ВИРОБНИЦТВО ЗА АСЕПТИЧНИХ УМОВ
Метою виробництва за асептичних умов є збереження стерильності продукту, виготовленого з компонентів, кожний з яких був попередньо простерилізований одним із методів, описаним вище. Це досягається шляхом використання умов і обладнання, наведеним вище та призначеним для запобігання мікробному забрудненню.
За асептичних умов можуть здійснюватися такі стадії виробничого процесу, як наповнення контейнерів і закупорювання, змішування інґредієнтів з наступним асептичним наповненням і закупорюванням.
Перед випуском кожної серії будь-якого лікарського засобу, простерилізованого методом фільтрації або виготовленого за асептичних умов, треба проводити випробування стерильності на відповідній кількості зразків.
Приготування парентеральних розчинів, що не підлягають тепловій стерилізації. Дотримання всіх умов асептики особливо важливо при виробництві лікарських препаратів для ін'єкцій, що не підлягають тепловій стерилізації в кінцевій упаковці. Це відноситься до приготування ін'єкційних розчинів із термолабільних речовин (барбамілу, адреналіну гідрохлориду, еуфіліну) або речовин, що мають виражену бактерицидну активність (аміно-зин, дипразин, гексаметилентетрамін і т. ін.).
Розчини гексаметилентетраміну при звичайній температурі порівняно стійкі і мають бактерицидну дію. При підвищенні ж температури відбувається гідроліз гексаметилентетраміну з утворенням формальдегіду й амоніаку, тому приготування його 40 %-вого розчину проводять в асептичних умовах (клас чистоти А) без теплової стерилізації. Лікарська речовина, використана для приготування ін'єкційного розчину, повинна бути більш високої якості, ніж фармакопейна. Вона не повинна містити амінів, солей амонію і параформу. Якщо немає ґатунку «для ін'єкцій», то гексаметилентетрамін піддають спеціальному очищенню.
Для одержання стабільних розчинів еуфіліну користуються ґатунком «для ін'єкцій» із підвищеним вмістом етилендіаміну
(18—22 % замість 14—18 %). Воду для ін'єкцій, призначену для приготування розчинів еуфіліну, піддають звільненню від вуглекислоти. Ці заходи служать для запобігання гідролізу еуфіліну. 12—24 %-ві розчини еуфіліну для ін'єкцій готують в асептичних умовах, без стабілізаторів, розливають і запаюють ампули в струмені азоту (газовий захист).
Водні розчини аміназину і дипразину легко окиснюються навіть при короткочасній дії світла з утворенням червонозабарвле-них продуктів розкладання. Для одержання стабільного препарату додають антиоксиданти і натрію хлорид — для ізотонування розчину. Виготовляють у суворо асептичних умовах без проведення теплової стерилізації.
Важливе значення в технології приготування ін'єкційних розчинів, що не підлягають тепловій стерилізації, відіграє процес фільтрування через бактеріальні фільтри, при якому мікроорганізми видаляються з розчину, тим самим забезпечується його стерильність і апірогенність. Стерильна фільтрація досягається використанням глибинних і мембранних фільтрів.
Ліофілізовані форми парентерального призначення. Нині розширюється виробництво ліофілізованих препаратів.
Ліофілізація (холодна сублімація) — один з ефективних шляхів підвищення стабільності малостійких і термолабільних лікарських речовин, таких як антибіотики, ферменти, гормони та інші біологічно активні рідини. Для деяких препаратів це єдино можливий метод одержання.
Ліофілізовані препарати являють собою стерильні, пористі порошки, що містять незначну кількість води і поміщені в стерильний контейнер. Ін'єкційні розчини ліофілізованих речовин готують безпосередньо біля ліжка хворого за допомогою стерильного розчинника, який додається в упаковці. При струшуванні із зазначеним об'ємом відповідної стерильної рідини ліофілізовані речовини швидко утворюють прозорий, вільний від механічних частинок розчин, що повинен відповідати вимогам, висунутим до парентеральних лікарських засобів.
