ПЕРОРАЛЬНІ ТЕРАПЕВТИЧНІ СИСТЕМИ

Серед ТС, одержаних шляхом інкорпорування, велике зацікав­лення викликають матричні таблетки. Допоміжні речовини (ДР) у них утворюють безперервну сітчасту структуру (матрицю), в якій рівномірно розподілені ЛР. Матриця повільно розчиняється в шлунково-кишковому тракті (ШКТ) чи виводиться з організму у вигляді пористої маси, пори якої заповнені рідиною. Такі табле­тки ще називають скелетними, або каркасними. Крім того, мат­риця служить бар'єром, який обмежує контакт ЛР з рідинами ШКТ і контролює її вивільнення.

Залежно від природи ДР матриці поділяють на гідрофільні, гідрофобні, інертні та неорганічні.

Гідрофільні (гідроколоїди) матриці включають в себе похід­ні целюлози і альгінової кислоти, агар-агар, полімери акрилової кислоти та ін.

Гідрофобні (ліпідні) — це натуральні воски (карнаутський) або синтетичні тригліцериди жирних кислот: міристинової, паль­мітинової, стеаринової; гідратованих рослинних олій; вищих жир­них спиртів.

Інертні матриці утворені нерозчинними полімерами (поліві­нілхлоридом, поліетиленом, кополімерами вінілацетату, вінілхло­ридом, мікрокристалічною целюлозою).

Неорганічні матриці одержують за допомогою нерозчинних речовин: двозаміщеного кальцію фосфату, аеросилу, барію суль­фату, бентоніту, цеоліту та ін.

Як правило, матричні таблетки одержують прямим пресу­ванням:

— суміші лікарських та допоміжних речовин;

— мікрогранул та мікрокапсул;

— сухого грануляту з використанням полімеру. Пористість матриці справляє значний вплив на швидкість

вивільнення ЛР, яку регулюють силою тиску пресування, ступе­нем здрібнення складових компонентів матриці, кількістю легко­розчинних речовин-перетворювачів. Як перетворювачі викорис­товують натрію хлорид, ПЕГ та ін.

Ці речовини, розчиняючись у проникній рідині, збільшують в матриці кількість заповнених розчинником капілярів, що під­вищує швидкість дифузії ЛР. Однак наявність в матриці великої кількості пор, заповнених повітрям, служить бар'єром і зменшує швидкість дифузії ЛР. Як правило, перетворювач уводять у склад таблетки простим змішуванням з компонентами матриці, що при­водить до їх рівномірного розподілення. Існують й інші способи одержання таких таблеток.

Матричний тип представляють таблетки «Орос», які викону­ють функції осмотичного насосу. Вони складаються із ядра з во­дорозчинними лікарськими субстанціями і ДР, а також напівпро-никнорозчинною мембраною, в якій за допомогою лазера роблять отвори. 3 проникненням води через плівку речовина в ядрі по­вільно розчиняється. Насичений розчин, що утворився, всмоктує під дією осмотичного тиску нову порцію води, що проникає через мембрану, і безперервно видавлює розчин з діючою речовиною через отвір назовні (в шлунок чи кишечник) (рис. 26.1).

Перевага цієї форми полягає в тому, що введення діючих ре­човин не залежить від pH і від можливості точного розрахунку ступеня вивільнення.

Доки в системі знаходиться лікарська субстанція в нерозчин­ній формі, вивільнення йде з сталою швидкістю за рівнянням:

де ^- - кількість лікарської субстанції, вивільненої за певний час, кг/год;

— площа поверхні оболонки, м²;

— товщина оболонки, м;

K — коефіцієнт проникнення оболонки для води, (Па • год)^-1; P_s — осмотичний тиск насиченого розчину лікарської суб­станції, Па; S — розчинність лікарської субстанції, кг/м³. Кількість лікарської субстанції і час, за який відбувається вивільнення, узгоджене з рівнянням нульового порядку, визнача­ється за формулами:

— кількість вивільненої субстанції, кг;

— інтегральна кількість лікарської субстанції, яка зна­ходиться в системі, кг;

— розчинність лікарської субстанції, кг/м³;

— густина таблетки, кг/м³;

— час вивільнення, год;

— стала вивільнення за кінетикою нульового порядку, кг/год.

За цим рівнянням можна визначити діаметр дозувального отво­ру для необхідної кількості лікарського засобу, який вивіль­няється за певний час. Наприклад, таблетки тазоламід, які засто­совують для зниження очного тиску при глаукомі.

Це таблетки, вкриті оболонкою діаметром 8 мм, діаметр дозу­вального отвору 0,12 мм. Через 6 год ЛР вивільняється з них із сталою швидкістю (15 мл/год).

Останнім часом апробовані пероральні ТС з літію сульфатом, феруму сульфатом та індометацином.

Відомі сьогодні системи призначені для важкорозчинних у воді ЛР, так званий «Пушпульний Орос». ТС мають дві камери. Одна із камер з отвором містить суспензію ЛР. Інша — відокремлена від першої еластичною оболонкою і заповнена осмотично актив­ною речовиною (натрію хлоридом). Осмотичний тиск, що виник при розчиненні натрію хлориду, діє на еластичну перегородку і виштовхує із сталою швидкістю лікарську субстанцію через мік-роотвори назовні.

За останнє десятиліття доведено, що звичайне введення ЛР в організм (per os) у вигляді таблеток, порошків, мікстур тощо та ін'єкційний шлях уведення (підшкірне, внутрішньовенне, внут-рішньом'язове) мають низку вад і не зовсім відповідають вимогам сучасної медицини.

Відомо, що ліки, які вживаються перорально, справляють знач­ний вплив на ШКТ і часто призводять до його захворювань, це унеможлює застосування ефективних ЛР (кислоти ацетилсаліци­лової, індометацину, скополаміну, нітрогліцерину та ін.). Уведен­ня ж ліків у кров за допомогою ін'єкцій, хоча і запобігає їх шкід­ливій дії на ШКТ, але не може забезпечити рівномірне, дозоване та тривале надходження ЛР.

Тому в багатьох країнах світу розроблені лікарські форми без­перервного дозованого введення ЛР в кровотік через шкіру, обми­наючи ШКТ та уникаючи вад ін'єкційного введення. Це транс-дермальні терапевтичні системи (TTC).

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 593 | Нарушение авторских прав