ПРЕПАРАТИ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ
Інсулін — Insulinum (від лат. insula — острів) — гормон підшлункової залози, який виробляється Р-клітинами острівців Лангерганса. Хімічна природа його — білок. Молекула інсуліну людини складається з двох поліпептидних ланцюгів — А і В, з'єднаних двома дисульфідними зв'язками. А-ланцюг містить 21, а В-ланцюг — 30 амінокислотних залишків. Молекулярна маса інсуліну 58 000.
Вперше 1921 року в Торонто канадські дослідники Ф. Г. Бен-тинг і Ч. X. Бест виділили інсулін із підшлункової залози собаки при обробці її підкисленим етанолом. Перші кристали інсуліну було отримано 1952 року, завдяки застосуванню новітніх методів очищення гормону (імуноелектрофорезу і високоефективної рідинної хроматографії) від інших гормональних речовин. Нині існує кілька технологій виділення інсуліну з підшлункових залоз великої рогатої худоби і свиней. Нижче наведено найбільш перспективний спосіб, який застосовується на фармацевтичних підприємствах.
Одержання інсуліну складається з таких стадій:
1. Здрібнювання заморожених підшлункових залоз і екстракція кислим спиртовим розчином.
2. Осадження баластових білків (pH = 7,5) і звільнення їх від ліпідів.
3. Ізоелектричне осадження фракції інсуліну (при pH = 5,5) і осадження спиртом, ацетоном, ефіром.
4. Очищення інсуліну: осадження солями, фракціонування методами хроматографії, гель-фільтрації та ін.
5. Осадження інсуліну у вигляді кристалів.
6. Переосадження цинку-інсуліну.
Свіжі або заморожені підшлункові залози здрібнюють на м'ясорубці і екстрагують способом бісмацерації перший раз 80— 85 %-вим етанолом у реакторі з мішалкою. Другий раз екстрагують 57 %-вим етанолом, підкисленим кислотою ортофос-фатною (хлороводневою або сульфатною) до значення pH = 2,8...3. Екстракцію проводять 1,5—4 год при постійному перемішуванні. Підкислений спирт сприяє інактивації ферменту трипсину, що знаходиться в підшлунковій залозі, завдяки чому вдається зберегти інсулін у незмінному стані. На Мінському заводі ендокринних препаратів використовують роторно-пульсаційний апарат для екстракції, що значною мірою визначає інтенсивність екстрагування інсуліну (1,5 год).
Отримані витяжки об'єднують, залишають на холоду на 48 год для звільнення від небажаних білків, які випадають у вигляді осаду. Осад відокремлюють центрифугуванням і видаляють. Потім для виділення і очищення інсуліну застосовують іонообміну хроматографію (найбільш прогресивний спосіб очищення). Здійснюють сорбцію інсуліну з прозорої рідини на макропористому суль-фокатіоніті КУ-33-30/100 при значенні pH = 3,0...3,3 у режимі псевдозрідження. Жир видаляють промиванням катіоніту 65— 67 %-вим етанолом, при цьому баластові білки видаляють промиванням розчином 0,3 моль/л ацетатного буфера (pH = 5,3).
Десорбцію інсуліну здійснюють швидко спочатку розчином 0,01—0,05 моль/л амонійного буфера (при pH = 10), потім підкислюють кислотою хлороводневою до значення pH = 4,5 і додають ацетон. Осад баластових речовин, який випав, видаляють. Інсулін осаджують розчином цинку ацетату (при pH = 6,2) — одержують цинк-інсулін, який очищають кристалізацією. Цинк-інсулін розчиняють у воді, підкисленій кислотою лимонною до значення pH = 2,8. Розчин відстоюють протягом 1 год, осад баластових білків, який випав, видаляють фільтруванням через кізельгур. Фільтрат змішують з ацетоном, додають цинку хлорид і фенол, охолоджують до температури 0 °С. Для повільної кристалізації інсуліну створюють умови з послідовною поступовою зміною pH розчину.
Розчин підлужують до значення pH = 8,5; залишають на 2—3 хв, потім створюють значення pH = 6,8, перемішують 1 год; при значенні pH = 6,5 перемішують 2 год; при значенні pH = 6,2 і 6,0 перемішують 2 год і відстоюють 20 год; при значенні pH = 5,8 перемішують 2 год і відстоюють 48—96 год при температурі 5 °С. Кристали інсуліну, що випали, відокремлюють центрифугуванням, промивають на воронці Бюхнера спочатку крижаною водою очищеною, потім ацетоном та ефіром. Сушіння проводять на повітрі, у витяжній шафі і ексикаторі.
