АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ВИРОБНИЦТВО ЗА АСЕПТИЧНИХ УМОВ

Метою виробництва за асептичних умов є збережен­ня стерильності продукту, виготовленого з компонентів, кожний з яких був попередньо простерилізований одним із методів, опи­саним вище. Це досягається шляхом використання умов і облад­нання, наведеним вище та призначеним для запобігання мікроб­ному забрудненню.

За асептичних умов можуть здійснюватися такі стадії вироб­ничого процесу, як наповнення контейнерів і закупорювання, змішування інґредієнтів з наступним асептичним наповненням і закупорюванням.

Перед випуском кожної серії будь-якого лікарського засобу, простерилізованого методом фільтрації або виготовленого за асеп­тичних умов, треба проводити випробування стерильності на від­повідній кількості зразків.

Приготування парентеральних розчинів, що не підлягають тепловій стерилізації. Дотримання всіх умов асептики особливо важливо при виробництві лікарських препаратів для ін'єкцій, що не підлягають тепловій стерилізації в кінцевій упаковці. Це від­носиться до приготування ін'єкційних розчинів із термолабіль­них речовин (барбамілу, адреналіну гідрохлориду, еуфіліну) або речовин, що мають виражену бактерицидну активність (аміно-зин, дипразин, гексаметилентетрамін і т. ін.).

Розчини гексаметилентетраміну при звичайній температурі порівняно стійкі і мають бактерицидну дію. При підвищенні ж температури відбувається гідроліз гексаметилентетраміну з утво­ренням формальдегіду й амоніаку, тому приготування його 40 %-вого розчину проводять в асептичних умовах (клас чисто­ти А) без теплової стерилізації. Лікарська речовина, використана для приготування ін'єкційного розчину, повинна бути більш ви­сокої якості, ніж фармакопейна. Вона не повинна містити амінів, солей амонію і параформу. Якщо немає ґатунку «для ін'єкцій», то гексаметилентетрамін піддають спеціальному очищенню.

Для одержання стабільних розчинів еуфіліну користуються ґатунком «для ін'єкцій» із підвищеним вмістом етилендіаміну

(18—22 % замість 14—18 %). Воду для ін'єкцій, призначену для приготування розчинів еуфіліну, піддають звільненню від вугле­кислоти. Ці заходи служать для запобігання гідролізу еуфіліну. 12—24 %-ві розчини еуфіліну для ін'єкцій готують в асептичних умовах, без стабілізаторів, розливають і запаюють ампули в стру­мені азоту (газовий захист).

Водні розчини аміназину і дипразину легко окиснюються на­віть при короткочасній дії світла з утворенням червонозабарвле-них продуктів розкладання. Для одержання стабільного препара­ту додають антиоксиданти і натрію хлорид — для ізотонування розчину. Виготовляють у суворо асептичних умовах без проведен­ня теплової стерилізації.

Важливе значення в технології приготування ін'єкційних роз­чинів, що не підлягають тепловій стерилізації, відіграє процес фільтрування через бактеріальні фільтри, при якому мікроорга­нізми видаляються з розчину, тим самим забезпечується його сте­рильність і апірогенність. Стерильна фільтрація досягається ви­користанням глибинних і мембранних фільтрів.

Ліофілізовані форми парентерального призначення. Нині роз­ширюється виробництво ліофілізованих препаратів.

Ліофілізація (холодна сублімація) — один з ефективних шля­хів підвищення стабільності малостійких і термолабільних лікар­ських речовин, таких як антибіотики, ферменти, гормони та інші біологічно активні рідини. Для деяких препаратів це єдино мож­ливий метод одержання.

Ліофілізовані препарати являють собою стерильні, пористі порошки, що містять незначну кількість води і поміщені в сте­рильний контейнер. Ін'єкційні розчини ліофілізованих речовин готують безпосередньо біля ліжка хворого за допомогою стериль­ного розчинника, який додається в упаковці. При струшуванні із зазначеним об'ємом відповідної стерильної рідини ліофілізова­ні речовини швидко утворюють прозорий, вільний від механіч­них частинок розчин, що повинен відповідати вимогам, висуну­тим до парентеральних лікарських засобів.

