АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

МЕТАЛОПЛАСТМАСОВІ КОРОНКИ

Застосування суцільнолитих металопластмасових коронок дозволило знач­но зменшити кількість ускладнень у разі використання комбінованих коронок на штампованій основі (коронка за Бєлкіним, Бородюком).

Переваги суцільнолитих коронок над штампованими та комбінованими на штампованій основі очевидні. По-перше, литий каркас за рахунок більшої жор­сткості, порівняно зі штампованими коронками, менше піддається пружинис­тим деформаціям, що сприяє надійнішому кріпленню облицювального матері­алу. Оскільки литий каркас у вигляді ковпачка щільно і точно охоплює культю зуба, виключається шкідливий вплив пластмаси на тверді тканини зуба і забез­печується надійніша фіксація протеза. До переваг відносимо і формування ус­тупу під литу коронку. Це дозволяє максимально зменшити вплив пластмаси на маргінальний пародонт, адже пластмаса закінчується на уступі, не занурюєть­ся у ясенну борозну і не деформує зубоясенне кріплення. Виготовлення ков­пачка з уступом дає можливість збільшити шар пластмаси у пришийковій ділянці, що поліпшує естетичні якості протеза. Засоби кріплення пластмасо­вих облицювань, що застосовуються під час виготовлення литих коронок, відрізняються більшою надійністю, ніж штампованих. Литі комбіновані корон­ки мають переваги у разі заміщення дефектів зубів, коли зруйновану частину зуба відновлюють литою надбудовою чи облицювальним матеріалом на лито­му ковпачку. Штамповані ж коронки у такому разі є менш стійкими до жуваль­ного тиску. Литі комбіновані коронки є найзручнішою конструкцією для опо­ри суцільнолитого мостоподібного протеза.

Головною проблемою, яку слід вирішувати під час конструювання литих комбінованих коронок, є створення надійного кріплення для пластмасового об­лицювання.

Культю підготовленого зуба повністю покривають литим ковпачком, на якому конструюють кріплення для пластмаси. Щоб міцніше закріпити акри­ловий матеріал на металевій основі коронки, були запропоновані такі елемен­ти кріплення: петельні зачепи, перли (ретенційні намистини, гранули), рамки, перетинки і борозенки на поверхні металевого каркаса.

Однією з перших і найвідоміших коронок такого типу була коронка, роз­роблена Мате в 1953 р.; у зв'язку з недостатністю фіксації облицювального ма­теріалу в сучасній ортопедичній стоматології вона практично не використо­вується.

Використання пластмасового покриття можливе двома способами. Тради­ційна методика полягає у попередньому моделюванні облицювальної частини воском, а потім, після його виплавлення, у кюветі формується пластмаса гаря­чої полімеризації. У разі іншого способу використовують швидкотвердіючі пла­стмаси, полімеризація яких відбувається у спеціальних апаратах під тиском до

Клініка та протезування дефектівкоронкизуба

3-4 атм. За таких умов швидкотвердіюча пластмаса за своїми фізико-хімічни-ми властивостями має переваги над пластмасами гарячого твердіння, зокрема, збільшується її міцність, з'являється блиск і ледь помітна прозорість. Естетичні якості облицювальних мас, підготовлених таким чином з дотриманням усіх ви­мог технології, задовольняють найвишуканіші смаки лікаря та пацієнта.

Якість кріплення пластмаси за допомогою гранул (перлин) залежить від їх конструкції на одиниці поверхні, а також від їх діаметра. Японські вчені Та-нака, Атсута (1979) вказують, що сила механічного опору пластмасового обли­цювання на поверхні металу, покритого бісером, перевищує силу механічного опору за наявності петельних зачепів на 20 кг/см.

