АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

МЕТАЛОКЕРАМІЧНІ КОРОНКИ

Металокерамічні коронки є різновидом суцільнолитих конструкцій і яв­ляють собою металеву основу (каркас) з керамічним облицюванням.

Ідея з'єднання металу з фарфором належить французу П'єру Фошару (1728). Металокерамічні коронки відповідають естетичним та функціональним вимогам. Це досягається завдяки властивостям фарфору, який дозволяє відно­вити природний колір зубів. Нині металокерамічні коронки набули надзвичай­ного поширення у клініці ортопедичної стоматології і їх використовують для відновлення коронок зубів у разі дефектів у фронтальній та бічних ділянках.

Ортопедичне лікування мателокерамічними коронками складається з низ­ки послідовних клініко-лабораторних етапів, а саме: обстеження хворого, скла­дання плану лікування, препарування опорних зубів, отримання відбитків, ви­готовлення провізорних (захисних) коронок, отримання розбірних комбінова­них моделей, моделювання та відливки металевого каркаса, припасування його в ротовій порожнині, облицювання каркаса керамікою, припасування та фікса­ція готового протеза.

На етапі обстеження хворого необхідно чітко знати та правильно оцінюва­ти показання до виготовлення металокерамічних коронок залежно від клінічних умов. Отже, показаннями до застосування даного виду протезів можуть бути:

1) дефекти твердих тканин зубів з порушенням їх кольору та форми, як набуті, так і вроджені;

2) підвищене стирання твердих тканин зубів;

3) наявність металевих незнімних протезів, які не відповідають вимогам;

4) виражені алергійні явища на пластмасу.

Клініка та протезування дефектів коронки зуба

Крім показань до виготовлення металокерамічних коронок існують абсо­лютні та відносні протипоказання.

Абсолютними протипоказаннями до використання металокерамічних ко­ронок є:

—недепульповані зуби у дітей та підлітків;

—наявність зубів, анатомічна форма яких не дозволяє провести препару­вання без розкриття камери зуба (низькі, малі, з похилими стінками).

До відносних протипоказань належать:

—аномалії прикусу з глибоким різцевим перекриттям;

—різці нижньої щелепи з живою пульпою та невисокими клінічними ко­ронками;

—парафункції жувальних м'язів;

—підвищена стертість твердих тканин зубів.

Підготовка опорних зубів під металокерамічні коронки, за даними більшості авторів, не відрізняється від підготовки під фарфорові, металоплас-тмасові, пластмасові.

Методика препарування детально описана в розділі "Металопластмасові коронки". Тут необхідно зупинитися на деяких деталях, пов'язаних з особли­востями конструкції, віку хворого, необхідності створення уступу. Дуже важ­ливо для лікаря стоматолога-ортопеда, розпочинаючи препарування, визначи­тися щодо методів знеболення та обсягу втручань на опорних зубах, який зале­жить від місця і товщини керамічного облицювання. Іншим важливим завдан­ням є вирішення клінічного завдання зі створенням уступу. Лікарю потрібно вирішувати це завдання у кожному клінічному випадку індивідуально і залеж­но від клінічної картини. Існує два способи, за одним з них уступ не формують, за другим — формують. Уступ формують прямим, скошеним, з виємкою та ком­бінованим. За даними багатьох клініцистів, уступ можна формувати під кута­ми 90° та 135° (див. мал. 65)

Найчастіше формують уступ, скошений під кутом 135 градусів щодо по­здовжньої осі зуба. Ширина уступу може коливатися у межах 0,5-1,0 мм.

Після завершення препарування на опорні зуби виготовляють та тимчасо­во фіксують провізорні коронки. Зняття відбитків необхідно проводити на на­ступний день після завершення препарування з метою запобігання виникнен­ню помилок на наступних етапах виготовлення металокерамічної коронки. Відбитки знімають сучасними силіконовими масами. їх описано у розділі "Ос­нови матеріалознавства". За необхідності лікар проводить ретракцію ясен спе­ціальними нитками.

У зуботехнічній лабораторії за отриманими відбитками виготовляють розбірні комбіновані моделі і розпочинають моделювання каркаса коронки. Для компенсації усадки металу гіпсову культю зуба покривають спеціальним ком­пенсаційним лаком. Моделювання каркаса коронки можна провести різними способами залежно від матеріально-технічного забезпечення лабораторії.

За одним із способів спочатку із беззольної пластмаси штампують два ков-

пачки. їх підрізають на 0,5-1 мм вище від уступу. Потім обидва ковпачки роз­міщують на гіпсову модель зуба і домодельовують каркас коронки воском "Мо-девакс". Товщина відмодельованого каркаса має в середньому складати 0,4-0,5 мм. Відстань між зубами-антагоністами та восковою композицією каркаса має бути не більшою ніж 2 мм (мал. 67).