Багато фармацевтичних підприємств і компаній проводять широкомасштабні дослідження з удосконалення технології одержання інсуліну. Так, данська компанія «Ново індастрі» виробляє людський інсулін методом, в основі якого лежить заміна залишку аланіну в В-ланцюзі на залишок треоніну. Цього вдалося досягти ферментативним заміщенням з наступною хроматографічною очисткою продукту, унаслідок чого був отриманий однокомпонентний інсулін людини, який містить 99 % чистого препарату.
Дослідження американської компанії «Елі Ліллі» привели до більш високого технічного рівня виробництва і процесів очищення інсуліну. Починаючи з 1980 року всі інсуліни, що випускаються, виготовляються із застосуванням іонообмінної хроматографії на стадії додаткового очищення.
Компанія «Елі Ліллі» — один із найбільших центрів з розробки технології створення інсуліну методами генної інженерії. Зокрема в непатогенних Е-12 штамах клітин E. Coli здійснений біосинтез інсуліну. Для цього на PHK проінсуліну за допомогою зворотної транскриптази синтезували її ДНК-копію. Молекула проінсуліну зсідається і після утворення дисульфідних зв'язків утворює молекулу інсуліну. Стадія суворого очищення, пов'язана з виробництвом людського інсуліну на основі рекомбенантної ДНК, містить у собі ізоелектричне осадження і кристалізацію, гель-фільтраційну та іонообмінну хроматографії.
На сьогодні випускається декілька різновидів інсуліну.
Інсулін для ін'єкцій (Insulinum pro injectionibus) одержують розчиненням кристалічного інсуліну у воді, підкисленій кислотою хлороводневою до значення pH = 3,0...3,5. До розчину додають солюбілізатор (1,6—1,8 % гліцерину) і як консервант використовують фенол (0,25—0,3 %). Розчин стерилізують фільтруванням крізь стерилізувальні фільтри. В 1 мл міститься 40 або 80 ОД.
Суінсулін (Suinsulinum) — розчин кристалічного інсуліну, одержаного з підшлункової залози свиней, в ацетатному буфері. Розчин має значення pH — 7,0...7,5; як консервант застосовують ні- пагін. В 1 мл міститься 40 або 80 ОД.
Застосовують обидва препарати головним чином для лікування цукрового діабету. Вони виявляють відносно нетривалу цукро-
знижувальну дію. Ефект звичайно настає через 15—20 хв після ін'єкції, загальна тривалість дії до 6 год. Суінсулін рідше спричиняє алергічні реакції.
Форма випуску по 5 або 10 мл у флаконах, укупорених ґумо-вими пробками та алюмінієвими ковпачками.
Випускають низку пролонгованих препаратів інсуліну.
Суспензія інсулін-протаміну для ін'єкцій (Suspensio Insulin-protamini pro injectionibus). Готують із кристалічного інсуліну
3 додаванням протаміну сульфату і натрію фосфату двозаміщено-го; консервується метакрезолом, фенолом або ніпагіном із додаванням гліцерину. Цукрознижувальний ефект настає через 2—
4 год після ін'єкції і триває 16 — 18 год.
Суспензія цинк-інсуліну аморфного для ін'єкцій (Suspensio Zinc-insulini amorphi pro injectionibus). Це стерильна суспензія інсуліну з цинку хлоридом в буферному (ацетатному) розчині. Готують із кристалічного інсуліну, що знаходиться в суспензії у вигляді аморфних частинок, нерозчинних у воді. Містить в 1 мл 40 або 80 ОД інсуліну і відповідно 80 або 160 мкг цинку. Консервується фенолом (0,25—0,3 %), pH = 7,1...7,5. Цукрознижувальний ефект настає через 1—1,5 год, триває 10 —12 год.
Суспензія цинк-інсуліну для ін'єкцій (Suspensio Zinc-insulini pro injectionibus). Стерильна суспензія цинк-інсуліну аморфного і цинк-інсуліну кристалічного у відношенні 3: 7 в ацетатному буфері. Містить в 1 мл 40 ОД інсуліну і 80—100 мкг цинку; pH = 7,1...7,5. Цукрознижувальний ефект настає через 2—4 год, поступово підсилюється, досягає максимуму через 8—10 год і триває 20—24 год. За характером дії суспензія близька до закордонного препарату «Insulinum lente».
