АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ОРТОПЕДИЧНЕ ЛІКУВАННЯ ВРОДЖЕНИХ ДЕФЕКТІВ ПІДНЕБІННЯ

Вроджені незарощення верхньої губи та піднебіння зумовлюють серйо­зні перешкоди у перші дні після народження немовляти. За наявності сполу­чення між носовою та ротовою порожнинами не утворюється вакуум у ро­товій порожнині, що різко погіршує процес смоктання, а постійне потраплян­ня їжі в носову порожнину та велика небезпека аспірації їжі виправдовує ба­жання лікарів стоматологів-ортопедів створити різні пристосування для ус­пішного годування немовляти у перші дні життя. Також запропоновано бага­то пристосувань як для природного, так і штучного вигодовування дітей, що дозволили роз'єднати ротову і носову порожнини. Деякі варіанти таких об-тураторів (П.С.Пергамента) для годування дітей груддю та з ріжка представ­лені на мал. 192.

Перший вид обтуратора, виготовлений з плоского шматка м'якої гуми, фіксують на груді матері за допомогою шнурків, які обв'язують навколо тулу-

43?

Щелепно-лицева ортопедія

ба, а гумовий клапан під час смоктання перекриває дефект, роз'єднуючи таким чином носову і ротову порожнини. Другий вид обтуратора виготовлений із паль­ця хірургічної рукавички і виконує роль балона, який з'єднаний за допомогою пластиру з гумовим катетером.

Перед годуванням балон уводять у незарощене піднебіння, а через катетер його трохи надувають і перекривають зажимом, після чого розпочинають году­вання дитини.

Згадані способи роз'єднання ротової і носової порожнин є тимчасовими і їх використовують тільки під час годування дитини, а весь інший час дефект залишається незакритим. Найраціональнішими та найефективнішими визнані обтуратори, що "плавають", які виготовляються у перші дні життя дитини.

Найбільшого поширення набула методика виготовлення обтуратора, що "плаває", за З.І.Часовською (мал. 193).

Із країв незарощення знімають відбиток, використовуючи термопластичні або силіконові маси. Для отримання відбитка застосовують S-подібний зігну­тий шпатель шириною 18-20 мм та довжиною 12-15 см (мал. 194).

Відбиткову масу у вигляді валика приклеюють до випуклої поверхні шпа­теля, який уводять у ротову порожнину, просуваючи його до задньої стінки глотки над валиком Пассавана до появи блювотного рефлексу. Шпатель з відбитковою масою притискають до піднебіння для отримання відбитка слизо­вої оболонки, яка покриває піднебінні відростки і краї незарощення з боку ро­тової порожнини. Потім шпатель помалу відтягують на себе, щоб отримати відбиток передньо-бічних країв носової поверхні піднебінних відростків. Відби­ток виводять шляхом руху його назад, донизу, а потім уперед. Якщо викорис­товують як відбиткову масу альгінатні матеріали, шпатель повинен бути пер­форований. З отриманого відбитка зрізають надлишки відбиткової маси і гіпсу­ють його в кювету. Після кристалізації гіпсу відбиткову масу розм'якшують і видаляють її із кювети.

Тонкою пластинкою воску закривають отримане заглиблення і відлива­ють протилежну частину кювети. Після кристалізації гіпсу пластмасу форму­ють і полімеризують. Обтуратор обробляють і проводять припасування у ро­товій порожнині. Носоглоткова частина обтуратора повинна бути трошки вища,

ніж носова поверхня країв незарощен­ня м'якого піднебіння, щоб можна було здійснити рухи піднебінних м'язів. Глотковий край розміщується безпосередньо над валиком Пассава­на. Краї обтуратора, які контактують під час функції з рухомими тканина­ми, роблять потовщеними, середню частину і піднебінні крила виготовля­ють із самотвердіючої пластмаси. У перші дні звикання до обтуратора

його фіксують за допомогою нитки до шкіри щоки. У подальшому він добре фіксується у незарощенні піднебіння.

Дата добавления: 2015-02-06 | Просмотры: 868 | Нарушение авторских прав