Ця контрукція ефективніша у функціональному, естетичному відношен­нях та довготриваліша у використанні. Технологія її виготовлення така. Пре­парування твердих тканин здійснюють алмазними інструментами. Сепарацій­ним диском зішліфовують контактні (апроксимальні) поверхні від різального краю до рівня верхівки міжзубних сосочків з утворенням попереднього уступу шириною 0,8-1 мм під прямим кутом до поздовжньої осі зуба. Сепараційний диск розміщують, дещо відступивши від контактної поверхні (на 1-1,5 мм), та

утримують його з невеликим нахилом до осі зуба в межах 5-7 градусів. Зпре-парувавши тверді тканини в ділянці міжзубних контактів та відкривши міжзубний проміжок, диску надають чуть менший нахил (3-5 градусів) і піддають обробці всю контактну по­верхню, доки у пришийковій ділянці на рівні ясен не буде створено прямий уступ шириною 0,9-0,5 мм (мал. 60). За аналогічною методикою підго­товляють і другу контактну поверхню. У разі застосування для препаруван­ня контактних поверхонь турбінної бормашини використовують тонкі ци­ліндричні алмазні головки, діаметр яких повинен бути меншим від шири­ни уступу (мал. 61).

Різальну поверхню головки роз­ташовують, спочатку відступивши від поруч розміщеного зуба, та утриму­ють її під невеликим кутом до осі зуба (3-5 градусів).

Зпрепарувавши тканини у
Мал. 60. Препарування апроксимальної Д^ілян«і міжзубного контакту, посту-
поверхні зуба з формуванням уступу пово просуваються до шийки зуба, де

на рівні ясен позначають місце ус­тупу шириною 0,3-0,5 мм.

Контактні поверхні препару­ють також, одночасно зводячи на конус у напрямку різального краю з кутом конвергенції стінок щодо поздовжної осі зуба не більше ніж 7-10 градусів. Після того диском з алмазним покриттям укорочують коронку на 1/4 її висоти, створюю­чи нахил під кутом 20-45 градусів з піднебінного боку для верхніх зубів та з присінкового — для нижніх за умови ортогнатичного прикусу (мал. 62).

Жувальну поверхню препару­ють за допомогою бочкоподібних або колесоподібних алмазних голо­вок, зберігаючи індивідуальну ана­томічну форму зуба, заокруглюючи жувальні горбки. Підготовка жу­вальної поверхні вимагає дотри­мання вікових змін, які є на зубах, що збереглися і будуть брати участь в акті жування.

У подальшому створюють на присінковій та піднебінній поверх­нях попередній уступ шириною 0,8 мм на 0,5 мм нижче (або вище, за­лежно від щелепи) від ясенного краю за допомогою обернено зріза­ної головки з алмазним покриттям. Після того апроксимальні кінці ус­тупів з'єднують з піднебінною та присінковою борознами, формуючи їх за до­помогою лінзоподібного каменя на рівні ясенного краю (мал. 63).

Тверді тканини з присінкової та піднебінної поверхонь коронки зішліфо­вують циліндричною або у формі усіченого конуса головкою до створеного ус­тупу (мал. 64).

Препарування присінкової поверхні проводять на товщину 0,8-1,3 мм за допомогою різних алмазних головок, борів.

У кінці препарування проводять вирівнювання поверхонь у культі відпре­парованого зуба, заокруглення кутів і розпочинають завершальне формування уступу.

Клініка та протезування дефектів коронки зуба

Уступ являє собою площадку
для коронок (фарфорової, металоп-
ластмасової, металокерамічної), яка
бере на себе навантаження, створю­
ючи певну пришийкову товщину
Т^?\ •^ yju^ <уд «ч ьь коронки і запобігає тим самим її роз-
Г ^^у 1*ш0і Г^^УІІ колюванню. Уступ повинен бути
\ і І ІГ*У її / т рівномірним за шириною.

Існують різні форми уступів.
Основні з них прямий, скошений ус-
Мал. 63. Формування уступу з присінкової та _Ту_{ПИ та} уступ з виємкою. Форму-
піднебінної поверхонь зуба _{вання того чи} і_ншого уступу зале-

жить від величини, форми, нахилу, функціональної приналежності зуба та стану його коронкової час­тини (мал. 65).

Найчастіше використовують
прямий уступ, звичайно на цент­
ральних різцях верхньої щелепи,
іклах обох щелеп і рідше — на бічних
верхніх різцях. За даними деяких
авторів, уступ рекомендується роз­
міщувати на рівні ясен або
Мал. 64. Препарування присінкової та підне- мінімально (до 0,2-0,3 мм) занурю-
бінної поверхонь зуба алмазною головкою у _{вати в} ясенну борозну,
вигляді усіченого конуса Визначивши форму уступу,

препарування проводять алмазни­ми головками циліндричної форми або фісурними борами, створюючи уступ рівномірної ширини, розміщений під прямим кутом до поздовжньої осі зуба. Необхідно зазначити, що ширина його залежить від віку хворого, розмірів, фор-

б а

ми та товщини стінок зуба, ступеня оголення зубів під час розмови і посмішки. Ширина уступу коливається у межах 1 мм. Формування уступу з неоднаковою шириною допускається на зубах, що розміщені аномально.

