АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

МОРФОЛОГІЯ ЗУБІВ

Зуби людини є складовою частиною жувально-мовленнєвого апарату, який являє собою комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих органів, що беруть участь у жуванні, диханні, утворенні голосу і мови. До нього входять:

1) тверда опора - лицевий скелет і скронево-нижньощелепний суглоб;

2) жувальні м'язи;

3) органи, призначені для захоплення, пересовування їжі і формування хар­чової грудки для ковтання, а також звукоутворення і подрібнення їжі, — зуби;

4) органи, які служать для змочування їжі і ферментативної її обробки, — слинні залози ротової порожнини.

Зуби перебувають в оточенні різних анатомічних утворень, які в сукуп­ності складають зубні органи (organoni dentales). Зубні органи утворюють на щелепах метамерні зубні ряди, тому ділянку щелепи з приналежним їй зубом визначають як зубо-щелепний сегмент. Виділяють зубо-щелепні сегменти верх­ньої щелепи (segmenta dentomaxillares) і нижньої щелепи (segmenta dentomandibulares).

Зубо-щелепний сегментвключає(мал. 12):

Мал. 12. Будова зубо-щелепного сегмента (за Кіш та Сентаготаї, 1960)

Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату

1)зуб;

2) зубну комірку і прилеглу до неї частину щелепи, покриту слизовою обо­лонкою;

3) зв'язковий апарат, який фіксує зуб до комірки;

4) судини і нерви.

Зуби людини належать до гетеродонтної і текодонтної систем дифідонт-ного типу. Спочатку функціонують тимчасові молочні зуби (denies decidui), які в повному складі (20 зубів) з'являються до 2 років життя.

Починаючи з 5-6 років, вони доповнюються, а потім заміняються пос­тійними 32 зубами (dentespermanentes).

Частини зуба (див. мал. 12). Кожен зуб (dens) складається з:

1) коронки (corona dentis) — потовщеної частини зуба, яка виступає із зуб­ної комірки;

2) шийки (cervis dentis) — звуженої частини, яка прилягає до коронки;

3) кореня (radix dentis) — частини зуба, яка розміщена всередині зубної комірки; корінь зуба закінчується верхівкою (apex radicis dentis).

Різні у функціональному відношенні зуби мають неоднакову кількість ко­ренів — від 1 до 3. У стоматології прийнято розрізняти клінічну коронку (corona clinica), під якою розуміють не всю ділянку зуба, а тільки ділянку над яснами, і клінічний корінь (radix clinica) — ділянку зуба, яка вкрита яснами.

Клінічна коронка внаслідок атрофії ясен з віком збільшується.

У середині зуба є невелика порожнина (cavitas dentis), форма якої різна в різних зубах. Форма порожнини коронки зуба (cavitas coronalis) подібна до форми коронок. Вона продовжується в корінь у вигляді каналу кореня зуба (canales radicis dentis), який закінчується на верхівці кореня отвором (foramen apicis dentis). У зубах з двома і трьома коренями є відповідно по два і три коре­невих канали та отвори. Канали нерідко можуть роздвоюватися, розгалужува­тися і знову з'єднуватися в один.

Стінка порожнини зуба, яка прилягає до його жувальної поверхні, нази­вається склепінням.

У малих і великих корінних зубах, на жувальній поверхні яких є жувальні горбки, у склепінні помітні відповідні заглиблення, заповнені пульпою. Поверх­ня порожнини, від якої починаються кореневі канали, називається дном по­рожнини. В однокореневих зубах дно порожнини лійкоподібно звужується і переходить у канал. У багатокореневих зубах дно більш плоске, в ньому є отвір для кожного кореневого каналу.

Порожнина зуба заповнена пульпою (pulpa dentis) з особливою за будовою пухкою сполучною тканиною, збагаченою клітинними елементами, судинами і нервами. Відповідно до частин порожнини зуба розрізняють коронкову пуль­пу (pulpa coronalis) і кореневу пульпу (pulpa radicularis).

