АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПОЛІМЕРНІ МАТЕРІАЛИ

Акрилові пластмаси для базисів протезів. В ортопедичній стоматології
акрилові пластмаси знайшли широке застосування і використовуються як ос­
новний матеріал для виготовлення різних видів зубних протезів. Акрилові пла­
стмаси являють собою складні хімічні речовини — похідні акрилової (СН₂=СН-
СООН) і метакрилової (СН₂-С(СН₃)-СООН) кислот, їх складних ефірів та
інших похідних. Для потреб ортопедичної стоматології промисловість випус­
кає пластмаси у вигляді комплекту, який складається з порошку (полімера) і
рідини (мономера). Одержуються вироби методом формування із суміші (тіста)
полімера і мономера. Мономер — метиловий ефір метакрилової кислоти
(СН₂=С(СН₃)-СООСН₃). Одержують метилакрилат із ацетону і метилового
спирту. Реакція йде за такою схемою: ^

1. Одержання ацетонціангідрину:

С Н з СН з

І І

Ацетон С = HCN —► СНз — С - С Ацетонціангідрин

І І

С Нз СНз

Синильна кислота

2. Реакція ацетонціангідрину з метиловим спиртом за присутності сірча­
ної кислоти і одержання метилового ефіру метакрилової кислоти:

СНз СНз СНз

| ^н204 | _н₂0 | -н₂о

СНз—С—CN---------- ►СНз — С— C = NH------------ ^СН₂ = С— С = Н —

І II І

СНз ОН OS0₃H 0SO₃H

СНз СНз ' СНз

І Н₂0 | СНзОН |

-СН₂ = С-С—NH₂---------------------------- ►СН₂ = С— С— ОН---------------------------- ►СН₂=С—С = ОСН₃

II II II

0 0°

ІЧЛ

Основи матеріалознавства

Метиловий ефір метакрилової кислоти являє собою летку безколірну про­зору рідину з різким специфічним запахом. Температура кипіння 100,3 °С, щільність 0,95. Рідина легко загорається. Під час дії на мономер теп­ла, УФ-променів може відбутися полімеризація з утворенням прозорої скло­подібної твердої речовини — полімера. Полімеризація мономера супровод­жується значною усадкою — до 20 %. Для запобігання полімеризації мономера під час зберігання його наливають у темні флакони, куди додають сповільню­вач полімеризації (інгібітор) гідрохінон у кількості 0,005 %. Зберігають моно­мер у прохолодному місці.

Полімер — поліметилметакрилат. Полімер із мономера може бути отри­маний у вигляді блоків або листів. Для цього у мономер додають ініціатор — перекис бензоїлу, далі розчин заливають у відповідні форми. Для надання по­лімеру спеціальних властивостей можна додавати пластифікатори та інші ре­човини. Під час нагрівання відбувається полімеризація мономера з утворен­ням органічного скла (плексиглас).

Отримання акрилового порошку. У промисловості для цього використо­вують емульсійний метод. Суть методу полягає у полімеризації попередньо емульгованого мономера. Процес полімеризації проходить у спеціальному апа­раті, основу якого складає об'ємний резервуар — полімеризатор з мішалкою всередині.

У резервуар наливають у співвідношенні 2:1 воду і мономер. До суміші додають 0,3 % від кількості мономера перекису бензоїлу (ініціатор) і крохмаль (емульгатор). Масу нагрівають до 84 °С, постійно перемішуючи мішалкою. Крохмаль сприяє емульгуванню мономера, який полімеризується й утворює' правильної форми, але різні за діаметром кульки. Розмір кульок залежить від умов, за яких проходить полімеризація, а саме температурного режиму і швид­кості обертання мішалки.

Отриманий полімер прозорий і безколірний. За допомогою центрифуги порошок відокремлюють від маси, а потім просушують і просіюють на ситі.

