КЛАСИФІКАЦІЯ I ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ СИРОПІВ
Сиропи залежно від складу поділяють на смакові та лікарські. Смакові сиропи використовують винятково як засоби для коригування смакових якостей основних лікарських речовин. До них відносять цукровий сироп, а також фруктово-ягідні сиропи. Крім того, цукровий сироп широко застосовується у таблетковому виробництві як клейова речовина для одержання грану-лятів.
Смакові сиропи виготовляють розчиненням цукру у воді, ягідних соках, що перебродили, або змішуванням харчових екстрактів вищої якості з цукровим сиропом.
Лікарськи сиропи готують додаванням лікарських речовин, настойок, екстрактів до цукрового сиропу або розчиненням цукру в водних розчинах лікарських речовин, рослинних соках, витяжках із свіжої чи висушеної рослинної сировини.
СМАКОВІ СИРОПИ
Цукровий сироп (Sirupus Sacchari). На фармацевтичних заводах і фабриках цукровий сироп готують у міднолудже-них сироповарильних котлах із паровим обігрівом, обладнаних якірною мішалкою. При готуванні невеликих кількостей сиропів застосовують парові чавунні емальовані чаші.
Для приготування сиропу в котел засипають 64 частини цукру, змочують його невеликою кількістю води і залишають на 30 хв. За цей час цукор стає пухким і легше розчиняється. Потім доливають воду з розрахунку 36 частин на 64 частини цукру, в котел подають пару і нагрівають суміш до 60—70 °С. Цукор додається частинами в підігріту воду при безперервному помішуванні.
Після повного розчинення цукру сиропові двічі дають закипіти. Піну, що утворюється при цьому (білкові й слизуваті речовини), видаляють шумівкою. Варять сироп недовго: нагрівання суміші для розчинення цукру триває 35—40 хв і дворазове кип'ятіння суміші — ще 20—25 хв. Це виключає карамелізацію цукру, яка призводить до зміни кольору сиропу, і зменшує вміст
редукуючих речовин, що зрештою позитивно впливає на стійкість сиропів при зберіганні.
Під час тривалого нагрівання відбувається дегідратація цукру (рис. 4.1). Утворюються ангідриди глюкози — реакційноздатні сполуки, які можуть утворювати реверсії (продукти конденсації).
Рис. 4.1. Схема хімічних перетворень сахарози при тривалому нагріванні
При подальшому нагріванні утворюється метилфурфурол, який, у свою чергу, розпадається з руйнуванням вуглеводного скелета і утворенням мурашиної та левулінової кислот або забарвлених сполук.
Однак серед продуктів розпаду цукрів є такі, що позитивно впливають на стійкість сиропів проти кристалізації, — суміш ангідридів цукрів і продуктів реверсії. Стійкість проти карамеліза-ції та гігроскопічності також залежить від вмісту редукуючих речовин (зокрема, від наявності глюкози).
Для оцінки стійкості проти карамелізації запропоновано метод визначення ангідридів, що легко гідролізуються (діангідриди цукрів, сполуки ангідридів з незмінним цукром та інші продукти конденсації).
Ознакою готовності сиропу є зникнення утворення піни.
Сироп проціджують крізь металеву сітку і в гарячому стані фільтрують. Застосовують різні конструкції фільтрів (друк-, нутч-фільтри, фільтр ХНДХФІ та інші), невеликі об'єми фільтрують крізь декілька шарів марлі.
Цукровий сироп — це прозора, безбарвна або жовтавого кольору, густувата рідина, солодка на смак, без запаху, нейтральної реакції, густина якої — 1,308—1,315, а показник заломлення дорівнює 1,451—1,454. Зберігають цукровий сироп у наповнених доверху і добре закупорених склянках у прохолодному, захищеному від світла місці.
Вишневий (Sirupus Cerasi) і малиновий сиропи (Sirupus Rubi idaei). Для їх приготування сировину сортують, відбирають зрілі й неушкоджені плоди, видаляють гілочки, листя і плодоніжки. Відсортовані ягоди за допомогою вальцьової дробарки перетворюють на кашкоподібну масу.
Свіжі ягоди малини й вишні містять майже 82 % води, 10 % цукру і 2,7 % органічної кислоти (у перерахунку на яблучну кислоту). До їх складу входять також пектини, дубильні речовини та кислота аскорбінова.