При висушуванні методом сублімації створюються умови, при яких речовини зазнають мінімальних хімічних перетворень, тим самим зменшується кількість дестабілізуючих чинників і підвищується стабільність і якість препарату.
Процес ліофілізації проводять в асептичних умовах і розділяють на чотири етапи:
— підготування матеріалу до сублімації (наповнення водними розчинами ампул, флаконів, балок-форм та ін.);
— заморожування підготовленого матеріалу;
— власне сублімаційне висушування;
— обробка ліофілізованного продукту (закупорювання флаконів, герметизація ампул або наступний розподіл ліофілізата).
Матеріал, призначений для сублімаційного висушування, після наповнення контейнерів в асептичних умовах заморожують так, щоб утворилася максимально можлива поверхня при максимальній товщині шару 1 см. Температура заморожування залежно від виду висушуваного матеріалу може коливатися від -20 до -60 °С. Заморожений матеріал разом із контейнерами поміщають у сублімаційну камеру, що герметично закривається. У камері створюється вакуум у межах 0,133—13,33 Па й одночасно підводять тепло. Ці умови ідеальні для сублімації водяної пари без підвищення температури висушуваного матеріалу і без переходу пари в рідкий стан.
1935 рік вважається початком промислового застосування методу у світовій практиці. У колишньому CPCP спосіб сублімаційного сушіння був запатентований у 1921 році Лаппа Стражене-цьким, хоча активне застосування методу почалося з 60—70-х років. Тоді ж були розроблені сублімаційні апарати КС-30 (пізніше моделі LZ-9, LZ-45) підприємства «Фригера» (колишня Чехос-ловаччина), серія установок ТГ-5, ТГ-15, ТГ-50 фірми «Хохвакум» (колишня НДР), устаткування фірм «Юзифруа» (Франція), «Лей-больд» (Німеччина), «Едвардз», «БрізіоБази» (Італія), «Secfroid» (Швейцарія).
Сублімаційні установки складаються з охолоджувального агрегату, вакуумного насоса, сублімаційної камери (субліматора), конденсатора, системи нагрівання, системи управління і реєстрації процесу. 3 того часу, як ліофілізація стала промисловим виробничим процесом, увага розробників устаткування приділяється насамперед економічності виробництва, підвищенню продуктивності устаткування і розширенню можливості використання цього методу для одержання високоякісних лікарських препаратів.
Емульсії і суспензії для ін'єкцій. Тепер в медичній практиці використовується значна кількість суспензій і емульсій для ін'єкційного введення.
Суспензії готують в асептичних умовах диспергуванням стерильної лікарської речовини в стерильному профільтрованому розчиннику. Для поліпшення якості одержуваної продукції в деяких випадках використовують ультразвуковий вплив, що сприяє додатковому здрібнюванню і диспергуванню лікарської речовини в розчиннику, а з іншого боку, надає лікарській формі стерильність. У цих умовах розмір частинок зменшується до 1 — 3 мкм, і такі суспензії й емульсії можуть бути придатними для введення в кров'яне русло. Для підвищення стабільності в технології виробництва суспензій і емульсій використовують співроз-чинники, стабілізатори, емульгатори і консерванти.
19.12. ОСОБЛИВОСТІ ВИРОБНИЦТВА ДЕЯКИХ ІН'ЄКЦІЙНИХ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ
Застосування інфузійних препаратів має велике значення для медичної практики, тому що їх виготовлення дозволяє зменшити кількість донорської крові, уведення їх в кров'яне русло простіше; і вони сумісні з усіма групами крові людини, але в порівнянні з кров'ю більш стабільні при зберіганні, більш доступні й дешевші.