При висушуванні методом сублімації створюються умови, при яких речовини зазнають мінімальних хімічних перетворень, тим самим зменшується кількість дестабілізуючих чинників і підви­щується стабільність і якість препарату.

Процес ліофілізації проводять в асептичних умовах і розділя­ють на чотири етапи:

— підготування матеріалу до сублімації (наповнення водними розчинами ампул, флаконів, балок-форм та ін.);

— заморожування підготовленого матеріалу;

— власне сублімаційне висушування;

— обробка ліофілізованного продукту (закупорювання флако­нів, герметизація ампул або наступний розподіл ліофілізата).

Матеріал, призначений для сублімаційного висушування, піс­ля наповнення контейнерів в асептичних умовах заморожують так, щоб утворилася максимально можлива поверхня при макси­мальній товщині шару 1 см. Температура заморожування залеж­но від виду висушуваного матеріалу може коливатися від -20 до -60 °С. Заморожений матеріал разом із контейнерами поміщають у сублімаційну камеру, що герметично закривається. У камері створюється вакуум у межах 0,133—13,33 Па й одночасно підво­дять тепло. Ці умови ідеальні для сублімації водяної пари без підвищення температури висушуваного матеріалу і без переходу пари в рідкий стан.

1935 рік вважається початком промислового застосування ме­тоду у світовій практиці. У колишньому CPCP спосіб сублімацій­ного сушіння був запатентований у 1921 році Лаппа Стражене-цьким, хоча активне застосування методу почалося з 60—70-х років. Тоді ж були розроблені сублімаційні апарати КС-30 (пізні­ше моделі LZ-9, LZ-45) підприємства «Фригера» (колишня Чехос-ловаччина), серія установок ТГ-5, ТГ-15, ТГ-50 фірми «Хохвакум» (колишня НДР), устаткування фірм «Юзифруа» (Франція), «Лей-больд» (Німеччина), «Едвардз», «БрізіоБази» (Італія), «Secfroid» (Швейцарія).

Сублімаційні установки складаються з охолоджувального аг­регату, вакуумного насоса, сублімаційної камери (субліматора), конденсатора, системи нагрівання, системи управління і реєстра­ції процесу. 3 того часу, як ліофілізація стала промисловим вироб­ничим процесом, увага розробників устаткування приділяється насамперед економічності виробництва, підвищенню продуктив­ності устаткування і розширенню можливості використання цьо­го методу для одержання високоякісних лікарських препаратів.

Емульсії і суспензії для ін'єкцій. Тепер в медичній практиці використовується значна кількість суспензій і емульсій для ін'єк­ційного введення.

Суспензії готують в асептичних умовах диспергуванням сте­рильної лікарської речовини в стерильному профільтрованому розчиннику. Для поліпшення якості одержуваної продукції в де­яких випадках використовують ультразвуковий вплив, що спри­яє додатковому здрібнюванню і диспергуванню лікарської речо­вини в розчиннику, а з іншого боку, надає лікарській формі стерильність. У цих умовах розмір частинок зменшується до 1 — 3 мкм, і такі суспензії й емульсії можуть бути придатними для введення в кров'яне русло. Для підвищення стабільності в техно­логії виробництва суспензій і емульсій використовують співроз-чинники, стабілізатори, емульгатори і консерванти.

19.12. ОСОБЛИВОСТІ ВИРОБНИЦТВА ДЕЯКИХ ІН'ЄКЦІЙНИХ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ

Застосування інфузійних препаратів має велике зна­чення для медичної практики, тому що їх виготовлення дозволяє зменшити кількість донорської крові, уведення їх в кров'яне рус­ло простіше; і вони сумісні з усіма групами крові людини, але в порівнянні з кров'ю більш стабільні при зберіганні, більш дос­тупні й дешевші.

