АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ВПЛИВ ДОПОМІЖНИХ РЕЧОВИН I ВИДУ ГРАНУЛЯЦІЇ НА БІОДОСТУПНІСТЬ ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН 13 ТАБЛЕТОК

Жодний фармацевтичний чинник так не впливає на дію препарату, як допоміжні речовини.

У добіофармацевтичний період ліків уведення допоміжних речовин розглядалося тільки як введення індиферентних напов­нювачів і формоутворювачів, без яких неможливо обійтися при одержанні відповідних лікарських форм.

Звичайно вибір допоміжних речовин диктувався суто техно­логічними, а нерідко і просто економічними міркуваннями. Для їх застосування потрібно було довести, що вони фармакологічно індиферентні, надають лікарській формі відповідні технологічні властивості і доступні за ціною.

Сучасна наукова фармація відмовилася від колишнього розу­міння допоміжних речовин як індиферентних формоутворювачів. Вони самі мають певні фізико-хімічні властивості, які, залежно від природи лікарської речовини, умов одержання і зберігання лікарської форми, можуть вступати в більш-менш складні взає­модії як із біологічно діючими речовинами, так і з чинниками зовнішнього середовища (наприклад, міжтканинною рідиною, вмістом шлунково-кишкового тракту і т. ін.). Таким чином, будь-які допоміжні речовини не є індиферентними і практично в усіх випадках їх застосування так чи інакше впливає на систему лі­карська речовина — макроорганізм.

Біофармація вимагає при використанні будь-яких допоміж­них речовин враховувати не тільки і не стільки можливий вплив їх на фізико-хімічні' властивості лікарських форм, скільки вплив на фармакокінетику, а через неї на терапевтичну ефективність лікарських речовин. Кожний випадок застосування допоміжних речовин вимагає спеціального дослідження, оскільки вони повинні забезпечувати достатню стабільність препарату, максимальну біо­логічну доступність і властивий йому спектр фармакологічної дії.

Необґрунтоване застосування допоміжних речовин може при­звести до зниження, спотворення або повної втрати лікувальної дії лікарського препарату. Це відбувається головним чином уна­слідок взаємодії лікарських речовин при виготовленні препаратів у самій лікарській формі або частіше після її призначення хворо­му. В основі подібних взаємодій лежать переважно явища ком-плексоутворення та адсорбції, які здатні різко змінити швидкість і повноту всмоктування діючих речовин.

Доведено, що спосіб одержання лікарських форм багато в чому визначає стабільність препарату, швидкість його вивільнення

з лікарської форми, інтенсивність усмоктування, а в остаточному підсумку — терапевтичну ефективність. Наприклад, від вибору способу грануляції при одержанні таблеток залежить ступінь ці­лості багатьох лікарських речовин у готових лікарських формах. Щодо цього особливо небажана «волога» грануляція при одер­жанні таблеток, які містять резерпін, антибіотики та інші речо­вини, оскільки вона призводить до розкладання препаратів.

1. Умови грануляції дуже впливають на розпадання таблеток.
Найчастіше застосовувані в промисловості зволожувачі — крох­
мальний клейстер і розчини желатину — для багатьох препаратів
не є оптимальними, оскільки збільшують час їх розпадання. Під­
вищення мІцності таблеток за допомогою високов'язких грану-
лювальних рідин за інших однакових умов також призводить до
збільшення часу розпадання; краще розпадання серед досить в'яз­
ких рідин звичайно забезпечують розчини полімерів: МЦ, ОПМЦ,
ПВП, ЫаКМЦ.

Шкідливий вплив гідрофобних ковзних речовин (тальку, маг­нію і кальцію стеарату), що погіршують розпад таблеток через утруднення проникнення травних рідин у пористу структуру таб­летки, суттєво знижується або повністю усувається, якщо табле-товані маси містять добре набухаючі речовини (КМЦ, МЦ).

2. Пресування досить виразно впливає на швидкість вивіль­нення препарату, що у свою чергу може порушити процес його абсорбції в місцях усмоктування.

3. Одним із методів удосконалювання біофармацевтичних вла­стивостей таблеток є створення їх на основі комплексів включен­ня циклодекстринів із лікарськими речовинами. Так, викорис­тання комплексу а-циклодекстрину істотно поліпшує розчинність дигоксину, кавінтону; спостерігається збільшення швидкості роз­чинення саліцилової кислоти в комплексі з Р-циклодекстрином.