Інфузійні лікарські форми. Інфузійні препарати — найскладніша група парентеральних лікарських форм. До них належать так звані фізіологічні розчини, які за складом розчинених речовин здатні підтримувати життєдіяльність клітин і органів, не викликаючи істотних зрушень фізіологічної рівноваги в організмі. Розчини, які за своїми властивостями максимально близькі до плазми людської крові, називаються кровозамінними рідинами.
При різних патологічних станах, що супроводжуються втратою крові, шоком, порушенням водно-електролітного і кислотно-лужного стану організму, виникає необхідність введення в кров'яне русло значних об'ємів інфузійних розчинів. В основі інфузійної терапії лежить тривале парентеральне введення в організм значних об'ємів лікарських засобів, що являють собою стерильні апірогенні водні розчини або емульсії, звичайно ізотонічні плазмі крові, виявляючи вибірковість і поліфункціональну дію на організм.
Залежно від виконуваної функції при введенні в організм інфузійні розчини підрозділяють на шість груп:
1. Гемодинамічні, або протишокові препарати. Призначені для лікування шоку різного походження, заповнення об'єму крові, що циркулює, і відновлення порушень гемодинаміки. До цієї групи належать: поліглюкін, реополіглюкін, желатиноль, peo-глюман та ін. Часто до протишокових розчинів додають етанол, броміди, барбітурати, наркотичні речовини, що нормалізують порушення і гальмування центральної нервової системи; глюкозу, яка активує окисно-відновні процеси організму.
2. Дезінтоксикаційні розчини. Багато захворювань і патологічних станів супроводжуються інтоксикацією організму (інфекційні захворювання, великі опіки, ниркова і печінкова недостатність, отруєння різними токсичними речовинами та ін.). Для їх лікування необхідні цілеспрямовані дезінтоксикаційні розчини, компоненти яких повинні зв'язуватися з токсинами і швидко виводитися з організму. До таких сполук належать полівінілпіро-лідон, спирт полівініловий, гемодез, полідез неогемодез, глюко-неодез, ентеродез та ін.
3. Регулятори водно-сольового балансу і кислотно-основної рівноваги. Такі розчини здійснюють корекцію складу крові при знезводнюванні, викликаному діареєю, при набряках мозку, токсикозах тощо. До них належать сольові ін'єкційні 0,9 % і 10 %-ві розчини натрію хлориду, розчини Рінгера і Рінгера—Локка, рідина Петрова, 4,5—8,4 %-ві розчини натрію гідрокарбонату, 0,3— 0,6 %-вий розчин калію хлориду та ін.
4. Препарати для парентерального годування. Вони служать для забезпечення енергетичних ресурсів організму, доставки поживних речовин до органів і тканин, особливо післяопераційних втручань, при коматозних станах хворого, коли він не може споживати їжу природним шляхом і т. д. Представниками цієї групи є розчин глюкози 40 %-вий, гідролізат казеїну, амінопептид, амі-нокровин, фібриносол, ліпостабіл, ліпідин, ліпофундин, інтролі-під, амінофосфатид та ін.
5. Розчини з функцією переносу кисню. Вони призначені для відновлення дихальної функції крові, до них належать перфторо-вуглецеві сполуки. Ця група інфузійних препаратів знаходиться в стадії вивчення і розвитку.
6. Розчини комплексної дії, або поліфункціональні. Ці препа рати, що мають широкий діапазон дії, можуть комбінувати кіль ка вищеперелічених функцій.
Крім загальних вимог, пред'явлених до розчинів для ін'єкцій (апірогенність, стерильність, стабільність, відсутність механічних включень), до плазмозамінних препаратів висувають і специфічні вимоги. При введенні в кров'яне русло інфузійні розчини мають виконувати своє функціональне призначення, при цьому повністю виводитися з організму, не кумулюючись. Вони не повинні ушкоджувати тканини і не порушувати функції окремих органів. У зв'язку з великими об'ємами, що вводяться, кровозамінні препарати не повинні бути токсичними, не викликати сенсибілізацію організму при повторних уведеннях, не подразнювати судинну стінку і не викликати емболію. їх фізико-хімічні властивості мають бути стабільними. Багато інфузійних розчинів обов'язково повинні бути ізотонічними, ізоіонічними, ізогідричними. Іхня в'язкість має відповідати в'язкості плазми крові.
