АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

КЛАСИФІКАЦІЯ I ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ СИРОПІВ

Сиропи залежно від складу поділяють на смакові та лікарські. Смакові сиропи використовують винятково як засоби для коригування смакових якостей основних лікарських речовин. До них відносять цукровий сироп, а також фруктово-ягідні сиро­пи. Крім того, цукровий сироп широко застосовується у таблет­ковому виробництві як клейова речовина для одержання грану-лятів.

Смакові сиропи виготовляють розчиненням цукру у воді, ягід­них соках, що перебродили, або змішуванням харчових екстрак­тів вищої якості з цукровим сиропом.

Лікарськи сиропи готують додаванням лікарських речовин, настойок, екстрактів до цукрового сиропу або розчиненням цукру в водних розчинах лікарських речовин, рослинних соках, витяж­ках із свіжої чи висушеної рослинної сировини.

СМАКОВІ СИРОПИ

Цукровий сироп (Sirupus Sacchari). На фармацевтич­них заводах і фабриках цукровий сироп готують у міднолудже-них сироповарильних котлах із паровим обігрівом, обладнаних якірною мішалкою. При готуванні невеликих кількостей сиропів застосовують парові чавунні емальовані чаші.

Для приготування сиропу в котел засипають 64 частини цук­ру, змочують його невеликою кількістю води і залишають на 30 хв. За цей час цукор стає пухким і легше розчиняється. Потім доли­вають воду з розрахунку 36 частин на 64 частини цукру, в котел подають пару і нагрівають суміш до 60—70 °С. Цукор додається частинами в підігріту воду при безперервному помішуванні.

Після повного розчинення цукру сиропові двічі дають закипі­ти. Піну, що утворюється при цьому (білкові й слизуваті речови­ни), видаляють шумівкою. Варять сироп недовго: нагрівання су­міші для розчинення цукру триває 35—40 хв і дворазове кип'ятіння суміші — ще 20—25 хв. Це виключає карамелізацію цукру, яка призводить до зміни кольору сиропу, і зменшує вміст

редукуючих речовин, що зрештою позитивно впливає на стійкість сиропів при зберіганні.

Під час тривалого нагрівання відбувається дегідратація цукру (рис. 4.1). Утворюються ангідриди глюкози — реакційноздатні спо­луки, які можуть утворювати реверсії (продукти конденсації).

Рис. 4.1. Схема хімічних перетворень сахарози при тривалому нагріванні

При подальшому нагріванні утворюється метилфурфурол, який, у свою чергу, розпадається з руйнуванням вуглеводного скелета і утворенням мурашиної та левулінової кислот або забарвлених сполук.

Однак серед продуктів розпаду цукрів є такі, що позитивно впливають на стійкість сиропів проти кристалізації, — суміш ан­гідридів цукрів і продуктів реверсії. Стійкість проти карамеліза-ції та гігроскопічності також залежить від вмісту редукуючих речовин (зокрема, від наявності глюкози).

Для оцінки стійкості проти карамелізації запропоновано ме­тод визначення ангідридів, що легко гідролізуються (діангідриди цукрів, сполуки ангідридів з незмінним цукром та інші продукти конденсації).

Ознакою готовності сиропу є зникнення утворення піни.

Сироп проціджують крізь металеву сітку і в гарячому стані фільтрують. Застосовують різні конструкції фільтрів (друк-, нутч-фільтри, фільтр ХНДХФІ та інші), невеликі об'єми фільтрують крізь декілька шарів марлі.

Цукровий сироп — це прозора, безбарвна або жовтавого ко­льору, густувата рідина, солодка на смак, без запаху, нейтральної реакції, густина якої — 1,308—1,315, а показник заломлення до­рівнює 1,451—1,454. Зберігають цукровий сироп у наповнених доверху і добре закупорених склянках у прохолодному, захище­ному від світла місці.

Вишневий (Sirupus Cerasi) і малиновий сиропи (Sirupus Rubi idaei). Для їх приготування сировину сортують, відбирають зрілі й неушкоджені плоди, видаляють гілочки, листя і плодоніжки. Відсортовані ягоди за допомогою вальцьової дробарки перетворю­ють на кашкоподібну масу.

Свіжі ягоди малини й вишні містять майже 82 % води, 10 % цукру і 2,7 % органічної кислоти (у перерахунку на яблучну ки­слоту). До їх складу входять також пектини, дубильні речовини та кислота аскорбінова.

