АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ОРТОПЕДІЇ

Щелепно-лицева ортопедія пройшла довгий і складний шлях свого роз­витку. Підвалини історії щелепно-лицевої ортопедії закладені в роботах Гіппок­рата (460—377 рр до н.е.). Перші спроби лікування переломів щелеп належать саме Гіппократу, він же запропонував й оригінальний спосіб управлення виви-

ху нижньої щелепи з трьома етапами цієї операції. Цельс (1 ст. до н.е.) опису­вав методи лікування переломів щелеп та пропонував з цією метою використо­вувати нитки і волосся для зв'язування зубів у відламках щелеп. Гален (130 р. до н.е.) користувався підборідною пов'язкою. Проте до XVI ст. будь-яких нау­кових даних про щелепно-лицеву ортопедію не було.

Уперше протези лиця та обтуратор для закриття дефекту піднебіння опи­сав Амбруаз Паре (1575). П'єр Фошар у 1728 р. рекомендував просвердлювати піднебіння для закріплення протезів. Він також запровадив зв'язування зубів між собою з обох боків лінії перелому лігатурним дротом або шовком. У кінці

XVIII ст. було запропоновано використовувати внутрішньоротову пов'язку для
з'єднання уламків нижньої щелепи, відомої в літературі як "машина Рютеник".
У цьому ж столітті Буасон запропонував еластичну підборідну пращу з про­
кладкою між зубами з дерева або каучуку. За допомогою цієї пов'язки можна
було не тільки фіксувати, але й виправляти положення уламків щелеп.

У 1880 р. Кінгслей описав конструкцію щелепно-лицевих протезів для за­міщення дефектів носа, очної ямки та піднебіння. Клод Мартен (1889) є за­сновником безпосереднього протезування, що він детально описав у своїй книзі.

У 1861 р. Вебер запропонував шину, яка облягає коміркові відросток та частину з присінкового та язикового боку і має прорізи для зубів. До речі, дана конструкція шини використовується і нині. Гуннінг (1860) застосував міжзубну шину, яка з часом була модифікована Портом і використовується для лікуван­ня переломів беззубих щелеп. У кінці XIX ст. Зауер виготовив дротяну шину з похилою площиною, яка вигиналася на моделі (пов'язка Зауера).

Проблемами щелепно-лицевої ортопедії вчені активно займалися протя­гом XIX ст. Є.О.Мухін запропонував пов'язку та шину-підіймач власної конст­рукції. Під час кримської війни основоположник воєнно-польової хірургії М.І.Пирогов уперше наклав гіпсову пов'язку для лікування складних вогне­пальних переломів нижньої щелепи. Тоді ж Ю.К.Шимановський розробив гіпсо­ву пов'язку в поєднанні з внутрішньоротовою паличкою - шиною. У 60-70 pp.

XIX ст. Бальзамінов запропонував для іммобілізації уламків щелепи металеву
шину — пращу, а Карпінський - каучукову пращу.

Трохи пізніше були запроваджені назубні дротяні та каучукові шини Гур-віча і Ростовцева.

У 1915 р. Фальтін розробив та впровадив у практику гіпсову пов'язку для витягування уламків нижньої щелепи у разі подвійних переломів та загрози асфіксії.

У 1916 р. С.С.Тігерштедт розробив систему апаратів для шинування уламків щелеп, яка відкрила нову еру у воєнній щелепно-лицевій ортопедії.

У 1919 р. вийшла книга Г.І.Вільга "Помощь на фронте раненным в челюсть". Ця книга у свій час мала дуже важливе значення в організації та наданні допо­моги таким хворим.

На І, II та НІ одонтологічних з'їздах, що відбулися у 1923, 1925 та 1928 p., розглядалися питання ортопедичних методів лікування окремих пере-

ломів нижньої щелепи, верхньої щелепи та комбінованих переломів обох ще­леп. Матеріали з'їздів, а також зміни у методиках виготовлення гнутих дротя­них шин за Тігерштедтом були узагальнені А.АЛімбергом у 1927 р. в керів­ництві "Практическая травматология".

Значний внесок у розвиток щелепно-лицевої ортопедії зробили своїми фун­даментальними працями А.А.Лімберг, П.П.Львов, І.Г.Лукомський, Д.А.Ентін, А.Е.Рауер, Б.Н.Бинін, А.І.Бетельман.

Велике практичне та теоретичне значення для подальшого розвитку ще­лепно-лицевої ортопедії мав досвід, який був накопичений у період Великої Вітчизняної війни (1941—1945 pp.) і детально описаний у книзі Д.А.Ентіна "Военно-челюстная хирургия".

Сучасна щелепно-лицева ортопедія грунтується на реабілітаційних прин­ципах загальної травматології та ортопедії, яка опирається на успіхи клінічної стоматології і відіграє велику роль у системі надання стоматологічної допомо­ги населенню.

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 919 | Нарушение авторских прав