АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

КЛАСИФІКАЦІЯ ЧАСТКОВОЇ ВІДСУТНОСТІ ЗУБІВ, УСКЛАДНЕНОЇ ДЕФОРМАЦІЄЮ ЗУБНИХ РЯДІВ

Прочитайте:
  1. ICTV класифікація (1995)
  2. Алергія: етіологія, патогенез, класифікація алергічних реакціїй і їх характеристика.
  3. БУДОВА ЗУБНИХ ДУГ
  4. В теперішній час прийнята наступна робоча класифікація пневмоній у дітей.
  5. ВИГОТОВЛЕННЯ БЮГЕЛЬНИХ ПРОТЕЗІВ ІЗ ЗАМКОВИМИ КРІПЛЕННЯМИ. ВИДИ І КЛАСИФІКАЦІЯ АТАЧМЕНІВ
  6. ВИДИ ШИНУВАННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ШИН
  7. Визначення гострої дихальної недостатності. Класифікація за ступенями тяжкості. Мед сестринське обстеження та мед сестринська діагностика. Загальні принципи лікування.
  8. Визначення та класифікація харчового статусу організму.
  9. ВИРІВНЮВАННЯ ОКЛЮЗІЙНОЇ ПОВЕРХНІ ЗУБНИХ РЯДІВ шляхом ПІДВИЩЕННЯ ПРИКУСУ. ВКОРОЧЕННЯ ЗУБІВ
  10. ВІДНОВЛЕННЯ ЗУБНИХ РЯДІВ БЮГЕЛЬНИМИ ПРОТЕЗАМИ У РАЗІ ЇХ ДЕФЕКТІВ

Часткова втрата зубів на щелепах порушує не тільки морфологічну єдність зубного ряду, але й призводить до його складної перебудови. Ця пе­ребудова спочатку проявляється поблизу дефекту, а з часом поширюється на весь зубний ряд. Клінічно така перебудова проявляється нахилом зубів у бік дефекту, вертикальним переміщенням зубів, які не мають антагоністів, нахилом їх у бік язика, поворотом навколо своєї осі тощо. Результатом такої перебудови буде формування деформації зубних рядів.

Деформації зубних рядів відомі дуже давно, адже ще Арістотель зазна­чав переміщення та умовне подовження зубів. Детальніше це явище описав Хантер у 1771 р. у своїй праці "Естественная история зубов человека". У ній, зокрема, описано механізм нахилу молярів після втрати премолярів. Шиф і Грубе називали це вторинними аномаліями. АЛ.Абрикосов переміщення зубів, які втратили антагоністів, також відносив до вторинних явищ.

Отже, деформації зубних рядів були відомі давно, тому не зовсім пра­вильно віддавати пріоритет в описанні даного симптому тільки О.В.Попо­ву, який зробив це у 1880 р. Не можна також називати цей симптом тільки іменем Годона, який зробив спробу пояснити механізм вторинного пере­міщення, створивши теорію, що отримала назву артикуляційної рівноваги.

До вторинних переміщень зубів необхідно віднести зміни їх положення не тільки за наявності дефектів зубних рядів, але й у разі захворювань тка­нин пародонта, однойменних пухлин та функціонального перевантаження.

Є.І.Гаврилов (1978) виділяє такі можливі варіанти напрямку руху зубів:

1) вертикальне переміщення верхніх і нижніх зубів (однобічне та двобічне);

2) взаємне вертикальне переміщення верхніх і нижніх зубів;

3) дистальне або медіальне переміщення верхніх і нижніх зубів;

4) нахил зубів у язиково-піднебінному або щічному напрямку;

5) поворот зуба навколо своєї осі;

6) комбіновані переміщення.


 




Часткова відсутність зубів, ускладнена деформацією зубних рядів


ПІДГОТОВКА ТА ОРТОПЕДИЧНЕ ЛІКУВАННЯ У РАЗІ ЧАСТКОВОЇ ВТРАТИ ЗУБІВ, УСКЛАДНЕНОЇ ДЕФОРМАЦІЄЮ ЗУБНИХ РЯДІВ

Виражені деформації зубних рядів дуже ускладнюють, а деколи й роб­лять неможливим проведення ортопедичного лікування. Незначні дефор­мації звичайно не перешкоджають протезуванню, але у разі значних та за­пущених деформацій без спеціальної попередньої ортопедичної підготовки не обійтися.

Існують шляхи усунення деформацій оклюзійної поверхні за допомо­гою підвищення міжкоміркової висоти, вкорочення зубів, які висунулися та нахилилися, переміщення зубів спеціальними конструкціями (ортодонтич-ний метод), переміщення зубів накусними пластинками з попередньою кор-тикотомією (апаратурно-хірургічний метод), видалення зубів, які висуну­лися і змістилися (хірургічний метод), спеціального протезування. Викори­стання одного із цих методів лікарем стоматологом-ортопедом диктують характер деформацій, стан тканин пародонта, зубів, які перемістились, вік хворого та його загальний стан.