Для підтримки концентрації лікарської речовини в організмі на певному сталому рівні при виготовленні деяких таблеток вико­ристовуються допоміжні речовини, що сповільнюють швидкість вивільнення лікарських речовин. Наприклад, розроблені таблет­ки сальбутамолу пролонгованої дії, що містять допоміжну речо­вину — акрилову смолу.

14.10. ПОКРИТТЯ ТАБЛЕТОК ОБОЛОНКАМИ

Покриття таблеток оболонками має багатостороннє значення і переслідує такі цілі:

1) захист таблеток від екстремальних чинників зовнішнього середовища (ударів, стирання тощо);

2) захист від дії чинників навколишнього середовища (світла, вологи, кисню і вуглекислоти повітря);

3) маскування неприємного смаку і запаху лікарських речо­вин, що містяться в таблетках;

4) захист від фарбувальної здатності лікарських речовин, що містяться в таблетках (наприклад, таблетки активованого вугіл­ля);

5) захист лікарських речовин, що містяться в таблетках, від кислої реакції шлункового соку;

6) захист слизової оболонки рота, стравоходу і шлунка від подразливої дії лікарських речовин;

7) локалізація терапевтичної дії лікарських речовин у певно­му відділі шлунково-кишкового тракту;

8) запобігання порушень процесів травлення в шлунку, мож­ливих при нейтралізації шлункового соку лікарськими речовина­ми основного характеру;

9) пролонгування терапевтичної дії лікарських речовин у таб­летках;

10) подолання несумісності різних речовин, що знаходяться в одній таблетці, уведенням їх до складу оболонки і ядра;

11) поліпшення товарного вигляду таблеток і зручності їх за­стосування.

При покритті таблеток оболонками застосовують різні допо­міжні речовини, які умовно можна поділити на такі групи: адге-зиви, що забезпечують прилипання матеріалів покриття до ядра і один до одного (цукровий сироп, ПВП, КМЦ, МЦ, АФЦ, ОПМЦ, ЕЦ, ПЕГ тощо); структурні речовини, які утворюють каркаси (цукор, магнію оксид, кальцію оксид, тальк, магнію карбонат ос­новний); пластифікатори, що надають покриттям властивості пла­стичності (рослинні олії, МЦ, ПВП, КМЦ, твіни та ін.); гідрофобі-затори, що надають покриттям властивості вологостійкості (аеросил, шелак, поліакрилові смоли, зеїн); барвники, які слу­жать для поліпшення зовнішнього вигляду або для позначення терапевтичної групи речовин (тропеолін 00, тартразін, кислотний червоний 2C, індигокармін та ін.); коригенти, які надають по­криттю приємного смаку (цукор, лимонна кислота, какао, вані­лін та ін.).

Застосовується понад 50 найменувань плівкоутворювачів.

Таблеткові покриття в залежності в і д ї x н ь о г о с к л а д у і c п о c о б у н а н e c e н н я поділяють на такі групи:

1. Пресовані (або сухі) покриття.

2. Плівкові покриття.

3. Дражовані покриття (нанесення цукрової оболонки).

14.10.1. ПРЕСОВАНІ ПОКРИТТЯ

Нанесення оболонок пресуванням («сухі»покриття) здійснюють за допомогою таблеткових машин типу «Драйкота» англійської фірми Манесті або вітчизняної РТМ-24 Д. Машина являє собою здвоєний агрегат, який складається з двох роторів (рис. 14.10).

На першому роторі звичайним способом пресуються таблетки — ядра двоопуклої форми, які за допомогою спеціально транспортного пристрою подаються на другий ротор, де відбувається нанесення покриття. Нанесення покриття пресуванням відбувається таким чином. Спочатку заповнюється гніздо матриці порцією грануляту, необхідного для утворення нижньої частини (половини) покриття, потім на гранулят по спеціальних напрямних з першого ротора подається таблетка-ядро, на яку наноситься покриття. Після фік­сації таблетки точно по центру гнізда матриці нижній пуансон тро­хи опускається, після чого опускається верхній пуансон, який тро-

хи впресовує табле^ку-ядро в порцію грануляту, що знаходиться під нею, або створює над таблеткою простір для заповнення другою порцією грануляту. Після подачі цієї порції остаточно форму­ється покриття шляхом пресування, яке здійснюється одночасно верхнім і нижнім пуансонами. На останній стадії здійснюється ви­штовхування таблетки, яка вже покрита оболонкою.