Протамін цинк-інсулін для ін'єкцій (Protamin Zinc-insulinum pro injectionibus). Одержують шляхом додавання до розчину кристалічного інсуліну розчину протаміну сульфату цинку хлориду і натрію фосфату. Стерильна водяна суспензія білого кольору, при струшуванні не повинна містити великих частинок. При зберіганні розшаровується з утворенням осаду і безбарвної рідини. Консервується фенолом (0,25—0,3 %); pH = 6,9...7,3. В 1 мл міститься 40 ОД інсуліну. Ефект настає через 3—6 год після введення і триває 24—36 год.
Суспензія цинк-інсуліну кристалічного для ін'єкцій (Suspensio Zinc-insulini pro injectionibus). Стерильна суспензія інсуліну з цинку хлоридом в буферному (ацетатному) розчині. Інсулін знаходиться у вигляді кристалів, нерозчинних у воді. Містить в 1 мл 40 ОД інсуліну і 80—100 мкг цинку; pH = 7,1...7,5. Цукрознижувальний ефект настає через 6—8 год, усього триває 30—36 год. За характером дії ця суспензія близька до закордонного препарату «Insulinum ultralente».
Останнім часом розроблено нові, очищені від проінсуліну і високомолекулярних білків, препарати інсуліну. Вони краще переносяться, не спричиняють алергічних реакцій. До цієї групи належать: моноінсулін; суспензія інсуліну — семілонг; суспензія інсуліну — лонг і ультралонг. Моноінсулін — препарат нетривалої дії, містить кристалічний свинячий інсулін і застосовується при тих самих показаннях, що й суінсулін. Інші три є препаратами пролонгованої дії:
а) суспензія інсуліну — семілонг схожа за дією на інсулін «Се- міленте» або суспензію цинк-інсуліну аморфного для ін'єкцій; тривалість дії 10—12 год;
б) суспензія інсуліну — лонг схожа за дією на інсулін «Ленте» або суспензію цинк-інсуліну для ін'єкцій; тривалість дії 20—24 год;
в) суспензія інсуліну — ультралонг схожа за дією на інсулін «Ультраленте» або суспензію цинк-інсуліну кристалічного для ін'єкцій; тривалість дії 30—36 год. Застосовують ці препарати так само, як і відповідні їм пролонговані препарати.
11.2. ПРЕПАРАТИ ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ
Тиреоїдин (Thyreoidinum). Гормональний препарат, одержаний із висушенихзнежирених щитовидних залоз забійної худоби. Це порошок жовтувато-сірого кольору із слабким запахом, характерним для висушених тваринних тканин. Нерозчинний у воді, спирті та інших розчинниках.
Щитовидні залози видаляють негайно після забою у нормально розвинутих і здорових тварин на бойнях або м'ясокомбінатах. Для виробництва препарату їх заморожують при температурі від -8 до -12 °С і доставляють у морозильних камерах для переробки. Перед переробкою відібрані залози розморожують, швидко миють у воді, очищають від сторонніх тканин, що їх оточують: жиру, сполучних тканин, м'язів, великих судин тощо. Потім щитовидні залози здрібнюють у м'ясорубці, отриману кашку розкладають на плоскі емальовані листи і висушують у вакуум-су-шильній шафі при температурі, що не перевищує 40 °С. Після дбайливого висушування матеріал знежирюють в апараті Сокс-лета органічними розчинниками з низькою температурою кипіння, які добре витягають жири. Залишки органічних розчинників видаляють із сировини просушуванням у вакуум-сушарках при температурі не вище 40 °С. Суху знежирену масу здрібнюють у фарфорових кульових млинах. Препарат стандартизують за вмістом органічно зв'язаного йоду, якого повинно бути 0,17—0,23 %. За необхідності препарат розбавляють молочним цукром. Дія тиреоїдину пов'язана з наявністю в ньому двох гормонів: тироксину
і трийодтироніну (в організмі обидва є лівообертальними ізомерами). Хімічний тироксин відрізняється від трийодтироніну наявністю в молекулі одного додаткового атома йоду.
Тиреоїдин призначають усередину у разі недостатньої функції щитовидної залози.
Випускають препарат у вигляді порошку або таблеток, покритих оболонкою по pH = 0,05 і 0,1. Зберігають у сухому, прохолодному, захищеному від світла місці.
