АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ОСНОВНІ МАТЕРІАЛИ

Метали та їх сплави. У клініці ортопедичної стоматології широкого зас­тосування набули сплави металів, оскільки чисті метали не відповідають тим вимогам, які ставляться до конструкційних матеріалів, вони недостатньо міцні, дуже дорогі, піддаються корозії.

До металів належить абсолютна більшість хімічних елементів періодичної системи Менделєєва. Від неметалів вони відрізняються характерними метале­вими міжатомними зв'язками з узагальненими і рухомими електронами, що забезпечує металу добру електро- і теплопровідність, міцність. Металам влас­тиві пластичність, ковкість, непрозорість, характерний металевий блиск. До металів та їх сплавів, які використовуються у клініці ортопедичної стомато­логії, існують високі вимоги. Вони повинні:

1) мати високу корозійну стійкість в умовах ротової порожнини;

2) володіти хорошими механічними властивостями;

3) мати добрі технологічні властивості;

4) мати необхідні фізичні характеристики;

5) бути індиферентними по відношенню до тканин протезного ложа та поля.

Будова і кристалізація металів. Метали являють собою кристалічні тіла, атоми яких розміщені у правильному геометричному порядку, утворюю­чи кристали. У площині атоми металів утворюють атомну решітку, а в просторі - атомокристалічну решітку. Типи кристалічних решіток у металів різні. Най­частіше спостерігаються кубічна об'ємноцентрована, кубічна гранецентрована та гексагональна щільноупакована. Реальний кристал має точкові, лінійні та поверхневі структурні недосконалості.

Точкові недосконалості. Атоми мають здатність коливатися у вузлах решітки, а окремі атоми мають енергію, яка значно перевищує середню, і, як наслідок, амплітуда коливання у них більша, ніж в інших атомів. Ці атоми мо­жуть легко змінювати своє розміщення, особливо у поверхневих шарах. У ре­зультаті утворення вакансії деформується кристалічна решітка. Вакансії відіграють велику роль у дифузних процесах, які відбуваються у металах, особ­ливо за умови підвищення температури.

Лінійні недосконалості — дислокації. Суть лінійної дислокації поля­гає у зміщенні на одну міжатомну відстань однієї частини кристалу щодо іншої уздовж якої-небудь атомної площини. У такому разі число рядів атомів у верхній частині кристалу на один більше, ніж у нижній. Кристалічна решітка в резуль­таті таких зміщень у зоні дислокації пружно змінена. На практиці утворення дислокації може відбуватися у процесі кристалізації, у разі пластичної дефор­мації під час термічної обробки. Дислокація суттєво впливає на механічні вла­стивості металу, різко знижуючи його міцність.

Поверхневі недосконалості проявляються на межах кристалів. Ато­ми тут мають не таке правильне розміщення, як у самому об'ємі кристала. Це

Основи матеріалознавства

пояснюється тим, що кристали дезорієнтовані і на їх межах виникають дисло­кації та вакансії.

Залежно від того, з якою щільністю розміщені атоми у кристалічних реш­ітках, у багатьох випадках можуть виникати зміни напрямків кристалів, а це, в свою чергу, може призвести до змін механічних, оптичних, електричних влас­тивостей металів. Ці явища отримали назву анізотропії кристалів. Кристал являє собою анізотропне тіло. Якщо в структурі металу створюється однакова орієнтація кристалів, то утворене полікристалічне тіло буде анізотропним. Якщо маленькі анізотропні кристали орієнтовані порізно, властивості усереднюють­ся і є приблизно однакові у всіх напрямках.

Кристалізація металів. Перехід з рідкого стану в твердий пов'язаний з утворенням кристалічної решітки. Під час цього процесу атоми металу зай­мають у просторі суворо визначені місця. Отже, перехід металу з рідкого стану в твердий, під час якого утворюються кристали, називається кристалізацією. Плавлення ж металу — це перехід із твердого стану в рідкий; він супровод­жується руйнуванням кристалічної решітки.

Кристалізація металів складається з двох процесів:

1) зародження у рідкому металі кристалічних частин - центрів кристалізації;

2) росту кристалів із цих центрів.

Алотропією, або поліморфізмом, металів називається їх здатність у твер­дому стані мати різну будову кристалічної решітки і, як наслідок, різні власти­вості за умови різних температур.

Сплави. У природі небагато металів (золото, платина, срібло, ртуть та деякі інші) зустрічаються у чистому вигляді. Але і вони знайшли застосування лише

у вигляді сплавів.

Сплавом називається речовина, отримана шляхом сплавлення двох або більше елементів. Сплав, який отриманий переважно з металевих елементів і має металеві властивості, називається металевим сплавом. Природно, що бу­дова сплаву є складнішою, ніж будова чистого металу, і залежить переважно від того, в які взаємозв'язки вступають компоненти, з яких він складається. Взає­модія компонентів залежить, в свою чергу, від умов процесу лиття.

У твердому стані може і не бути хімічної взаємодії між компонентами і простими речовинами, які утворюють сплав. У такому разі будова його є меха­нічною сумішшю окремих частин кристалів обох компонентів. Це сплави сур­ми і свинцю, кадмію і вісмуту, мелотовий сплав. Механічна суміш компонентів утворюється тоді, коли останні не здатні до взаємного розчинення у твердому стані і не вступають у хімічну реакцію з утворенням сполук.