Для одержання стабільних сиропів із ягідних соків з останніх необхідно виділити пектинові речовини, тому що після кип'ятіння з цукром і подальшого охолодження вони спричиняють желе-утворення.
Пектинові речовини (протопектин, пектин, пектинова кислота) за будовою близькі до вуглеводів. При гідролізі пектину утворюються спирт метиловий, кислота оцтова, арабіноза, галактоза і кислота галактуронова.
У присутності цукру (65—70 %) і кислоти (pH = 3,1...3,5) утворюється желе. При цьому желююча здатність пектинів зростає зі збільшенням їх молекулярної маси та кількості метоксильних груп (~ОСН3).
Сиропи необхідні в харчовій промисловості для виробництва мармеладу, желе, пастили тощо. Ягоди вміщують у скляні балони з широкими шийками, наповнюючи їх на 2/3 місткості, засипають невеликою кількістю цукру (1,5—2 %), балони закривають пробками з двома отворами і залишають суміш бродити при 20—25 °С кілька днів. Бродіння вважається закінченим, якщо з трубки, один кінець якої опущений у воду, а інший вміщений крізь отвір пробки у балон, припиниться виділення бульбашок вуглекислого газу С02. Суміш час від часу перемішують погойдуванням балона.
Якщо бродіння не закінчилося, то в пробі продукту від доданого спирту з'явиться осад — пектинові речовини. Спиртове бродіння, що відбувається в балоні, сприяє проясненню соку.
Після бродіння ягідну масу відфільтровують крізь полотняний фільтр-мішок, а залишок пропускають через рамний або ручний ґвинтовий прес із диференційною головкою.
Сік відстоюють 2—3 дні, а потім обережно зливають без осаду, фільтрують і відразу ж готують сироп.
Для цього в сироповарильному котлі сік нагрівають до 70 °С, засипають цукор у відповідній пропорції і дають масі закипіти, знімаючи піну. Потім фільтрують крізь декілька шарів марлі. Посуд потрібен емальований або нікельований, інакше ягідні сиропи можуть втратити запах або ж набути бруднуватого відтінку.
Вишневий і малиновий сиропи можна готувати з відповідних харчових екстрактів вищої якості, при цьому 4 масові частини екстракту змішують із 96 частинами цукрового сиропу.
Малиновий сироп має яскраво-малиновий колір, приємний запах і кислувато-солодкий смак. Вишневий сироп прозорий, темно-вишневого кольору, із приємним характерним запахом (бензальдегід) і кислувато-солодким смаком. Густина для обох сиропів має перебувати в межах 1,305—1,330. Зберігають їх у скляній тарі в прохолодному, темному місці.
Мандариновий сироп (Sirupus Citri unshii). Для його приготування беруть настойку шкірки мандарина, 15 частин настойки змішують із 85 частинами цукрового сиропу.
Це прозора рідина бурувато-жовтого кольору з характерним приємним запахом і смаком мандарина. Густина його становить 1,220—1,244.
4.1.2. ЛІКАРСЬКІ СИРОПИ
Алтейний сироп (Sirupus Althaeae). Готується змішуванням 2 частин сухого екстракту алтейного кореня з 98 частинами цукрового сиропу. Технологія приготування алтейного сиропу така: 4 частини здрібненого кореня настоюють (мацерація) протягом 4 год із 50 частинами води та 1 частиною 90 %-вого спирту (консервант). Витяжку проціджують, не віджимаючи залишку. Потім нагрівають 36 частин фільтрату і розчиняють у ньому 64 частини цукру, дають розчину закипіти (знімаючи піну), після чого упарюють до одержання 95 частин сиропу. В охолоджений сироп додають 5 частин спирту-консерванту.
Алтейний сироп є густуватою прозорою рідиною жовтатого кольору зі слабким специфічним запахом, солодкою на смак. Густина його — 1,322—1,327. Вживається як відхаркувальний засіб у мікстурах. Зберігається в скляному посуді місткістю не більше 200 мл у прохолодному місці.
Солодковий сироп (Sirupus Glycyrrhizae). Готується шляхом змішування 4 частин густого екстракту солодкового кореня при легкому нагріванні з 86 частинами цукрового сиропу, після чого додають 10 частин 90 %-вого спирту. Солодковий сироп є рідиною жовтувато-бурого кольору зі своєрідним смаком і запахом. Гущина його 1,29—1,31. Добре зберігається в прохолодному місці. Застосовується як відхаркувальний і легкий проносний засіб per os або в мікстурах.