Для зуботехнічних робіт використовують як безколірний, так і забарвле­ний порошок. Для забарвлення полімера використовують як органічні, так і неорганічні барвники. Органічні барвники: судан III і IV; неорганічні: жовтий — сульфохромат свинцю, коричневий — залізний марс, зелений — зелень Теньє, синій — мелорій, оранжевий — хромомалібрат свинцю. Неорганічні барвники мають переваги перед органічними. Вони не руйнуються в реальних умовах експлуатації, дозволяють отримати велику гаму стійкіших кольорів. Як замут-нювач використовують окис цинку (1,2-1,5 %) або двоокис титану (0,35-0,5%.) Забарвлення і замутнювання порошку проводиться у шарових млинах, під час обертання яких на поверхні кульок адсорбуються барвники і замутнювачі.

Під час отримання полімерного порошку для базисів до суміші "вода плюс мономер" додають дибутилфталат у кількості 5 % від маси мономера для на­дання пластмасі еластичності. Отриманий гранульований порошок містить деяку кількість перекису бензоїлу (0,2-1,2 %), яка може змінюватися залежно

від призначення порошку. Порошки, які йдуть для виготовлення самотвердію-чих пластмас, містять більшу кількість ініціатора, ніж базисні, які застосову­ються для гарячої полімеризації.

Емульсійний порошок поділяють на фракції залежно від величини гранул. Просіювання проводиться на ситах з кількістю отворів у 1 см² від 1020 до 10000.

Залежно від поведінки високомолекулярних сполук під дією тепла їх поділяють на три групи:

1) термопластичні;

2) термореактивні;

3) термостабільні.

Термопластичні (зворотні) високомолекулярні сполуки під час на­грівання набувають з підвищенням температури більшої пластичності, часто з переходом у в'язкотекучий стан, а під час охолодження знову повертаються у твердий, пружний стан. Ця властивість не втрачається і в разі багаторазового повторення процесів нагрівання та охолодження. До цих сполук відносять: по­ліметилметакрилат, полістирол, капрон, полівінілхлорид, поліетилен, поліпро­пілен, фторопласт, полікарбонат.

Термореактивні (незворотні) полімери мають порівняно невисоку віднос­ну молекулярну масу під час нагрівання до критичної температури (150-170 °С), а в деяких випадках і без нагрівання вони втрачають властивість вторинно роз­м'якшуватися, у такому разі деякі компоненти зазнають хімічної зміни або руй­нуються. До цього виду пластмас належать: бакеліт, амінопласти, фенопласти.

Термостабільні високополімерні сполуки під час нагрівання не пере­ходять у пластичний стан, порівняно мало змінюються і їх фізичні властивості навіть за температури руйнування.

За характером деформацій, які виникають у разі механічної дії на високо-полімерні сполуки, останні можна поділити на дві групи: тверді і пластичні.

Побудова макромолекул відбувається двома шляхами: полімеризацією і поліконденсацією.

Полімеризація — реакція взаємного об'єднання мономерних сполук. У про­цесі полімеризації шляхом послідовного приєднання багатьох молекул моно­мера відбувається утворення полімера, але у такому разі не відбувається відщеп­лення або виділення яких-небудь атомів або молекул. У процесі полімеризації виділяють три стадії. Перша стадія — активація молекул мономера. Вона про­ходить під дією світла, тепла або деяких хімічних речовин-ініціаторів. У моле­кулах мономера відбувається розрив подвійних зв'язків, що є обов'язковою умо­вою для утворення полімерних ланцюгів. Ініціатори — хімічно активні речови­ни, які значно прискорюють активацію молекул мономера. Вони легко розпа­даються на активні радикали, які вступають у реакцію з молекулами мономе­ра, в результаті чого звільняються вільні валентності, на місці яких і відбуваєть­ся ріст полімерних ланцюгів. Друга стадія — ріст полімерних ланцюгів. На при­кладі полімеризації метилметакрилату можна простежити хід реакції під час дії на нього ініціатора — перекису бензоїлу:

Основи матеріалознавства

а) розпад ініціатора на радикали, які мають вільні валентності:

(с₆н₅соо)₂------------- ►- с₆н^-------- ► + с₆н₅соо—+со₂;

феніл бензоїл

б) реакція мономера з радикалом:

СНз СНз

І І

с₆н₅ + сн₂=с -------------- ►- с₆н₅—сн₂—с

І І

СООСНз СООСНз

СНз

І

СбН₅— сн₂— с + пСН₂

І

СООСНз

В об'ємі матеріалу, який полімеризується, виникають активні центри, від яких іде ріст полімерних ланцюгів. Під час реакції на кінцях ланцюгів постійно є вільні радикали, які забезпечують безперервний ріст полімерних ланцюгів. Утворення макромолекул супроводжується вивільненням значної кількості енергії, і весь процес носить характер екзотермічної реакції.

Ріст полімерного ланцюга відбувається до певної межі, кількість молекул мономера, що зв'язані в одну макромолекулу, може досягати сотень тисяч.

На другій стадії відбувається основний кількісний ріст маси полімера. Під час полімеризації ланцюги, що утворюються, можуть мати неоднакові довжи­ну та структуру. Так, у разі з'єднання мономолекул з одним подвійним зв'яз­ком утворюються лінійні полімери. Якщо полімери мають більше одного под­війного зв'язка, а також за умови введення у процес спеціальних активних ре­човин, структура полімера може набувати "зшитого" вигляду, який характери­зується утворенням поперечних зв'язків між основними ланцюгами. "Зшиті" полімери мають звичайно вищі фізико-механічні властивості. В ортопедичній стоматології широко використовується "зшита" пластмаса "Акрил".

Третя стадія - закінчення процесу полімеризації, обрив полімерного лан­цюга, який настає після припинення дії чинників, що зумовили полімеризацію.

Співполімеризація. Цей метод найширше використовується з метою підви­щення ефективності базисних матеріалів. Позитивні результати отримані у разі використання статистичної та "щепної" полімеризації. Уведення фрагментів у макромолекулу інших мономерів, "щеплення" дозволяє у широкому діапазоні

варіювати властивості матеріалів. У разі синтезу співполімерів велике значен­ня має максимальний відсоток перетворення вихідних мономерів у співполі­мер, оскільки залишкові мономери є токсичними речовинами і погіршують властивості матеріалів.

Використовуючи різні мономери, добираючи різні їх кількісні співвідно­шення, можна отримувати пластмаси з необхідними властивостями. Прикла­дами співполімерів, які застосовуються в ортопедичній стоматології, є етакрил, еладент, бакрел, фторакс.

Пошук нових "щеплених" співполімерів на основі фторвмісних олефінів дозволить створити ефективніші конструкційні матеріали для базисів знімних протезів.

Поліконденсація — це процес отримання полімерів у результаті з'єднан­ня мономерів з утворенням високомолекулярних речовин.

Завдяки поєднанню таких властивостей, як низька відносна щільність, значна механічна міцність, стійкість до лугів і кислот, низьке вологопоглинан-яя, простота переробки у готові вироби, пластмаси знайшли широке застосу­вання і в ортопедичній стоматології. Нині пластмаси акрилової групи є основ­ними матеріалами, з яких виготовляють різні види зубних протезів. На основі пластмас розроблено відбиткові матеріали: епоксидні смоли, кремнійорганічні смоли, синтетичні каучуки.

Більшість пластмас є багатокомпонентними системами. Добираючи окремі компоненти і їх співвідношення, отримують матеріали із сукупністю необ­хідних властивостей. Крім основної речовини, яка зв'язує, більшість пластмас містять наповнювач (замутнювач), пластифікатор, барвник, каталізатор, інгібітор та інші добавки. Можливість формування виробів (протезів, відбитків) із пластмас визначається тим, що ці матеріали володіють пластичністю. У про­мисловості полімерів цей метод використовується широко. У стоматологічній практиці він застосування не знайшов. Пластмаси, які використовуються для виготовлення зубних протезів, отримують тільки методом полімеризації.

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 926 | Нарушение авторских прав