АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПОКАЗАННЯ ТА ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ПРОТЕЗУВАННЯ ДЕФЕКТІВ ЗУБНОГО РЯДУ МОСТОПОДІБНИМИ ПРОТЕЗАМИ

Показаннями до застосування мостоподібних протезів є включені дефек­ти зубного ряду. Залежно від продовженості та топографії дефекту, що зумов­люються кількістю видалених зубів та функціональною цінністю тих, які зали­шилися, визначають можливість використання незнімних зубних протезів. Незнімні мостоподібні протези застосовують для лікування у таких випадках:

1) у разі втрати від одного до чотирьох різців;

2) у разі втрати ікла;

3) у разі втрати премоляра або премолярів;

4) у разі втрати двох премолярів та першого моляра;

5) допускається у разі втрати з одного боку щелепи двох премолярів, пер­шого і другого молярів, але за наявності збереженого та добре розвинутого тре­тього моляра.

Протипоказано застосування незнімного мостоподібного протеза за наяв­ності рудиментарного третього моляра, в такому разі дефект необхідно замі­щати знімною конструкцією зубного протеза.

Включені дефекти не завжди є показанням до застосування мостоподіб­них протезів. Так, за відсутності ікла, двох премолярів та першого моляра за­стосування даної конструкції зубного протеза є протипоказаним.

Клініка та ортопедичне лікування

зубни х рядів незнімними протезами у разі часткових дефектів

Рідше мостоподібні протези використовують за наявності кінцевих де­фектів зубного ряду. Це пов'язано передусім з їх дією на пародонт опорних зубів. Так, дослідження Х.А. Каламкарова засвідчили, що функціональне переванта­ження зубів за наявності однобічних мостоподібних протезів, які заміщають жувальну групу зубів, обов'язково призводить до патологічної рухомості, на­хилу їх у бік дефекту, спричиняючи виникнення під проміжною частиною про­теза декубітальних виразок. Часто спостерігається відлом проміжної частини із зануренням його у слизову оболонку коміркового відростка та частини.

Рентгенологічно спостерігається розширення періодонтальної щілини, атрофія кісткової лунки з боку підвищеного функціонального навантаження. Клінічна картина значно погіршується і процеси декомпенсації опорних зубів проходять швидше за наявності захворювань тканин пародонта. Таким чином, використання мостоподібних протезів з однобічною опорою виправдане у хво­рих, яким протипоказано застосування знімних конструкцій зубних протезів. У такому разі необхідно:

1) добре вирівняти оклюзійні співвідношення;

2) штучний зуб не моделювати ширшим від премоляра;

3) для опори використовувати два зуба.

Вирішення питання про використання зубів як опори для мостоподібного протеза повинно прийматися тільки після детального клінічного та рентгено­логічного вивчення стану їх пародонта. Рентгенологічне обстеження обов'яз­кове у тому разі, коли є підозра на ураження тканин пародонта, ускладнення каріозної хвороби, наявність обширних пломб, патологічної рухомості зубів, наявності зубо-ясенних кишень. Відносним протипоказанням до використан­ня зубів, які дистально обмежують дефект, як опори є ураження їх пародонта (патологічна рухомість, атрофія кісткової тканини).

У клініці ортопедичної стоматології прийнято вважати, що межа компен­саторних можливостей тканин пародонта кожного зуба визначається подвоє­ною силою жувального навантаження. Визначення у клініці жувального на­вантаження є досить важким завданням. Адже за допомогою гнатодинамомет-ра можна визначити тільки вертикальне навантаження, а не навантаження в цілому. Небезпідставно в останній час піддаються критиці та обмежуються у використанні числові таблиці Н.І. Агапова та І.М. Оксмана. Так само не можна бездумно користуватися жувальними пробами СЕ. Гельмана та І.С. Рубінова.

Отже, нині немає бездоганного методу визначення компенсаторних мож­ливостей пародонта. Але незважаючи на це рекомендується використовувати таблиці названих коефіцієнтів як допоміжний метод. Визначивши у відсотках жувальну цінність кожного зуба, можна таким чином сформулювати положен­ня про показання до застосування мостоподібних протезів залежно від продов-женості дефекту. Сума жувальних коефіцінтів втрачених зубів не може бути більшою, ніж сума жувальних коефіцієнтів опорних зубів.