У клініці ортопедичної стоматології широко використовується метод вирівнювання оклюзійної поверхні шляхом підвищення міжкоміркової ви­соти. Метод ефективний у разі слабко вираженої форми вертикального пе­реміщення зубів зі зниженням міжкоміркової висоти. Спосіб підвищення міжкоміркової висоти вибирають, грунтуючись на наявній клінічній кар­тині. Існує загальне правило, яким необхідно керуватися усім. Одномомен-тне підвищення міжкоміркової висоти не повинно перебільшувати 6-8 MM. За необхідності більшого роз'єднання зубів його потрібно проводити у два або більше етапів для профілактики ускладнень з боку жувальних м'язів та скронево-нижньощелепного суглоба. Підвищення міжкоміркової висоти не повинно призводити до втрати множинних контактів на зубах, які зберегли­ся, у протилежному разі зуби, що утримують міжкоміркову висоту, будуть перебувати у стані функціонального перевантаження. Підвищення міжко­міркової висоти звичайно проводиться на поодиноких коронках, мостоподі-бних протезах або за допомогою інших ортопедичних конструкцій.

Найдоступнішим методом вирівнювання оклюзійної поверхні є вкоро­чення зубів, які висунулися із зубної комірки. Для вирішення питання, на скільки необхідно вкорочувати зуби, одного огляду ротової порожнини хво­рого недостатньо. Необхідно зняти повні анатомічні відбитки, моделі загіп­сувати у положенні центрального співвідношення щелеп та провести вив­чення діагностичних моделей. Питання збереження чи видалення пульпи вирішується у кожному конкретному випадку залежно від обсягу майбут­нього препарування. В осіб молодого віку видалення пульпи слід проводити


тільки тоді, коли вирівняти оклюзійну поверхню неможливо ортодонтич-ним шляхом. Не викликає труднощів укорочення зубів, які з тих чи інших причин втратили пульпу раніше.

Ефективнішим методом вирівнювання оклюзійної поверхні є ортодон-тичний, адже у разі його використання зберігаються зуби і відбувається пе­ребудова коміркових відростка і частини.

Для досягнення цієї мети використовують спеціальні конструкції орто-донтичних апаратів. Вони можуть бути знімними та незнімними.

Чає лікування, необхідний для зміни положення зубів, які порушують оклюзійну поверхню, залежить від багатьох чинників, а саме від ступеня вторинної деформації, кількості зубів, які перемістилися, стану тканин їх пародонта та загального стану хворого.

Для кінцевого позитивного результату велике значення має вік хворо­го. Чим молодша особа, тим кращі результати лікування. У людей старечого та похилого віку перебудова оклюзійних співвідношень йде дуже важко і часто не приносить бажаного результату. Тому у віці 40-50 років та стар­ших необхідно використовувати радикальніші методи виправлення оклю­зійних співвідношень.

Сказане вище можна підтвердити на прикладі використання знімних і незнімних ортодонтичних конструкцій. Знімний ортодонтичний апарат — це звичайно пластинковий протез із кламерною фіксацією (мал. 207).

Особливістю конструкції є те, що постановку штучних зубів проводять так, щоб вони були в контакті тільки із зубами, які висунулися з комірки. Після фіксації протеза хворому дають настанови та спостерігають за ним спочатку один раз у 2-3 дні, а в подальшому — один раз у 2 тиж. Через деякий час на штучні зуби нашаровують самотвердіючу пластмасу і таким чином знову підвищують міжкоміркову висоту. Лікування проводять до повної пе­ребудови та вирівнювання оклюзійних співвідношень. Такі конструкції ор­тодонтичних апаратів (протезів) використовують передусім у разі включе­них та кінцевих дефектів зубних рядів.

Мал. 207. Знімний протез для вирівнювання оклюзійної поверхні

Використання мостоподібних протезів у разі порушення оклюзії у ділянці включеного дефекту для вирівнювання 1-2 зубів є ефективним ме­тодом. Опорні зуби для даного виду мостоподібних протезів не препарують, а краї штучних коронок не заходять у ясенну борозну. Підвищення міжко-


 




Часткова відсутність зубів, ускладнена деформацією зубних рядів


міркової висоти проводиться на проміжній частині мостоподібного протеза. Останнє являє собою фасонне литво у вигляді решітки, на якій фіксують штучні зуби.

Повторне підвищення міжкоміркової висоти проводять шляхом наша­рування швидкотвердіючої пластмаси на проміжну частину протеза.