Для одержання стабільних сиропів із ягідних соків з останніх необхідно виділити пектинові речовини, тому що після кип'ятін­ня з цукром і подальшого охолодження вони спричиняють желе-утворення.

Пектинові речовини (протопектин, пектин, пектинова кисло­та) за будовою близькі до вуглеводів. При гідролізі пектину утво­рюються спирт метиловий, кислота оцтова, арабіноза, галактоза і кислота галактуронова.

У присутності цукру (65—70 %) і кислоти (pH = 3,1...3,5) утво­рюється желе. При цьому желююча здатність пектинів зростає зі збільшенням їх молекулярної маси та кількості метоксильних груп (~ОСН₃).

Сиропи необхідні в харчовій промисловості для виробництва мармеладу, желе, пастили тощо. Ягоди вміщують у скляні бало­ни з широкими шийками, наповнюючи їх на 2/3 місткості, заси­пають невеликою кількістю цукру (1,5—2 %), балони закрива­ють пробками з двома отворами і залишають суміш бродити при 20—25 °С кілька днів. Бродіння вважається закінченим, якщо з трубки, один кінець якої опущений у воду, а інший вміщений крізь отвір пробки у балон, припиниться виділення бульбашок вуглекислого газу С0₂. Суміш час від часу перемішують погойду­ванням балона.

Якщо бродіння не закінчилося, то в пробі продукту від дода­ного спирту з'явиться осад — пектинові речовини. Спиртове бро­діння, що відбувається в балоні, сприяє проясненню соку.

Після бродіння ягідну масу відфільтровують крізь полотня­ний фільтр-мішок, а залишок пропускають через рамний або руч­ний ґвинтовий прес із диференційною головкою.

Сік відстоюють 2—3 дні, а потім обережно зливають без осаду, фільтрують і відразу ж готують сироп.

Для цього в сироповарильному котлі сік нагрівають до 70 °С, засипають цукор у відповідній пропорції і дають масі закипіти, знімаючи піну. Потім фільтрують крізь декілька шарів марлі. Посуд потрібен емальований або нікельований, інакше ягідні си­ропи можуть втратити запах або ж набути бруднуватого відтінку.

Вишневий і малиновий сиропи можна готувати з відповідних харчових екстрактів вищої якості, при цьому 4 масові частини екстракту змішують із 96 частинами цукрового сиропу.

Малиновий сироп має яскраво-малиновий колір, приємний запах і кислувато-солодкий смак. Вишневий сироп прозорий, тем­но-вишневого кольору, із приємним характерним запахом (бен­зальдегід) і кислувато-солодким смаком. Густина для обох сиро­пів має перебувати в межах 1,305—1,330. Зберігають їх у скляній тарі в прохолодному, темному місці.

Мандариновий сироп (Sirupus Citri unshii). Для його приготу­вання беруть настойку шкірки мандарина, 15 частин настойки змішують із 85 частинами цукрового сиропу.

Це прозора рідина бурувато-жовтого кольору з характерним приємним запахом і смаком мандарина. Густина його становить 1,220—1,244.

4.1.2. ЛІКАРСЬКІ СИРОПИ

Алтейний сироп (Sirupus Althaeae). Готується змішу­ванням 2 частин сухого екстракту алтейного кореня з 98 частина­ми цукрового сиропу. Технологія приготування алтейного сиропу така: 4 частини здрібненого кореня настоюють (мацерація) протя­гом 4 год із 50 частинами води та 1 частиною 90 %-вого спирту (консервант). Витяжку проціджують, не віджимаючи залишку. Потім нагрівають 36 частин фільтрату і розчиняють у ньому 64 час­тини цукру, дають розчину закипіти (знімаючи піну), після чого упарюють до одержання 95 частин сиропу. В охолоджений сироп додають 5 частин спирту-консерванту.

Алтейний сироп є густуватою прозорою рідиною жовтатого кольору зі слабким специфічним запахом, солодкою на смак. Гу­стина його — 1,322—1,327. Вживається як відхаркувальний за­сіб у мікстурах. Зберігається в скляному посуді місткістю не біль­ше 200 мл у прохолодному місці.

Солодковий сироп (Sirupus Glycyrrhizae). Готується шляхом змішування 4 частин густого екстракту солодкового кореня при легкому нагріванні з 86 частинами цукрового сиропу, після чого додають 10 частин 90 %-вого спирту. Солодковий сироп є ріди­ною жовтувато-бурого кольору зі своєрідним смаком і запахом. Гущина його 1,29—1,31. Добре зберігається в прохолодному міс­ці. Застосовується як відхаркувальний і легкий проносний засіб per os або в мікстурах.