Ізотонічність — здатність розчинів мати осмотичний тиск, рівний осмотичному тискові рідин організму (плазми крові, слізної рідини, лімфи і т. д.).
Ізоіонічність — властивість ін'єкційних розчинів містити певні іони в співвідношенні і кількостях, типових для сироватки крові. Тому до складу інфузійних розчинів входять іони K+, Ca2+, Mg2+, Na+, СГ, SO2-, POj" та ін. Нині виготовляються плазмозамінні розчини, що мають у своєму складі до 40 мікроелементів, які виконують важливу фізіологічну роль.
Ізогідричність — здатність зберігати сталість концентрацій водневих іонів, рівну pH плазми крові. У крові ця сталість досягається присутністю буферів (регуляторів реакції) у вигляді карбонатної і фосфатної систем, а також білкових систем, які за природою є амфолітами й залежно від pH середовищ можуть утримувати і водневі, і гідроксильні іони. Ці системи регулюють усі впливи, спрямовані на зміну реакції середовища. Ізогідричність фізіологічних розчинів досягається введенням натрію гідрокарбонату, натрію гідрофосфату і натрію ацетату.
Фізіологічні константи деяких показників крові у нормі: значення pH крові — 7,36...7,47; в'язкість — 0,0015...0,0016 H • с/м2. Осмотичний тиск плазми крові тримається на рівні 725,2 кПа, або 7,4 атм. Температура депресії сироватки крові — 0,52 °С.
При використанні інфузійних розчинів часто виникає необхідність у тривалій їхній циркуляції при введенні в кров'яне русло. 3 цією метою додають речовини, які підвищують в'язкість розчинів, наближаючи її до в'язкості плазми крові людини: продукти білкового походження і високополімерні сполуки. 3 числа синтетичних BMC найбільш часто використовують декстран, до групи натуральних відносять желатин.
Інфузійні лікарські препарати, виготовлені методом заморожування. За кордоном останнім часом розвивається новий напрям виробництва заморожених інфузійних розчинів, що випускаються в 0,9 %-вому розчині натрію хлориду або 5 %-вому розчині глюкози в спеціальних контейнерах типу «Galaxy» або «Viaflex» місткістю 50 і 100 мл. Провідне становище у виготовленні таких препаратів посідають фірма «Travenol Laboratories Inc» (США), що є інноватором у сфері систем доставки лікарських засобів, і фірма «Baxter I.V. Systems», виробник контейнерів для заморожених інфузійних розчинів.
Суть цієї технології полягає в тому, що приготовлений стерильний розчин у контейнері заморожують і зберігають при температурі не вище -20 °С. Після розморожування розчини підлягають негайному використанню протягом 24 год або нетривалому зберіганню при температурі 2—8 °С.
Цю технологію застосовують для одержання готових до вживання інфузійних розчинів із нерозчинних у воді цефалоспорино-вих антибіотиків і антибіотиків інших груп.
Концентрати для внутрішньовенних інфузій. Інфузійні розчини випускаються як у готових до вживання формах без попереднього розведення, так і у формі концентрованих розчинів, що містять лікарські речовини в малому об'ємі носія.
Концентрати для внутрішньовенних інфузій — це стерильні розчини, призначені для інфузій після розведення до зазначеного
об'єму відповідною рідиною. Після розведення отриманий розчин має відповідати вимогам, висунутим до інфузійних розчинів.
Однією з додаткових вимог, запропонованих до концентратів, є їхня сумісність із розчинниками, використовуваними для розведення; стабільність після розведення і можливість внутрішньовенного введення.