Інфузійні лікарські форми. Інфузійні препарати — найсклад­ніша група парентеральних лікарських форм. До них належать так звані фізіологічні розчини, які за складом розчинених речо­вин здатні підтримувати життєдіяльність клітин і органів, не ви­кликаючи істотних зрушень фізіологічної рівноваги в організмі. Розчини, які за своїми властивостями максимально близькі до плазми людської крові, називаються кровозамінними рідинами.

При різних патологічних станах, що супроводжуються втра­тою крові, шоком, порушенням водно-електролітного і кислотно-лужного стану організму, виникає необхідність введення в кро­в'яне русло значних об'ємів інфузійних розчинів. В основі інфузійної терапії лежить тривале парентеральне введення в ор­ганізм значних об'ємів лікарських засобів, що являють собою сте­рильні апірогенні водні розчини або емульсії, звичайно ізотонічні плазмі крові, виявляючи вибірковість і поліфункціональну дію на організм.

Залежно від виконуваної функції при введенні в організм ін­фузійні розчини підрозділяють на шість груп:

1. Гемодинамічні, або протишокові препарати. Призначені для лікування шоку різного походження, заповнення об'єму кро­ві, що циркулює, і відновлення порушень гемодинаміки. До цієї групи належать: поліглюкін, реополіглюкін, желатиноль, peo-глюман та ін. Часто до протишокових розчинів додають етанол, броміди, барбітурати, наркотичні речовини, що нормалізують по­рушення і гальмування центральної нервової системи; глюкозу, яка активує окисно-відновні процеси організму.

2. Дезінтоксикаційні розчини. Багато захворювань і патоло­гічних станів супроводжуються інтоксикацією організму (інфек­ційні захворювання, великі опіки, ниркова і печінкова недостат­ність, отруєння різними токсичними речовинами та ін.). Для їх лікування необхідні цілеспрямовані дезінтоксикаційні розчини, компоненти яких повинні зв'язуватися з токсинами і швидко виводитися з організму. До таких сполук належать полівінілпіро-лідон, спирт полівініловий, гемодез, полідез неогемодез, глюко-неодез, ентеродез та ін.

3. Регулятори водно-сольового балансу і кислотно-основної рівноваги. Такі розчини здійснюють корекцію складу крові при знезводнюванні, викликаному діареєю, при набряках мозку, ток­сикозах тощо. До них належать сольові ін'єкційні 0,9 % і 10 %-ві розчини натрію хлориду, розчини Рінгера і Рінгера—Локка, рі­дина Петрова, 4,5—8,4 %-ві розчини натрію гідрокарбонату, 0,3— 0,6 %-вий розчин калію хлориду та ін.

4. Препарати для парентерального годування. Вони служать для забезпечення енергетичних ресурсів організму, доставки по­живних речовин до органів і тканин, особливо післяопераційних втручань, при коматозних станах хворого, коли він не може спо­живати їжу природним шляхом і т. д. Представниками цієї групи є розчин глюкози 40 %-вий, гідролізат казеїну, амінопептид, амі-нокровин, фібриносол, ліпостабіл, ліпідин, ліпофундин, інтролі-під, амінофосфатид та ін.

5. Розчини з функцією переносу кисню. Вони призначені для відновлення дихальної функції крові, до них належать перфторо-вуглецеві сполуки. Ця група інфузійних препаратів знаходиться в стадії вивчення і розвитку.

6. Розчини комплексної дії, або поліфункціональні. Ці препа­
рати, що мають широкий діапазон дії, можуть комбінувати кіль­
ка вищеперелічених функцій.

Крім загальних вимог, пред'явлених до розчинів для ін'єкцій (апірогенність, стерильність, стабільність, відсутність механічних включень), до плазмозамінних препаратів висувають і специфічні вимоги. При введенні в кров'яне русло інфузійні розчини мають виконувати своє функціональне призначення, при цьому повніс­тю виводитися з організму, не кумулюючись. Вони не повинні ушкоджувати тканини і не порушувати функції окремих органів. У зв'язку з великими об'ємами, що вводяться, кровозамінні пре­парати не повинні бути токсичними, не викликати сенсибіліза­цію організму при повторних уведеннях, не подразнювати судин­ну стінку і не викликати емболію. їх фізико-хімічні властивості мають бути стабільними. Багато інфузійних розчинів обов'язково повинні бути ізотонічними, ізоіонічними, ізогідричними. Іхня в'язкість має відповідати в'язкості плазми крові.

