаром целофану, по 10 штук у пакеті.

У готовому пластирі визначають: рівномірність намазаного шару (на 1 м2 пластиру має бути не менше 120 г лейкомаси); від­ривна клейкість — не менше 10 кПа; кислотне число — 32...37; кількість цинку оксиду — 29...34 %.

Лейкопластир може служити основою для нанесення лікар­ських речовин. Таким, зокрема, є лейкопластир бактерицидний (Emplastrum adhaesivum bactericidum), що складається з марлевої прокладки, просоченої розчином антисептика {склад: фурацилі-ну 0,02 %; синтоміцину 0,08 %; брильянтового зеленого 0,01 % у 40 %-вому спирті етиловому), і має фіксуючу лейкопластирну стрічку. Зверху пластир покривається захисним шаром крохмальної марлі та целофаном. Пластир випускається різних розмірів.

Перцевий пластир (Emplastrum Capsici). Являє собою одно­рідну липку масу жовто-бурого кольору, своєрідного запаху, на­несену на папір або тканину, розміром 12x18, 10x18, 8x18 см, а в пакет укладається по дві пари пластирів, перекладених захи­сним шаром целофану.

Застосовується як знеболювальний засіб при подагрі, артриті, радикуліті, люмбаго і відволікальний засіб при простудних за­хворюваннях.


Технологія виготовлення перцевого пластиру складається з процесів приготування каучукового клею, пасти перцевої і борош­няної основи.

У реакторі з паровою оболонкою і мішалкою готують каучу­ковий клей, який отримують розчинюючи в бензині каучук, кані­фоль і антиоксидант. Окремо готують пасту перцеву. Для цього змішують густий екстракт стручкового перцю 11 % -вого із части­ною розплавленого й охолодженого до температури 40—50 °С ла­ноліну, додають екстракт беладони густий 0,3 %-вий і 0,3 %-вий настойки арніки. Пасту перцеву вводять у каучуковий клей і пе­ремішують 30 хв. У реактор із перцевою пастою і каучуковим клеєм додають розчин каніфолі в бензині і перемішують 60 хв.

Для приготування борошняної основи беруть пшеничну муку, змішують із розігрітим ланоліном, маслом вазеліновим і розчином каніфолі в бензині. Цією основою ґрунтують тканинну стрічку з ма­даполаму, миткалю або ситцю, а потім наносять перцеву лейкомасу на установці УСПЛ-1. На цьому обладнанні передбачене одноразове нанесення пластирної маси і її висушування. В основу руху стріч­ки в сушильній камері покладена завиткоподібна траєкторія. Су­шарка компактна, невеликих розмірів і в технологічному циклі має три зони. У перших двох зонах використовується нагріте повітря (35—40 °С і 65—75 °С відповідно, швидкість руху полотна 0,8— 1 м/с). У третій зоні пластир охолоджується. Довжина стрічки складає 250—300 м. Загальна тривалість висушування пластирної маси 50 хв. Ще більш перспективна камерно-петльова сушильна установка (рис. 22.2), що дозволяє використовувати будь-які під­кладкові матеріали (папір, нетканні матеріали). Стрічка із плас-

тирною масою 3 руха­ється, за допомогою опорних роликів 4 проходить сушильні блоки 1 і обігріваєть­ся нагрітим повітрям через газорозподільні касети 2. Пароповіт­ряна суміш надходить в адсорбер для регене­рації бензину.

Мозольний лейко­пластир «Саліпод» (Emplastrum adhaes-ivum ad clavos «Sali-podum»). До складу лейкопластиру вхо-

Puc. 22.2. Принцип роботи камерно-петлевої су- ДЯТЬ КИСЛОТа салІЦИ-

шильної установки лова і сірка.


Випускається у вигляді прямокутних смуг тканини розміром 6x10 і 2x10 см, зверху захищених целофаном.

Пластир кровоспинний «Феракрил» (Emplastrum haemosta-ticum «Feracrylum») являє собою стрічку лейкопластиру з про­кладкою, що складається із шарів марлі, просоченої розчином феракрилу. Феракрил — це неповна залізиста сіль поліакрилової кислоти, що має здатність утворювати згустки з білками крові.

ГІРЧИЧНИКИ

Гірчичники (Sinapismata) — це різноманітність кау­чукових пластирів, які випускаються у вигляді прямокутних смуг паперу розміром 8x12,5 см, покритих порошком знежиреного на­сіння гірчиці товщиною 0,3—0,55 мм.