Продуктивність машини 10 500 табл./год.

До вад цього методу належать: значна витрата матеріалу для покриття, збільшення маси і розміру таблеток, нерівномірність оболонки за товщиною, труднощі в переробці браку, порушення центрування ядра, значна пористість покриттів, що призводить до збільшення об'єму внаслідок набухання таблеток-ядер при по­глинанні ними вологи з повітря, яке проникає крізь пори обо­лонки. При цьому відбувається утворення тріщин у пресованій оболонці або навіть її відшаровування.

Однак головною перевагою цього методу покриття є вилучен­ня використання в технології розчинників. Тому пресовані по­криття раціонально застосовувати для гігроскопічних і чутливих до дій вологи таблеток (антибіотиків).

3 метою пролонгації ефекту діючої речовини його вводять до складу як ядра, так і покриття. Покриття швидко розпадається в шлунку (початкова доза), а ядро (таблетка) поступово розпадаєть­ся, підтримуючи певну сталу концентрацію речовини в організмі. Цей метод дозволяє перебороти несумісність різних речовин, які знаходяться в одній таблетці, уводячи їх до складу оболонки і ядра.

14.10.2. ПЛІВКОВІ ПОКРИТТЯ

Плівковим покриттям називається тонка (завтовш­ки 0,05—0,2 мм) оболонка, яку утворює на таблетці після виси­хання нанесений на її поверхню розчин плівкоутворювальної ре­човини. Воно має такі переваги:

1. Можливість вибіркової розчинності таблеток у шлунку або кишечнику.

2. Регулювання швидкості адсорбції лікарських речовин.

3. Можливість суміщення в одній лікарській формі несуміс­них лікарських речовин.

4. Збереження фізичних, хімічних і механічних властивостей ядер таблеток при нанесенні плівкових покриттів.

5. Збереження первісних геометричних параметрів таблеток, їхньої форми, маркування, фірмових позначок.

6. Зменшення маси об'єму плівкового покриття порівняно з дражованим.

7. Можливість автоматизації процесу покриття, інтенсифіка­ції виробництва і скорочення виробничих площ.

Залежно в і д p о з ч и н н о с т і плівкові покриття поділяють на такі групи:

а) водорозчинні покриття;

б) покриття, розчинні в шлунковому соку;

в) покриття, розчинні в кишечнику;

г) нерозчинні покриття.

Водорозчинні покриття і покриття, розчинні в шлунку. Водо­розчинні покриття поліпшують зовнішній вигляд таблеток, кори­гують їхній смак і запах, захищають від механічних ушкоджень. Покриття, розчинні в шлунку, захищають таблетки від дії вологи повітря; вони руйнуються в організмі протягом 10—30 хв.

Для одержання водорозчинних покриттів поліетиленоксид і по-лівінілпіролідон наносять на таблетки у вигляді 20—30 %-вих розчинів у 50—90 %-вому етиловому або ізопропіловому спирті, метилцелюлозу і натрієву сіль карбоксиметилцелюлози — у ви­гляді 4—7 %-вих водних розчинів.

Покриття, розчинні в шлунковому сокові, являють собою бен-зиламіно- і діетиламінобензилцелюлозу, гс-амінобензоат, сахаро­зу, глюкозу, фруктозу, маніт, вінілпіридин, зеїн і желатин.

Покриття, розчинні в кишечнику. Такі покриття захищають лікарську речовину, що міститься в таблетці, від дії кислої реак­ції шлункового соку, захищають слизову оболонку шлунка від подразливої дії деяких ліків, локалізують лікарську речовину в кишечнику, пролонговуючи деякою мірою її дію. Кишково-роз­чинні покриття мають також більш виражений, ніж у переліче­них вище груп покриттів, вологозахисний ефект.

Процес розчинення ентеросолюбільних оболонок в організмі обумовлений дією на них комплексу ферментів і різних солюбілі-зувальних речовин, що містяться в кишковому соку.