Пертусин (Pertussinum). Розчин складається з 12 частин рідкого екстракту тим'яну або чебрецю і 1 частини калію або натрію броміду в суміші з 82 частинами цукрового сиропу та 5 частинами 96 %-вого спирту. В емальований бак завантажують цукровий сироп і, перемішуючи, розчиняють у ньому калію бромід. Потім додають суміш рідкого екстракту і спирту, знову перемішують протягом 15 хв і залишають на 24 год. Після відстоювання рідину фільтрують крізь потрійний шар марлі і розливають у склянки. Пертусин — це темно-бура запашна рідина, солодка на смак.
Густина його 1,22—1,27. Зберігається в прохолодному місці. Застосовується в дитячій практиці як відхаркувальний і пом'якшувальний кашель засіб при бронхітах і коклюші.
Сироп шипшини (Sirupus fructum Rosae). Виробляється з водного концентрату та інвертованого цукрового сиропу (для стабілізації кислоти аскорбінової). В емальований сироповарильний котел з паровим обігрівом і якірною мішалкою завантажують у відповідності з прописом, цукор та воду і після додавання лимонної (або виннокам'яної) кислоти нагрівають 30—40 хв при температурі 90 °С. За цей час приблизно 30 % цукру інвертується. Трохи охолоджений сироп насосом перекачують у фільтр-прес, фільтрат збирають у мірник, звідти сироп порціями переносять у змішувач, до якого подається концентрат шипшини. Після перемішування суміш перекачують насосом у збірник-мірник, з якого сироп потрапляє на фасування (апарат розливає його у скляний посуд по 100 і 200 г) та пакування. Препарат являє собою червоно-коричневу сиропоподібну рідину із присмаком і запахом, властивим плодам шипшини. Сухих речовин у ньому 71—73 %, аскорбінової кислоти — не менше 4 мг у 1 мл, цукру — не менше 50%. Густина приблизно 1,37. Зберігається при температурі не вище 12 °С. Добова доза 1—3 чайні ложки при гіпо- та авітамінозах C у дитячій практиці.
Амброксол (Ambroxolum). Сироп складається з 0,3 частини амброксолу гідрохлориду, 35 частин D-сорбіту, 10 частин гліцерину, 2 частин спирту етилового 96 %-вого, 0,12 частини ніпа-гіну, 0,04 частини ніпазолу, 0,1 частини есенсії ароматичної, решта — вода очищена. Густина його 1,13—1,15, pH = 3,0...6,0. Фасують по 100 мл у флакони зі скломасси. Термін придатності 2 роки. Застосовується як муколітичний засіб.
Кетотифен (SirupusKetotifeni). Складається з 0,0276 частини кетотифену фумарату, 35 частин D-сорбіту, 0,2 частини кислоти лимонної, 0,6 частини натрію фосфату, 2 мл спирту етилового 96 %-вого, 0,1 частини ніпагіну, 0,02 частини ніпазолу, 0,1 частини есенсії ароматичної, решта — вода очищена. Застосовується як антигістамінний засіб для лікування бронхіальної астми, алергічних ринітів.
Оцінюючи якість усіх сиропів, визначають їх густину, а також за вказівками НТД перевіряють на важкі метали, крохмальну патоку, сірчистий ангідрид, барвники.
Для хворих, які обмежують споживання вуглеводів чи хворіють на цукровий діабет, сиропи готують без сахарози на основі натрію цикломату, сорбіту, ксиліту та інших речовин. 70 %-вий водний розчин сорбіту за зовнішнім виглядом і смаком нагадує цукровий сироп. Необхідну в'язкість у таких сиропах отримують уведенням загусників (натрію альгінату, метилцелюлози та інших BMC), а мікробну стабільність — додаванням консервантів (ніпагіну, ніпазолу тощо).
Сучасні екстракційні препарати з лікарської рослинної сировини за технологією одержання можна поділити на три групи:
1) сумарні (галенові) препарати;
2) новогаленові (максимально очищені) препарати;
3) препарати індивідуальних речовин.