Загальна будова зуба. Тверду основу зуба складає дентин (dentinum) — речовина, подібна за будовою до кістки. Він визначає форму зуба. Дентин, що утворює коронку, покритий шаром білої емалі (епатеїит), а ден-

тин кореня — цементом (cementum). Місце з'єднання емалі коронки і цементу кореня розташоване на шийці зуба. Можливі три типи з'єднання емалі з цемен­том: 1) вони з'єднуються впритул; 2) перекривають один одного (емаль - це­мент, і навпаки); 3) емаль не доходить до краю цементу і між ними залишаєть­ся відкрита ділянка дентину. На поверхні емалі неушкоджених зубів знаходить­ся міцна, позбавлена звапнення кутикула емалі (cuticula enameli).

Дентин є первинною тканиною зубів. У нижчих хребетних (риби, деякі амфібії) зуби складаються тільки з дентину. Починаючи з рептилій, у зубах з'являються емаль і цемент. Дентин за своєю структурою подібний до грубово­локнистої кістки і відрізняється від неї відсутністю клітин і більшою твердіс­тю. У дентині дуже багато дентинних трубочок (tubuli dentinales) — в 1 мм² до 75 000. У цих трубочках проходять дентинні відростки одонтобластів.

Поблизу пульпи трубочок більше, ніж у корені. Кількість дентинних трубо­чок неоднакова в різних зубах: у різцях їх у 1,5 разу більше, ніж у молярах.

Основна речовина дентину розташована між канальцями Ьскладається з колагенових волокон і речовини, що їх склеює. Розрізняють два шари дентину: зовнішній — плащовий і внутрішній — припульпарний. У плащовому шарі во­локна основної речовини прямують у радіальному напрямку, а в припульпар-ному — у тангенціальному. У бічних відділах коронки і в корені волокна пла­щового шару розташовуються косо. По відношенню до дентинних канальців колагенові волокна плащового шару проходять паралельно, а припульпарного — під прямим кутом. Між колагеновими волокнами відкладаються мінеральні солі (в основному фосфат кальцію, карбонат кальцію, магнію і натрію) і крис­тали гідроксиапатиту.

Кристали солей орієнтовані за ходом волокон. Спостерігаються ділянки ден­тину з малою або зовсім зневапненою основною речовиною (інтерглобулярні про­стори). Ці ділянки можуть збільшуватися за наявності патологічних процесів. У людей старшого віку спостерігаються ділянки дентину, у яких звапнені і волок­на. Внутрішній шар припульпарного дентину зневапнений називається дентин-ною зоною (предентин). Ця зона є місцем постійного росту дентину.

Емаль складається з емалевих призм (prismae enameli) — тонких (3-6 нм) подовжених утворів, які йдуть хвилеподібно через усю товщу емалі і міжприз-мову речовину. Товщина емалевого шару різна в різних відділах зуба і коли­вається від 0,01 (у ділянці шийки зуба) до 1,7 мм (на рівні жувальних горбків молярів). Емаль є найтвердішою тканиною тіла людини, що пояснюється ви­соким (до 97 %) вмістом у ній мінеральних солей. Емалеві призми на попереч­ному зрізі мають полігональну форму і розташовуються радіально до дентину і до поздовжньої осі зуба.

Із зовнішнього боку емаль покрита тонкою, стійкою до дії кислот оболон­кою — пелікулою.

Цемент нагадує грубоволокнисту кістку, складається з просякнутої вап­ном (до 70 %) основної речовини, у якій у різних напрямках ідуть колагенові волокна. Цемент верхівки кореня і міжкореневих відділів складають особливі

Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату

клітини — цементоцити, які розташовані в кісткових порожнинах. Трубочок і судин у цементі немає. Живиться він шляхом дифузії з боку періодонта.

Корінь зуба прикріплюється до зубної комірки за допомогою великої кількості пучків сполучнотканинних волокон. Ці пучки — пухка сполучна тка­нина і клітинні елементи — утворюють сполучнотканинну оболонку зуба, яка знаходиться між коміркою і цементом, — періодонт (periodontium). Періодонт відіграє роль внутрішнього окістя. Такого роду прикріплення є одним із видів фіброзного з'єднання, або зубоальвеолярним з'єднанням (articulatio dentoalveolaris). Такі утворення, як корінь зуба, комірки, відповідна їм ділянка коміркового відростка і слизової оболонки ясен, є складовими пародонта (parodentium).

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 1160 | Нарушение авторских прав