Для одержання кишково-розчинних покриттів як плівкоутво-рювачів використовуються високомолекулярні сполуки з власти­востями поліелектролітів з великою кількістю карбоксильних груп. Вони дисоціюють у нейтральному або лужному середовищі з утво­ренням нерозчинних солей. Використовуються природні речови­ни: шелак, карнаубський віск, казеїн, кератин, парафін, церезин, спермацет, цетиловий спирт, а також синтетичні продукти, стеа­ринова кислота в поєданні з жирами і жовчними кислотами, бу-тилстеарат, фталати декстрину, моносукцинати ацетил, метил-фталілцелюлози.

Найчастіше для одержання кишково-розчинних покриттів використовують ацетилфталілцелюлозу як речовину, найбільш стійку до дії шлункового соку. Перелічені плівкоутворювачі на­носять на таблетки у вигляді розчинів в етиловому, ізопропілово­му спирті, ацетоні або в сумішах зазначених розчинників. Для одержання забарвлених оболонок у розчини додають пігменти і барвники.

Кишково-розчинні покриття витримують (2—4 год і більше) дію шлункового соку, що дозволяє таким таблеткам у незмінному вигляді пройти через шлунок; у кишковому ж сокові вони розпа­даються протягом 1 год, забезпечуючи вивільнення лікарської ре­човини в кишечнику.

Нерозчинні покриття. Основне призначення покриттів цього типу — захист таблетки від механічного ушкодження і від дії атмосферної вологи, усунення неприємного запаху і смаку лікар­ської речовини, пролонгування її дії. До них належать етилцелю­лоза, монолаурат поліетиленсорбіту, поверхнево-активні речови­ни тощо. Механізм вивільнення лікарської речовини з таблеток із нерозчинними оболонками такий. Після надходження таблетки в шлунково-кишковий тракт травильні соки проникають крізь мікропори оболонки і спричиняють або розчинення вмісту таблет­ки, або її набухання. У першому випадку розчинені речовини ди­фундують через плівку в зворотному напрямку — у шлунково-кишковий тракт під дією різниці концентрацій, у другому — оболонка розривається через збільшення об'єму таблетки, після чого лікарська речовина вивільняється звичайним способом.

Вимоги до плівкоутворювальних речовин:

1. Цілковита безпечність для організму.

2. Добра розчинність у широко доступних органічних розчин­никах.

3. Чудові плівкоутворювальні властивості.

4. Хімічна індиферентність.

5. Стійкість при тривалому зберіганні (збереження в незмін­ному стані міцності, еластичності й розчинності).

6. Доступність.

14.10.3. СПОСОБИ НАНЕСЕННЯ ПЛІВКОВИХ ПОКРИТТІВ

У промисловому виробництві існують три способи на­несення плівкових покриттів на таблетки:

1. Занурення в розчин плівкоутворювальної речовини.

2. Нашаровування в дражувальному котлі.

3. Одержання покриття в суспендованому шарі.

Перший спосіб побудований на зануренні таблеток по черзі, то одним, то другим боком в покривний розчин. Таблетки фіксують­ся за допомогою вакууму на металевому перфорованому листі спе­ціальної машини, продуктивність якої складає 5—8 тис. покри­тих таблеток за годину. Машини такого типу випускаються фірмою Артур Колтон. Цей спосіб досить складний і придатний лише для нанесення на таблетки в'язких, але не занадто клейких розчинів.

Нині у зв'язку з недостатньо високою продуктивністю він засто­совується рідко.

Найбільш розповсюджено застосовується спосіб нанесення плів­кових покриттів у дражувальному котлі. Цей спосіб недорогий, застосовується для розчинів практично будь-якої в'язкості, має високу продуктивність. Для нанесення покриття двоопуклі таб­летки поміщають у дражувальний котел, який під час роботи обер­тається зі швидкістю 20—25 об/хв. Перед початком процесу по­криття з поверхні таблеток потужним повітряним струменем здувається пил. Покривний розчин вводять у котел шляхом пері­одичного розбризкування за допомогою встановлених в отворі котла форсунок. Для висушування оболонок таблетки обдувають у кот­лі струменем повітря.