Завершальне препарування пришийкової ділянки проводять алмазною головкою у вигляді усіченого конуса (див. мал. 64).

Торцеву частину головки притискають до уступу і поступово зішліфову-ють тканини зуба так, щоб уступ мав вигляд рівної площадки, яка знаходиться дещо нижче (0,2-0,3 мм) від ясенного краю. Діаметр торцевої частини бора по­винен відповідати ширині уступу. Бічна поверхня головки повинна торкатися до зуба. Після закінчення препарування культя зуба набуває конічної форми з кутом сходження бічних стінок 5-7 градусів — для фронтальних зубів та 7-12 градусів — для багатокореневих.

Необхідно зазначити, що залежно від клінічної картини послідовність пре­парування зубів може змінюватися.

Отримують подвійні відбитки, використовуючи, наприклад "Сіеласт-03", "Panasil" чи інші маси, готують розбірну модель і починають моделювання кар­каса коронки. Методика виготовлення ковпачків детально описана в розділі "Металокерамічні коронки". Виготовлені два ковпачки розміщують на гіпсовій моделі зуба і моделюють каркас коронки воском "Модевакс". На присінкову поверхню коронки наносять клей і розташовують ретенційний бісер. Бісер за­лежно від його величини і кількості розташовують з певним інтервалом і відстанню між ним 0,5 мм, рівномірно по всій поверхні, запобігаючи дотикан­ню між собою.

Деякі автори (В.М. Копєйкин, 1985) рекомендують наносити бісер (пер­ли) хаотично.

Після моделювання будують ливникову систему, використовуючи "Вос-коліт-2", обов'язково передбачаючи канали для відведення повітря. Підготов­лені восково-полімерні репродукції для зняття внутрішньої напруги залиша­ють на одну добу на моделі. Формування проводять за допомогою вогнетрив­кої маси для лиття "Сіоліт" за загальноприйнятою методикою. Для виготов­лення коронок використовують нержавіючі сталі, КХС та сплави золота, а для мостоподібних протезів - кобальто-хромові сплави. Для поліпшення при­кріплення облицювання до металевого ложа проводять піскоструменеву оброб­ку. Бісер зішліфовують до напівсфер для надійнішої фіксації облицювання та зменшення його товщини (мал. 66). Каркас покривають лаком ЕДА для ізо­ляції металу від пластмасового покриття.

Якщо використовувати як облицювальну масу "Синма-74", то її слід нано­сити на металеве ложе безперервно, що сприяє щільному заповненню підпояс-ного простору, між намистинами по краю коронок. Для створення ефекту при­родного багатоколірного зуба після пресування кювету відкривають, видаля­ють пластмасу в пришийковій частині і на вільне місце пакують пластмасу тем­нішого кольору.

Протипоказанням до виготовлення металопластмасових протезів є низькі

Клініка та протезування дефектів коронки зуба

Мал. 66. Підготовка поверхні каркаса коронки до облицювання: а — бісер до шліфу­вання; б — вигляд бісеру після шліфування (вигляд збоку)

клінічні коронки (менше 6 мм), нахил зубів у бік присінка, аномалії розміщен­ня опорних зубів, оголення кореня у зв'язку з атрофією коміркового відростка та коміркової частини.

Накладання та фіксація литої комбінованої коронки не зумовлює великих труднощів, якщо попередньо був точно виготовлений металевий каркас.

Запровадження у практику литих металопластмасових коронок не вирі­шило проблеми фіксації облицювального матеріалу до металевої основи. Відо­мо, що вона має лише механічний характер. Тому сучасні дослідження ведуть­ся у напрямку пошуку таких способів з'єднання, за яких би облицювальна маса не руйнувалася. З цією метою почали використовувати технологію так званого піттинга, електромеханічного травлення металу (Uhlig, 1976).

Під час виготовлення протеза необхідно, щоб він був не тільки естетич­ним, але й довговічним.