Ізотонічність — здатність розчинів мати осмотичний тиск, рівний осмотичному тискові рідин організму (плазми крові, сліз­ної рідини, лімфи і т. д.).

Ізоіонічність — властивість ін'єкційних розчинів містити певні іони в співвідношенні і кількостях, типових для сироватки крові. Тому до складу інфузійних розчинів входять іони K⁺, Ca²⁺, Mg²⁺, Na⁺, СГ, SO^2-, POj" та ін. Нині виготовляються плазмозамінні розчини, що мають у своєму складі до 40 мікроелементів, які виконують важливу фізіологічну роль.

Ізогідричність — здатність зберігати сталість концентрацій водневих іонів, рівну pH плазми крові. У крові ця сталість дося­гається присутністю буферів (регуляторів реакції) у вигляді карбо­натної і фосфатної систем, а також білкових систем, які за приро­дою є амфолітами й залежно від pH середовищ можуть утримувати і водневі, і гідроксильні іони. Ці системи регулюють усі впливи, спрямовані на зміну реакції середовища. Ізогідричність фізіологіч­них розчинів досягається введенням натрію гідрокарбонату, натрію гідрофосфату і натрію ацетату.

Фізіологічні константи деяких показників крові у нормі: зна­чення pH крові — 7,36...7,47; в'язкість — 0,0015...0,0016 H • с/м². Осмотичний тиск плазми крові тримається на рівні 725,2 кПа, або 7,4 атм. Температура депресії сироватки крові — 0,52 °С.

При використанні інфузійних розчинів часто виникає необ­хідність у тривалій їхній циркуляції при введенні в кров'яне ру­сло. 3 цією метою додають речовини, які підвищують в'язкість розчинів, наближаючи її до в'язкості плазми крові людини: про­дукти білкового походження і високополімерні сполуки. 3 числа синтетичних BMC найбільш часто використовують декстран, до групи натуральних відносять желатин.

Інфузійні лікарські препарати, виготовлені методом заморо­жування. За кордоном останнім часом розвивається новий напрям виробництва заморожених інфузійних розчинів, що випускають­ся в 0,9 %-вому розчині натрію хлориду або 5 %-вому розчині глюкози в спеціальних контейнерах типу «Galaxy» або «Viaflex» місткістю 50 і 100 мл. Провідне становище у виготовленні таких препаратів посідають фірма «Travenol Laboratories Inc» (США), що є інноватором у сфері систем доставки лікарських засобів, і фірма «Baxter I.V. Systems», виробник контейнерів для заморо­жених інфузійних розчинів.

Суть цієї технології полягає в тому, що приготовлений сте­рильний розчин у контейнері заморожують і зберігають при тем­пературі не вище -20 °С. Після розморожування розчини підляга­ють негайному використанню протягом 24 год або нетривалому зберіганню при температурі 2—8 °С.

Цю технологію застосовують для одержання готових до вжи­вання інфузійних розчинів із нерозчинних у воді цефалоспорино-вих антибіотиків і антибіотиків інших груп.

Концентрати для внутрішньовенних інфузій. Інфузійні роз­чини випускаються як у готових до вживання формах без попе­реднього розведення, так і у формі концентрованих розчинів, що містять лікарські речовини в малому об'ємі носія.

Концентрати для внутрішньовенних інфузій — це стерильні розчини, призначені для інфузій після розведення до зазначеного

об'єму відповідною рідиною. Після розведення отриманий розчин має відповідати вимогам, висунутим до інфузійних розчинів.

Однією з додаткових вимог, запропонованих до концентратів, є їхня сумісність із розчинниками, використовуваними для розве­дення; стабільність після розведення і можливість внутрішньо­венного введення.