Трийодтироніну гідрохлорид. На сьогодні трийодтиронін отримано синтетичним шляхом. Синтетичний препарат, який схожий за будовою і дією на природний гормон щитовидної залози, випускається у вигляді трийодтироніну гідрохлориду. Трийодтиронін у 3—5 разів ефективніший, ніж тироксин, і діє швидше, оскільки він менше зв'язується білками крові, транспортується переважно у вільному вигляді і швидше проникає крізь клітинні мембрани.
Дози застосування індивідуалізують, зважаючи на вік хворих, характер і перебіг захворювання. Дорослим призначають, починаючи з 5—25 мг на добу. За необхідності дозу поступово збільшують до 40—60 мкг, а іноді до 100 мкг (0,1 мг) на добу. Препарат призначають усередину при недостатній функції щитовидної залози. Більш високі дози його застосовують при надлишковій тиреотропній функції гіпофіза.
Зберігають як і тиреоїдин.
ПРЕПАРАТИ ГІПОФІЗА
Препарати гормонів передньої частки гіпофіза. 3 передньої частки гіпофіза забійних тварин великої рогатої худоби, овець і свиней одержують для медичного застосування препарати: кортикотропін для ін'єкцій, суспензію цинк-кортикотропіну, тиротропін, лактин, адипозин.
Кортикотропін (Corticotropinum) — адренокортикотропний гормон (АКТГ) утворюється в базальних клітинах передньої частки гіпофіза. Це поліпептидний гормон, який складається з 39 амінокислот. Його активність визначається біологічним шляхом і виражається в одиницях дії (ОД). Кортикотропін є фізіологічним стимулятором кори надниркових залоз. Він спричиняє посилення біосинтезу і виділення в кров кортикостероїдних гормонів, головним чином глюкокортикоїдів (кортизон, кортизол та інші) а також андрогенів. Одночасно зменшується вміст у надниркових залозах аскорбінової кислоти, холестеролу. Між виділенням кортикотропіну з передньої частки гіпофіза і концентрацією гормонів кори надниркових залоз у крові існує тісний зв'язок.
Найбільш поширений спосіб промислового виробництва гормонів із гіпофіза розроблений у ВНДІ технології кровозамінних і гормональних препаратів, який полягає в комплексній переробці сировини, коли послідовно виділяють окремі гормони з передньої частки гіпофіза. Технологія виділення адренокортикотроп-них гормонів постійно удосконалюється, особливо на стадіях екстракції, а також очищення від баластових білкових речовин.
Зі свіжозаморожених передніх часток гіпофізів готують фарш, який екстрагують підкисленим ацетоном (1 %-вий розчин HC1 у 90 %-вому ацетоні). Кисла водно-ацетонова витяжка центрифугується. У фільтраті знаходяться АКТГ і лактогенний гормон, який осаджуються ацетоном. Концентрація ацетону в суміші досягає 92 %. Ця суміш відстоюється на холоді при температурі від -2 до -5 °С протягом 10—12 год. Одержують кислий ацетонований осад, який відокремлюють, промивають на нутч-фільтрі охолодженим 98 %-вим ацетоном і висушують на повітрі. Кислий ацетонований порошок розчиняють у воді підкисленою кислотою оцтовою, і поступово додають розчин амоніаку до значення pH = 5,0. В ізо-електричній точці осаджується лактогений гормон. Осад відокремлюють центрифугуванням і використовують для одержання препарату лактину. Після відділення лактогеного гормону до останнього додають амонієво-ацетатний буферний розчин (pH = 5,0) і пропускають через колонку, заповнену катіонітом КМ-сефадекс K-25. Після завершення сорбції кортикотропіну на іонообмінній смолі проводять його десорбцію етанольним розчином амонієво-ацетатного буфера. 3 елюату АКТГ осаджують етанолом. Осад відокремлюють центрифугуванням, промивають етанолом, ацетоном і висушують на повітрі. Отримують суспензію АКТГ активністю 70—90 ОД/мг. Стандартизують АКТГ біологічним методом, активність виражають в одиницях дії (ОД). Жмих, який залишився, після одержання АКТГ і лактину збирають і використовують для одержання соматотропного, фолікулостимулювального, лютені-зувального і тиреотропного гормонів.
За більш новими технологічними розробками очищення АКТГ-сирцю здійснюється адсорбцією АКТГ оксицелюлозою із розчину в кислоті оцтовій концентрацією 0,1 моль/л. АКТГ елююють з окси-метилцелюлозою розчином 0,1 моль/л кислоти сульфатної і осаджують гормон із елюату ацетоном. На цій стадії очищення одержують АКТГ з активністю 25 ОД/мг.