Для нанесення покриття у псевдозрідженому шарі використо­вується установка, конструкція якої майже не відрізняється від установки типу СГ, застосовуваної для одержання грануляту. Форсунки для розбризкування покривного розчину встановлюють­ся в нижній або верхній частині робочої камери апарата. Певну кількість таблеток поміщають у робочу камеру, включають вен­тилятор (компресор), і під дією повітряного потоку, що утворю­ється, маса таблеток переводиться у псевдозріджений стан. Без­посередньо після цього з певною швидкістю в камеру подається покривний розчин. Швидкість надходження розчину визначаєть­ся його в'язкістю, швидкість руху повітря в апараті — розміром камери і кількістю таблеток, що знаходяться в ній. Тривалість процесу нанесення покриття залежить від необхідної товщини оболонки і коливається від 15 до 45 хв. Після закінчення пульве­ризації розчину швидкість руху повітря трохи збільшують, при цьому утворення плівкової оболонки відбувається найбільш ефек­тивно, процес висушування покриття значно скорочується порів­няно з іншими способами.

Плівкове покриття трохи збільшує вагу таблеток. Завдяки використанню летких органічних розчинників можна обійтися без тривалої стадії висушування оболонок. Процес нанесення плівко­вого покриття триває 2—4 год.

Плівкові покриття можна наносити не тільки на таблетки, але й на гранули або на частинки порошкоподібного матеріалу.

Основною вадою процесу нанесення плівкових покриттів у про­мислових масштабах є значне збільшення концентрації парів, найчастіше отруйних і вогненебезпечних органічних розчинників у приміщеннях цехів, що вимагає прийняття відповідних заходів протипожежної безпеки, установлення потужної припливно-ви­тяжної вентиляції і безпеки робітників.

У виробництві для нанесення плівкових покриттів на основі органічних розчинників використовують установки УПТ-25 і УЗЦ-25 (рис. 14.11).

Установка замкнутого циклу УЗЦ-25 здатна вловлювати пари розчинників, регенерувати їх і знову пускати у виробництво.

Установка працює таким чином: у дражувальний котел 6, що обертається від привода 4, завантажуються таблетки, які підляга­ють покриттю. Система ізолюється. У блоці 7, що має два апарати з мішалкою, готують покривний розчин. Система трубопроводів 3 заповнюється азотом.

На пульті керування 8 задаються параметри процесу — темпе­ратура осушувального повітря, час розпилення розчину; на дозу­вальному насосі задається витрата розчину. Вентилятором 13 азот подається в калорифер 12, де нагрівається до заданої температури, потім, потрапляючи в котел 6, омиває таблетки 10, що перемішу­ються, на які за допомогою розпилювача 11 наноситься покривний розчин. Азот із парами розчинника надходить у конденсатор 2, де розчинник конденсується і збирається в збірнику 14. За необхід­ності до конденсатора підключається водоохолоджувальна установ­ка 1. Осушений азот знову надходить на вентилятор.

Цей цикл повторюють багаторазово до повного покриття таб­леток. Після закінчення покриття розгерметизовують кожух дра-

жувального котла 9, для чого попередньо із системи за допомогою вакууму видаляють азот із парами розчинника. Котел відчиня­ють, і залишок парогазової суміші видаляють з нього місцевим відсмоктуванням 5. Покриті таблетки вивантажуються при нахи­лі котла.

Дражовані покриття. Дражоване (від франц. dragee — нане­сення цукрової оболонки) покриття — це найдавніший тип таблет­кових оболонок, що застосовувався ще на початку XX століття. Основним призначенням цих оболонок є захист таблеток від дії зовнішніх чинників, маскування неприємного смаку і запаху лі­карської речовини, поліпшення зовнішнього вигляду таблеток. Іноді до складу оболонок додають речовини, що захищають таб­летку від дії шлункового соку.

Утворення дражованих оболонок здійснюється в дражуваль-них котлах або обдукторах, які можуть мати такі форми: куляс­ту, еліпсоїдну і грушоподібну. Найбільш поширена еліпсоїдна фор­ма, переваги її полягають у можливості більшого завантаження таблетками і створенні великого тиску на них. Крім того, у кот­лах такого типу створюються оптимальні обертальні рухи дражо­ваних таблеток, що прискорюють і поліпшують умови нанесення оболонки.