Як розчинники концентратів для внутрішньовенних інфузій застосовуються сольові розчини і низькоконцентровані (5 і 10 %) розчини глюкози, рідше — інфузійні розчини інших груп.
Розробка концентрованих розчинів для інфузій дозволяє значно збільшити номенклатуру лікарських засобів і розширити можливості інфузійної терапії.
Емульсії для парентерального годування. Лікувальне парентеральне годування застосовується у випадках, коли внаслідок захворювання або травми споживання їжі природним шляхом неможливе або обмежене. Надходження в організм поживних речовин при парентеральному годуванні забезпечується шляхом внутрішньовенного введення спеціально призначених для цієї мети препаратів.
Виключно важливе завдання парентерального годування — задоволення білкових потреб — виконується введенням азотовмісних препаратів, які випускаються у вигляді білкових гідролізатів або розчинів синтетичних сумішей кристалічних амінокислот. Уведення цих препаратів дозволяє заповнити азотисті втрати, але практично мало впливає на загальний енергетичний баланс організму.
Загальні енергетичні потреби організму при парентеральному годуванні покриваються завдяки введенню препаратів енергетичного призначення (розчини глюкози, інших вуглеводів, багатоатомних спиртів), серед яких важливе місце займають жирові емульсії для внутрішньовенного введення. Препарати емульгованих жирів для парентерального годування порівняно з білковими і вуглеводними відрізняються найвищою енергетичною цінністю, що полегшує складання парентеральних раціонів без підвищення фізіологічно допустимих кількостей рідини, що вводиться і спостерігається при введенні розчинів, які містять вуглеводи.
Значення жирових емульсій у парентеральному годуванні не обмежене їхньою енергетичною цінністю. Рослинні жири і фосфо-ліпіди, які входять до складу цих препаратів, містять значну кількість незамінних поліненасичених жирних кислот (лінолеву, ліноленову, арахідінову), що виконують виключно важливу роль в обмінних процесах, складають постійні структурні елементи клітинних мембран (мембранні ліпіди) і є попередниками тканинних гормонів — простагландинів. До складу рослинних жирів, що емульгують, входять жиророзчинні вітаміни A, D, E, K. Жирові
емульсії, як уже було сказано, у наш час розглядаються як джерела есенціальних ліпідів для організму і як незамінні компоненти парентерального годування.
Розмір частинок диспергованої олії в емульсіях у багато разів менший від діаметра еритроцитів (7—8 мкм). Основна маса частинок у жирових емульсіях має розмір 0,5—1,0 мкм, тобто відповідає розмірам хіломікронів крові. Емульсії для парентерального годування можна віднести до лікарських форм третього покоління, тому що олія може інкорпорувати в себе ліпофільні речовини, тим самим створюючи «мікрорезервуари», що містять лікарські речовини.
Для стабілізації жирових емульсій до їх складу вводять ПАР, що утворюють навколо жирових мікрокрапель молекулярні шари, орієнтовані гідрофобними (ліпофільними) радикалами до жиру і гідрофільними до водяної фази. Так створюються структури, відомі за назвою ліпосом (ЛС).
Найчастіше як емульгатори застосовують фосфоліпіди (ФЛ), виділені з яєчного жовтка, мозку великої рогатої худоби, соняшнику, сої.
Склад емульгатора підбирається залежно від складу емульсії і концентрації нейтральних ліпідів. Це такі, що містять фосфа-тидилхолін, сфінгомієлін, фосфатидилетаноламін, фосфатидил-серин.
Фосфоліпіди практично не виявляють фармакологічної дії, але є корисними для організму енергетичними фосфоровмісними сполуками. Виконуючи функцію стабілізатора, вони є одночасно і потрібними речовинами для ослабленого організму хворого.
Обов'язковою умовою є відсутність у складі емульгаторів речовин із високою гемолітичною активністю, що утворюють малоактивний комплекс із протромбіном, що, у свою чергу, призводить до зниження швидкості взаємодії активної протромбінази з протромбіном і, отже, до уповільненого утворення продукту активації — тромбіну. Активність тромбіну знижується, а це призводить до уповільнення впливу тромбіну з фібриногеном і уповільненню утворення мономірного фібрину.