Запропоновано очищення шляхом зонального електрофорезу на крохмалі, завдяки чому отримують препарат АКТГ із більш високою активністю (75 ОД/мг).
У разі використання хроматографічної колонки зі смолою УКС-50 отримують препарат із ще більшою активністю (100 ОД/мг).
11.4. ПРЕПАРАТИ 3 НАДНИРКОВОЇ ЗАЛОЗИ
Надниркові залози великої рогатої худоби служать сировиною для одержання адреналіну і кортикостероїдів. Після забою великої рогатої худоби надниркові залози видаляють негайно протягом першої півгодини, заморожують або консервують, оскільки адреналін як похідний пірокатехіну швидко окиснюєть-ся у водному розчині. Розроблено технологію комплексної переробки надниркових залоз із метою виділення біологічно-активних речовин різної будови.
Надниркові залози здрібнюють у м'ясорубці з нержавіючої сталі або з емалевим покриттям усередині. Фарш змішують із сухим льодом і залишають на 36 год при температурі -2 °С. Цим досягається інтенсифікація процесу екстракції. Екстрагування проводять підкисленим спиртом 3 рази. Витяжки об'єднують, спирт відганяють під вакуумом. Водний залишок упарюють до 1/15 початкового об'єму при температурі не вище 40 °С. Кубовий залишок змішують із трьома частинами охолодженого ацетону і залишають на 20 год при температурі 0—5 °С. Осад, що випав, відокремлюють і відкидають. 3 рідини, яка залишилася, відганяють ацетон під вакуумом. Водну витяжку ще раз (другий) відстоюють на холоду (5—10 °С). Витяжку відокремлюють від залишку, а залишок промивають 50 %-вим спиртом. Ці спиртові змиви, а також змиви з куба після відгону спирту (див. вище), об'єднують і під вакуумом відганяють спирт. Водний залишок фільтрують, фільтрат оброблюють охолодженим ацетоном. Осад відкидають, а водний розчин концентрують під вакуумом і з'єднують з основною витяжкою. Цю витяжку охолоджують і 3—4 рази екстрагують дихлоретаном із розрахунку 3 л дихлоретану на 10 л витяжки. У дихлоретан переходять кортикостероїди, а у водній фазі залишається основна маса адреналіну.
Дихлоретанові витяжки з кортикостероїдами збовтують із невеликою кількістю води, після чого суміш поміщають на 10— 12 год у холодильну камеру при температурі від -10 до -15 °С. Водний шар, що відділився, містить деяку кількість адреналіну, замерзає у вигляді шкірки, яка добре відокремлюється від дихлор-етанової витяжки. Дихлоретанову витяжку випарюють під вакуумом до повного видалення дихлоретану. Залишок розчиняють у 70 %-вому спирті і залишають при 0 °С на 10—12 год. Спиртову рідину фільтрують через папір і 3—4 рази обробляють петролейним етером. 3 очищеного спиртового розчину під вакуумом видаляють спирт, а залишок (сиропоподібну масу) розчиняють в ізотонічному розчині натрію хлориду і консервують 10 % етилового спирту. Цією самою рідиною розводять розчин із розрахунку одержання 1 л із 25 кг надниркових залоз свиней і з 40 кг наднир-
кових залоз великої рогатої худоби. Після цього розчин доводять до pH = 4,2...4,5 і останній раз витримують при температурі 2— 5 °С. Після стандартизації фільтрують через бактеріальний фільтр і з дотриманням правил асептики заповнюють ампули.
Адреналін одержують із водної витяжки, відділеної від дихлоретану після виморожування, яку підлужують 25 % -вим розчином амоніаку до значення pH = 9,2. Випадає адреналін-основа. Для повноти його осадження рідину відстоюють протягом доби при температурі 10—12 °С. Вистояну рідину фільтрують через воронку Бюхнера, в якій збираються кристали адреналіну. їх промивають міцним спиртом, а потім ефіром. Отриманий адреналін-сирець для подальшого очищення розчиняють у воді, підкисленій кислотою хлороводневою. Осад, що утворився, відфільтровують і промивають послідовно: водою, спиртом, ефіром.
Випускають у вигляді адреналіну гідрохлориду та адреналіну гідротартрату.