Незважаючи на наявність низки вищеописаних методів створення ретен-ційних пунктів з використанням дротів, намистин, кілець, постійно існує про­блема міцного, стійкого з'єднання між металом та облицювальним матеріалом. Адже в ділянці з'єднання металу з облицювальним матеріалом досить часто утворюються щілини, які призводять до зміни кольору внаслідок нашаруван­ня органічних речовин (чай, вино, кава, нікотин), а також міграції мікроор­ганізмів та продуктів їх метаболізму. У такій ситуації особлива небезпека ство­рюється для маргінального пародонта. Причиною появи щілин у ділянці меха­нічної адгезії, яка спостерігається у разі використання звичайних методів на­несення облицювання, є полімеризаційна усадка і різниця коефіцієнтів терміч­ного розширення металу та облицювальної маси. Одним із шляхів вирішення такої проблеми є поліпшення адгезивних властивостей поверхні металу за ра­хунок відповідної її обробки. Додатково до піскоструменевого оброблення було застосовано електролітичне травлення, щоб збільшити розмір поверхонь і підви­щити ретенцію облицювання. Але названий вид травлення застосовують тільки для сплавів неблагородних металів.

Наступним етапом поліпшення фіксації облицювальної маси на поверхні

металу було дослідження та розробка так званих композитів — силіконових частинок наповнювача, що використовуються в облицювальному матеріалі.

Отже, крім механічної ретенції існує безретенційна система створення ад­гезії між металевим каркасом і облицюванням, яке здійснюється за допомогою системи "Еспе рокатек". Технологія "Еспе рокатек" дозволяє підготувати силі­конову плівку на поверхні металу за допомогою піскоструменевої обробки. Після цієї операції забезпечується фізико-хімічний зв'язок між облицюваль­ним матеріалом і металом. Наявність адгезивного шару можна проконтролю­вати візуально, а металевий каркас не піддається термічній напрузі.

Система "Рокатек" дозволила створювати з'єднання без щілин між мета­лом та облицюванням у разі використання стоматологічних сплавів дорогоцін­них і недорогоцінних металів, а також стоматологічних переплавлених сплавів дорогоцінних металів. Відмінності у поверхневій структурі між сплавами до­рогоцінних і недорогоцінних металів в основному пов'язані з показниками твер­дості та ступенем виливу піскоструменевої обробки, але це не впливає на якість з'єднання (між металом та облицюванням). Поверхня металевого каркаса по­винна бути сформована так, щоб усі її частини, які підлягають зв'язку з обли­цювальним матеріалом, були доступні для частинок порошку під час піскоструменевої обробки. Насамперед проводять піскоструменеву обробку ме­талевого каркаса. З цією метою використовують апарат "Рокатектор", який за допомогою стиснутого повітря розпилює алюмооксидні порошки (100-250 нм). У системі "Рокатек" піскоструменева обробка має вирішальне значення для якості адгезії.

Після проведеної піскоструменевої обробки з каркаса дуже обережно стру­шують частинки матеріалу, яким проводили обробку. Категорично забороняєть­ся доторкуватися до поверхні руками або проводити обробку стисненим по­вітрям. Наносять спеціальним пензликом зв'язувальний силановий агент "Еспе-сіл". Просушують за кімнатної температури протягом 5 хв. Нанесення даного шару забезпечує хімічне з'єднання між поверхнею металу та майбутнім опако­вим шаром.

На підготовлену та висушену поверхню каркаса наносять опаковий шар "Візіогем", облицювальний фотополімерний матеріал. За вказаною лікарем розцвіткою підбирають опаковий шар. Змішаний опаковий матеріал наносять тонким шаром, товщина повинна бути 0,1 мм. Після нанесення кожного шару проводять полімеризацію протягом 2,5 с під дією фотополімерного пристрою "Еспе Візіо Альфа".

Після нанесення опакового шару тут же розпочинають моделювання ана­томічної форми зуба дентином, шмельц-масою та ефект-масами із набору "Візіо-Гем".

Необхідно зазначити, що "Візіо-Гем" полімеризується у дві стадії: здійснюється альфа-полімеризація (попередня та проміжна) і бета-полімери-зація (проводиться тільки в умовах вакууму).

Дентинний шар та наступні повинні мати товщину не більше ніж 1 мм,

«НІ

Клініка та протезування дефектів коронки зуба

полімеризація шару проводиться протягом 5 с Усі матеріали поставляються готовими до використання у спеціальних шприцах-дозаторах (диспенсерах).