Використання мостоподібних протезів може призвести і до негативних наслідків, а саме: зуби, які служать опорою, можуть також переміщуватися. Для запобігання цьому ускладненню необхідно, щоб на один зуб, який пере­міщують, припадало не менше двох опорних.

Описані методи можна було б назвати апаратними, оскільки зміна по­ложення зубів досягається за допомогою апаратів (протезів). Разом з тим їх можна назвати ще й функціональними, оскільки зміни положення зубів та величина коміркових відростка і частини зумовлюються змінами функції.

Апаратно-хірургічний метод виправлення оклюзійних співвідношень у разі деформацій зубних рядів запропонований Є.І.Гавриловим як альтер­нативний іншим методам, на проведення яких необхідно було б багато часу і які призводили б до значного відсотка негативних результатів. Суть запро­понованого методу грунтується на знанні анатомо-топографічних особли­востей щелепно-лицевої ділянки, а саме: відомо, що найменш податливою частиною кістки є її поверхневий шар — кортикальна пластинка. Для її ос­лаблення використовують кортикотомію. Відомо два методи кортикотомії: лінійний, або смужковий (Є.І.Гаврилов), та решітчастий (А.Т.Титова). Вибір методу залежить від напрямку руху зубів, що перемістилися, та ана­томо-топографічних умов.

Використання апаратно-хірургічного методу передбачає детальне клінічне обстеження хворого, адже мова йде про оперативне втручання. За­лежно від результатів обстеження хворого, особливостей його психічного стану, обсягу оперативного втручання необхідно вирішити питання щодо місця проведення операції. Звичайно її проводять в умовах стаціонару. Під час вирішення даного питання ураховують не тільки загальний стан хворо­го, але й характер деформації, час її формування, локалізацію, вік пацієнта.

До оперативного втручання виготовляють тільки базис протеза, який би розмикав висоту прикусу. Після адаптації до протеза проводять поста­новку штучних зубів. Повторно протез уводять у ротову порожнину лише через 2-3 дні після оперативного втручання, коли почне спадати післяопе­раційний набряк.

Видалення зубів як метод виправлення оклюзійних співвідношень у разі деформацій зубних рядів використовується лише в тому разі, коли всі інші застосовані методи виявилися неефективними. Видалення показано також у разі патологічної рухомості зубів, хронічних процесів у навколоверхівко-вих тканинах тощо.

Ефективна підготовка зубних рядів до протезування одним із описаних методів дозволяє використати з цією метою незнімні або знімні конструкції


зубних протезів. Детальне описання їх клініко-лабораторних етапів виго­товлення наведено у відповідних розділах.

Свої особливості має протезування мостоподібними протезами у разі деформацій зубних рядів, зумовлених медіальним нахилом молярів. Проте­зування за даної клінічної картини показане у разі неефективності застосу­вання інших методів нормалізації оклюзійних співвідношень, важкого ста­ну хворих тощо. Мета даного виду протезування - не тільки заміщення де­фекту, але й запобігання оклюзійним порушенням, профілактика можли­вих ускладнень. За умови різкого нахилу моляра створити паралельність стінок неможливо навіть після екстерпації пульпи. За таких клінічних умов застосовують мостоподібні протези особливої конструкції. їх особливість полягає у тому, що одна із опор з'єднується з нахиленим зубом своєрідною фіксацією. Така фіксація досягається за допомогою вкладок, опорно-утри-мувальних кламерів (мал. 208), кілець, замкових кріплень.

У разі з'єднання тіла протеза за допомогою опорно-утримувального кламера, вкладки, кільця зуб, нахилений у бік дефекту, покривають корон­кою. Якщо протез фіксують на нахиленому зубі за допомогою вкладки, тоді в коронці виштамповують для неї порожнину. Технічно це виконати дуже важко, якщо ураховувати вимоги, які ставляться до готових порожнин під вкладки.

Послідовність виготовлення знімного мостоподібного протеза така:

1) на опорні зуби виготовляють вкладки, напівкоронки або коронки;

2) восковими валиками фіксують центральне співвідношення щелеп і потім знімають відбитки разом з припасованими до зубів деталями протеза;

3) вкладки, напівкоронки або коронки вставляють у відбиток, відлива­ють моделі, які загіпсовують в артикулятор;

4) ставлять замки за допомогою паралелометра: знімають частину зам­ка, яка повинна ввійти в тіло протеза, а частину, що залишилася, припаю­ють до вкладок, напівкоронок або коронок;

5) розміщують спаяні частини на моделі і складають замки;

6) виготовляють тіло протеза зі штучними зубами;

7) готовий протез перевіряють у ротовій порожнині до цементування незнімних частин.