Адреналіну гідрохлорид (Adrenalini hidrochloridum). Білий або трохи рожевий кристалічний порошок. Чистий і підсушений адреналін розчиняють у розчині 0,01 моль/л кислоти хлороводне-вої у співвідношенні 1: 1000, консервують хлоробутанолом і натрію бісульфітом; pH = 3,0...3,5. В асептичних умовах проводять стерильну фільтрацію. Заповнюють звичайно або в ампули в струмені інертного газу, або в склянки з оранжевого скла.
Адреналіну гідротартрат (Adrenalini hydrotartras). Білий або білий із сіруватим відтінком кристалічний порошок. Легко змінюється під дією світла і кисню повітря. Добре розчинний у воді, у спирті. Водні розчини адреналіну гідрохлориду (pH = 3,0...4,0) більш стійкі, ніж спиртові розчини. Стерилізують при 100 °С 15 хв.
За дією адреналін гідротартрат не відрізняється від адреналіну гідрохлориду.
Застосовують як місцеве судинозвужувальне, при простій формі глаукоми.
Випускають адреналін гідрохлорид у флаконах по 10 мл 0,1 %-вий розчин для зовнішнього застосування і в ампулах по 1 мл 0,1 %-вий розчин для ін'єкцій; адреналіну гідротартрат в ампулах по 1 мл 0,18 %-вий розчин для ін'єкцій і у флаконах по 10 мл 0,18 %-вий розчин для зовнішнього застосування.
Зберігають у прохолодному, захищеному від світла місці.
Кора надниркових залоз людини виробляє велику кількість стероїдних гормонів, які називаються кортикостероїдами. Вони є похідними прегнану і за хімічною будовою можуть бути поділені на 11-дезоксистероїди, 11-оксистероїди і 17-оксистероїди.
Основними представниками першої підгрупи є альдостерон і дезоксикортикостерону ацетат. Ці гормони впливають на обмін електролітів і води в організмі.
До представників другої підгрупи (природних) глюкокортико-стероїдів належать кортизол (гідрокортизон) і кортизон, які активно впливають на вуглеводний і білковий обмін. Вони також сприяють накопиченню глікогену в печінці, підвищують вміст цукру в крові, спричиняють збільшення виділення азоту із сечею. Глюкокортикостероїди виявляють протизапальну, десенсибілізу-вальну і протиалергійну дію.
Кіркову частину надниркових залоз здрібнюють і екстрагують ефіром, далі гормони переводять у спирт, а потім в ізотонічний розчин натрію хлориду. Одержують кортин.
Кортин (Cortinum) — водний розчин очищеного екстрагента кори надниркових залоз. Препарат має біологічні властивості гормонів кори надниркових залоз (регулювання мінерального, білкового і вуглеводного обміну).
Застосовується при лікуванні хвороби Аддисона, загальної адинамії.
Випускають в ампулах по 1 мл, активністю 10 ОД в 1 мл.
Кортизону ацетат (Cortisoni acetas). Білий порошок, практично нерозчинний у воді, малорозчинний у спирті.
Призначають усередину або внутрішньом'язово (у вигляді суспензії) за наявності показань до застосування глюкокортикосте-роїдів. Усередину звичайно застосовують у перші дні лікування по 0,1—0,2 г на добу (у 3—4 прийоми), потім дозу поступово зменшують до мінімальної, достатньої для підтримки терапевтичного ефекту. Курсова доза при ревматизмі складає 3—4 г, внутрішньо-м'язово вводять по 0,025—0,05 г 1 раз на добу або два рази з перервою у 8— 12 год.
Гідрокортизон (Hydrocortisonum). За своєю дією на організм близький до кортизону, але трохи активніший. Дози при прийманні всередину і введенні в м'язи складають 2/3 дози кортизону.
У медичній практиці застосовують: гідрокортизон, гідрокортизону ацетат, гідрокортизону сукцинат.
Гідрокортизон (вільний спирт) використовується в основному для виготовлення лікарських форм: гідрокортизону ацетат (Hyd-rocortisoni acetas) — зовнішньо застосовують у вигляді 1 %-вої мазі при алергічних захворюваннях шкіри; мікрокристалічна суспензія гідрокортизону, яку вводять внутрішньосиновіально по 5—25 мг; суспензія гідрокортизону ацетату 2,5%-вого для ін'єкцій (Suspensio Hydrocortisoni acetati 2,5 % pro injectionibus) в ампулах по 2 мл і готують 0,5 %-ву очну мазь (Unguentum hydrocortisoni acetatis 0,5 %); мазь гідрокортизонова 1 %-ва (Unguentum hydrocortisoni 1 %); мазь «Кортикоміцетин» (Unguentum «Corti-comycetinum»). Мазі застосовують при запальних і алергічних захворюваннях шкіри, у тому числі ускладнених мікробною флорою, чутливою до лівоміцетину.