Форма котла, ступінь його завантаження, швидкість обертан­ня, нахил котла до горизонталі, а також площа поверхні дра­жованих таблеток значно впливають на якість покриття. Опти­мальна швидкість котла — 18...20 об/хв, кут нахилу котла до горизонталі — 30...45⁰, оптимальне завантаження — 25...30 % від місткості котла.

Дражована таблетка складається з таблетки-ядра, що містить лікарську речовину, і покриття, яке містить комплекс допоміж­них речовин.

Таблетка-ядро повинна бути механічно міцною. Це зумовлено тим, що на таблетку при дражуванні діють чотири чинники:

— сумарна маса таблеток, яка залежить від величини заван­таження котла (зі збільшенням завантаження і швидкості обер­тання котла зростає можливість руйнації таблеток);

— вільне падіння таблеток із верхньої точки котла, що обер­тається, на нижню (ця сила прямо пропорційна масі таблеток і висоті, з якої вони падають);

— кінетична енергія таблеток, що обертаються, у котлі (таб­летка не просто довільно падає, а створюється обертальний мо­мент, сила якого залежить від маси таблетки і швидкості обер­тання котла);

— розклинювальний ефект рідин, застосованих при дражу­ванні.

Таблетки, що підлягають дражуванню, не повинні мати плос­ку форму, щоб запобігти їх злипанню. Для дражування рекомен­дуються два типи таблеток:

— із середнім овалом поверхні, глибина кривизни складає близько 15 % від діаметра, висота по центру — 25...30 % від діа-метра(Я = 0,75d);

— із стандартною кривизною поверхні (малий овал), глибина кривизни складає 10 % від діаметра, висота по центру — не мен­ше 25 % від діаметра таблетки (R — l,ld).

До 1975 року на вітчизняних хіміко-фармацевтичних заводах існувала технологія покриття таблеток методом цукрово-борош­няного дражування.

Стадії технологічного процесу дражування:

1) обволочення, або ґрунтування;

2) нашаровування, або накатування;

3) згладжування, або полірування;

4) глянсування.

Обволочення, або ґрунтування полягає в тому, що таблетки, ру­хаючись у дражувальному котлі, зволожуються цукровим сиропом 64—70 %-вої концентрації та обсипаються пшеничним борошном або ж сумішшю його з магнію карбонатом основним. Після обси­пання таблетки обертаються 25—30 хв, після чого їх сушать теп­лим повітрям (40—50 °С) протягом наступних 30—40 хв. Операції зволоження таблеток, обсипання, вільного обертання і висушуван­ня повторюють 2—3 рази. Стадія обволочення, якщо в цьому є не­обхідність, застосовується для ізоляції таблетки-ядра від проник­нення вологи, особливо на початку зволоження таблеток.

За стадією обволочення іде стадія нашаровування, або нака­тування. У цілому технологічному циклі дражування — це най­важливіша стадія, оскільки саме тут відбувається в основному утворення всієї оболонки.

На цій стадії деякі заводи застосовують цукрово-борошняне тісто для нашаровування, на інших — таблетки зволожують цук­ровим сиропом і обсипють магнію карбонатом основним або ж сумішшю його з пшеничним борошном в однакових кількостях. Після одноразової подачі цукрово-борошняного тіста таблеткам надають вільного обертання, перемішуючи їх у котлі протягом 30—40 хв. Потім таблетки сушать теплим повітрям протягом 20— 30 хв. Операції подавання тіста, вільного обертання, сушіння таб­леток повторюють багаторазово до отримання певної ваги табле­ток.

За стадією нашаровування іде стадія згладжування, або полі­рування, яку здійснюють за допомогою цукрового сиропу з дода­ванням невеликих кількостей желатину (до 1 %) і барвників. На цій стадії відбувається усунення нерівностей, шорсткостей.

Останньою стадією процесу дражування є стадія глянсування, тобто надання таблеткам блиску, гарного товарного вигляду. Ії можна здійснювати двома способами.

Застосовуючи перший спосіб, готують глянсувальну мастику такого складу, %:

воску бджолиного — 45;

масла вазелінового — 45;
тальку — 10.