Пертусин (Pertussinum). Розчин складається з 12 частин рід­кого екстракту тим'яну або чебрецю і 1 частини калію або натрію броміду в суміші з 82 частинами цукрового сиропу та 5 частинами 96 %-вого спирту. В емальований бак завантажують цукровий сироп і, перемішуючи, розчиняють у ньому калію бромід. Потім додають суміш рідкого екстракту і спирту, знову перемішують протягом 15 хв і залишають на 24 год. Після відстоювання ріди­ну фільтрують крізь потрійний шар марлі і розливають у склян­ки. Пертусин — це темно-бура запашна рідина, солодка на смак.

Густина його 1,22—1,27. Зберігається в прохолодному місці. За­стосовується в дитячій практиці як відхаркувальний і пом'якшу­вальний кашель засіб при бронхітах і коклюші.

Сироп шипшини (Sirupus fructum Rosae). Виробляється з вод­ного концентрату та інвертованого цукрового сиропу (для стабі­лізації кислоти аскорбінової). В емальований сироповарильний котел з паровим обігрівом і якірною мішалкою завантажують у відповідності з прописом, цукор та воду і після додавання ли­монної (або виннокам'яної) кислоти нагрівають 30—40 хв при те­мпературі 90 °С. За цей час приблизно 30 % цукру інвертується. Трохи охолоджений сироп насосом перекачують у фільтр-прес, фільтрат збирають у мірник, звідти сироп порціями переносять у змішувач, до якого подається концентрат шипшини. Після пе­ремішування суміш перекачують насосом у збірник-мірник, з якого сироп потрапляє на фасування (апарат розливає його у скляний посуд по 100 і 200 г) та пакування. Препарат являє собою черво­но-коричневу сиропоподібну рідину із присмаком і запахом, вла­стивим плодам шипшини. Сухих речовин у ньому 71—73 %, аскорбінової кислоти — не менше 4 мг у 1 мл, цукру — не менше 50%. Густина приблизно 1,37. Зберігається при температурі не вище 12 °С. Добова доза 1—3 чайні ложки при гіпо- та авітаміно­зах C у дитячій практиці.

Амброксол (Ambroxolum). Сироп складається з 0,3 частини амброксолу гідрохлориду, 35 частин D-сорбіту, 10 частин гліце­рину, 2 частин спирту етилового 96 %-вого, 0,12 частини ніпа-гіну, 0,04 частини ніпазолу, 0,1 частини есенсії ароматичної, реш­та — вода очищена. Густина його 1,13—1,15, pH = 3,0...6,0. Фасують по 100 мл у флакони зі скломасси. Термін придатності 2 роки. Застосовується як муколітичний засіб.

Кетотифен (SirupusKetotifeni). Складається з 0,0276 частини кетотифену фумарату, 35 частин D-сорбіту, 0,2 частини кислоти лимонної, 0,6 частини натрію фосфату, 2 мл спирту етилового 96 %-вого, 0,1 частини ніпагіну, 0,02 частини ніпазолу, 0,1 час­тини есенсії ароматичної, решта — вода очищена. Застосовується як антигістамінний засіб для лікування бронхіальної астми, алер­гічних ринітів.

Оцінюючи якість усіх сиропів, визначають їх густину, а та­кож за вказівками НТД перевіряють на важкі метали, крохмаль­ну патоку, сірчистий ангідрид, барвники.

Для хворих, які обмежують споживання вуглеводів чи хворі­ють на цукровий діабет, сиропи готують без сахарози на основі натрію цикломату, сорбіту, ксиліту та інших речовин. 70 %-вий водний розчин сорбіту за зовнішнім виглядом і смаком нагадує цукровий сироп. Необхідну в'язкість у таких сиропах отримують уведенням загусників (натрію альгінату, метилцелюлози та інших BMC), а мікробну стабільність — додаванням консервантів (ніпа­гіну, ніпазолу тощо).

Сучасні екстракційні препарати з лікарської рослинної сировини за технологією одержання можна поділити на три групи:

1) сумарні (галенові) препарати;

2) новогаленові (максимально очищені) препарати;

3) препарати індивідуальних речовин.

Галенові препарати необхідно розглядати як специфічну групу лікарських засобів, що разом із хіміко-фармацевтичними та ін­шими препаратами входять до складу ліків. Галеновими вони називаються за прізвищем відомого римського лікаря і фармацев­та Клавдія Галена, що жив у 131—201 pp. н. e. Термін «галенові препарати» з'явився у XIII столітті.