Гідрокортизону гемісукцинат (Hydrocortisoni hemisuccinas). Випускається для ін'єкцій у вигляді натрієвої солі в ліофілізова-ній формі. Препарат застосовують у разі гострої недостатності надниркових залоз, при бронхоастматичному статусі, для лікування шоку при інфаркті міокарда, для лікування тиреотоксич-ного кризу.
Випускають в ампулах по 5 мл, які містять по 0,025 г препарату або по 10 мл із 0,1 г препарату.
Преднізон (Prednisonum). Випускається звичайно у вигляді преднізону ацетату (Prednisoni acetas). За характером дії і показаннями до застосування близький до кортизону, але в 3—5 разів активніший і менше впливає на мінеральний обмін. Випускається у вигляді таблеток по 0,0011 і 0,0056 г.
Преднізолон (Prednisolonum). Це дигідрований аналог гідрокортизону. За своєю дією і активністю близький до преднізону. Застосовують при ревматизмі, інфекційному неспецифічному поліартриті, бронхіальній астмі, при гострій лімфатичній і мієлоїдній лейкемії та інших показаннях до застосування глюкокорти-котероїдів.
Таблетки випускають із вмістом 0,001 і 0,005 г преднізолону.
Преднізолонгемісукцинат (Prednisolonhemisuccinas). Випускається в ліофілізованому вигляді в ампулах по 0,025 г. Показання до застосування такі ж самі, як для преднізолону. Застосовують внутрішньовенно або внутрішньом'язово. Вміст ампули розчиняють у 5 мл води для ін'єкцій, попередньо підігрітій до 35—37 °С.
Для місцевого застосування при шкірних захворюваннях випускають мазь преднізолонову 0,5 %-ву (5 г мазі в тюбиках із вмістом преднізолону 25 мг). Застосовують при запальних і алергічних захворюваннях шкіри немікробної етиології. Спосіб застосування і протипоказання такі ж самі, як для мазі гідрокортизо-нової.
Метилпреднізолон (Methylprednisolonum). Це аналог преднізолону. За своєю активністю близький до преднізону і преднізолону, але не має мінералокортикоїдної активності, що забезпечує краще перенесення препарату.
Випускається в таблетках по 0,004 г і в розчинній формі (у вигляді натрію сукцинату) — сухий порошок в ампулах по 0,002 і 0,04 г для дорослих і по 0,008 г для дітей (із докладанням ампули з розчинником — водою для ін'єкцій).
Дексаметазон (Dexamethasonum). Характерною рисою хімічної будови дексаметазону є наявність у його молекулі атома фтору. За своєю дією на організм близький до інших глюкокортико-стероїдів, але більш активний, виявляє сильну протизапальну і протиалергійну дію. За ефективністю 0,5 мг дексаметазону відповідають приблизно 3,5 мг преднізолону або 17,5 мг кортизону,
таким чином, він у 7 разів активніший від преднізолону та у 35 разів активніший від кортизону.
Показання до застосування в основному такі ж самий, як і для інших аналогічних препаратів: ревматоїдний артрит, дерматози, лімфогранулематоз, невротичний синдром. Добова доза для дорослих дорівнює 0,002—0,003 г.
Випускають у таблетках по 0,0005 г.
Зберігають у сухому, захищеному від світла місці.
Для застосування в офтальмологічній практиці за кордоном випускають очні краплі: дексаметазону 0,1 %-ва очна суспензія (у флаконах по 10 мл); офтан-дексаметазон, який містить в 1 мл 1 мг (0,1 %) дексаметазону 2?-фосфату.
Ці краплі застосовують при кератитах, іритах, а також для зменшення запальних явищ після очних операцій, травм.
Очно-вушні краплі «Дексона» («Dexona») містять 0,1 %-вий розчин дексаметазону натрію фосфату і 0,5 %-вий розчин неомі-цину сульфату. Випускають у флакон-крапельницях по 5 мл.
Застосовують при кератитах, блефаритах, запаленні середнього вуха та ін.