Глянсувальну мастику в кількості 0,05—0,06 % руками нано­сять на теплі таблетки, що обертаються, і надають можливість їм вільно обертатися упродовж 30—40 хв. Потім таблетки обсипають невеликою кількістю тальку для прискорення одержання глянсу. Застосовуючи другий спосіб, відполіровані таблетки виванта­жують із котла і поміщають у спеціальний котел, стінки якого вкриті воском. Включають обертання котла на 1,5—2 год та та­ким чином одержують глянець.

Цукрово-борошняне дражування має і деякі суттєві вади. До­слідження показали, що в процесі зберігання в результаті окис­них процесів і ензиматичного розщеплення білкових речовин у борошні утворюються вільні органічні кислоти з виділенням га­зоподібних речовин, що призводить до згіркнення. Унаслідок цього борошно, що входить до складу покриття, погіршує його фізико-механічні властивості і часто призводить до розтріскування по­криття.

Цукрово-борошняне тісто, що застосовується при дражуванні, за своєю консистенцією не гомогенне, і покриття, яке одержують на його основі, не дає рівної однорідної поверхні. Борошняне тіс­то утруднює можливість механізувати та автоматизувати процес. Крім того, цукрово-борошняне дражування досить трудомісткий і тривалий процес.

У зв'язку з вищевикладеним професором П. Д. Пашнєвим (Хар­ків) розроблений новий спосіб покриття таблеток — суспензійний метод дражування.

Склад суспензії, %
Цукор — 58,00

Вода — 24,85

Полівінілпіролідон — 0,75

Аеросил — 1,00

Магнію карбонат основний — 13,40

Титану діоксид — 2,00

Поєднання цукру і води являє собою 70 % -вий цукровий си­роп, який є носієм суспензії.

Полівінілпіролідон (ПВП) — високомолекулярна сполука вініл-піролідону. У розчині молекули ПВП, приєднуючись одна до одної,

утворюють просторову сітку. Молекули цукру, розчинені у воді, опиняються в чарунках сітки.

У процесі сушіння таблеток вода, що знаходиться в окремих чарунках сітки, видаляється. Цукор, що там залишився, криста-лізуючись, не має можливості з'єднуватися в агломерати. При цьому утворюються дрібнодисперсні кристали, які менш крихкі і більш пластичні.

Аеросил (аморфний силіцію діоксид), що застосовується в су­спензії, є її стабілізатором. Механізм стабілізації полягає в тому, що на поверхні частинок аеросилу є силанолові групи, які за до­помогою водневих містків із водою утворюють гель. Гель, що утво­рився, перешкоджає седиментації завислих частинок. Магнію карбонат основний — наповнювач. Титану діоксид — барвник (пігмент).

Стадії суспензійного методу дражування таблеток:

1) нанесення на таблетки покриття із знебарвленої суспензії;

2) нанесення на таблетки покриття із забарвленої суспензії або забарвленого сиропу;

3) глянсування таблеток.

Суспензійне дражування таблеток здійснюють як на звичай­них дражувальних котлах, так і на автоматичних лініях фірми «Штенберг» (Німеччина) і «Пелегріні» (Італія).

Технологічний режим дражування полягає ось у чому.

У дражувальний котел завантажують попередньо обкачані і обезпилені таблетки-ядра в кількості 25—30 % від місткості кот­ла. Включають привід котла і на таблетки, що обертаються, пода­ють 2—2,5 % суспензії методом поливу або ж розбризкування за допомогою форсунки. Таблеткам дають «розкачатися» протягом 4—5 хв. Кут нахилу котла до горизонталі складає 45°, швидкість обертання його 20—25 об/хв. Після цього таблетки сушать теп­лим повітрям (40—45 °С) протягом 3—4 хв.

Операції подачі суспензії, обкачування і сушіння повторюють багаторазово до отримання певної маси таблеток.

Режим нанесення забарвленого покриття на основі забарвле­ної суспензії або сиропу і глянсування таблеток описаний вище.

Суспензійний метод покриття таблеток дозволив автоматизу­вати процес, зменшити трудовитрати, підвищити продуктивність праці в 3—5 разів.

Нова технологія поліпшила якість покритих таблеток:

а) знизилася їхня середня вага;

б) покращився товарний вигляд;

в) підвищилася стабільність покритих таблеток — термін при­
датності препаратів збільшився з 1 року до 4 років;

г) виключено харчовий продукт — борошно, яке призводило
до розтріскування покриття.

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 742 | Нарушение авторских прав