Як розчинники концентратів для внутрішньовенних інфузій застосовуються сольові розчини і низькоконцентровані (5 і 10 %) розчини глюкози, рідше — інфузійні розчини інших груп.

Розробка концентрованих розчинів для інфузій дозволяє знач­но збільшити номенклатуру лікарських засобів і розширити мож­ливості інфузійної терапії.

Емульсії для парентерального годування. Лікувальне парен­теральне годування застосовується у випадках, коли внаслідок захворювання або травми споживання їжі природним шляхом не­можливе або обмежене. Надходження в організм поживних речо­вин при парентеральному годуванні забезпечується шляхом внут­рішньовенного введення спеціально призначених для цієї мети препаратів.

Виключно важливе завдання парентерального годування — задоволення білкових потреб — виконується введенням азото­вмісних препаратів, які випускаються у вигляді білкових гідролі­затів або розчинів синтетичних сумішей кристалічних амінокис­лот. Уведення цих препаратів дозволяє заповнити азотисті втрати, але практично мало впливає на загальний енергетичний баланс організму.

Загальні енергетичні потреби організму при парентеральному годуванні покриваються завдяки введенню препаратів енергетич­ного призначення (розчини глюкози, інших вуглеводів, багато­атомних спиртів), серед яких важливе місце займають жирові емульсії для внутрішньовенного введення. Препарати емульгова­них жирів для парентерального годування порівняно з білковими і вуглеводними відрізняються найвищою енергетичною цінністю, що полегшує складання парентеральних раціонів без підвищення фізіологічно допустимих кількостей рідини, що вводиться і спо­стерігається при введенні розчинів, які містять вуглеводи.

Значення жирових емульсій у парентеральному годуванні не обмежене їхньою енергетичною цінністю. Рослинні жири і фосфо-ліпіди, які входять до складу цих препаратів, містять значну кіль­кість незамінних поліненасичених жирних кислот (лінолеву, ліноленову, арахідінову), що виконують виключно важливу роль в обмінних процесах, складають постійні структурні елементи клі­тинних мембран (мембранні ліпіди) і є попередниками тканинних гормонів — простагландинів. До складу рослинних жирів, що емульгують, входять жиророзчинні вітаміни A, D, E, K. Жирові

емульсії, як уже було сказано, у наш час розглядаються як дже­рела есенціальних ліпідів для організму і як незамінні компонен­ти парентерального годування.

Розмір частинок диспергованої олії в емульсіях у багато разів менший від діаметра еритроцитів (7—8 мкм). Основна маса час­тинок у жирових емульсіях має розмір 0,5—1,0 мкм, тобто відпо­відає розмірам хіломікронів крові. Емульсії для парентерального годування можна віднести до лікарських форм третього поколін­ня, тому що олія може інкорпорувати в себе ліпофільні речовини, тим самим створюючи «мікрорезервуари», що містять лікарські речовини.

Для стабілізації жирових емульсій до їх складу вводять ПАР, що утворюють навколо жирових мікрокрапель молекулярні шари, орієнтовані гідрофобними (ліпофільними) радикалами до жиру і гідрофільними до водяної фази. Так створюються структури, ві­домі за назвою ліпосом (ЛС).

Найчастіше як емульгатори застосовують фосфоліпіди (ФЛ), виділені з яєчного жовтка, мозку великої рогатої худоби, соняш­нику, сої.

Склад емульгатора підбирається залежно від складу емульсії і концентрації нейтральних ліпідів. Це такі, що містять фосфа-тидилхолін, сфінгомієлін, фосфатидилетаноламін, фосфатидил-серин.

Фосфоліпіди практично не виявляють фармакологічної дії, але є корисними для організму енергетичними фосфоровмісними спо­луками. Виконуючи функцію стабілізатора, вони є одночасно і по­трібними речовинами для ослабленого організму хворого.