Протипоказаннями до використання мостоподібних протезів є наявність таких клінічних ситуацій:

1) великі дефекти, обмежені зубами з різною функціональною орієнто­ваністю;

2) дефекти, обмежені дистально зубом з патологічною рухомістю;

3) дефекти, обмежені зубами з низькими клінічними коронками.

ВИБІР ОПОРНИХ ЗУБІВ ДЛЯ МОСТОПОДІБНИХ
ПРОТЕЗІВ ^х

Важливим етапом у виготовленні мостоподібних протезів є вибір опорних зубів. Як показали клінічні спостереження віддалених результатів протезування мостоподібними протезами, однією з найпоширеніших помилок є неправиль­на оцінка та вибір опор. Це призводить до їх функціонального перевантаження і зрештою до видалення. Зробити правильний вибір опорних зубів для мосто­подібних протезів можна тільки за допомогою детального клінічного та пара-клінічного обстеження хворих. Про стан тканин пародонта можна судити за стійкістю, рухомістю зубів, співвідношеннями клінічної коронки та кореня, наявністю пломб і кольору зубів. Важливе значення мають результати вивчен­ня прикусу оклюзійних співвідношень у ділянці дефекту зубного ряду.

Для оцінки стану тканин пародонта необхідно використовувати рентгено­логічне дослідження. Рентгенологічному дослідженню обов'язково підлягають зуби, що раніше були покриті коронками і використовувалися як опори мосто­подібних протезів, які мають обширні пломби та змінені в кольорі, зуби з патоло­гічною стертістю та ті, що з різних причин змінили своє положення у зубній дузі.

Дуже важливим критерієм для оцінки оклюзійних співвідношень є вивчення діагностичних моделей. Досконало знаючи вимоги до опорних зубів, можна правильно зробити їх вибір. Ідеальні умови звичайно спостерігаються дуже рідко, коли зуби знаходяться у правильних оклюзійних співвідношеннях, з високими інтактними коронками та здоровим пародонтом.

Хворих зі включеними дефектами зубних рядів, яким необхідно проводи­ти ортопедичне лікування за допомогою мостоподібних протезів, поділяють на дві групи. Першу групу складають хворі зі сприятливими клінічними умова­ми, а до другої входять особи, опорні зуби яких лікували з приводу каріозної хвороби, пульпітів, хронічних приверхівкових періодонтитів.

Після проведеного лікування зубів з приводу карієсу їх можна використо­вувати як опори для мостоподібних протезів. Зуби з хронічними верхівковими вогнищами можуть бути опорами для протеза за умови успішного терапевтич­ного лікування. Зуби фронтальної групи з норицями, кистами, кистогранульо-мами можуть бути використані як опора тільки після пломбування каналів та резекції верхівок коренів. Але використання таких зубів завжди несе з собою небезпеку загострення запальних процесів.

Вибір кількості опорних зубів — дуже відповідальний і важливий етап, який необхідно вирішувати лікарям стоматологам-ортопедам. Досвід свідчить, що

Клініка та ортопедичне лікування

зубних рядів незнімними протезами у разі часткових дефектів

пережовування їжі відбувається за допомогою 2-3 жувальних зубів верхньої та нижньої щелеп з відповідного боку. За даними Д.П. Конюшко, витривалість пародонта жувальних зубів перевищує необхідну для пережовування їжі.

Грунтуючись на вищесказаному, можна зробити висновок, що мостоподібні протези найкраще фіксувати на зубах у межах груп, які виконують одну функ­цію: премоляр — моляр, ікло праве — ікло ліве. Виняток складають випадки фіксації мостоподібного протеза на іклах та жувальних зубах. Можливість ви­користання з цією метою ікол пояснюється тим, що вони розташовані на пово­роті зубної дуги і їх пародонт орієнтований на сприйняття як вертикального, так і трансверзального навантаження. Ікла можуть використовуватися як опо­ри у разі видалення усіх різців.

Необхідно пам'ятати, що захворювання тканин пародонта, подовження клінічної коронки, атрофія зубної комірки та патологічна рухомість І ступеня, а також стан зубів після лікування хронічних приверхівкових вогнищ вимага­ють від лікаря збільшення кількості опор мостоподібного протеза. У такому разі мостоподібний протез перетворюється у шину, яка може протистояти знач­ним зусиллям під час вживання їжі.

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 1059 | Нарушение авторских прав