Оптимальний розмір частинок емульсій для парентерального годування (не більше 0,8—1 мкм) одержують за допомогою методів механічного й ультразвукового диспергування.
Складним питанням технології жирових емульсій є завдання їхньої стерилізації (крім емульсій, отриманих методом ультразвукового диспергування). Основним способом стерилізації є термічна обробка, однак це призводить до окиснювання фосфоліпідів і тригліцеридів, що знижує стійкість жирових емульсій при зберіганні. Більш прогресивним методом стерилізації є ультрафільтрація через різні мембранні фільтри.
Медичною промисловістю зарубіжних країн випускаються і широко використовуються в лікувальній практиці такі препарати жирових емульсій для парентерального годування, як «Інтра-ліпід» (Швеція), «Ліпофундін» (ФРН, Фінляндія), «Веноліпід» (Японія), «Ліпозин» (США) та ін. Вітчизняна фармацевтична практика (Львівський НДІ гематології і переливання крові) випускає препарат «Ліпідін», що є 20 %-вою емульсією олії соняшникової, стабілізованою 1 %-вим рослинним фосфатидилхоліном.
Дотепер визначається досить однотипний не тільки в якісному, але й у кількісному відношенні склад жирових емульсій для парентерального годування: фракціонована і спеціально очищена рослинна олія (соєва, соняшникова, маслинова та ін.) — 10—20 %, фракціоновані фосфоліпіди (соєві, яєчні) — 1,2 %, вуглеводна добавка для забезпечення ізотонічності (гліцерин, ксиліт, сорбіт) і вода для ін'єкцій. В емульсії вводять також токофероли і метіонін для досягнення антиоксидантного ефекту і поліпшення утилізації жиру.
Енергетична цінність одного флакона для всіх жирових емульсій складає 1000 ккал. Тому їх використання передбачається в післяопераційний період, при захворюваннях травного тракту, у разі непритомного стану, при вимушеному голодуванні.
Особливу групу складають жирові емульсії, що містять різні лікарські речовини, здатні доставляти препарати в певні органи і тканини — «ультраемульсії». Вони здатні проходити через ге-матоенцефалічний бар'єр, вибірково накопичуватися в гліоблас-томі і саркомі (наприклад жиророзчинний цитостатик), з їхньою допомогою можна доставляти в тканини транквілізатори, вітаміни та інші лікарські речовини.
Розробка і приготування жирових емульсій для парентерального годування, які відрізняються надвисокою дисперсністю, що зберігаються роками, нетоксичних, апірогенних, придатних для внутрішньовенного введення у великих дозах (до 200 г жиру на добу для дорослої людини) являють собою дуже складне і відповідальне завдання. Жирові емульсії для парентерального годування на сьогоднішній день найбільш складні за своєю фізико-хімічною природою препарати в трансфузіології.
У той же час не можна не враховувати, що через свої фізико-хімічні особливості ці препарати дуже вразливі до всіляких несприятливих механічних, фізичних та інших впливів, таких, як тривале зберігання при кімнатній температурі, замерзання, часте взбовтування, вплив сонячного світла тощо, що можуть призвести до порушення їх стабільності і накопичення продуктів окиснювання — пероксидів, альдегідів, кетонів, які негативно відбиваються на їхній безпечності.
Обов'язковими для висновку про придатність для клінічного застосування препаратів жирових емульсій для парентерального годування слід вважати такі дослідження:
— візуальне дослідження препарату;
— перевірка стабільності емульсії методом центрифугування;
— вимірювання діаметра мікрочастинок олії в емульсії під імерсійним мікроскопом;
— визначення pH емульсії;
— контроль стерильності;
— випробування на загальну токсичність;
— випробування на пірогенність.