До складу гірчичників входить порошок гірчичний 98,0 час­тин; каучук натуральний до одержання маси 100,0 частин; бен­зин авіаційний марки Б-70 100,0 частин; папір.

Застосовується як протизапальний відволікальний засіб.

Сировиною для отримання порошку гірчиці служить насіння сарептської (Semina Sinapis junceae) ічорної (Semina Sinapis nig-rae) гірчиці, що містить глікозид синігрин, який розщеплюється під дією ферменту мірозину на глюкозу, калію гідросульфат і ефірне гірчичне масло (алілізотіоціанат). Ефірне масло викли­кає сильне подразнення і гіперемію шкіри. Насіння після обру­шування (видалення) оболонки піддають подрібнюванню до серед­ньої дрібності і з них гідравлічним пресом вичавлюють жирну олію. Залишки жирної олії з макухи екстрагують в апаратах типу Сокслета. Присутність жирної олії негативно позначається на яко­сті гірчичників — сповільнюється терапевтичний ефект і знижу­ється їх стійкість при зберіганні (порошок гірчиці гіркне і відша­ровується від паперу).

Приготування гірчичників. Технологічний процес складаєть­ся з п'яти стадій:

1) приготування каучукового клею;

2) приготування гірчичної маси;

3) намазування маси на папір, висушування, розрізування ру­лону і вкладання гірчичників у стопи;

4) фасування;

5) рекуперація бензину.

Приготування каучукового клею. Для цього в клеємішалку поміщають розпарений протягом 24—36 год і розрізаний на шма­точки каучук, додають бензин і включають лопатеву мішалку на 30—40 хв. Потім масу фільтрують. Отриманий клей (1,35— 2 % -вий розчин каучуку в бензині) являє собою густу малорухли-


 




ву масу, що легко перетворюється в желеподібну масу в міру звіт­рювання бензину.

Приготування гірчичної маси. Гірчична маса — суміш-ґумового клею і гірчичного порошку в співвідношенні 1:1—1,1:1. Вміст ефірного масла в макусі має бути не менше 1,11 %. Ґумо-вий клей поміщають у масомішалку, додають просіяний від вели­ких частинок і сторонніх домішок гірчичний порошок і перемі­шують до одержання однорідної маси. Готову гірчичну масу насосом подають на стіл із ванною для намазування.

Виготовлення гірчичників. Процес намазування, висушуван­ня і розрізування виконуються на установці безперервної дії. Па­пір, згорнутий у рулон, проходить через зазор між плитою столу і ванною. Проходячи під ванною, папір зверху покривається ша­ром гірчичної маси товщиною 0,3—0,5 мм, потім надходить у су­шильну камеру (час сушіння 45 хв, температура повітря 80 °С). Пароповітряна суміш, що утворюється в камері, із бензином посту­пово відсмоктується і подається на стадію рекуперації бензину.

Висушену стрічку розрізають на листорізальній машині на листи розміром 75(76)x90 см, які охолоджуються протягом 24 год, потім листи розрізають на окремі гірчичники і відбраковують.

Упаковка. Гірчичники фасують у пакети по 10 штук. Кож­ний десятий гірчичник має на одній стороні напис про спосіб застосування. Пакети укладаються в пачки по 600 штук і збері­гають у сухому місці. Термін зберігання 8 місяців. У присутнос­ті вологи відбувається гідроліз синігрину, і гірчичники втрача­ють активність.

Стандартизація готової продукції проводиться за кількіс­ним вмістом алілізотіоцианату, якого в гірчичниках (100 см2) має бути не менше 0,0119 г. Гірчичник, занурений у воду на 5—10 c при температурі 37 °С, і прикладений щільно до шкіри руки, по­винен викликати сильне подразнення, печіння і почервоніння шкіри не пізніше ніж через 5 хв.

Нині випускають також «Гірчичник-пакет», що являє собою термозварений пакет з пористого паперу, що не розмокає, з обох боків або з одного боку і паперу з полімерним покриттям з друго­го. Пакет заповнений гірчичною сумішшю. Гірчичник-пакет ви­пускається розміром 11x10 см і розділений на чотири однакових пакетики. Кожний пакетик рівномірно наповнений гірчичною су­мішшю.

