 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
КОНТРАКТУРА ЩЕЛЕПКонтрактура щелеп характеризується обмеженням або неможливістю відкривання рота внаслідок патологічних змін м'яких тканин, функціонально пов'язаних зі скронево-нижньощелепним суглобом. Найчастішими причинами є рефлекторне тонічне скорочення жувальних м'язів за умови різних патологічних станів (правець, запальні процеси даної ділянки, анкілоз скронево-нижньощелепного суглоба, рубцеві зміни прищелепних тканин, слизової оболонки, м'язів, підшкірної жирової клітковини). До основних чинників, які зумовлюють нижньощелепні контрактури, необхідно віднести неправильну первинну обробку ран та довгу міжщелепну фіксацію уламків щелеп без своєчасної лікувальної гімнастики. Головними патогенетичними ланками є рефлекторно-м'язові механізми, утворення рубцевої тканини та її негативна дія на функцію нижньої щелепи. Клінічно розрізняють нестійкі і стійкі контрактури щелеп. За ступенем відкривання рота контрактури поділяють на легкого ступеня (2-3 см), середнього (1-2 см) та важкого (до 1 см) ступеня. Рефлекторно-м'язові контрактури виникають у разі переломів щелеп у місцях прикріплення м'язів, які піднімають нижню щелепу. До контрактури щелеп призводить подразнення рецепторного апарату м'язів продуктами розпаду ушкоджених м'язів та гострими краями уламків щелеп. Рубцеві контрактури залежно від того, які тканини ушкоджені — шкіра, слизова оболонка або м'яз, називаються дерматогенними, міогенними або змішаними. Поділ контрактур на рефлекторно-м'язові та рубцеві не є обов'язковим, але в окремих випадках ці процеси один одного не виключають. Запобігання виникненню контрактур повинно включати: запобігання розвитку грубих рубців шляхом правильної та своєчасної обробки ран, своєчасної іммобілізації уламків, своєчасної міжщелепної фіксації уламків у разі переломів у місцях прикріплення м'язів, щоб не виникла м'язова гіпертонія, застосування у ранній період лікувальної гімнастики. Лікування у разі контрактур може бути консервативним, хірургічним або комбінованим. До консервативних методів лікування належать медикаментозне, фізіотерапевтичне, а також лікувальна гімнастика та механотерапія. Механотерапія контрактур ставить за мету насильне, за допомогою механічних пристосувань та спеціальних апаратів, відкривання рота. Цей спосіб отримав назву пасивної механотерапії. У разі активної механотерапії зворотний рух нижньої щелепи здійснюється з подоланням протидії пружини механотерапевтич-ного апарату. Засобами механотерапії можуть бути дерев'яні та гумові клини, конуси, які розміщують між зубами на 2-3 год або до перших ознак появи болю. Досконалішими способами механотерапії є апаратурні. Незважаючи на велику кількість апаратів, усі вони побудовані за єдиними принципами: складаються із жорстко з'єднаних між собою внутрішньоротових частин, які опираються на зубні ряди, та позаротової частини, оснащеної силовими елементами (гумова тяга, пружина). Величина сили в таких апаратах звичайно може дозуватися. У стандартних апаратах внутрішньоротова частина являє собою металеві відбиткові ложки, а в індивідуальних — виготовлену зубо-ясенну шину. Тривалість механотерапевтичних процедур визначається індивідуально. Бажано механотерапію проводити в комплексі з фізіотерапевтичними методами лікування та лікувальною гімнастикою. Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 1434 | Нарушение авторских прав |