АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ФІКСАЦІЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО СПІВВІДНОШЕННЯ БЕЗЗУБИХ ЩЕЛЕП

Визначення та фіксація центрального співвідношення беззубих щелеп складаються з таких послідовних етапів. Це підготовка прикусних валиків, визначення міжкоміркової висоти, фіксація центрального співвідношення щелеп.

У зуботехнічній лабораторії за функціональними відбитками відлива-

Клініка та протезування у разі повної відсутності зубів

Мал. 150. Орієнтири лиця у разі визначення та формування протетичної площини (по­яснення у тексті)

ють моделі, за якими виготовляють воскові базиси з прикусними валиками. їх висота у ділянці фронтальних зубів в середньому дорівнює 1,5 см, а в ділянці молярів — 0,5-0,8 см. Зниження висоти прикусних валиків у напрям­ку до жувальних зубів пояснюється тим, що висота природних зубів змен­шується у напрямку від різців до молярів.

Роботу починають з прикусним валиком на верхній щелепі. Під час фор­мування протетичної площини беруть до уваги дві лінії: камперовську і зінич­ну (мал. 150). Камперовська лінія проходить через середину козелка вуха до нижнього крила носа.

У ділянці жувальних зубів валик формують паралельно камперовській (носо-вушній) лінії, а в ділянці фронтальних зубів — паралельно лінії зіниць. Уведений верхній прикусний валик підрізають так, щоб за умови напівзак­ритого рота його край випинався з під верхньої губи на 1-2 мм. Цим самим установлюють лінію для визначення висоти різальних країв фронтальних зубів. Після визначення висоти прикусного валика у фронтальній ділянці не­обхідно привести його оклюзійну поверхню відповідно до зіничної лінії. Для цього беруть дві лінійки, одну розміщують на оклюзійній поверхні валика, другу — в проекції зіничної лінії. Якщо досягнуто паралельності лінійок, то вважають, що оклюзійна площина у фронтальній ділянці сформована пра­вильно. Потім розпочинають формування оклюзійної поверхні у бічній ділянці. Для цього використовують дві лінійки. Одну розміщують на лиці по камперовській лінії, іншу — на валику. Валики підрізають доти, поки лінійки не стануть паралельними.

Після закінчення роботи з верхнім прикусним валиком розпочинають при­пасування нижнього. Слід зазначити, що з цього моменту всі маніпуляції щодо нарощування або зрізання проводяться тільки на нижньому валику. Припасуванням добиваються щільного прилягання по всій оклюзійній по­верхні верхнього та нижнього валиків у передньо-задньому та трансвер-зальному напрямках і розміщенню їх щічних поверхонь в одній площині.

Для перевірки прилягання прикусних валиків у бічних відділах беруть холодний шпатель й уводять між прикусними валиками; якщо між ними є щільний контакт, то ввести шпатель без зусилля не вдається, а якщо між ними немає щільного контакту, шпатель вільно входить і валики розсуваються. У такому разі необхідно на одному із валиків відповідно до клінічної ситуації зрізати або добавити смужку воску.

Закінчивши з припасуванням прикусних валиків, переходять до визначен­ня міжкоміркової висоти.

Міжкоміркова висота — це відстань між вершинами коміркових відростка та частини, яка забезпечує оптимальні умови для функціонування м'язів, суг­лобів та інших складових частин лицевого відділу. Правильно визначена міжко­міркова висота дозволяє відновити попередні контури лиця.

Нині найбільшого застосування набули два методи визначення міжкомір­кової висоти — це антропометричний та анатомо-фізіологічний. Застосовува­ний раніше анатомічний метод не використовується у чистому вигляді, він став складовою частиною анатомо-фізіологічного методу.

Антропометричний метод дозволяє визначити міжкоміркову висоту, вра­ховуючи знання про пропорційність побудови окремих частин лиця. Слід за­значити, що його застосування є ефективним за умови класичної побудови ча­стин лиця.

Так, Цейзинг у результаті проведених досліджень визначив точки, які по­діляють лице людини за принципом "золотого" перетину, або "золотого" по­ділу, тобто поділу у крайньому і середньому відношеннях (мал. 151).

Для полегшання вирішення цього завдання Герингер запропонував цир­куль власної конструкції, який автоматично визначає точку "золотого" пере­тину. Пристрій складається із двох циркулів. Вони з'єднані так, що ніжки великого циркуля розділені в крайньому та середньому положеннях. Тільки на одній ніжці великий відрізок розміщений ближче до шарніру, а другий — далі від нього. Яку б відстань не вимірювали ним, середня ніжка завжди ділить його у крайньому та середньому відношенні (мал. 152).

Клініка та протезування у разі повної відсутності зубів

Мал. 152. Поділ лиця для визначення Мал. 153.Визначення міжкоміркової

міжкоміркової висоти (пояснення у висоти за Водсворт-Уайтом

тексті)

Існує метод визначення міжкоміркової висоти за Водсворт-Уайтом. Суть його в тому, що використовують рівність відстаней між серединами зіниць до лінії змикання губ та від основи носової перегородки до нижньої частини підборіддя (мал. 153).

Як уже зазначалося, антропометричні методи визначення міжкомірко­вої висоти мають багато недоліків і використовувалися раніше, нині ж ши­рокого застосування набув анатомо-функціональний метод.

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 1692 | Нарушение авторских прав