За іншим способом, сучаснішим, воскову композицію можна отримати та­ким чином. Після нанесення на культю зуба двох шарів компенсаційного лаку її покривають шаром вазеліну і кілька разів опускають у розплавлений моде-лювальний віск у спеціальній посудині. Віск нашаровують до отримання не­обхідної товщини. Потім проводять домодельовування воскової композиції каркаса коронки. Зубний технік під час завершального моделювання повинен звернути увагу на місце переходу металу в кераміку, яке отримало назву "ко­мірця", або "гірлянди". Ширина і товщина "гірлянди" визначається у кожному конкретному випадку індивідуально.

Поверхня воскової репродукції повинна бути гладенькою, не мати гострих граней. Необхідно уникати створення уступу в місці з'єднання керамічного облицювання з каркасом на оклюзійних поверхнях у зоні контакту зубів-анта-гоністів.

На восковій репродукції каркаса формують ливникову систему, і в ливарній лабораторії проходить заміна воску на метал. Нині використовують понад 100 різних сплавів для виготовлення каркасів:

- неблагородні сплави на основі Ni-Cr, Со-Сг;

- нікель-хромові сплави - НХС-1, ХН82, ЮДС, Wiron-77, Wiron-88, Wiron-99;

- кобальто-хромові сплави - КХС, Witallium, целіт тощо.

Після отримання відлитого каркаса зубний технік абразивними головка­ми обробляє усі його поверхні, одночасно перевіряючи плавність їх переходів та товщину стінок, яка повинна бути не меншою ніж 0,3 мм. За наявності недо­ливів каркас підлягає переробці.

Металевий каркас ретельно припасовують на гіпсовій моделі. Орієнтиром звичайно є місце розташування краю каркаса на уступі у пришийковій ділянці.

Мал. 67. Послідовність виготовлення ковпачків (пояснення у тексті)

Клініка та протезування дефектів коронки зуба

Відстань від металевого ковпачка до зубів-антагоністів повинна складати 1,5-2 мм. Якість виготовленого металевого каркаса перевіряють у клініці. На на­ступному клінічному етапі лікар проводить перевірку та припасовку каркаса в

ротовій порожнині.

У клініці лікар стоматолог-ортопед проводить ретельне дослідження якості виготовленого каркаса. У разі виявлення будь-якого недоліку вирішується питання його усунення. Каркас, який відповідає усім вимогам, дезінфікують та перевіряють на опорному зубі в ротовій порожнині.

Зважаючи на те, що метал під час відливання дає усадку, дуже рідко вдаєть­ся накласти каркас точно на опорний зуб без попереднього припасування. При­пасування проводять за допомогою силіконових відбиткових мас. У разі вико­ристання силіконової маси її уводять у каркас і фіксують на опорному зубі. Місця попередніх контактів у разі використання силіконових мас будуть пер­форовані. Місця ці зішліфовують алмазними головками. Маніпуляцію повто­рюють до тих пір, поки каркас не буде точно встановлено на опорному зубі. Закінчивши припасування, визначають колір майбутнього керамічного обли­цювання за допомогою універсальної розцвітки "УИарап"(мал.14, див. кольо­рову вклейку). Колір визначають за умови природного освітлення і познача­ють у наряді на роботу. Потім каркас передають у зуботехнічну лабораторію для наступного лабораторного етапу.

У зуботехнічній лабораторії поверхню металевого каркаса ретельно шліфу­ють алмазними головками і обробляють в піскоструменевому апараті, в резуль­таті поверхня металу стає шорсткою, що значно збільшує площу контакту з облицювальним матеріалом. Каркас коронки обробляють протягом 1 хв під тиском повітря 5-6 атм, розмір частинок корунду — 200-300 нм. Після того каркас очищують від піску шляхом кип'ятіння у воді протягом 3-5 хв, знежи­рюють етиловим ефіром оцтової кислоти (етилацетат). Після цього каркас не можна брати руками, а тільки зажимом. Висушений каркас піддають термічній обробці з метою створення окисної плівки, яка необхідна для міцного з'єднан­ня металу з керамічною масою. Обробку проводять у пічці для спікання кера­міки за температури 980- 1000°С протягом 10-15 хв. У результаті такої оброб­ки каркас покривається рівномірним шаром темно-зеленої або чорної окисної плівки. Необхідно пам'ятати, що для кожного виду сплаву та керамічної маси є свій режим термічної обробки.