Потім замішують цемент і фіксують на зубах незнімні частини, змазую­чи їх вазеліном та розміщуючи на місце протез, яким контролюють поло­ження вкладок, напівкоронок, коронок. Після затвердіння цементу уважно знімають протез, видаляють залишки цементу і вчать хворого користувати­ся ним.

Ю.К.Курочкін запропонував оригінальну конструкцію знімного мосто­подібного протеза (мал. 209). Конструкційними особливостями його є те, що нахилений зуб покривається штампованою коронкою зі шліцовими кана­лами на щічній та язиковій поверхнях, розміщеними паралельно до поздов­жньої осі зуба. З боку нахилу на опорному зубі створюють площадку з нахи-


 




Часткова віда^тність зубів, ускладнена деформацією зубних рядів



 

Мал. 208. Різновиди фіксації мосто- Мал. 209. Схематичне зображення подібних протезів за умови медіально- знімного мостоподібного протеза за го нахилу молярів (пояснення у тексті) Ю.К.Курочкіним

лом до поздовжньої осі зуба так, щоб рівнодіюча, яка падає на неї від оклю-зійної накладки, була перпендикулярною до неї.

Другий опорний зуб покривають системою телескопічних коронок. Про­міжна частина протеза складається із штучних зубів, з'єднаних на одному кінці із зовнішньою телескопічною коронкою, а на іншому — із з'єднуваль­ним елементом (розширений опорно-утримувальний кламер), оклюзійна накладка якого опирається на похилу площадку, а на внутрішній поверхні плечей є випин для з'єднання зі шліцами опорного елемента.

Запропонований мостоподібний протез дозволяє:

1) відновити жувальну функцію за рахунок опори на природні зуби;

2) завдяки похилій площадці, розміщеній на зубі, що перемістився, ос­новна частина жувального тиску розподіляється по поздовжній осі зуба, за­побігаючи його подальшому нахилу в бік дефекту та посиленню функціо­нального перевантаження;

3) завдяки жорсткій системі кріплення телескопічними коронками на одному опорному зубі та литим опорно-утримувальним кламером зі шліцо-вим з'єднанням - на другому мостоподібний протез рівномірно передає жу­вальний тиск на пародонт опорних зубів під час усіх рухів нижньої щелепи;

4) нормалізується оклюзійна поверхня зубного ряду за рахунок литої накладки, яка заповнює трикутний простір між жувальною поверхнею опор­ного зуба та зубами-антагоністами;

5) розширені плечі опорно-утримувального кламера не травмують тка­нин щоки та язика;

6) знімна конструкція мостоподібного протеза сприяє дотриманню гігієни ротової порожнини.

Показаннями для використання даної конструкції мостоподібного про­теза є наявність одно-, двобічних включених дефектів нижньої щелепи, які виникли після втрати одного або двох зубів, за умови кута конвергенції опор­них зубів понад 20°, наявність трикутного простору між жувальною поверх-


нею нахиленого зуба та антагоністами, великих і середньої величини клінічних коронок опорних зубів та їх здорового пародонта.

Існує низка інших модифікацій мостоподібних протезів, що використо­вуються за даної клінічної картини, які відрізняються один від одного лише незначними конструктивними особливостями.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Які причини призводять до вторинних деформацій зубних рядів у разі часткової втрати зубів?

2. Які форми зубокоміркового подовження виділяє В.О.Пономарьова?

3. У чому відмінності теорій Попова-Го дона та Калвеліса?

4. Які класифікації використовують у разі вторинних деформацій зуб­них рядів?

5. Для чого проводиться підготовка ротової порожнини перед ортопе­дичним лікуванням у хворих зі вторинними деформаціями?

6. На скільки дозволяється розмикати висоту прикусу у разі лікування вторинних деформацій?

7. Які особливості ортопедичного лікування хворих зі вторинними де­формаціями зубних рядів?

8. У чому конструктивні особливості застосування знімного мостоподіб­ного протеза за Ю.К.Курочкіним?


 


Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 1770 | Нарушение авторских прав



1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 | 146 | 147 | 148 | 149 | 150 | 151 | 152 | 153 | 154 | 155 | 156 | 157 | 158 | 159 | 160 | 161 | 162 | 163 | 164 | 165 | 166 | 167 | 168 | 169 | 170 | 171 | 172 | 173 | 174 | 175 | 176 | 177 | 178 | 179 | 180 | 181 | 182 | 183 | 184 | 185 | 186 | 187 | 188 | 189 | 190 | 191 | 192 | 193 | 194 | 195 | 196 | 197 | 198 | 199 | 200 | 201 | 202 | 203 | 204 | 205 | 206 | 207 | 208 | 209 | 210 | 211 | 212 | 213 | 214 | 215 | 216 | 217 | 218 | 219 | 220 | 221 | 222 | 223 | 224 | 225 | 226 | 227 | 228 | 229 | 230 |



При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.008 сек.)