Ці автори запропонували застосовувати у разі створення індивідуальної оклюзійної поверхні феномен Хрістенсена шляхом внутрішньоротового запису з використанням шарнірного оклюдатора.
За методикою Ефрона (1929) після визначення центрального співвідношення щелеп і гіпсування моделей в оклюдатор проводять постановку фронтальних зубів на обох щелепах, а в ділянці жувальних зубів зберігають висоту прикусних валиків. У клініці вводять воскові шаблони в ротову порожнину і пропонують пацієнту зімкнути зуби в передній оклюзії; в утвореному в такому разі клиноподібному дефекті розміщують і закріплюють з обох боків на нижньому валику восковий валик, який під час змикання щелеп роздавлюється, набуваючи клиноподібної форми і заповнючи цей проміжок. Прикусні валики виводять з ротової порожнини, охолоджують і знову вводять у рот, пропонуючи пацієнту стиснути щелепи в центральній оклюзії і уважно стежачи за цим станом. За такої умови утворюється просвіт між фронтальними зубами, для ліквідації якого необхідно на верхньому прикусному валику зрізати віск у вигляді клину, після чого поверхня прикусного валика набуває випуклої форми, тобто створюється сагітальна оклюзійна крива, по якій і проводять постановку жувальних зубів верхньої щелепи, а потім — нижньої.
А.Я.Катц і З.П.Гельфанд (1937) модифікували цей метод, замінивши воскові прикусні валики на стенсові, а також змінили методику формування оклюзійної кривої. За їхньою методикою прикусні валики за шириною і висотою повинні приблизно відповідати зубним рядам. Розміщення валиків на комірковому відростку, висота і співвідношення їх контролюється і коригується у ротовій порожнині хворого.
Корекція валиків у ротовій порожнині дозволяє, по-перше, їх припасувати, по-друге, хворий звикає закривати рот без спонукання і керування з боку лікаря. Усі ці маніпуляції призводять до втоми жувальних м'язів, що і буде сприяти набуванню щелепами положення відносного фізіологічного спокою, а це, в свою чергу, полегшить визначення правильного центрального співвідношення щелеп. Сагітальна і поперечна криві формуються за допомогою феномена Хри-стенсена. Для цього валики покривають кашкою із пемзи або наждаку, після чого пропонують пацієнту виконати різноманітні рухи нижньою щелепою. Потім на валиках роблять позначки і фіксують їх у ротовій порожнині у положенні центральної оклюзії, переносять на моделі і гіпсують в оклюдатор з переднім штифтом.
Постановку штучних зубів починають на моделі верхньої щелепи, замінивши твердий базис з оклюзійним валиком на воскові. У такому разі всі зуби, за винятком бічних різців (вони відстають на 0,5 мм), повинні торкатися площини нижнього оклюзійного валика. Постановку зубів на нижній щелепі проводять у щільному контакті з антагоністами верхньої щелепи. Використання даної методики дає економію часу, не вимагає використан-
ня дорогих анато-мічних артикуляторів, знижує відсоток помилок під час визначення центрального співвідношення щелеп, тим самим зменшує кількість браку і переробок протезів.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
І.Дати визначення поняттям "фіксація", „стабілізація", „рівновага
повних знімних протезів". 2.3а допомогою яких методів та засобів досягають поліпшення фіксації
повних знімних протезів? З.Хто і для чого вперше запропонував знімати функціональні відбитки? 4.3а якими методиками виготовляють індивідувальні ложки?
5. У чому суть припасування індивідуальних ложок на верхню та нижню щелепи за допомогою проб Гербста?
6. Для чого отримують функціональні відбитки з урахуванням податливості слизової оболонки ротової порожнини?
7. Що таке фізіологічний стан спокою?
8. Для чого використовують такі лінії, як камперовська та зінична?
9. Які правила роботи з прикусними валиками на верхній та нижній щелепах?
10. Які методи визначення центрального співвідношення щелеп?
11. У чому суть фіксації центрального співвідношення щелеп?
12. Яка різниця між артикуляторами та оклюдаторами, їх застосування?
13. Для чого необхідно знати феномен Катца-Ефрона-Гельфанда?
Клініка та п ротезування у разі повної відсутності зубів ______________________________