Синафлан (Synaflanum). Білий із кремовим відтінком кристалічний порошок, практично нерозчинний у воді, розчинний у спирті. Близький за будовою до преднізолону, дексаметазону, але містить у молекулі два атоми флуору — у положенні С6 і С9. Є активною основою мазі синафлану, аналогічною до активної основи і лікувального ефекту мазі «Синалар».
Мазь синафлану 0,025 %-ва (Unguentum Synaflani 0,025 %). Мазь світло-жовтого кольору. Застосовують при місцевих запальних захворюваннях шкіри і слизових оболонок, екземі, псоріазі тощо.
Випускається в алюмінієвих тубах по 10 мл або 15 г.
Зберігають у сухому прохолодному місці.
Ферменти входять до складу всіх клітин і тканин живих організмів і регулюють хід процесів, що лежать в основі життєдіяльності організму. Різноманітність цих процесів свідчить про існування великої кількості ферментів. Нині відомо близько 2000 ферментів, біля 100 із них отримано в кристалічному стані.
Як і всі білки, ферменти є високомолекулярними сполуками з молекулярною масою від 10 000 до 1 000 000. Вони мають нестійку структуру, дуже чутливі до змін pH середовища і температури. Для кожного ферменту існує оптимум значення pH, при якому швидкість реакції, яку вони каталізують, максимальна. Так активність трипсину має оптимум при pH = 7,8, панкреатичної амілази — при pH = 6,7...7,2. Відхилення значення pH у той чи інший бік призводить до зниження швидкості ферментативної реакції. Ферменти, оптимальна дія яких знаходиться в нейтральному або лужному середовищі, цілком інактивуються кислим вмістом шлунка.
Оптимальне значення температури для більшості ферментів — 20—40 °С. Підвищена температура до 40—50 °С, як правило, призводить до падіння ферментативної активності, а іноді й до цілковитої денатурації білків.
Згідно із сучасною класифікацією всі ферменти поділяють на шість основних класів за типом реакції, яку вони каталізують:
1. Оксидоредуктази.
2. Трансферази.
3. Гідролази.
4. Ліази.
5. Ізомерази.
6. Лігази (синтетази).
Більшість ферментів, які випускає промисловість, у тому числі й для охорони здоров'я, належить до класу гідролаз.
Розрізняють ферменти:
— прості білки, які при гідролізі утворюють тільки амінокислоти;
— ферменти-протеїни, що використовуються як лікарська і діагностична сировина (пепсин, трипсин, папаїн, уреаза та ін.).
Складні ферменти, як правило, мають простетичну групу (кофермент) небілкової природи, зв'язану білком різним ступенем міцності. Роль коферментів у загальному механізмі біокаталізу настільки важлива, що їх слід розглядати як окрему групу БАР із різними механізмами дії.
Оскільки дуже важко одержати ферменти в гомогенному стані, а існуючі препарати містять, крім основної, і супутні ензиматичні активності, склалася практика класифікувати промислові ферменти за основним, переважаючим компонентом:
— амілотичні;
— ліполітичні;
— целюлозолітичні;
— протеолітичні та ін.
Найбільш розвинута ферментативна промисловість у США, Японії, Великій Британії, Німеччині, Данії, Нідерландах і Франції. Щорічний приріст обсягів виробництва ферментів за останні 25 років складав від 5 до 15 %.
У вітчизняній біотехнічній практиці існує певна система найменування ферментативних препаратів, яка відображає основний фермент, джерело його одержання і ступінь очищення. Найменування конкретного препарату складається зі скороченої назви мікроорганізму-продуцента і закінчення -ін. Наприклад, амілолі-тичні ферментативні препарати, одержувані з культур мікроорганізмів Aspergiillus oryzae і Bacillus subtillis, називають відповідно: амілориз-ін (амілоризін) і аміл-о-субтил-ш (амілосубтилін). Далі йде індекс, який позначає спосіб вирощування мікроорганізму і ступінь очищення ферментів від супутніх речовин. У разі поверхневого способу культивування за назвою ставлять — П, а в разі глибинного — Г.
Для промислового виробництва лікарських препаратів становлять інтерес доступні сировинні джерела, що містять ферменти в таких кількостях, які забезпечують високий вихід і значну активність препарату. В основному одержують ферменти із сировини тваринного і рослинного походження, а також за допомогою мікроорганізмів.
Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 603 | Нарушение авторских прав
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 |
|