АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЕЛЕКТРОМІОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖУВАЛЬНИХ ТА МІМІЧНИХ М'ЯЗІВ

Електроміографія — це метод функціонального дослідження системи м'язів, який дозволяє графічно реєструвати їх біопотенціали. Реєстрація біо­потенціалів дозволяє визначити стан і функціональні можливості різних тка­нин. Для цих потреб використовують багатоканальний електроміограф і спе­ціальні датчики — нашкірні електроди. Електроміографію проводять для вив­чення активності навколоротових м'язів, у разі підозри на захворювання скро­нево-нижньощелепного суглоба тощо.

Електромастикаціографія. З метою уточнення показників електричних осциляцій жувальних м'язів щодо окремих фаз жувального періоду метод елек­троміографії був використаний разом з мастикаціографією. Цей метод дослід­ження використовується переважно для підтвердження ефективності прове­деного лікування.

Мастикаціодинамометрія — метод визначення сили жування (І.С.Рубі-нов, 1957) — грунтується на застосуванні природних коркових продуктів пев­ної твердості з одночасною графічною реєстрацією жувальних рухів нижньої щелепи. Метод через свою складність у клінічних дослідженнях використо­вується рідко.

Міотонометрія. Міотонометром вимірюють тонус жувальних та мімічних м'язів. У разі відхилення від норми тонус м'язів змінюється. Пристрій для вимі­рювання тонусу жувальних м'язів складається із щупа та шкали для вимірюван­ня у грамах. Методом міотонометрії можна визначити показники тонусу жуваль­них м'язів у стані фізіологічного спокою та за умови зімкнутих зубних рядів.

Міографія. Методом міографії реєструють діяльність м'язів, яка пов'яза­на із зміною їх товщини під час ізотонічних та ізометричних скорочень. Метод міографії застосовують для обліку рефлекторних скорочень жувальних м'язів. Міографія є перспективним методом обстеження у разі реєстрації функції мімічних м'язів у нормі та за наявності патологічних станів.

Реографія — метод дослідження пульсових коливань кровонаповнення судин різних органів і тканин, який грунтується на графічній реєстрації змін певного електричного опору тканин. У стоматологічній практиці використо-

Обстеження хворого у клініці ортопедичної стоматології

вуються реодентографія — для вивчення кровотоку в зубі, реопародонтогра-фія — для вивчення кровообігу в тканинах пародонта, реоатрографія - для ви­вчення кровообігу в присуглобовій ділянці. Дослідження проводять за допо­могою реографів — пристроїв, які дозволяють реєструвати зміни електричного опору тканин, та спеціальних датчиків. Запис реограм проводять на пристро­ях, які здатні записувати.

Під час проведення реопародонтографії застосовують срібні електроди, один з яких накладають з присінкового боку (струмовий), а другий (потенці­альний) — з боку піднебіння або язичка вздовж кореня зуба, який обстежують. Електроди фіксують на слизовій оболонці за допомогою медичного клею або лейкопластиру. Заземлювальні електроди прикріплюють до мочки вуха. Після проведення калібрування здійснюють запис.

Водночас для зручності розрахунків записують електрокардіограму в II відведенні і диференційну реограму з постійним часом 10 с.

У реограмі (РГ) розрізняють висхідну частину — анакроту, вершину, низ­хідну частину — катакроту, інцизуру і дикротичну зону. Якісна оцінка РГ скла­дається із описання її основних елементів і ознак (особливостей):

1) характеристики висхідної частини (крута, полога, горбоподібна);

2) форми верхівки (гостра, загострена, плоска, аркоподібна, двогорба, ку­полоподібна, у вигляді гребеня півня);

3) характеру низхідної частини (плоска, крута);

4) наявності і вираженості дикротичної хвилі (відсутня, згладжена, чітко виражена, розташована посередині низхідної частини, у верхній третині, близь­ко до основи кривої);

5) наявності і розташування доповнювальних хвиль на низхідній частині (кількість, розташування нижче або вище дикротичної хвилі).

Для типової конфігурації РГ характерні крута висхідна частина, гостра верхівка, плавна низхідна частина з дикротичною хвилею посередині і чітко вираженою інцизурою. Кількісний аналіз РГ проводять за допомогою трикут­ника й олівця. Усі амплітудні показники виражають у міліметрах, часові — в секундах.

Полярографія. Інтегральним показником, який характеризує загальний стан транскапілярного обміну, є напруження кисню (р0₂). Спеціальні апарати — полярографи дозволяють вести дослідження у тканинах живого організму. Показники залежать від характеру і ступеня патологічних процесів у пародонті.

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 900 | Нарушение авторских прав