Витяжки із сировини у виробництві галенових препаратів (на­стойки, екстракти тощо) не є хімічно індивідуальними речовина­ми, вони являють собою складні комплекси, що часто діють інак­ше, ніж окрема хімічно чиста речовина. Тому й лікувальна дія галенових препаратів зумовлена всім комплексом біологічно ак­тивних речовин, посилюючи, послаблюючи або видозмінюючи дію основних речовин.

У 60-і роки XIX століття з'явилися нові препарати галенового типу, названі новогаленовими. Вони є витяжками з лікарських рослин, цілком або частково звільненими від супутніх речовин, тому мають ще й назву максимально очищених препаратів (МОП). Це також сумарні препарати, але з вузьким спектром дії на орга­нізм і зі своїми особливостями. Так, глибоке очищення підвищує їх стабільність, усуває побічну дію ряду супутніх речовин (смоли, таніни тощо), дозволяє рекомендувати їх для парентерального за­стосування.

Промислове виробництво лікарських препаратів індивідуаль­них речовин було організоване в колишньому CPCP у середині XX століття. Якщо порівняно недавно їх виробництво вважалося

важкодоступним, то завдяки досягненням у галузі хімії, фізики, технології ліків та фармакології стали можливими їх виділення, всебічне дослідження та аналіз. Поширення набули препарати ін­дивідуальних алкалоїдів, серцевих глікозидів та ін.

Основу виробництва екстракційних препаратів становлять про­цеси екстракції. У фармації вони широко впроваджені для одер­жання препаратів із лікарськоїрослинної сировини (настойки, ек­стракти рідкі, густі та сухі, екстракти-концентрати, максимально очищені, тобто новогаленові препарати, витяжки зі свіжих рос­лин тощо) та із сировини тваринного походження (препарати гор­монів, ферментів, препарати неспецифічної дії — пантокрин, ві-тогепат і т. под.).

Вирізняють екстрагування в системі тверде тіло — рідина та у системі рідина — рідина, або рідинну екстракцію. Найпопуляр-ніше у фармацевтичному виробництві екстрагування в системі твер­де тіло — рідина, де твердим тілом є лікарська рослинна сирови­на або сировина тваринного походження, а рідиною — екстрагент. Рідинну екстракцію використовують при очищенні витяжок у ви­робництві максимально очищених препаратів і препаратів індиві­дуальних речовин з лікарської рослинної сировини.

5.1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКСТРАГУВАННЯ

Процес екстрагування належить до масообмінних процесів і відбувається завдяки дифузії із зони з високою концен­трацією. Екстрагування базується на дифузії біологічно активних речовин із внутрішніх структур частинок матеріалу в екстрагент і закінчується при досягненні рівноважних концентрацій. У рів­новажному стані з матеріалу в екстрагент переходить така ж кіль­кість молекул, як і з екстрагента в матеріал, тобто концентрація залишається постійною. При цьому звичайно в матеріалі концент­рація вища, ніж в екстрагенті.

Дифузія буває молекулярна і конвективна.

Молекулярна дифузія — це процес перенесення елементів ре­човини (біологічно активної речовини — БАР) за рахунок хаотич­ного руху самих молекул у нерухомому середовищі. Вона харак­теризується коефіцієнтом молекулярної дифузії D, який виводять із рівняння Ейнштейна:

(5.1)

де: R — універсальна газова постійна, що дорівнює 8,32 Дж/ (град • моль);

N_Q — число Авогадро (6,06 • 10²³); T — температура абсолютна, К; л — в'язкість розчину, Н • с/м²; г — радіус дифундуючих частинок, м;

k = R/N_Q — постійна Больцмана.

Коефіцієнт молекулярної дифузії характеризує здатність да­ної речовини проникати внаслідок дифузії в нерухоме середови­ще і, як видно з рівняння (5.1), зростає з підвищенням температу­ри і зменшується зі збільшенням в'язкості середовища та розміру частинок речовини.

Отже, чим менший радіус дифундуючих частинок, тим швид­ше відбувається дифузія. Наприклад, розчинам білків, слизів, пектинів та інших, що мають великі молекули, властиві дуже низькі коефіцієнти дифузії. Речовини з малими розмірами моле­кул (якими частіше бувають БАР) дифундують набагато швидше.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 1399 | Нарушение авторских прав