Готовий протез необхідно відшліфувати за допомогою алмазних борів або прожарених металевих борів, які рекомендує фірма-виробник. Відшліфоване облицювальне покриття повинно мати товщину не менше ніж 0,8 мм. Під час проведення полірування обов'язковим є використання пороховловлювача. Полірування проводять обережно, зважаючи на те, що дане облицювання мож­на відполірувати до дуже високого ступеня чистоти з метою запобігання ушкодженню поверхні, адже матеріали "Візіо-Гем" дуже стійкі до абразії.

Використання сучасних систем для облицювання дає можливість лікарю стоматологу-ортопеду проводити у разі необхідності направки протезів безпо­середньо у ротовій порожнині хворого. Для цих потреб можна використовува­ти систему для направок "Еспе Візіо-Дисперс" або "Еспе Візіо-Філ". Суть ме­тодики полягає в тому, що на підготовлену поверхню на коронці штучного зуба в ротовій порожнині наносять "Еспе Візіо Бонд" і полімеризують протягом 10 с, після чого наносять масу "Еспе Візіо-Дисперс" або масу "Еспе Візіо-Філ" і полімеризують протягом 20 с

До найпоширеніших пластмас, які використовують для облицювання про­тезів, належить "Ізозит". Ізозити, основою яких є уретандиметакрилат, краще задовольняють сучасні вимоги стоматологічної клініки як щодо естетичності і кольоростійкості, так і механічних властивостей порівняно з пластмасами ак­рилового ряду.

Виготовлення металопластмасових протезів з використанням "Ізозиту" не відрізняється від традиційного методу до етапу технології формування обли­цювального покриття. Отож на підготовлену поверхню металу наносять ґрун­товий шар і протез вміщують у спеціальний пристрій на 5-7 хв за температури 120 °С та тиску в 6 атм. Після того на всю поверхню штучного зуба наносять дентинний шар, а біля різального краю додатково — прозору масу. Для корекції кольору використовують набір фарбників "Ізозит-інтенсив".

Перед завершальною полімеризацією усю поверхню покривають тонким шаром активованого ізозит-флюїду. Пластмаси полімеризують в апараті "Іво-мат" на водяній бані протягом 7 хв під тиском 6 атм та за температури 120 °С. Після того протез шліфують та полірують. Однак, незважаючи на низку пере­ваг, матеріали акрилового ряду мають, на жаль, і багато недоліків. Тому ліку­вання хворих з використанням металопластмасових протезів постійно вдоско­налюється і нині є методом вибору.

В останні роки з'явилися нові, сучасні стоматологічні облицювальні мате­ріали, до яких необхідно віднести" Арт Гласс". Цей матеріал можна використо­вувати для виготовлення коронок і мостоподібних протезів, він об'єднав у собі переваги кераміки та композитів.

Якщо використовувати для виготовлення протезів "Арт Гласс", слід підго­тувати каркас, товщина якого має бути 0,3 мм, ретельно відполірувати та обро­бити його парою. Поверхню, яка облицьовується, необхідно обробити у піско-

струменевому апараті з розміром частинок 110 нм А1.Д, під мінімальним тис­ком 2 бари. Після того поверхню необхідно очистити пензликом для видален­ня залишків піску.

Наступним етапом є нанесення зв'язувальної системи "Кевлок". Для цього одноразовим пензликом наносять на поверхню каркаса шар густого клею. Зв'я­зувальну систему активують протягом 15 с гарячим повітрям. На каркас після цього наносять послідовно шари облицювальних матеріалів "Артгласс опакер", "Дентин", "Бейсик", "Артгласс-гінгіва".

Полімеризація проводиться в апараті "Юнікс" або "Дентаколор XS" про­тягом ЗО с для кожного щару. Конструктивні особливості ламп дозволяють за­безпечити рівномірну полімеризацію у найкоротші терміни.

Вітчизняна стоматологічна промисловість випускає такі матеріали для облицювання, як "Синма-74", "Синма-М". Використовується також "Аиродент-02", пластмаса виробництва Чехії "Суперпонт". Детальне описання їх фізико-механічних та технологічних особливостей наведено в розділі "Основи матері­алознавства".

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 2456 | Нарушение авторских прав