22.3. ПЛАСТИРІ РІДКІ, АБО ШКІРЯНІ КЛЕЇ

Пластирі рідкі, або шкіряні клеї (Emplastra liquida) — це в'язкі рідини, які залишають на шкірі після звітрення легко-леткого розчинника еластичну липку міцну плівку. Вони засто-


совуються як епідерматичні і ендерматичні пластирі. Пластирна плівка в них утворюється за рахунок плівкоутворення при виси­ханні розчинів каніфолі, нітроклітковини (у формі колодію), пер­хлорвінілової і формальдегідної смол в органічних розчинниках (ефір, етанол, ацетон, рідше хлороформ, диметилформамід). Для надання плівці більшої еластичності до складу клеїв вводять рос­линні олії, лінетол, дибутилфталат, триацетин, спирт цетиловий. Рідкі пластирі випускають у флаконах і в аерозольній упаковці. Останні широко використовуються як стерильний перев'язуваль­ний матеріал при стаціонарному й амбулаторному лікуванні в гінекології, дерматології та хірургії.

Клеї умовно поділяються на колодієві клеї, до яких відносять­ся колодій, колодій еластичний, мозольна рідина, рідина Новіко-ва, колапласт і мікропласт і смоляні — клеол, фурапласт, клей БФ-6, церигель.

Колодій (Collodium). Склад препарату: колоксиліну 4,0 части­ни; спирту етилового 96 %-вого 20,0 частин; ефіру медичного 76,0 частин. Являє собою безбарвну або забарвлену в жовтуватий колір, прозору або злегка опалесцентну сиропоподібну рідину із за­пахом ефіру. Містить 4 % колоксиліну.

Приготування колодію. У реактор відважують необхідну кіль­кість спирту. Колоксилін обережно подрібнюють, тому що це ви­бухонебезпечна речовина (суміш моно- і динітроклітковини целю­лози), відважують і поміщають у реактор, змочуючи його спиртом, додають залишок спирту і відмірену кількість ефіру. Залишають у добре закритому реакторі до повного розчинення колоксиліну.

Оскільки колоксилін — вибухова речовина, тому його часто транспортують у вигляді безпечних водних драглів. При приготу­ванні пластиру воду з драглів витісняють етанолом, а утворений при цьому алкогель колоксиліну розчиняють в ефірі. Колодій випускається у флаконах по 5 і 15 мл.

Застосовується для закріплення на шкірі хірургічних пов'я­зок і покриття невеликих ран.

Контроль якості готової продукції проводять на чистоту. Для цього до 5 мл препарату додають 20 мл води, збовтують і відфіль­тровують від осаду, що утворився. Фільтрат повинен мати нейт­ральну реакцію. Сухого залишку повинно бути від 3,8 до 4,2 %.

Колодій еластичний (Collodium elasticum) — колодій, до яко­го додано 3 % олії рицинової як пластифікатора.

Мозольна рідина (Liquor ad clavos) містить у своєму складі: кислоти саліцилової 1 частину; етанолу 96 %-вого 1 частину; ко­лодію 8 частин; брильянтового зеленого 0,01 частини.

Рідина Новікова (Liquor Novicovi) має склад: таніну 2 части­ни; брильянтового зеленого 0,2 частини; етанолу 96 %-вого 0,2 ча­стини, олії рицинової 0,5 частини і колодію 20 частин.

Застосовується для обробки невеликих ран шкіри і тріщин.


 




Колапласт (Collaplastum) — це 5 % -вий розчин олії рицинової в колодію.

Мікропласт (Microplastum) являє собою 1 % -вий розчин лево­міцетину в колапласті.

C м о л я н і к л e ї представлені клеолом, фурапластом, клеєм БФ-6, церигслем.

Клеол (Cleolum) складається: з каніфолі 45,0 частин; спирту етилового 95 %-вого 37 частин; ефіру медичного 17,0 частин; олії соняшникової 1,0 частина.

Клей являє собою прозору клейку густувату рідину жовтува­то- або червонясто-бурого кольору із запахом ефіру, слабокислої реакції.

Застосовується для фіксації хірургічних пов'язок на поверхні шкіри.

Приготування клеолу. У реактор відважують необхідну кіль­кість спирту. Каніфоль подрібнюють, відважують і упаковують у марлевий мішок, який підвішують у реактор із спиртом для розчинення каніфолі (гравітаційний спосіб). До отриманого роз­чину додають відмірену кількість соняшникової олії та ефіру, роз­чиняють при перемішуванні. Розчин відстоюють протягом доби і фільтрують. Розливають у флакони по 50,0 мл.