Обов'язковою умовою є відсутність у складі емульгаторів ре­човин із високою гемолітичною активністю, що утворюють мало­активний комплекс із протромбіном, що, у свою чергу, призво­дить до зниження швидкості взаємодії активної протромбінази з протромбіном і, отже, до уповільненого утворення продукту ак­тивації — тромбіну. Активність тромбіну знижується, а це при­зводить до уповільнення впливу тромбіну з фібриногеном і упо­вільненню утворення мономірного фібрину.

Оптимальний розмір частинок емульсій для парентерального годування (не більше 0,8—1 мкм) одержують за допомогою мето­дів механічного й ультразвукового диспергування.

Складним питанням технології жирових емульсій є завдання їхньої стерилізації (крім емульсій, отриманих методом ультразву­кового диспергування). Основним способом стерилізації є терміч­на обробка, однак це призводить до окиснювання фосфоліпідів і тригліцеридів, що знижує стійкість жирових емульсій при збе­ріганні. Більш прогресивним методом стерилізації є ультрафільт­рація через різні мембранні фільтри.

Медичною промисловістю зарубіжних країн випускаються і широко використовуються в лікувальній практиці такі препара­ти жирових емульсій для парентерального годування, як «Інтра-ліпід» (Швеція), «Ліпофундін» (ФРН, Фінляндія), «Веноліпід» (Японія), «Ліпозин» (США) та ін. Вітчизняна фармацевтична прак­тика (Львівський НДІ гематології і переливання крові) випускає препарат «Ліпідін», що є 20 %-вою емульсією олії соняшникової, стабілізованою 1 %-вим рослинним фосфатидилхоліном.

Дотепер визначається досить однотипний не тільки в якісно­му, але й у кількісному відношенні склад жирових емульсій для парентерального годування: фракціонована і спеціально очищена рослинна олія (соєва, соняшникова, маслинова та ін.) — 10—20 %, фракціоновані фосфоліпіди (соєві, яєчні) — 1,2 %, вуглеводна добавка для забезпечення ізотонічності (гліцерин, ксиліт, сорбіт) і вода для ін'єкцій. В емульсії вводять також токофероли і метіо­нін для досягнення антиоксидантного ефекту і поліпшення утилі­зації жиру.

Енергетична цінність одного флакона для всіх жирових емуль­сій складає 1000 ккал. Тому їх використання передбачається в післяопераційний період, при захворюваннях травного тракту, у разі непритомного стану, при вимушеному голодуванні.

Особливу групу складають жирові емульсії, що містять різні лікарські речовини, здатні доставляти препарати в певні органи і тканини — «ультраемульсії». Вони здатні проходити через ге-матоенцефалічний бар'єр, вибірково накопичуватися в гліоблас-томі і саркомі (наприклад жиророзчинний цитостатик), з їхньою допомогою можна доставляти в тканини транквілізатори, вітамі­ни та інші лікарські речовини.

Розробка і приготування жирових емульсій для парентераль­ного годування, які відрізняються надвисокою дисперсністю, що зберігаються роками, нетоксичних, апірогенних, придатних для внутрішньовенного введення у великих дозах (до 200 г жиру на добу для дорослої людини) являють собою дуже складне і відпові­дальне завдання. Жирові емульсії для парентерального годування на сьогоднішній день найбільш складні за своєю фізико-хімічною природою препарати в трансфузіології.

У той же час не можна не враховувати, що через свої фізико-хімічні особливості ці препарати дуже вразливі до всіляких не­сприятливих механічних, фізичних та інших впливів, таких, як тривале зберігання при кімнатній температурі, замерзання, часте взбовтування, вплив сонячного світла тощо, що можуть призвес­ти до порушення їх стабільності і накопичення продуктів окис­нювання — пероксидів, альдегідів, кетонів, які негативно відби­ваються на їхній безпечності.

Обов'язковими для висновку про придатність для клінічного застосування препаратів жирових емульсій для парентерального годування слід вважати такі дослідження:

— візуальне дослідження препарату;

— перевірка стабільності емульсії методом центрифугування;

— вимірювання діаметра мікрочастинок олії в емульсії під імерсійним мікроскопом;

— визначення pH емульсії;

— контроль стерильності;

— випробування на загальну токсичність;

— випробування на пірогенність.