Антигемолітичні емульсії. Дослідження фосфатидилетанол-аміну (ФЕ) яєчного жовтка показали, що він здатний затримувати гемоліз еритроцитів. Створення на його основі ліпідної емульсії дозволяє запобігти специфічному імунному гемолізу еритроцитів. Однак створені дотепер препарати затримують гемоліз лише на 40—60 %. Максимально високий ефект мають препарати, що містять не менше 60—65 % фосфатидилетаноламіну.
Жирові емульсії, створені на його основі, зміцнюють мембрану еритроцитів, інактивують комплемент сироватки крові і затримують гемоліз на 95—100 %. Одним із препаратів цієї групи жирових емульсій є «Амінофосфатид», що містить до 3 % фосфо-ліпідів, серед яких: 60—65 % фосфатидилетаноламіну, 20—30 % фосфатидилхоліну, 10—20 % сфінгомієліну і цереброзиду. Препарат апірогенний, нешкідливий і застосовується внутрішньовенно при лікуванні гемолітичних явищ різної етіології.
Емульсії для кровозаміни. Значне поширення одержали емульсії на основі фторовуглецевих сполук, застосування яких призначене для перенесення кисню в організмі. Роль стабілізатора в них виконують фосфоліпіди, виділені з різних природних джерел. При цьому використання ліпідних емульгаторів залежить від їх біологічної активності, структури і жирокислотного складу ліпіду. Оптимальним емульгатором цієї групи препаратів вважають фос-фоліпід, що містить 20 % фосфатилидетаноламіну, 60 % фосфатидилхоліну і 20 % холестеролу. Такий эмульгатор із високою емульгуючою активністю одержують із яєчного жовтка. Це спиртовий розчин ліпіду, який містить 18—21 % фосфатилидетаноламіну, 15—18 % холестеролу, 47—55 % фосфатидилхоліну, решта припадає на сфінгомієлін і лізофосфатидилхолін.
Основними вимогами до подібних речовин є їх нешкідливість, апірогенність, негемолітичність, що дозволяє використовувати їх при лікуванні геморагічного шоку, кардіоплегії, регіонарної пер-фузії кінцівок, кровозаміненні.
Використання ліпідних лікувальних емульсій розширює арсенал лікувальних препаратів із природної сировини. Пошуки нових лікарських засобів у цьому напрямі є актуальними.
Виробництво неводних розчинів для ін'єкцій. Рослинні олії як і раніше є основним неводним середовищем для одержання ін'єкційних розчинів із речовин, нерозчинних у воді. Технологічний процес виробництва масляних парентеральних препаратів має низку своїх особливостей:
1. Рослинні олії попередньо піддаються стерилізації при 120 °С протягом 2 год.
2. Розчинення лікарської речовини проводять у напівохоло-дженій (40—60 °С) олії. В окремих випадках для поліпшення розчинності вводять стерильні співрозчинники.
3. Масляні розчини не взаємодіють з інґредієнтами скла, і вплив ампульного скла виключається, тому їх можна поміщати в ампули, виготовлені зі скла другого класу (АБ-1).
4. При наповненні ампул неводними розчинами виникає небезпека забруднення капіляра олією, що при подальшій закупорці буде пригорати і знижувати якість запаювання. Раціональним методом наповнення слід вважати шприцевий, а запаювання проводити методом відтяжки капіляра.
5. Запаяні ампули із вмістом масляного розчину лікарської речовини стерилізують при 110 °С протягом 30 хв.
6. Визначення герметичності таких ампул проводять у воді.
7. Ампули з масляними розчинами миють у мильному розчині. Номенклатура масляних розчинів для ін'єкцій подана 20 % -вим
розчином камфори в олії, 0,5 %-вим розчином дезоксикортико-стерону ацетату, 1 і 5 %-вим розчином тестостерону пропіонату й інших гормонів, а також низкою протипухлинних препаратів для ін'єкцій.
Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 467 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 |
|