Складові речовини сплаву можуть вступати у хімічну реакцію, утворюю­чи хімічні сполуки, або розчинятися один в одному, утворюючи розчини.

Крім механічної суміші і хімічних сполук можливе утворення таких фаз, які не можна віднести чітко до однієї із перерахованих, вони є проміжними. Прикладом можуть бути сплави нікель-хрому, мідь-нікелю.

НА

У рідкому стані більшість металевих сплавів, які застосовуються у техніці, являють собою однорідні рідини, тобто рідкі розчини. У разі переходу в твер­дий стан у багатьох таких сплавах однорідність зберігається, а отже, зберігається їх розчинність. Тверда фаза, яка утворюється у результаті кристалізації такого сплаву, називається твердим розчином.

Таким чином, на відміну від механічної суміші твердий розчин є однофаз­ним, складається з одного виду кристалів і має одну кристалічну решітку. Бу­дова і властивості сплавів визначаються фазовими перетвореннями, які відбу­вають під час нагрівання й охолодження сплавів.

Види корозії. Корозія (від лат. corrosio — роз'їдання) — це руйнування твер­дих тіл, спричинене хімічними і електрохімічними процесами, які розвивають­ся на поверхні тіла у разі його взаємодії із зовнішнім середовищем.

Корозійна стійкість — це здатність матеріалів протистояти корозії.

Корозійна втома — це зниження межі витривалості металу або сплаву за умови одночасного впливу циклічних навантажень і корозійного середовища.

Однією із головних вимог, якій повинні відповідати метали та сплави, є їх хімічна інертність. Низка металів та сплавів (мідь, срібло, багато марок сталі) не можуть бути використані для виготовлення зубних протезів через їх корозійну нестійкість, яка призводить до руйнування металу.

Розрізняють 3 фази корозійного руйнування: рівномірну, місцеву та мікро­кристалічну корозію.

Рівномірна корозія руйнує метал, незначно впливаючи на його меха­нічну міцність. Вона властива срібному припою.

Місцева корозія призводить до руйнування тільки окремих ділянок ме­талу і проявляється у вигляді плям та крапкових уражень різної глибини. Вона виникає у разі неоднорідної поверхні, за наявності включень у метал або внутрішніх напружень у разі грубої структури металу. Цей вид корозії знижує механічні властивості ортодонтичних конструкцій та інших деталей.

Міжкристалічна корозія характеризується руйнуванням металу на межі кристалів. У такому разі порушується зв'язок між кристалами й агресив­не середовище, проникаючи вглиб, руйнує метал. Цей вид корозії особливо вла­стивий для нержавіючої сталі.

Хімічна корозія характеризується взаємодією металу з агресивними се­редовищами, які не проводять електричний струм. В умовах ротової порожни­ни метали знаходяться у вологому середовищі ротової рідини. Остання є елек­тролітом і створює умови для електрохімічної корозії металевих пломб, вкла­док та інших металевих ортопедичних конструкцій.

У промисловості боротьбі з корозією приділяється багато уваги, оскільки від корозії щорічно втрачають до 10% металу, який виробляється. Роз­робка та впровадження ефективних засобів захисту від корозії дозволяє роз­ширити список матеріалів, які можуть бути використані в клініці ортопедич­ної стоматології.

Основи матеріалозн авства ______________________________________________________

Доброю хімічною стійкістю в умовах порожнини рота володіє нержавіюча сталь, сплави на основі золота, платини, паладію. Сплави, які перераховано, завжди покриті тонкою окисною плівкою, що захищає метал від окислювання.

Клініко-технологічні вимоги до сплавів. Різні сплави металів, які вико­ристовуються для виготовлення ортопедичних конструкцій, повинні мати певні біологічні властивості. Під біологічними властивостями матеріалів розуміють можливу їх дію на біологічні середовища, в яких вони знаходяться. Так, усі основні зуботехнічні матеріали не повинні:

—спричиняти негативних зрушень у тканинах і рідинах, з якими вони контактують;

—змінювати мікрофлору ротової порожнини;

—порушувати мітотичний процес;

—впливати на рН;

—порушувати кровообіг, чутливість;

—за жодних умов не спричиняти запалення.

Технологічні властивості матеріалів дозволяють виготовляти з них різні вироби з використанням різних способів обробки. Для зуботехнічних матері­алів важливими є ливарні властивості, ковкість, зварюваність (придатність до паяння), оброблюваність різанням та шліфуванням.

Ливарні властивості визначаються здатністю різних металів заповнювати ливарні форми й утворювати виливки. Вони зумовлені рідкотекучістю, супро­воджуються усадкою, лікваціями.

Ковкість характеризує властивість матеріалів, завдячуючи якій методом тиску та штампування можна отримати вироби необхідної форми.

Зварюваність (придатність до паяння) — це здатність матеріалів утво­рювати міцні з'єднання у разі контакту або за допомогою спеціальних сплавів припоїв. У зуботехнічних лабораторіях широко використовують паяння для з'єднання металевих частин. Електрозварювання застосовують для точкового з'єднання металевих деталей перед паянням.

Оброблюваність — це здатність матеріалів піддаватися обробці всіма видами різального, шліфувального інструменту, який використовується у зу­ботехнічних лабораторіях.

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 976 | Нарушение авторских прав