Для отримання опакового шару (мал. 19, див. кольорову вклейку) поро­шок базисної або ґрунтової маси замішують дистильованою водою до сметано-подібної консистенції на спеціальній керамічній пластинці з виємками. Пенз­ликом або шпателем приготовлену масу наносять на поверхню каркаса рівно­мірним шаром, конденсуючи її рифленим шпателем. Для цього шпатель з риф­леною поверхнею ручки пересувають по інструменту (по зажиму), яким утри­мують каркас. Надлишок вологи видаляють фільтрувальним папером. Товщи­на нанесеного шару має бути мінімальна. Каркас з опаковим шаром розміщу­ють на керамічній підставці (тригер) і проводять попереднє прогрівання біля

входу в пічку за температури 980±100 °С протягом 4-5 хв. Спікання у вакуумі здійснюють двічі з контрольним оглядом між ними для запобігання просвічу­ванню металевого каркаса. Каркас ще витримують ЗО с і потім виймають з пічки, помалу охолоджуючи на повітрі. Обов'язковим є нанесення другого опакового шару, який дозволяє закрити тріщини, усадкові впадини та запобігти просвічу­ванню металу. Цей технологічний етап необхідно завершити з мінімальним опаковим шаром. Опісля переходять до моделювання та спікання дентинного шару кераміки, наносячи її невеликими порціями, конденсуючи рифленим інструментом та видаляючи залишки вологи фільтрувальним папером. Ден-тинний шар наносять до відновлення анатомічної форми зуба. Наступним ета­пом є зрізання дентинового шару від різального краю до шийки зуба, щоб на­шарування прозорої (емалевої) маси плавно переходило у дентинний шар. У такому разі необхідно орієнтуватися на кольорову гаму природних зубів, колір яких визначили за розцвіткою. Вакуумне спікання проводять за температури, що вказана в інструкції для кожної керамічної маси. На цьому закінчується лабораторний етап виготовлення металокерамічної коронки.

Коронку разом з гіпсовою моделлю передають у клініку для її перевірки в ротовій порожнині. На цьому клінічному етапі лікар обов'язково проводить ретельний огляд коронки: наскільки вона відновлює анатомічну форму зуба, наявність міжзубних контактів та характер оклюзійних співвідношень, харак­тер прилягання до приясенної частини зуба. Після того, провівши обробку ко­ронки, її накладають на опорний зуб. Звичайно після попереднього припасу­вання ніяких утруднень не виникає. Перешкоди може створювати керамічна маса на апроксимальних поверхнях коронки, яку зішліфовують алмазним інструментом у місцях, де вона зафарбована копіювальним папером після про­веденого примірювання. В іншому випадку кераміку можна виявити у приший-ковій ділянці коронки, де її також необхідно обережно зішліфувати. Досягнув­ши точного встановлення коронки на опорному зубі, звертають увагу на подібність її з поруч розміщеними природними зубами. У разі необхідності вносять відповідні корективи у зуботехнічній лабораторії. Особлива увага на­дається відповідності кольору штучної коронки кольору поруч розміщених при­родних зубів. Після того коронку передають для останнього лабораторного ета­пу — нанесення глазурованого (емалевого) шару.

Глазурування спрямоване на надання керамічному покриттю блиску, який характерний для емалі природних зубів. Для цього поверхню кераміки шліфу­ють і ретельно миють у проточній воді щіткою.

За необхідності висушену коронку підмальовують за допомогою спеціаль­них барвників ("Спектрум", "Колорит").

Глазурування проводять без вакууму за температури, яка вказана для кож­ної керамічної маси в інструкції фірми-виробника. Коронку не поспішаючи виводять з пічки та охолоджують до кімнатної температури. Металеві частини коронки полірують звичайним способом, видаляють окалину в середині коронки та передають у клініку для завершального етапу.

Клініка та протезування дефектів коронки зуба

Готову коронку дезінфікують і перевіряють, накладаючи на опорний зуб. Якщо немає зауважень, коронку знову ретельно дезінфікують і висушують по­вітрям під тиском. Опорний зуб ізолюють від слини ватними валиками, дез­інфікують, знежирюють і висушують теплим повітрям під тиском. За відоми­ми правилами замішують фіксувальний цемент рідкої консистенції, що необ­хідно для вільного виходу його з-під краю коронки (мал. 20, див. кольорову вклейку). Коронку накладають на зуб і просять хворого щільно зімкнути зуби у положенні центральної оклюзії. Затверділий цемент обережно видаляють через 3-5 хв, запобігаючи ушкодженню тканин маргінального пародонта. Хво­рому дають поради, як правильно доглядати за коронкою, рекомендують про­тягом перших 2-3 год не вживати їжі.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1. Які є клініко-лабораторні етапи виготовлення суцільнолитих та металокерамічних коронок?

2. Які є показання та протипоказання до застосування суцільнолитих та металокерамічних коронок?

3. Які особливості препарування опорних зубів під металокерамічні коронки?

4. Назвіть види уступів, які формують під час препарування зубів.

5. Які є методи моделювання воскових репродукцій каркасів коронок?

6. Назвіть метали, які застосовують для лиття каркасів коронок.

7. Які є методи лиття каркасів?

8. Які матеріали застосовують для облицювання металопластмасових та металокерамічних коронок?

9. Назвіть обладнання для виготовлення металокерамічних коронок.

10. Які особливості примірки та фіксації металокерамічних і
суцільнолитих коронок?

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 1630 | Нарушение авторских прав