Стандартизацію препарату проводять за кислотним числом (60—93) і сухим залишком (45—54 %).

Фурапласт (із перхлорвінілом) (Furaplastum cum Perchlorvi-nylo). Його склад: фурациліну 0,25 частини; смоли перхлорвініло­вої (плівкоутворювач) 100,0 частин; диметилфталату (пластифіка­тор) 25,0 частин; ацетону 400,0 частин; хлороформу 475,0 частин. Являє собою рідину світло-жовтого кольору сиропоподібної конси­стенції із запахом хлороформу. Випускається в склянках оранже­вого скла по 50 мл.

Застосовується для обробки дрібних травм шкіри з утворен­ням еластичної плівки, стійкої до впливу води.

Клей БФ-6 — 20 % -вий етанольний розчин синтетичної фор­мальдегідної смоли з групи резолів. Як пластифікатор містить полівінілбутираль (бутвар). Випускається у флаконах по 10 і 20 мл.

Застосовується для обробки саден і тріщин.

Церигель (Cerigelum) містить: полівінілбутиралю 4,0 частини; цитилпіридинію хлориду 0,2 частини; спирту етилового 96 %-вого 100,0 частин. Клей — безбарвна опалесцентна, дещо в'язка ріди­на із запахом спирту.

Випускається в скляних флаконах по 400 мл. Зберігають рід­кі клеї в щільно закупорених флаконах у прохолодному, захище­ному від світла місці, подалі від вогню.

Застосовується для утворення плівки на руках хірурга і ме­дичного персоналу перед операціями та медичними маніпуляція-


ми при заготівлі крові, виробництві бактерійних препаратів і кро­возамінників. Пластир має значну антибактеріальну активність.

Плівки і губки, виготовлені з тканин тварин. У сучасній ме­дицині використовується група препаратів, які можна умовно від­нести до пластирів — це гемостатичні і ранозагойні препарати із тканин тварин у вигляді плівок і губок.

Плівка фібринна ізогенна (Membranula fibrinosa isogena) яв­ляє собою фібрин, отриманий із фібриногену плазми крові люди­ни і просочений розчином гліцерину.

Має гемостатичну дію, сприяє регенерації тканин і загоєнню ран. Плівка, залишена в організмі, розсмоктується.

Випускається у вигляді плівки в стерильних скляних пробір­ках.

Губка фібринна ізогенна (Spongia fibrinosa isogena) — порис­тий фібрин, одержаний із плазми крові людини. За зовнішнім виглядом являє собою суху пористу масу білого або кремового кольору, розміром 2x2x1 або 6x2x1 см.

Застосовується місцево для гемостазу при травмах і операцій­них кровотечах. Розсмоктується в ранах.

Випускається в стерильних склянках.

Губка гемостатична колагенова (Spongia haemostatica colla-genica) виготовляється з 2 % -вого розчину колагену з додаванням фурациліну і кислоти борної.

Суха пориста маса жовтого кольору у формі пластин, м'якої еластичної консистенції, що добре усмоктує рідину.

Виявляє гемостатичну і антисептичну дію, стимулює регене­рацію тканин.

Випускається у вигляді пластин розміром 5x5 або 10x10 см, упакованих в пакети з поліетилену.

Плівка «Облекол» (Membranula «Oblecolum») — це пластини з колагену з додаванням 1:100 олії обліпихової.

Застосовують зовнішньо для лікування ран.

Випускають пластини розміром 5x5 або 10x10 см у поліетиле­нових пакетах.

Губка желатинова (Spongia gelatinosa) утворюється зі спеці­ально обробленого желатину харчового. Суха пориста маса білого кольору.

Виявляє гемостатичну дію.

Випускається в розфасуванні по 0,6 г.

Губка антисептична з канаміцином (Spongia antiseptica cum Kanamycino) — суха пориста маса жовтуватого кольору. Містить желатин із додаванням канаміцину сульфату, фурациліну, каль-ція хлориду.

Має гемостатичну і протимікробну дію.

Випускається у вигляді шматочків масою 0,5—0,7 г у прозо­рому папері і полівінілхлоридних пакетах; по 10 губок в упаковці.


 




 


Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 704 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.019 сек.)