Антигемолітичні емульсії. Дослідження фосфатидилетанол-аміну (ФЕ) яєчного жовтка показали, що він здатний затримувати гемоліз еритроцитів. Створення на його основі ліпідної емульсії дозволяє запобігти специфічному імунному гемолізу еритроцитів. Однак створені дотепер препарати затримують гемоліз лише на 40—60 %. Максимально високий ефект мають препарати, що мі­стять не менше 60—65 % фосфатидилетаноламіну.

Жирові емульсії, створені на його основі, зміцнюють мембра­ну еритроцитів, інактивують комплемент сироватки крові і за­тримують гемоліз на 95—100 %. Одним із препаратів цієї групи жирових емульсій є «Амінофосфатид», що містить до 3 % фосфо-ліпідів, серед яких: 60—65 % фосфатидилетаноламіну, 20—30 % фосфатидилхоліну, 10—20 % сфінгомієліну і цереброзиду. Пре­парат апірогенний, нешкідливий і застосовується внутрішньовен­но при лікуванні гемолітичних явищ різної етіології.

Емульсії для кровозаміни. Значне поширення одержали емуль­сії на основі фторовуглецевих сполук, застосування яких призна­чене для перенесення кисню в організмі. Роль стабілізатора в них виконують фосфоліпіди, виділені з різних природних джерел. При цьому використання ліпідних емульгаторів залежить від їх біоло­гічної активності, структури і жирокислотного складу ліпіду. Оптимальним емульгатором цієї групи препаратів вважають фос-фоліпід, що містить 20 % фосфатилидетаноламіну, 60 % фосфа­тидилхоліну і 20 % холестеролу. Такий эмульгатор із високою емульгуючою активністю одержують із яєчного жовтка. Це спир­товий розчин ліпіду, який містить 18—21 % фосфатилидетанол­аміну, 15—18 % холестеролу, 47—55 % фосфатидилхоліну, реш­та припадає на сфінгомієлін і лізофосфатидилхолін.

Основними вимогами до подібних речовин є їх нешкідливість, апірогенність, негемолітичність, що дозволяє використовувати їх при лікуванні геморагічного шоку, кардіоплегії, регіонарної пер-фузії кінцівок, кровозаміненні.

Використання ліпідних лікувальних емульсій розширює арсе­нал лікувальних препаратів із природної сировини. Пошуки но­вих лікарських засобів у цьому напрямі є актуальними.

Виробництво неводних розчинів для ін'єкцій. Рослинні олії як і раніше є основним неводним середовищем для одержання ін'єкційних розчинів із речовин, нерозчинних у воді. Технологіч­ний процес виробництва масляних парентеральних препаратів має низку своїх особливостей:

1. Рослинні олії попередньо піддаються стерилізації при 120 °С протягом 2 год.

2. Розчинення лікарської речовини проводять у напівохоло-дженій (40—60 °С) олії. В окремих випадках для поліпшення роз­чинності вводять стерильні співрозчинники.

3. Масляні розчини не взаємодіють з інґредієнтами скла, і вплив ампульного скла виключається, тому їх можна поміщати в ампу­ли, виготовлені зі скла другого класу (АБ-1).

4. При наповненні ампул неводними розчинами виникає не­безпека забруднення капіляра олією, що при подальшій закупор­ці буде пригорати і знижувати якість запаювання. Раціональним методом наповнення слід вважати шприцевий, а запаювання про­водити методом відтяжки капіляра.

5. Запаяні ампули із вмістом масляного розчину лікарської речовини стерилізують при 110 °С протягом 30 хв.

6. Визначення герметичності таких ампул проводять у воді.

7. Ампули з масляними розчинами миють у мильному розчині.
Номенклатура масляних розчинів для ін'єкцій подана 20 % -вим

розчином камфори в олії, 0,5 %-вим розчином дезоксикортико-стерону ацетату, 1 і 5 %-вим розчином тестостерону пропіонату й інших гормонів, а також низкою протипухлинних препаратів для ін'єкцій.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 468 | Нарушение авторских прав