Галенові препарати необхідно розглядати як специфічну групу лікарських засобів, що разом із хіміко-фармацевтичними та іншими препаратами входять до складу ліків. Галеновими вони називаються за прізвищем відомого римського лікаря і фармацевта Клавдія Галена, що жив у 131—201 pp. н. e. Термін «галенові препарати» з'явився у XIII столітті.
Витяжки із сировини у виробництві галенових препаратів (настойки, екстракти тощо) не є хімічно індивідуальними речовинами, вони являють собою складні комплекси, що часто діють інакше, ніж окрема хімічно чиста речовина. Тому й лікувальна дія галенових препаратів зумовлена всім комплексом біологічно активних речовин, посилюючи, послаблюючи або видозмінюючи дію основних речовин.
У 60-і роки XIX століття з'явилися нові препарати галенового типу, названі новогаленовими. Вони є витяжками з лікарських рослин, цілком або частково звільненими від супутніх речовин, тому мають ще й назву максимально очищених препаратів (МОП). Це також сумарні препарати, але з вузьким спектром дії на організм і зі своїми особливостями. Так, глибоке очищення підвищує їх стабільність, усуває побічну дію ряду супутніх речовин (смоли, таніни тощо), дозволяє рекомендувати їх для парентерального застосування.
Промислове виробництво лікарських препаратів індивідуальних речовин було організоване в колишньому CPCP у середині XX століття. Якщо порівняно недавно їх виробництво вважалося
важкодоступним, то завдяки досягненням у галузі хімії, фізики, технології ліків та фармакології стали можливими їх виділення, всебічне дослідження та аналіз. Поширення набули препарати індивідуальних алкалоїдів, серцевих глікозидів та ін.
Основу виробництва екстракційних препаратів становлять процеси екстракції. У фармації вони широко впроваджені для одержання препаратів із лікарськоїрослинної сировини (настойки, екстракти рідкі, густі та сухі, екстракти-концентрати, максимально очищені, тобто новогаленові препарати, витяжки зі свіжих рослин тощо) та із сировини тваринного походження (препарати гормонів, ферментів, препарати неспецифічної дії — пантокрин, ві-тогепат і т. под.).
Вирізняють екстрагування в системі тверде тіло — рідина та у системі рідина — рідина, або рідинну екстракцію. Найпопуляр-ніше у фармацевтичному виробництві екстрагування в системі тверде тіло — рідина, де твердим тілом є лікарська рослинна сировина або сировина тваринного походження, а рідиною — екстрагент. Рідинну екстракцію використовують при очищенні витяжок у виробництві максимально очищених препаратів і препаратів індивідуальних речовин з лікарської рослинної сировини.
5.1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКСТРАГУВАННЯ
Процес екстрагування належить до масообмінних процесів і відбувається завдяки дифузії із зони з високою концентрацією. Екстрагування базується на дифузії біологічно активних речовин із внутрішніх структур частинок матеріалу в екстрагент і закінчується при досягненні рівноважних концентрацій. У рівноважному стані з матеріалу в екстрагент переходить така ж кількість молекул, як і з екстрагента в матеріал, тобто концентрація залишається постійною. При цьому звичайно в матеріалі концентрація вища, ніж в екстрагенті.
Дифузія буває молекулярна і конвективна.
Молекулярна дифузія — це процес перенесення елементів речовини (біологічно активної речовини — БАР) за рахунок хаотичного руху самих молекул у нерухомому середовищі. Вона характеризується коефіцієнтом молекулярної дифузії D, який виводять із рівняння Ейнштейна:
(5.1)
де: R — універсальна газова постійна, що дорівнює 8,32 Дж/ (град • моль);
NQ — число Авогадро (6,06 • 1023); T — температура абсолютна, К; л — в'язкість розчину, Н • с/м2; г — радіус дифундуючих частинок, м;
k = R/NQ — постійна Больцмана.
Коефіцієнт молекулярної дифузії характеризує здатність даної речовини проникати внаслідок дифузії в нерухоме середовище і, як видно з рівняння (5.1), зростає з підвищенням температури і зменшується зі збільшенням в'язкості середовища та розміру частинок речовини.
Отже, чим менший радіус дифундуючих частинок, тим швидше відбувається дифузія. Наприклад, розчинам білків, слизів, пектинів та інших, що мають великі молекули, властиві дуже низькі коефіцієнти дифузії. Речовини з малими розмірами молекул (якими частіше бувають БАР) дифундують набагато швидше.
Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 1396 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 |
|